Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕерша хвил€ нац≥онального в≥дродженн€




ѕочаток украњнського в≥дродженн€ традиц≥йно умовно пов'€зують з виходом у св≥т першоњ частини "≈нењди" ≤вана  отл€ревського (1798) Ч першого твору новоњ украњнськоњ л≥тератури, написаного живою народною мовою. ’оч "≈нењда" була новим €вищем украњнськоњ культури, а все ж таки €вищем, глибоко вкор≥неним у минулу епоху Ч козацьку добу. —ам факт, що  отл€ревський переод€гнув персонаж≥в ¬ерг≥л≥€ Ч римських героњв й бог≥в ќл≥мпу Ч в украњнськ≥ шаровари, вишиван≥ сорочки ≥ свитки, св≥дчив про т≥сний зв'€зок "≈нењди" з народною пам'€ттю про козацтво.

ѕам'€ть про козацьке самоуправл≥нн€ найкраще збереглас€ на тих украњнських земл€х у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, €к≥ користувалис€ р≥зними ступен€ми пол≥тичноњ автоном≥њ аж до другоњ половини XVIII ст. Ч —лоб≥дськ≥й ”крањн≥ (до 1765 p.), «апор≥жж≥ (1775 р.) та Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥ (√етьманщин≥ до 1785 p.). ÷€ пам'€ть про€вл€лас€ на двох р≥вн€х. Ќа р≥вн≥ простого народу козацьк≥ традиц≥њ продовжували збер≥гатис€ серед закр≥паченого сел€нства, дл€ €кого згадки про козацтво передус≥м були пам'€ттю про бунт≥вливу «апор≥зьку —≥ч з њњ особливими пор€дками й непримиренн≥стю до соц≥ального, нац≥онального ≥ рел≥г≥йного гн≥ту. Ќа р≥вн≥ нового украњнського двор€нства, потомк≥в козацькоњ старшини славне минуле ”крањни пов'€зувалос€ з пам'€ттю про козацьку державу Ч √етьманщину.

 олишн€ козацька ел≥та в Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥ ≥ —лобожанщин≥ стала головним джерелом постачанн€ д≥€ч≥в першоњ хвил≥ украњнського нац≥онального в≥дродженн€ к≥нц€ XVIIIЧпочатку XX ст. ћайже вс≥ пол≥тичн≥ д≥€ч≥, вчен≥ ≥ письменники цього часу вийшли з козацькоњ старшини. ¬ходженн€ нащадк≥в старшини до складу рос≥йського двор€нства не в≥дбувалос€ гладко. ƒовший час нащадки козацькоњ верх≥вки перебували в опозиц≥њ до ≥мперських реформ. “ака ситуац≥€ була спровокована самим —анкт-ѕетербургом, €кий спершу не дуже охоче визнавав права двор€нства за козацькою старшиною.  р≥м того, украњнськ≥ заможн≥ роди дбали про визнанн€ своњх прав ≥ прив≥лењв в тому обс€з≥, в €кому ними користувалас€ польська шл€хта. Ќа в≥дм≥ну в≥д рос≥йських двор€н, шл€хтич≥ були зв≥льнен≥ в≥д обов'€зковоњ державноњ ≥ в≥йськовоњ служби, њх пом≥ст€ не п≥дл€гали державн≥й конф≥скац≥њ, њх судив лише суд таких самих шл€хтич≥в, €к ≥ вони.

¬≥дстоюючи своњ права, украњнська шл€хта водночас в≥дстоювала автономн≥ права ”крањни. ” 1767 р. в≥дбулис€ вибори двор€нства –ос≥њ до ком≥с≥њ дл€ складанн€ "Ќового уложенн€" (кодексу двор€нських прав). ƒепутатом в≥д двор€нства Ћубенського полку був вибраний √ригор≥й ѕолетика, нащадок старого козацького роду з ѕолтавщини, €кий про€вив себе €к прихильник автономних прав гетьманськоњ держави в ”крањн≥. ≤ншим палким протестом проти рос≥йськоњ невол≥ була "ќда на рабство", написана ¬асилем  апн≥стом п≥сл€ введенн€ кр≥пацтва в ”крањн≥. ¬иходець ≥з двор€нськоњ с≥м'њ з ѕолтавськоњ губерн≥њ, за дорученн€м групи козацькоњ старшини 1791 р. в≥н вињхав з таЇмною м≥с≥Їю у Ѕерл≥н, щоб викласти там св≥й план в≥д≥рванн€ ”крањни в≥д –ос≥њ ≥ включенн€ њњ до складу ѕрусськоњ держави.

Ѕ≥льш≥сть украњнськоњ верх≥вки, однак, не заходила у своњх погл€дах аж так далеко. ” середин≥ 80-х рок≥в XVIII ст. опозиц≥йн≥ настроњ серед потомк≥в козацькоњ старшини поступово згасають. —мерть √ригор≥€ ѕолетики 1784 р. позбавила њх досв≥дченого л≥дера. ¬одночас рос≥йська влада поступово задовольнила њхн≥ станов≥ ≥нтереси. ” 1785 р. рос≥йська ≥мператриц€  атерина II п≥дписала грамоту про вольн≥сть двор€нства, €ка зв≥льн€ла рос≥йських двор€н в≥д обов'€зковоњ державноњ та в≥йськовоњ служби. ‘ормально потомки старшини повинн≥ були доводити своЇ право на одержанн€ двор€нства на п≥дстав≥ родинних документ≥в. јле генерал-губернатор ѕетро –ум'€нцев, кровно пов'€заний з багатьма козацькими родинами, дививс€ на цю процедуру кр≥зь пальц≥. ¬насл≥док корупц≥њ, фальшуванн€ генеалог≥й та ≥нших документ≥в число "нових двор€н" серед украњнц≥в 1790 р. становило вже 23Ч25 тис.

Ќаступник –ум'€нцева генерал-губернатор ћ.  речетн≥ков ставивс€ до украњнськоњ старшини прохолодн≥ше. ¬≥н призупинив њњ масовий перех≥д у двор€нство. ƒо його зам≥щенн€ 1795 р. лише трохи б≥льше половини претендент≥в з числа нащадк≥в козацькоњ верх≥вки були визнан≥ "безсумн≥вними двор€нами".

ѕитанн€м наданн€ двор€нських титул≥в 1797 р. почала займатис€ спец≥ально утворена у —анкт-ѕетербурз≥ ком≥с≥€ Ч √еральд≥€ (≥снувала до 1835 р.). Ќа перших часах њњ роботи Їдиною перешкодою дл€ одержанн€ двор€нства була бюрократична т€ганина, так характерна дл€ рос≥йськоњ адм≥н≥стративноњ машини. јле на початку XIX ст. вона в≥дмовилас€ визнавати колишню службу в гетьманських ≥нституц≥€х за достатню п≥дставу дл€ наданн€ двор€нського титулу. ÷е р≥шенн€ могло мати катастроф≥чн≥ насл≥дки дл€ козацько-старшинських род≥в ≥ тому викликало хвилю протест≥в та невдоволенн€ серед украњнськоњ шл€хти. Ќевдоволених очолила невелика група людей, €к≥ називали себе "патр≥отами р≥дного краю".

ѕошуки у родинних арх≥вах документ≥в, €к≥ б засв≥дчували права козацькоњ старшини, збудили сильне зац≥кавленн€ ≥стор≥Їю серед пров≥дноњ верстви украњнського сусп≥льства ≥ тим самим послужили поштовхом до нац≥онального в≥дродженн€ на Ћ≥вобережж≥. «ац≥кавленн€ ≥сторичним минулим лише почасти було викликане становими ≥нтересами козацькоњ старшини. Ќасправд≥ ус≥ л≥дери автоном≥стського руху Ч –оман ћаркович, “имоф≥й  алинський, ћихайло ћилорадович, ¬асиль ѕолетика (син √ригор≥€), јдр≥€н „епа, ¬асиль „арниш, ‘ед≥р “уманський Ч були "безсумн≥вними двор€нами", отже, вони в≥дстоювали ≥сторичн≥ права козацькоњ старшини не з матер≥альних, а з моральних мотив≥в, њхн€ д≥€льн≥сть була наснажена почутт€м локального патр≥отизму. "як приЇмно працювати дл€ слави ≥ добра батьк≥вщини! Ќаш≥ власн≥ почутт€, св≥дом≥сть, що ми не байдуж≥ до ≥нтерес≥в батьк≥вщини, служать нам нагородою", Ч писав ¬асиль ѕолетика у лист≥ до свого при€тел€ јдр≥€на „епи.

”крањнських патр≥от≥в Їднала прив'€зан≥сть до минулого ≥ критичне ставленн€ до сучасного. ¬они намагалис€ зберегти м≥сцеву правову систему, засновану на Ћитовському статут≥, та в≥дновити козацьку арм≥ю. ќсоблив≥ над≥њ вони покладали на сина  атерини II ѕавла ≤, в≥домого з≥ своЇњ опозиц≥њ до матер≥. ≤ справд≥, п≥д час свого короткого правл≥нн€ ѕавло ≤ в≥дновив де€к≥ прерогативи √етьманщини. …ого наступник ќлександр ≤ хоч ≥ не в≥дзначавс€ прихильн≥стю до ”крањни, все ж збер≥г њњ особлив≥ правов≥ норми. ўо ж до в≥дновленн€ козацькоњ арм≥њ, то позиц≥€ рос≥йського ур€ду була дуже прагматичною: в≥н ладен був в≥дновити козацьке в≥йсько лише у випадку в≥йськовоњ загрози дл€ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. як т≥льки загроза зникла, рос≥йськ≥ чиновники в≥дкладали вир≥шенн€ цього питанн€, бо€чись, €к би ц€ поступка не розпалила апетити украњнських автоном≥ст≥в.

ѕол≥тичн≥ настроњ автоном≥ст≥в найкраще в≥дображен≥ у трактат≥ "≤стор≥€ рус≥в" Ч перш≥й велик≥й пам'€тц≥ модерновоњ украњнськоњ пол≥тичноњ думки. ƒата створенн€ та автор њњ залишаютьс€ нев≥домими. ѕравдопод≥бно, вона була написана на Ќовгород-—≥верщин≥ на початку XIX ст. ¬≥днайдена в одному з родинних арх≥в≥в 1828 р. "≤стор≥€ рус≥в" у 30Ч40-х роках поширювалас€ у рукописних коп≥€х, а 1846 р. була опубл≥кована у ћоскв≥ украњнським ≥сториком ќсипом Ѕод€нським.  нига мала виразно антипольське й антирос≥йське спр€муванн€, а њњ ≥деЇю було в≥дновленн€ автономних прав ”крањни на момент њњ входженн€ до складу –ос≥йськоњ держави (1654 p.). "≤стор≥€ рус≥в" мала величезний вплив на дальше формуванн€ ≥деолог≥њ украњнського нац≥онального руху. «окрема, жодний ≥нший тв≥р, кр≥м Ѕ≥бл≥њ, не позначивс€ так сильно на формуванн≥ св≥домост≥ молодого “араса Ўевченка, €к "≤стор≥€ рус≥в".

"≤стор≥€ рус≥в" закликала до виправленн€ ≥сторичних кривд, запод≥€них –ос≥Їю украњнському народов≥, але вона н≥ на мить не ставила п≥д сумн≥в право рос≥йського ≥мператора управл€ти ”крањною. ” цьому в≥дображалас€ своЇр≥дн≥сть св≥тогл€ду автоном≥ст≥в: захищаючи ≥сторичн≥ права ”крањни ≥ прагнучи до њхнього в≥дновленн€, вони, однак, не вимагали в≥дд≥ленн€ ”крањни в≥д –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ¬они в≥дчували сильну ностальг≥ю за минулим, але не плекали над≥й на майбутнЇ, почуваючи себе представниками нац≥њ, приреченоњ з≥йти з ≥сторичноњ сцени. ÷ей фатал≥зм с€гав своњм кор≥нн€м в ототожненн€ вс≥Їњ украњнськоњ "козацькоњ" нац≥њ з ≥нтересами лише њњ пров≥дноњ верстви Ч козацькоњ старшини. ј оск≥льки останн€ добров≥льно й активно розчин€лас€ у рос≥йському двор€нств≥, то песим≥зм автоном≥ст≥в не був безп≥дставним.

¬ходженн€ козацькоњ старшини у склад рос≥йського двор€нства в≥дкривало шл€х дл€ службовоњ кар'Їри. ¬ ”крањн≥ ≥снували  ињвська академ≥€, „ерн≥г≥вська ≥ ѕере€славська колег≥њ, отже, нове украњнське двор€нство було краще осв≥чене, ан≥ж рос≥йськ≥ двор€ни. ÷е давало кращ≥ шанси дл€ просуванн€ по службов≥й драбин≥. јмб≥тн≥ й багатш≥ серед малорос≥йських двор€н вињжджали на службу до ѕетербурга. “ам вони легко знаходили середовище своњх земл€к≥в, €к≥ уже займали висок≥ позиц≥њ й могли надати необх≥дну допомогу зв'€зками ≥ протекц≥Їю. ѕрот€гом усього XVIII ст. ћалорос≥€ щедро постачала кадри –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ дл€ проведенн€ реформ та служила м≥стком дл€ зах≥дних вплив≥в. ‘еофан ѕрокопович ≥ —тефан яворський були ≥деологами та основними виконавц€ми церковноњ реформи ѕетра ≤ й утворенн€ секул€рноњ монарх≥њ. ”крањнське православне духовенство становило б≥льш≥сть у створеному ѕетром ≤ —в€щенному синод≥. Ќ≥кому нев≥домий украњнський сп≥вак ќлекса –озумовський одруживс€ на ≥мператриц≥ ™лизавет≥. ѕров≥дними рос≥йськими митц€ми XVIII ст. були "малороси" Ч художники Ѕоровиковський, Ћевицький ≥ Ћосенко, скульптор ћартос, композитори Ѕерезовський, Ѕортн€нський, ¬едель, арх≥тектори Ѕогданович, √нЇдич,  апн≥ст. —еред рос≥йських економ≥ст≥в в≥дзначалис€ украњнц≥ ƒесницький, Ћ≥ванов, –убановський ≥ —амборський. ¬их≥дц≥ з ћалорос≥њ своњм числом перевищували рос≥€н серед вчител≥в ≥ л≥кар≥в. “а найвпливов≥шою була малорос≥йська колон≥€ чиновник≥в. ” 70Ч80-х роках ќлександр Ѕезбородько, ѕетро «авадський, ƒмитро “рощинський, вих≥дц≥ ≥з с≥м'њ  очубењв, займали висок≥ посади при двор≥ ≥ волод≥ли величезними маЇтност€ми.

Ќове украњнське двор€нство в ≥мперськ≥й столиц≥ все ще вважало ћалорос≥ю своЇю батьк≥вщиною, але батьк≥вщиною, €ка була частиною б≥льшоњ держави Ч –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ћ≥ж цими двома патр≥отизмами Ч "малорос≥йським" ≥ "великорос≥йським" Ч дл€ них не ≥снувало суперечност≥. ¬они мали вс≥ п≥дстави називати ≥мпер≥ю своЇю, адже прот€гом XVIII ст. вих≥дц≥ ≥з малорос≥йських родин своЇю д≥€льн≥стю торували шл€х до њњ тр≥умфу. якщо у XVII ст. перед осв≥ченими украњнц€ми, €к≥ хот≥ли робити службову, в≥йськову чи культурну кар'Їру, сто€в виб≥р Ч ”крањна чи –ос≥€, то у XVIII ст. цей виб≥р формулювавс€ уже ≥накше Ч пров≥нц≥€ чи ≥мпер≥€? ѕереваги возз'Їднанн€ у€вл€лис€ њм не т≥льки у вигл€д≥ титул≥в й орден≥в, €к≥ вони одержували при петербурзькому двор≥. ќсновна перевага пол€гала, на њхню думку, в тому, що €к частина –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ √етьманщина змогла дати соб≥ раду з≥ своњми традиц≥йними ворогами Ч –≥ччю ѕосполитою,  римським ханством та ќсманською ≥мпер≥Їю.

“ип "малороса", €кий поЇднував симпат≥ю до ”крањни, до њњ природи, п≥сень тощо з ло€льн≥стю до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, був одн≥Їю ≥з характерних ф≥гур в украњнськ≥й пол≥тичн≥й ≥ культурн≥й ≥стор≥њ XIX ст. Ќай€скрав≥шим уособленн€м цього типу став всесв≥тньо в≥домий письменник ћикола √оголь. Ќароджений в украњнськ≥й с≥м'њ козацького походженн€, в≥н блискуче дебютував у рос≥йськ≥й л≥тератур≥ €к автор твор≥в на украњнську тематику. √оголь сильно любив ”крањну ≥ недолюблював –ос≥ю, хоча там прожив б≥льше половини свого житт€. јле свою душу в≥н вважав складеною з двох частин Ч украњнськоњ ≥ рос≥йськоњ; жодн≥й з них в≥н не надавав переваги, вважаючи њх взаЇмодоповнюючими. —ильна р≥зниц€ украњнського ≥ рос≥йського нац≥онального характер≥в була, на його думку, лише передумовою дл€ њхнього злитт€ в майбутньому, щоб €вити св≥тов≥ щось б≥льш досконале.

ѕопри глибок≥ розб≥жност≥ м≥ж "автоном≥стами" ≥ "малоросами" њх Їднала одна сп≥льна риса: вони були "останн≥ми" людьми "староњ ”крањни". ≤нтереси ц≥Їњ ”крањни вони ототожнювали з≥ своЇю верствою, а не з ≥нтересами закр≥паченого козацтва ≥ сел€нства. —тара формула нац≥њ, €ка дом≥нувала на Ївропейському континент≥ до к≥нц€ XVIII ст., ототожнювала њњ з правл€чими верствами. ƒл€ простолюдд€ у ц≥й формул≥ попросту не було м≥сц€. якщо б ц€ формула втрималас€ у масов≥й св≥домост≥ ще на дек≥лька дес€тил≥ть, то украњнська нац≥€ могла б зникнути з лиц€ земл≥.

Ќаступний ≥мпульс до свого розвитку украњнське нац≥ональне в≥дродженн€ одержало ззовн≥, завд€ки новим пол≥тичним й ≥нтелектуальним теч≥€м, €к≥ надходили в ”крањну з≥ заходу. ‘ранцузька революц≥€ к≥нц€ XVIII ст., зл≥кв≥дувавши владу французького монарха ≥ староњ аристократ≥њ, поширила пон€тт€ нац≥њ на ≥нш≥ сусп≥льн≥ верстви. ƒжерелом суверенних прав нац≥њ став народ. ќрган≥зуючим €дром держави стала не правл€ча династ≥€, а нац≥€ у новому, модерному розум≥нн≥. Ќац≥ональний характер оголошувавс€ природним ≥ нев≥д'Їмним атрибутом усього народу, а не окремоњ верстви. ÷ей характер про€вл€вс€ насамперед у культур≥ ≥ мов≥. —тверджувалос€, що французька мова Ї "мовою свободи", а вс≥ ≥нш≥ мови, €кими розмовл€ли на територ≥њ ‘ранц≥њ Ч провансальська, баскська, корс≥канська, ельзаська, Ч Ї мовами контрреволюц≥њ, мовами св€щеник≥в й аристократ≥в, тому вони п≥дл€гали насильному ви≠кор≥ненню.

”перше в ≥стор≥њ етн≥чн≥ в≥дм≥нност≥ набули такого великого пол≥тичного значенн€. ‘ранцузька модель нац≥њ послужила прикладом дл€ насл≥дуванн€ новим нац≥ональним рухам, що ширилис€ на початку XIX ст. в ус≥й ™вроп≥ Ч н≥мецькому, ≥тал≥йському, польському та ≥н. ” тому час≥ ≥тал≥йський революц≥онер ћадз≥н≥ сформулював св≥й славнозв≥сний принцип: "кожн≥й нац≥њ Ч [сво€] держава". Ѕоротьба за нац≥ональн≥ права водночас стала боротьбою за соц≥альне визволенн€, демократ≥ю ≥ справедлив≥сть. ¬она надихала ц≥л≥ покол≥нн€ нац≥ональних патр≥от≥в на героњзм ≥ самопожертву.

”крањнський рух теж пережив сильний вплив французькоњ революц≥њ: до нових, французьких концепц≥й своб≥дноњ нац≥њ, правди ≥ справедливост≥ звертаЇтьс€ й анон≥мний автор "≤стор≥њ –ус≥в". як ≥ французьк≥ просв≥тител≥, пон€тт€ "своб≥дноњ нац≥њ" в≥н виводив ≥з природних прав народ≥в ≥ окремих людей, крањн ≥ соц≥альних стан≥в. " ожне сотвор≥нн€, Ч писав в≥н, Ч маЇ право боронити своЇ ≥снуванн€, свою власн≥сть ≥ свою свободу". ÷ей принцип в≥н застосовував до ”крањни ≥ до њњ народу, €кий проливав свою кров в≥д "гетьмана Ќаливайка до сьогодн≥", шукаючи свободи ≥ кращого житт€ на власн≥й земл≥.

Ѕезпосередньо французьких вплив≥в ”крањна зазнала п≥д час наполеон≥вських воЇн. —ам Ќаполеон не вступав на територ≥ю ”крањни. Ќаступальн≥ в≥йськов≥ д≥њ тут в≥в його союзник Ч австр≥йська арм≥€ Ўварценберга. Ќа початку в≥йни 1812 р. вона завдала поразки рос≥йськ≥й арм≥њ “омашова, €ка сто€ла на ¬олин≥, захопивши  овельський, Ћуцький, ¬олодимирський ≥ частину ƒубн≥вського пов≥т≥в. Ќове украњнське двор€нство на загал було охоплене про≥мперськими патр≥отичними почутт€ми, але водночас воно ви€вл€ло менше ворожост≥ до Ќаполеона, ан≥ж рос≥йськ≥ двор€ни. ¬оно н≥чого не знало про плани Ќаполеона утворити окрему украњнську державу ("Ќаполеон≥ду"). ƒвор€нин ћочуговський на п≥вдн≥ ѕолтавщини рад≥в з усп≥х≥в Ќаполеона ≥ висловлював бажанн€, щоб "Ѕонапарт зруйнував –ос≥ю"; у ѕере€славському пов≥т≥ один ≥з л≥дер≥в автоном≥ст≥в Ћукашевич пив за здоров'€ Ќаполеона, а в ѕир€тинському пов≥т≥ прилюдно виголошувано тости "за республ≥ку".

ќкр≥м впливу французькоњ революц≥њ ≥ншим сильним збудником украњнського руху було поширенн€ романтизму. –омантики прославл€ли народ, його п≥сенну культуру, традиц≥њ €к ви€в його своЇр≥дного духу. ¬они зруйнували старе, пог≥рдливе ставленн€ до народноњ культури, стверджуючи, що саме з народного джерела ≥нтелектуали можуть черпати найкращ≥ зразки дл€ своЇњ творчост≥.  ожна народна культура маЇ свою самост≥йну варт≥сть ≥ по-своЇму спричи≠н€Їтьс€ до духовного багатства св≥ту. —в≥т у€вл€вс€ њм €к велетенська арфа, в €к≥й кожний народ становить окрему струну. «никненн€ окремого народу неодм≥нно порушить всесв≥тню гармон≥ю ≥ р≥внозначно трагед≥њ.

”крањною, з њњ багатою природою, задушевн≥стю народних п≥сень ≥ героњчним минулим, захоплювалис€ Ївропейськ≥ романтики. ”крањнськ≥ сюжети, насам≠перед пов'€зан≥ з козаччиною, послужили джерелом наснаги дл€ пров≥дних романтик≥в (зокрема, авантюрна дол€ гетьмана ≤вана ћазепи була описана Ѕайроном та ≥ншими поетами). ћ≥цкевич називав украњнц≥в найпоетичн≥шим ≥ наймузикальн≥шим з-посеред ус≥х слов'€нських народ≥в. ѕольськ≥ ≥ рос≥йськ≥ поети та фольклористи в≥дкривали в украњнськ≥й народн≥й культур≥ ц≥л≥ жанри, €ких не було у польськ≥й ≥ рос≥йськ≥й народн≥й творчост≥. ¬они трактували украњнську культуру €к р≥зновид б≥льшоњ, "всерос≥йськоњ" чи "всепольськоњ" культури, €кий доповнював ≥ збагачував њхню власну культуру. јле водночас њхн≥й приклад в≥дкрив оч≥ на варт≥сн≥сть украњнськоњ культури дл€ тих вих≥дц≥в з ”крањни, €к≥ готов≥ були насл≥дувати польськ≥ чи рос≥йськ≥ зразки.

–омантичн≥ погл€ди на народну творч≥сть в≥дкривали нов≥ перспективи дл€ нац≥онального розвитку. ќсобливе м≥сце у концепц≥€х романтик≥в в≥дводилос€ слов'€нському пробудженню, а серед слов'€н вир≥зн€лис€ своЇю специф≥чною роллю украњнц≥. ’рещений батько романтизму ≥ модерного нац≥онал≥зму, н≥мецький ф≥лософ »оган √отфр≥д √ердер записав у своЇму щоденнику: "”крањна стане новою √рец≥Їю Ч в ц≥й крањн≥ чудовий кл≥мат, щедра земл€, ≥ њњ великий музично обдарований народ прокинетьс€ колись дл€ нового житт€".

 онцепц≥њ √ердера стали в≥домими украњнським ≥нтелектуалам через рос≥йських та польських автор≥в ≥ були стимулом до збиранн€ етнограф≥чних матер≥ал≥в. ” 1819 р. кн€зь ћикола ÷ертелЇв Ч зрусиф≥кований грузин, €кий народивс€ ≥ жив в ”крањн≥ ≥ став украњнським патр≥отом Ч видав у ѕетербурз≥ першу зб≥рку украњнських ≥сторичних дум. ” 1827 р. з'€вилос€ виданн€ украњнських п≥сень, п≥дготовлених ћихайлом ћаксимовичем. ћаксимович, €к ≥ ÷ертелЇв, вбачав в украњнському фольклор≥ "нез≥псуту" патр≥архальну ≥дил≥ю ѕ≥вденноњ –ус≥, €ка перевершувала сувору похмур≥сть ѕ≥вноч≥. …ого зб≥рка украњнських п≥сень вплинула на √огол€ ≥ ѕушк≥на (ћаксимович згадував п≥зн≥ше, що одного разу застав ѕушк≥на за читанн€м ц≥Їњ зб≥рки, ≥ останн≥й жарт≥вливо признавс€, що "обкрадаЇ" його п≥сн≥). јле ще б≥льший вплив мало це виданн€ в ”крањн≥. ѕантелеймон  ул≥ш ≥ ћикола  остомаров, два украњнських будител≥, котр≥ перв≥сно належали до рос≥йськоњ школи ≥ зневажливо дивилис€ на все украњнське ≥ думали лише "мовою ѕушк≥на", випадково натрапивши на зб≥рку ћаксимовича, один у Ќовгород-—≥верську, другий Ч у ’арков≥, за один день стали украњнськими патр≥отами.

¬пливи романтизму особливо були в≥дчутн≥ на —лобожанщин≥. ” 1805 р. у ’арков≥, столиц≥ —лоб≥дськоњ ”крањни, за ≥н≥ц≥ативою м≥сцевого д≥€ча ¬асил€  аразина був в≥дкритий ун≥верситет, €кий став першим значним осередком украњнського наукового ≥ культурного житт€. “ут утворивс€ ’арк≥вський л≥тературний гурток, €кий у 20Ч30-х роках в≥д≥грав значну роль у розвитку новоњ украњнськоњ л≥тератури. ƒушею цього гуртка був ф≥лолог ≤змањл —резневський. ” 1831 р. в≥н видав "”крањнський альманах" Ч зб≥рку народних п≥сень й ориг≥нальних поез≥й, написаний харк≥вськими поетами, а в 1833Ч1838 pp. Ч ш≥сть випуск≥в "«апорожской старины''. —л≥дом за ќсипом Ѕод€нським в≥н налагодив контакти з чеськими будител€ми, €к≥ на той час вели перед у справ≥ слов'€нського пробудженн€. —резневському належить безперечна заслуга у впровадженн≥ ≥дењ слов'€нськоњ Їдност≥ серед украњнських ≥нтелектуал≥в. …ого улюбленим студентом був ћикола  остомаров, €кий своњ л≥тературн≥ проби пера поЇднував з захопленн€м н≥мецькою ф≥лософ≥Їю. ƒо представник≥в харк≥вськоњ романтичноњ школи належали јмврос≥й ћетлинський, ћихайло ѕетренко, ќрест Ћевицький та Ћевко Ѕоровиковський.

–омантичний напр€м в украњнськ≥й л≥тератур≥ аж до 30Ч40-х рок≥в сп≥в≥снував з класичним. Ќа в≥дм≥ну в≥д польськоњ ≥ рос≥йськоњ л≥тератур, в украњнськ≥й не д≥йшло до гострого конфл≥кту м≥ж класиками ≥ романтиками. јле благодатний вплив романтизму ви€вивс€ у зруйнуванн≥ тих вузьких жанрових рамок, €к≥ накладали на нову украњнську л≥тературу традиц≥њ класицизму. «г≥дно з розум≥нн€м класик≥в, народна мова надавалас€ лише дл€ твор≥в, написаних "низьким" жанром бурлеску ≥ травест≥њ (€к "≈нењда"  отл€ревського). ≤ лише з приходом романтик≥в украњнськ≥ поети ≥ письменники почали пробувати себе в ус≥х л≥тературних жанрах. √ригор≥й  в≥тка-ќснов'€ненко став засновником украњнськоњ прози. ќдин з п≥зн≥ших посл≥довник≥в  отл€ревського, ѕетро √улак-јртемовський започаткував поетичн≥ переклади з Ївропейських л≥тератур. ѕров≥дний л≥тератор малорос≥йськоњ колон≥њ у ѕетербурз≥ ™вген √реб≥нка виступав на захист права украњнських письменник≥в писати р≥дною мовою Ч права, в €кому њм в≥дмовл€ли рос≥йськ≥ критики. ¬иданий ним 1841 р. альманах "Ћаст≥вка" був першим зб≥рником, в €кому вс≥ украњнськ≥ л≥тератори, €к класицисти, так ≥ романтики, писали виключно украњнською мовою.

ѕор€д з активними спробами етнограф≥в ≥ л≥тератор≥в розширити горизонти украњнського св≥ту з'€вл€ютьс€ перш≥ фахов≥ ≥сторичн≥ прац≥. ” 1822 р. у ћоскв≥ побачила св≥т чотиритомна "»стори€ ћалой –оссии" ƒмитра Ѕантиш- ам≥нського, а у 1842Ч1843 pp. Ч п'€титомна "»стори€ ћалоросии" ћиколи ћаркевича. ≤сторичн≥ ≥ фольклористичн≥ досл≥дженн€ заклали тверд≥ п≥двалини п≥д формуванн€ модерноњ украњнськоњ св≥домост≥, оск≥льки давали ч≥тк≥ в≥дпов≥д≥ на запитанн€ про ≥сторичне кор≥нн€ ≥ культурну в≥дм≥нн≥сть украњнськоњ нац≥њ. ’оч цей л≥тературно-науковий рух не мав орган≥зованоњ форми, однак збиранн€ культурноњ спадщини створило вин€тково спри€тливе середовище дл€ викристал≥зуванн€ нац≥ональноњ ≥дентичност≥ украњнц≥в Ч почутт€, €ке почало поступово згасати на меж≥ XVIII ≥ XIX ст.

ѕ≥д впливом пол≥тики "просв≥ченого абсолютизму", нових Ївропейських теч≥й, пол≥тичних соц≥альних ≥ культурних зм≥н у √аличин≥ з'€вл€Їтьс€ перше покол≥нн€ будител≥в. ÷ентром першоњ хвил≥ нац≥онального в≥дродженн€ став ѕеремишль, де навколо перемиського владики Ч Їпископа ≤вана —н≥гурського у 20Ч30-х роках згуртувалос€ невелике коло представник≥в нац≥онально св≥домоњ ≥нтел≥генц≥њ Ч ≤ван ћогильницький, …осип Ћевицький, …осип Ћозинський, јнт≥н ƒобр€нський, ≤ван Ћавр≥вський. ¬они вживають заход≥в щодо створенн€ початкових шк≥л дл€ м≥сцевого населенн€. «'€вл€ютьс€ перш≥ граматики (спочатку Ч у рукописах, п≥зн≥ше Ч друком) украњнськоњ мови ≤вана ћогильницького (1822), …осипа Ћозинського (1833), …осипа Ћевицького (1834). ¬иход€ть друком перш≥ зб≥рки народноњ творчост≥: "ѕ≥сн≥ польськ≥ ≥ руськ≥ люду галицького" ¬ацлава «алеського (ѓ833), вих≥д €коњ дл€ √аличини мав таке ж значенн€, €к "ћалороссийские песни" ћиколи ћаксимовича дл€ Ќаддн≥пр€нщини, "–уське вес≥лл€" …осипа Ћозинського (1835). ќдночасно у √аличин≥ з'€вл€ютьс€ зб≥рки ≥ виданн€ з Ќаддн≥пр€нськоњ ”крањни, перш≥ рукописн≥ коп≥њ "≈нењди"  отл€ревського.

Ќа початку 30-х рок≥в на арену нац≥онального житт€ виступаЇ нове покол≥нн€ ≥нтел≥генц≥њ, вихованц≥в Ћьв≥вськоњ сем≥нар≥њ, очолюване "–уською тр≥йцею" Ч ћарк≥€ном Ўашкевичем, яковом √оловацьким та ≤ваном ¬агилевичем. Ќа в≥дм≥ну в≥д старшого покол≥нн€, €ке було т≥сно пов'€зане з церковними традиц≥€ми, старослов'€нською церковною мовою ≥ в≥дзначалос€ консервативними погл€дами ≥ ло€льн≥стю до влади, молод≥ будител≥ прагнули внести революц≥йн≥ зм≥ни в тогочасну л≥тературу шл€хом упровадженн€ в нењ народноњ мови. Ќа д≥€льност≥ "–уськоњ тр≥йц≥" до певноњ м≥ри позначивс€ вплив таЇмних польських орган≥зац≥й, €к≥ п≥сл€ поразки повстанн€ 1831 р. готували грунт дл€ нового нац≥онального виступу. "–уська тр≥йц€" була вхожа у ц≥ консп≥рац≥њ, що, з одного боку, надихало њњ патр≥отичними почутт€ми п≥д впливом њхн≥х польських знайомих, з другого боку, показувало байдуж≥сть або нав≥ть ворож≥сть польських змовник≥в до украњнських нац≥ональних потреб. јле найб≥льший ≥дейний вплив на молоду ≥нтел≥генц≥ю мало знайомство з тогочасною Ївропейською л≥тературою, передус≥м з творами чеського ≥ словацького нац≥онального в≥дродженн€. —в≥й пол≥тичний ≥деал д≥€ч≥ "–уськоњ тр≥йц≥" вбачали у слов'€нськ≥й федерац≥њ.

” 1834 р. ћарк≥€н Ўашкевич, ≤ван ¬агилевич та як≥в √оловацький п≥дготували рукописний зб≥рник "«ор€". ќднак вих≥д його був заборонений в≥денською ≥ льв≥вською цензурами. јвстр≥йська влада бо€лас€, що украњнський рух, €кий зароджуЇтьс€ у √аличин≥, може бути спр€мований –ос≥Їю проти самоњ јвстр≥њ. «≥ свого боку, льв≥вська цензура, представлена верх≥вкою греко-католицькоњ церкви, була проти виданн€ зб≥рки украњнською мовою, що, на њњ думку, могло п≥д≥рвати авторитет церковнослов'€нськоњ мови.

” 1837 р., користаючи з м'€кост≥ цензури в ”горщин≥, за допомогою своњх сербських знайомих ћарк≥€н Ўашкевич, ≤ван ¬агилевич та як≥в √оловацький видали у Ѕудапешт≥ зб≥рку "–усалка ƒн≥строва". њњ вих≥д ≤ван ‘ранко назвав п≥зн≥ше "€вищем наскр≥зь революц≥йним". ”в≥вши мову галицьких русин≥в у л≥тературу, ц€ зб≥рка довела, що м≥ж њхньою мовою ≥ мовою украњнц≥в з –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ немаЇ жодних суттЇвих в≥дм≥нностей, а отже, галичани ≥ наддн≥пр€нц≥ становл€ть один ≥ той самий народ.

¬иданн€ "–усалки ƒн≥стровоњ" не об≥йшлос€ безкарно дл€ њњ автор≥в: ћарк≥€н Ўашкевич п≥сл€ висв€ченн€ на св€щеника був переведений в одну з др≥бних параф≥й, де виснажений працею та пост≥йними др≥бними перепонами помер у 32-р≥чному в≥ц≥, якову √оловацькому тривалий час не надавали сану св€щеника, а ≤вану ¬агилевичу, щоб уникнути пересл≥дувань, довелос€ перейти у протестантську в≥ру. ќсновна частина тиражу "–усалки ƒн≥стровоњ" була конф≥скована, по √аличин≥ й ”крањн≥ роз≥йшлос€ лише дв≥ст≥ прим≥рник≥в.

ѕ≥сл€ розправи над "–уською тр≥йцею" поступ нац≥онального в≥дродженн€ в≥дзначавс€ дуже скромними здобутками. ” 1839 р. льв≥вський митрополит ћихайло Ћевицький (1816Ч1858) виступив з протестом проти л≥кв≥дац≥њ рос≥йським самодержавством греко-католицькоњ церкви на ¬олин≥. ” 1841 ≥ 1846 pp. у ¬≥дн≥ вийшов двотомний альманах "¬≥нок русинам на обжинки", п≥дготовлений ≥ виданий братом якова √оловацького ≤ваном. Ќай€скрав≥шим ви€вом протесту проти нац≥онального гнобленн€ став памфлет якова √оловаць≠кого "—тановище русин≥в у √аличин≥" (1846). ¬сеЇвропейського резонансу набула спроба польських консп≥ратор≥в п≥дн€ти повстанн€ проти јвстр≥њ 1846 p.: неспод≥вано воно завершилос€ тим, що галицьк≥ сел€ни, €к пол€ки, так й украњнц≥, на допомогу €ких розраховували польськ≥ патр≥оти, повернули свою зброю проти них самих. “ак звана мазурська р≥зн€ 1846 р. показала, що польський рух не маЇ серйозноњ п≥дтримки у √аличин≥.


 рушинський - дов≥дник

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 693 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћюди избавились бы от половины своих непри€тностей, если бы договорились о значении слов. © –ене ƒекарт
==> читать все изречени€...

2266 - | 2071 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.025 с.