Культурно-освітня організація

Повстання сербської (1828) та чеської «Матиці» (1830), як куль­турно-освітніх централь тих народів, примусило й галицьких українців продумувати над організацією анальогічної установи ще перед 1848 роком. Але щойно на засіданню Головної Руської Ради з дня 16 червня 1848 р. проголошено оснування «Галицько-руської Матиці», що по ста­туту мала видавати й Поширювати в масах «добрі й корисні книжки для укріплення віри й моральности, поширення знання, розвитку красомовства, каліграфії, техніки, господарства й педагогії». А хоча член­ську вкладку означено для приватних оеіб на-50, а для товариств на 100 ринських, то з першого маху вписалося до «Матиці» поверх 50, пере­важно львівських українців. Обмірковуючи літературно-науковий матеріял і видавничу програму «Матиці», попала Головна Рада на думку скликати до Львова перший конгрес культурно-освітних дія­чів, що й відбувся під фірмою «З ї з д у руських у ч є н и х» в днях 19 і 26 жовтня 1848 р.

Ініціятором з'їзду і його програми був молодший товариш Маркіяна Шашкевича — Микола Устиянович. Одною з основних точок про­грами з'їзду була справа збереження української мови перед засиллям польської та московської й нівелюючими впливами церковнословянської мови.

«Зїзд руських учених»

В так званій «музейній» салі греко-католицької духовної семинарії у Львові, украшеній жовто-блакитними прапорами й національними емблемами, почалися наради 118 учасників першого в Галичині куль­турно-освітнього конгресу. Поміж промовцями особливо визначився Микола Устиянович:

«Земляки! — говорив він.— На широкій карті святої Словянщини лежить земля прекрасна, багата, отікаюча медом і молоком, земля, що на ній віками не забракло ні хліба ні соли. Серцем Словянщини є українська земля, а на ній живе наш нарід, славний ко­лись багацтвом і силою, та стократь славніший своєю долею. Його ми­нуле списане кровю й сльозами, а серце роздерте людською злобою й кривдою.

О, нема другого народу в Словянщині, що з так високого щабля багацтва й слави, що ними колись сяла Україна, так низько впавби у недолю, так глибоко запавсяб у неіснування».

А хоч як низько впав український народ, то в глибині його душі «найдемо золоте зерно, що потребує тільки чулої і вправної руки, щоби засяти ясним сяйвом ранішньої зірки».

«Правий серцем і устами, задоволений своїм, невтомний в праці, милосердний, нескорий до мести, сміливий в боротьбі, спокійний в мирі, непохитний в дотриманню заміру, вірний батьківській традиції, відда­ний рідній церкві», оце тип українця «гідного сина Словянщини».

«Земляки! — кінчив свою золотоусту промову Устиянович — Ев­ропа розкрила перед світом нову карту історії, а на ній золотими буквами виписано: «Воскресения!» Кожний народ потряс підвалинами своєї істоти й почав нове, життя; життя свободи й щастя; а хібаж ми на те переболіли найтяжчу неволю в Европі, щоби далі дихати смер­тною задухою, мов під тягарем могили?»

З'їзд поділився на девять секцій; богословська секція вирішила м. і. що поза щоденними молитвами та псальмами, всі інші молитви мають бути перекладені на українську мову. Господарська секція під­креслила потребу заснування господарського товариства й видання загальної господарської компендії. В секції історії і географії говори­лося про загально доступний підручник української історії для шкіл. Говорилося про перероблення для цеї ціли історії Миколи Маркевича. На з'їзді порушено теж справу окружних читалень, з яких перша пов­стала тогож таки року в Коломиї. Не поминуто теж справи прослідження й охорони мистецьких та історичних памятників нашого краю. В справі мови й правопису, доручено по довгих дебатах рефе­рат питання о. Іванові Жуківському, що й склав свою «Розправу писовні рускої» з проектом уживання народньої мови й фонетичного правопису. Та на з'їзді забагато було консерватистів, а завзятий мо­сквофіл Денис Зубрицький мав досить прихильників і поклонників, щоби в справі мови й правопису впровадити замішання, яке потім відбилося на розвиткові галицького відродження як найфатальніше. Така прим, боротьба за «святе ъ» почалася якраз на тому «з'їзді русь­ких учених».

В цілому «з'їзд руських учених» скликаний для організації галиць­кого культурно-освітнього життя хоч і не дав практичних наслідків, всеж таки кинув низку гасел і, якби «весна народів» була потривала довше, мігби був похвалитися успіхами своєї ініціятиви. Та ані Голов­на Руська Рада ані з'їзд учених не найшли часу ні нагоди на те, щоби видвигнути якусь ширшу національно-політичну програму й оформи­ти ідеал відродженої нації.