Культурне будівництво в Україні у 20-х роках

Культурне будівництво в УСРР у 20-х роках тісно пов'язане з політикою "українізації", яку проводила КП(б)У в цей період. Тому важливо з'ясувати суть "українізації".

Після 1917 р. на території колишньої Російської імперії виникла значна кількість незалежних держав, які стали на шлях відроджен­ня чи створення всіх атрибутів державності, розвитку національної освіти, науки та культури. З установленням радянської влади імпе­рія почала відроджуватись у новій формі. У 1922 р. був створений Союз РСР. Централізація наростала, що не могло не викликати опо­ру народів. Більшовицькій владі необхідно було надати національ­них форм. Цього й мала досягти політика коренізації, вироблена XII з'їздом Російської компартії більшовиків, який відбувся вже через кілька місяців після утворення СРСР - у квітні 1923 р. Нова націо­нальна політика мала забезпечити сформування національних більшовицьких кадрів, передусім управлінських, державних, партій­них, а також створити умови для вивчення місцевих національних мов та користування ними. Ставилось завдання підтримки розвит­ку національної освіти та культури. В УСРР ця політика одержала назву "українізації", хоча, звісно, мова йшла тільки про дерусифікацію, повернення народу до своїх історико-культурних джерел.

Під знаком "українізації" розвивався культурний процес в УСРР у 20-х роках. Інтенсивніше "українізація" запроваджувалася з 1925 p., коли було усунено з постів секретарів ЦК КП(б)У Є. Квірінга та Д. Лебедя. Головну роль в "українізації" відігравав народний секре­таріат освіти, зокрема його керівники С. Шумський (1925-1927) та М. Скрипник (1927-1932). Завдяки їхнім заходам було досяг­нуто значних успіхів у поширенні української мови, розвитку на­ціональної освіти та культури. Все службове листування та діловод­ство поступово переводилося на українську мову. Збільшилась кількість українців у державному й адміністративному апаратах. Більше половини книжок та майже 90% газет виходили українською мовою. Українська мова застосовувалась навіть в армії, особливо в офіцерських школах та резервних військових частинах.

Активну роль у національно-культурному відродженні відігравала Українська автокефальна православна церква, створена в жовтні 1921 p., на чолі з митрополитом В. Липківським. Вже у 1924 р. вона мала ЗО єпископів, близько 1,5 тис. священиків, понад 1100 парафій (із загальної кількості 9 тис.) та мільйони віруючих.

Під впливом цих змін з еміграції повернулися М. Грушевський, С. Рудницький, А. Ніковський, П. Христюк, М. Чечель, М. Шраг іа інші. На західних землях України змінювалось на краще став­лення до більшовицької влади.

У 20-х роках вагомих результатів було досягнуто в справі ліквідації масової неписьменності. Рівень грамотності зріс за десятиліття з 24-х до 57%. На 1928 р. чисельність учнів у школах зросла до 2,6 млн. осіб, хоча третина дітей ще залишалася поза школою. 80% загальноосвітніх шкіл були українськими. Крім того, діяли май­же 1,5 тис. польських, німецьких та єврейських шкіл.

На хвилі "українізації" набувають поширення ідеї М. Хвильового. Переконаний комуніст, М. Хвильовий був у той час відомим україн­ським письменником. Він повів активну боротьбу проти російсько­го шовінізму, партійної бюрократії і закликав українських діячів культури відмежуватися від згубного впливу Москви. На думку М. Хвильового, тільки непримиренність до шовіністичних поглядів могла прискорити світову пролетарську революцію.

Ідеї Хвильового знайшли підтримку серед українських більшо­виків. Його прихильником виступив нарком освіти, один із відомих у минулому боротьбистів О. Шумський. В листі до Сталіна він про­понував висувати на керівні посади в Україні місцевих комуністів, вбачаючи в цьому могутній засіб зміцнення комуністичної ідеології.

Група українських діячів культури у 1925 р. створила організа­цію "Вільна академія пролетарської літератури" на чолі з М. Хвильо­вим. До неї увійшли 22 письменники, в т. ч. П. Тичина, М. Бажан, П. Панч, Ю. Яновський, І. Сенченко, М. Куліш. Вплив "Вільної академії" відчувся також у творчості М. Рильського, М. Зерова, Є. Плужника, В. Сороки, Г. Косинки, В. Підмогильного та інших.

Поети, прозаїки, драматурги, критики - вихідці із західноукраїн­ських земель, які з різних причин опинилися на території Радянсь­кої України, у 1925 р. об'єдналися в Спілку революційних письмен­ників "Західна Україна". Крім того, у 20-х роках в УСРР діяли такі письменницькі організації як "Плуг", "Гарт", "Молодняк", "Нова ге­нерація", "Урбіно", "Ланка" та інші. У цей період розквітає творчість П. Тичини ("Замість сонетів та октав", "Вітер з України"), М. Рильсь­кого ("Синя далечінь", "Тринадцята весна"). Серед багатьох інших по­етів того часу на особливу увагу заслуговують М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Є. Плужник, В. Сосюра, М. Бажан, Т. Осьмачка.

Значне місце в українській літературі зайняли твори М. Хвильо­вого ("Я", "Повість про санаторійну зону", "Про сатану в бочці", "Дві сили", "Вальдшнепи"), Г. Косинки ("В житах"), В. Підмогильного ("Місто"). І. Сенченка ("Із записок холуя"), Ю. Яновського ("Чотири шаблі"), М. Куліша ("Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната").

Національно-культурний розвиток УСРР, політика "укра­їнізації" посилили позиції національного комунізму. Діяльність М. Хвильового, О. Шумського, М. Скрипника, М. Волобуєва об'єк­тивно була спрямована на захист суверенних прав УСРР. Це стри­вожило Москву. Позиції названих діячів були кваліфіковані як "ухили", і розпочалася кампанія по їх "нейтралізації". Щоб по­класти край самостійницьким проявам в УСРР, всьому українсь­кому культурному процесові "українізації", у вересні 1929 р. було заарештовано визначних діячів української науки, культури і авто­кефальної церкви як членів вигаданої ОДПУ "Спілки визволення України".

У роки непу освіта, наука і культура зробили важливий крок уперед. Центром наукової роботи була в цей час Українська Академія наук, де працювали такі визначні вчені як М. Василенко, К. Воблий, Д. Граве, М. Крилов, М. Грушевський, С. Єфремов, А. Кримський та інші. Загалом же 20-і роки стали періодом неба­ченого в радянських умовах українського національного культур­ного піднесення. Причиною цього був перехід до нової економіч­ної політики та політики "українізації".