Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 ирило-ћетод≥њвське Ѕрацтво




 узнею, в €к≥й виковано першу пол≥тичну програму в≥д≠родженого украњнства, було славне  ирило-ћетод≥њвське Ѕрацтво в  иЇв≥, назване так в≥д словТ€нських первоучител≥в. …ого ≥нсп≥ратором був вихованець харк≥вського ун≥верситету, письменник та вчений ћикола  остомар≥в, ав списках його член≥в найшлис€ най≠кращ≥ ≥мена тогочасноњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ Ч ћиколи √улака, ќпанаса ћарковича, ¬асил€ Ѕ≥лозерського, ѕантелеймона  ул≥ша й нарешт≥ найб≥льшого з них “араса Ўевченка.

ћикрла  остомар≥в, що по ск≥нчен≥ харк≥вського ун≥верситету вчителював €кийсь час у –≥вному на ¬олин≥, а в 1846 р. перейшов €к ун≥верситетський професор до  иЇва, пройн€тий ≥деалами украњн≠ського масонства й консп≥ративних гуртк≥в зперед бунту Ђдекабрист≥вї, зразу зорган≥зував тут тайне товариство, €ке поставило соб≥ метою боротьбу за визволенн€ слов€нських народ≥в та обЇднанн€ њх у федеративному союз≥ незалежних держав. «а короткий час свого ≥снуван≠н€, всп≥ло це товариство обЇднати до сотн≥ найд≥€льн≥ших людей того часу, але в≥к його був недовгий. ¬же на початку 1847 р., на донос студента ѕетрова, товариство розкрито, а його член≥в поарешто-вано й розпорошено по довгоречинцевих засланн€х. « записок одного з член≥в товариства Ч ¬асил€ Ѕ≥лозерського, з щасливо збережених в≥дозв та програм, можемо у€вити соб≥ бодай в приближенн≥ ц≥ли й засоби кирило-метод≥њвц≥в.

ѕо словам Ѕ≥лозерського,Ч Ђ’ристос в≥дкрив людськости р≥вн≥сть ≥ братерство вс≥х народ≥в, але т≥, що добилис€ влади, знасилували христ≥€нський закон ≥ почали гнобити слабших. ќсобливо болючий гн≥т припав на долю словТ€нських народ≥в, €ким в≥д≥брано найсв€т≥ше знар€дд€ духа Ч мовуї.

Ђ¬ такому самому жахливому положенню найшлос€ й наше св≥т≠ло Ч ”крањна. ѕрилучена до –ос≥њ на основ≥ власних прав, вона терпить безл≥ч кривд. њњ права позабуто й тепер вона, не €к сестра спор≥дненого народу, але €к рабин€ мусить терп≥ти все, що т≥льки може бути нещасного в життю народу.  оли довше потриваЇ тепер≥шн≥й пор€док, у €кому все що украњнське, зневажаЇтьс€, в €кому накинуто на нас чуже €рмо, в €кому живемо мов чужинц≥ на власн≥й земл≥, в своњй стар≥й батьк≥вщин≥, тод≥ ”крањна загубить св≥й в≥дв≥чний скарб. Ќевжеж ми своњм житт€м заслужили на таку ганебну долю? Ќ≥! Ч але ми заслужимо на нењ, коли не будемо н≥чого робити й спок≥йно будемо дивитис€, €к на наших очах убивають найб≥льший дар божий Ч на-роднЇ житт€ з його духом, ≥деЇю й метою, до €коњ вона повинна зма≠гатиї.

“ак писав Ѕ≥лозерський у своњх Ђзапискахї, так думали його то≠вариш≥, що разом з ним, бажаючи бачити ”крањну в≥льною й щасли≠вою, розум≥ли р≥вночасно, що важко буде њй здобути й втримати свою незалежн≥сть власними силами. ¬сю над≥ю поклали вони на п≥д≠тримку решти слов€нського св≥ту, в €кому повинен би панувати закон... взањмноњ любови, пошани й сол≥дарности.

ЂЌ≥один з слов€нських народ≥в Ч пише дал≥ Ѕ≥лозерський,Ч не повинен так дуже бажати незалежности й п≥дтримувати в т≥й думц≥ ≥нш≥ слов€нськ≥ народи, €к ми, украњнц≥. ¬ своњй минувшин≥ ми бачимо приклади насл≥дк≥в рабства й витривал≥сть у боротьб≥ за власн≥ права. ≤ коли ми, св≥дом≥ знач≥нн€ боротьби своњх предк≥в, залишимос€ спо≠к≥йними св≥дками неправди, коли н≥чого не навчить нас приклад про≠павших народ≥в, коли ми не подбаЇмо про власне майбутнЇ, тод≥ з≥вс≥м заслужено стр≥не нас дол€ тих народ≥в-мерц≥в. јле ми до цього не см≥Їмо допустити!ї...

” в≥дозв≥  ирило-ћетод≥њвського Ѕрацтва Ђƒо украњнц≥вї з€сована його програма:

Ђ¬с≥ слов€не повинн≥ обЇднатис€, але так, щоби кожен слов€нський народ творив окрему республику й правив собою не вкуп≥ з другими, а т≥льки, щоби кожний з них мав свою мову, свою л≥тературу й св≥й окремий, громадсько-пол≥тичний лад. «а так≥ народи вважаЇмо: украњн≠ц≥в, б≥лорус≥в, москал≥в, пол€к≥в, чех≥в, словак≥в, слов≥нц≥в, сербо-хорват≥в та болгар≥в. ” кожн≥й республ≥ц≥ повинна бути загальна р≥вн≥сть ≥ вол€, щоб не було н≥€коњ р≥зниц≥ стан≥вї.

” в≥дозв≥ Ђƒо брат≥в пол€к≥в ≥ москал≥вї, писали кирило-метод≥њв≠ц≥: ЂЅрат€ москал≥ й пол€ки! ќце говорить до вас ”крањна, нещасна сестра ваша, €ку ви розп€ли й замучили, але вона не пам€таючи кривди, готова простити вам усе й проливати свою кров за вашу волю. ѕро≠читайте оце братерське посланн€, роздумайте й обм≥ркуйте справу на≠шого сп≥льного визволенн€, прокиньтес€ з≥ сну й др≥моти, викорен≥ть з ваших серць безглузду ворожнечу до себе, засоромтес€ €рма й кор≠миги, що давить вас ≥ нас, посоромтес€ вашого власного з≥псутт€, прокл€ньте на в≥ки св€тотатськ≥ ≥мена земного цар€ й пана, вижен≥ть з вашоњ душ≥ дух знев≥ри, занесений народами романськими й герман≠ськими, та дух заскорузилости, надхнений татарами!ї

“а найвимовн≥ше зТ€сован≥ нац≥онально-пол≥тичн≥ стремл≥нн€ кирило-метод≥њвц≥в у Ђ нигах бит≥€ украњнського народ уї, написаних ћиколою  остомаровим, п≥д впливом мес≥€н≥стичних ≥дей, проголошених тр≥йцею велитн≥в польськоњ л≥тератури Ч ћ≥цке-вичем, —ловацким та  рас≥ньским.

¬ син≥вському в≥дданю батьк≥вщин≥, бачить  остомар≥в в украњн≠ському народ≥ найчист≥ший зпом≥ж ус≥х слов€нських, чужий вс€к≥й невол≥ й рабству, далекий в≥д польсько-шл€хетського аристократизму й московського рабства й деспотизму. ”крањна весь в≥к боролас€ за волю, а хоч впала жертвою н≥кчемного, московського п≥дступу, то вона встане з невол≥ й визволить з нењ всю —лов€нщину. Ђ“од≥ скажуть ус≥ народи, показуючи те м≥сце, де на мап≥ буде намальована украњнська республика: от кам≥нь, в≥дкинений буд≥вничим, а в≥н став основою всьогої...

ѕроголошуючи й поширюючи свою так би сказати Ђмаксимальнуї програму, кирило-метод≥њвц≥ не закривали очей на вимоги б≥жучого житт€ й тому змагали до скасуванн€ кр≥пацтва, свободи друку, в≥ри й науки, загальноњ осв≥ти, зам≥ни рекрутськоњ арм≥њ на народню м≥л≥ц≥ю, тощо.

“а хоч даремне слали кирило-метод≥њвц≥ своњ жагуч≥ посланн€ до Ђбрат≥в пол€к≥в ≥ москал≥вї, хоч надто щиросердечно в≥рили в можли≠в≥сть слов€нськоњ ≥д≥лл≥, даремне хот≥ли проливати кров за чужу волю й зробити ”крањну Ч ћес≥Їю —лов€нщини, хоч њхн€ прац€ була корот≠ка й практично безусп≥шна, але в ≥стор≥њ розвитку украњнськоњ пол≥тич≠ноњ думки, належитьс€ њм одно з чолових м≥сць.

ѕо зусилл€х своњх попередник≥в, що змагали до културного в≥дродженн€ украњнства, вони перш≥ начеркнули програму пол≥тичного визволенн€ й незалежности. ј хоч тоњ незалежности думали вони добитис€ в сп≥лц≥ та федерац≥њ з рештою, поневоленого тод≥ слов€нського св≥ту, то це н≥вчому не вменчуЇ ваги њх самост≥йницькоњ ≥дењ. —лоф€ноф≥льство перейн€ли вони в≥д декабрист≥в, думкою про п≥сланництво ”крањни €к Ђћес≥њ слов€нї надхнула њх творч≥сть ћ≥цкевича, але оформленн€ тих ≥дей було в них найб≥льш в≥льнодумне в основ≥ й суто-украњнське по форм≥.

ќчевидно, засоби, що ними бажали д≥йти кирило-метод≥њвц≥ до на≠м≥ченоњ мети, в≥дпов≥дали духов≥ часу, але €краз тому були безусп≥шн≥. ѕропов≥дуванн€ москал€м ≥ пол€кам рел≥г≥њ слов€нського братанн€ й визбутт€с€ ≥мпер≥€л≥стичних Ђзабобон≥вї, було ще далеке в≥д гасла Ђбор≥тес€ Ч поборетеї, що його небаром кинув наймолодший ≥ най≠б≥льший з кирило-метод≥њвц≥в Ч “арас Ўевченко. «рештою не виклю≠чене й те, що колиб кирило-метод≥њвська консп≥рац≥€ протривала довше, то може б ≥ перейшла була в≥д романтичноњ пропов≥ди любови й мира до б≥льш переконливих гасел боротьби так, €к це й сталос€ в дальшому розвитков≥ нашого культурно-пол≥тичного в≥дродженн€. Ђѕл€нам украњнських ≥деал≥ст≥в не судилос€ зд≥йснитис€, але њх ≥дењ не загинули марно. Ѕоротьба за визволенн€ закр≥пощеного сел€н≠ства стала гаслом украњнськоњ л≥тератури: можна см≥ливо сказати, що перше, н≥ж кр≥пацтво було скасоване самим ур€дом, йому вже був завданий смертельний удар у л≥тератур≥ї. (ƒ. ƒорошенко.) ÷е щодо Ђм≥н≥мальноњї програми кирило-метод≥њвц≥в. Ђћаксимальнуї перейн€ли в≥д них гр€дуч≥ покол≥нн€, що й виконали њњ разом з поправками, що њх внесла практика й дальший розвиток нашого житт€.

ћиколањвська реакц≥€

„аси царюванн€ насл≥дника ќлександра Ч ћ и к о л и I (1825Ч 1854) так ≥ залишилис€ п≥д знаком безогл€дного здавленн€ змови Ђдекабрист≥вї. Ђѕравослав€, самодержав€ й народн≥стьї, оце три слова, одо окреслювали тогочасний стан рос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ÷еркву й духовенство п≥дчинено тод≥ остаточно царатов≥ та його ≥нтересам, владу зосереджено в руках всесильноњ, царськоњ бюрократ≥њ, а одно й друге заковано в кайдани безогл€дноњ й загальноњ русиф≥кац≥њ. « осо≠бливою жорсток≥стю дала себе в≥дчути ц€ ЂтриЇдинаї система ћико≠лањвськоњ реакц≥њ на ”крањн≥. ѕримара украњнського сепаратизму тримала царат у безупинному настороженн≥, в≥трючи Ђзрадуї нав≥ть там, де Ђхитр≥ малоросиї прикидалис€ чи й на справд≥ пробували стати р€ними, московськими патр≥отами. ѕопул€рн≥сть л≥вобережнього гене≠рал-губернатора –Їпн≥на, що зваживс€ виступити з проектом облег≠чени€ дол≥ сел€нських мас, спричинила йому негайну дим≥с≥ю, а роз-консп≥руванн€  ирило-ћетод≥њвського Ѕрацтва поставило на ноги всю царську пол≥ц≥ю й бюрократ≥ю. «поза одного й другого побачила зал€кана ћосква примару в≥дновленн€ украњнського гетьманства й взагал≥ сепаратизму. “ому то в 1831 р. скасовано на Ћ≥вобер≥жжю останн≥ залишки м≥ськоњ самоуправи, а 1841 р. зл≥кв≥довано в л≥вобережньому суд≥вництв≥ вдомашнений тут Ћитовський —татут. –≥вно≠часно п≥др≥зано силу украњнського м≥щанства в  иЇв≥, виселюючи украњнських купц≥в на передм≥ст€, а центр м≥ста заселюючи московськими купц€ми-зайдами. ƒл€ приборканн€ повстанчих зат≥й серел правобер≥жньоњ шл€хти, кињвський генерал-губернатор Ѕ≥б≥ков подбав про те, щоби прот€гом 1840-45 pp. скреслити з двор€нських списк≥в б≥л€ 64.000 правобережних шл€хтич≥в. –≥вночасно, дл€ приЇднанн€ соб≥ сел€н, царський ур€д запровадив у 1847 р. т. зв. Ђ≥нвентарн≥ пра≠вилаї, €кими н≥би унормовано кр≥пацьк≥ повинности й забезпечено особисту свободу сел€н. “а, користи з цих Ђправилї було небагато, бо њх силу ослаблено, але царська бюрократ≥€ так уже походила коло справи, щоб сел€нам здавалос€, н≥би ур€д дбаЇ про сел€н, а т≥льки Ђпани не даютьї. Ќасправд≥, н≥коли утиски над сел€нами не були так≥ сильн≥, €к саме в той час.

Ђ ињвська козаччинаї

™хидна пол≥тика царського ур€ду, що з одного боку примилювавс€ до сел€н паперовими Ђправиламиї, а з другого боку гнобив њх непосиль≠ними повинност€ми, поширювала серед народн≥х мас хвилюванн€. —ел€не, спираючис€ на царськ≥ Ђуказиї, а не розум≥ючи њх €к сл≥д, бунтувалис€ проти пан≥в, що в свою чергу кликали на бунт≥вник≥в в≥йсько, а воно розправл€лос€ з ними по свойому. “аких сел€нських бунт≥в, викликаних незрозум≥нн€м Ђ≥нвентарних правилї, було на ѕравобер≥жж≥ б≥льш п€дес€ти, та найголосн≥ший з них це так зв. Ђ ињвська козаччинаї з 1855 р. « приводу в≥йни з ‘ранц≥Їю й “уреччиною видав царський ур€д, весною 1855 р. ман≥фест з зазивом добров≥льного зголошуванн€ в в≥йськов≥ р€ди. —ел€ни зрозум≥ли це €к поклик до в≥дновленн€ козаччини. ¬они кидали роботу на панщин≥, творили козацьк≥ сотн≥ й примушували своњх св€щеник≥в проводити њм прис€гу. ѕани п≥дн€ли гвалт ≥, €к звичайно, викликали в≥йсько проти захоплених царським ман≥фестом сел€н. Ђ озаччинуї придушено кул€ми, нагай≠ками та засланн€ми, але до чаш≥ гор€, що њњ пив украњнський народ п≥д царським €рмом, впала ще одна капл€ злов≥сноњ отрути.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 352 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тудент всегда отча€нный романтик! ’оть может сдать на двойку романтизм. © Ёдуард ј. јсадов
==> читать все изречени€...

2219 - | 1982 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.01 с.