Рефлектора діяльність мозку

Навколишнє середовище постійно впливає (через чуття) на нервову систему людини, на її мозок. Організм сприймає ці впливи і реагує на них у відповідь. Цей процес називають рефлексом (від лат. - відображення). Наприклад, людина рукою ненароком доторкнулася до гарячого предмета, вмить відсмикне її. Подразнення передалося від нервових закінчень у руці доцентровими нервами у спинний (а також і в головний) мозок і звідти відцентровими нервовими шляхами надійшов імпульс (від лат. - поштовх, спонукання) у відповідні м"язи, які й відсмикнули руку. Ця дія здійснюється з допомогою центральної нервової системи. Цілях, по якому проходить збудження при здійсненні рефлекса, одержав назву рефлекторної дуги.

Дуга спинномозкового рефлексу складається із п"яти частин:

рецептора, аферентного нейрона, певної ділянки спинного мозку, еферентного нейрона і робочого органі (рис.).

Рефлекс можливий тільки при умові цілісності всіхп"яти ділянок рефлекторної дуги.

Сучасна наука доповнила класичну схему рефлексу. Складний рефлекторний акт включає ще й такий акт, який одержав назву явища зворотньої аферентації (зворотнього зв"язку). Суть його полягає в тому, що нервовий зв"язок здійснюється не лише від мозку до робочого органа, а й зворотньо: від робочого органа до мозку. І коли реакція у відповідь виконана невдало, вона одразу ж коригується. Зворотний зв"язок дає змогу оцінити виконувану дію і в разі потреби перебудувати її і спрямувати діяльність організму по раніше визначеному шляху. Завдяки зворотному зв"язку забезпечується саморегуляція, самоуправління організму в процесі правильного пристосування до навколишнього середовища. Без цього людина ніколи не змогла б навчитися ходити, писати, користуватися ножем і виделкою, одягатися, здійснювати різні професійні рухи, оволодіти спортивними навичками тощо.

Ідею рефлексу вперше висунув французький вчений Декарт понад 300 років тому. Розвинув її видатний російський фізіолог І.М.Сеченов ("Рефлекси головного мозку" (1863). Подальший розвиток рефлекторна теорія здобула у працях І.П.Павлова.

Рефлекси за походженням бувають двох видів: вроджені і набуті,або, по класифікації І.П.Павлова безумовні і умовні.

Безумовні рефлекси є функцією головним чином нижчих відділів центральної нервової системи, які розміщені під корою. Безумовний рефлекс здійснюється автоматично і попередніх тренувань не вимагає. Він набутий в процесі всього попереднього історичного розвитку і передається по спадковості. Наприклад: смоктання, кашляння, чхання, захисний, статевий та багато інших.

Умовні рефлекси є функцією вищого відділу мозку - кори великих півкуль. Для виникнення умовного рефлексу потрібні певні умови.

ІЦоб зрозуміти відмінність нервових механізмів одного та іншого рефлекса розглянемо такий приклад. Маленька дитина тягнеться рукою до блискучої підошви праски. Обпікшись, дитина миттєво відсмикує руку. Це безумовний рефлекс. Але ось дитина ховає руку при одному вигляді праски. Це умовний рефлекс.

Таким чином, безумовні і умовні рефлекси виконують функцію зв"язку організму з навколишнім середовищем, забезпечують її пристосування до цього середовища і нормальну життєдіяльність в ньому.