Будова нервової системи. Головного мозку

Питання для заліку Психологія

 

 

1) Психологія як наука

2) Психіка мозок нервова система

3) Свідомість підсвідомість над свідомість

4) Психічні процеси відчуття і сприйняття

5) Психічно-ногнітивні процеси (пам'ять мислення уява)

6) Психічні стани (емоції воля)

7) Психічні властивості(темперамент характер здібності)

8) Увага види і властивості

9) Особистість види та структура

10) Психологічна характеристика діяльності

11) Мова спілкування і роль мови в розвитку особистості

12) Соціальні групи види груп та іх роль в вихованні особистості

 

1. Психологія — наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ^[2].
Отже, об'єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб'єктивним світом (вивчення тваринної психіки належить, головне, біологічним наукам і в психології такі знання використовуються в якості матеріалу для порівняння).
Найкоротшим визначенням предмету науки могло бути «психіка» або «психічне», однак це було б невірним, надто обширним. Категорія психічного розглядається філософською онтологією, а з такими продуктами психіки як людські стосунки, творчість мають справу соціологія та мистецтвознавство.
Специфічним для психології є дослідження психічних явищ, які керують діяльностями та відносинами людини.

Базовими категоріями вітчизняної психології (за визначенням Петровського та Ярошевського є:

· образ; образ стає змістом психічних процесів, саме система образів формує свідомість;

· дія; дії єдині за метою в сукупності складають діяльність; пов'язані поняття: поведінка, реакція;

· мотив; пов'язані поняття: стимул, цінність, мотивація;

ці категорії (наведені вище) притаманні багатьом живим істотам, а наступні є специфічно людськими:

· відношення;

· переживання;

· діяльність;

· спілкування;

· особистість.

Причому три останні мають особливий статус мета- та екстрапсихологічних, як такі, що описують найскладніші форми психічної реальності, розгляд яких, навіть, виходить за межі психології. Всього автори пропонують 24 категорії, які, на їх думку, «формують каркас психологічного пізнання».

Завданням психології поряд із вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.
Серед завдань науки:

· вивчення індивідуальних якостей, закономірностей і шляхів їх формування в сучасних умовах;

· вивчення впливу провідної діяльності на психіку людини, міжособистісні і міжгрупові взаємини;

· визначення психологічних засобів впливу колективу на особистість та способів захисту від таких впливів;

· встановлення закономірностей динаміки працездатності;

· визначення заходів і засобів психологічного комфорту для роботи та життя;

· визначення інформативних методів діагностики і психокорекції;

· вивчення закономірностей психологічної підготовки.

Методи психології[

Метод — це сукупність прийомів або операцій, які націлені на вирішення конкретної задачі.

Основні пізнавальні методи психології:

· спостереження і самоспостереження;

· експеримент;

· психодіагностичні методи.

Методи активного психологічного впливу:

· психологічна консультація;

· психологічна корекція;

· психологічний тренінг;

· психотерапія та реабілітація.

ТЕМА: Мозок і психіка.

Будова нервової системи. Головного мозку.

Психіка є властивістю високоорганізованої матерії - нервової системи. У людини носієм психіки є головний мозок. Нервова система виконує в організмі ряд функцій: 1) зв"язок організму людини з навколишнім середовищем; 2) регуляцію діяльності органів і системи органів; 3) забезпечує координовану діяльність між органами і системою органів в процесі діяльності організму, управляє нею. Всі явища людської психіки виникають, формуються і розвиваються в процесі діяльності мозку, який відображає дійсність. Інакше кажучи, вища нервова діяльність - фізіологічна основа психіки. Ось чому для розуміння різноманітних проявів психічного життя потрібно познайомитися з будовою і основними законами діяльності нервової системи.

Нервова система складається з центральної і периферичної. До центральної нервової системи належить головний і спинний мозок, тобто ті частини нервової системи, які лежать в кісткових покривах черепа і хребта, а до периферичної - соматичні (черепні і спинномозкові) і вегетативні (симпатичні і парасимпатичні) нерви.

Матеріальною основою функціонування нервової системи є нервова тканина. Вона утворюється з нервових клітин - нейронів. Форма нейронів різноманітна.

Нейрон складається із тіла і відростків, що відходять від нього. Тіло нейрона мікроскопічної величини (в середньому 0,03 мм), але нервове волокно може бути різної довжини - до декількох десятків сантиметрів.

Від тіла нервової клітини відходять відростки - дендрити і аксон. По дендритах нервові імпульси проводяться до тіла нейрона, а по аксону - від нього. Нервове збудження розповсюджується із швидкістю 120 м/ сек.. Але для людського тіла така швидкість достатня, адже нервовому збудженню треба пройти відстань не більше 1,5-2 м. Нервові волокна зверху покриті білою жироподібною мієліновою оболонкою, оболонка виконує захисну функцію та роль ізолятора і забезпечує проведення збудження в певному напрямку (без неї збудження розповсюджувалося б хаотично).

Окремі нейрони з"єднуються між собою з допомогою особливих контактних механізмів, які одержали назву синапсів. В синапсах відбувається передача збудження від клітин до клітин хімічним шляхом з допомогою речовин, які називаються медіаторами.

Скупчення тіл нервових клітин разом з дендритами складають сіру речовину головного і спинного мозку, скупчення нервових волокон - білу речовину. Роль сірої мозкової речовини - накопичення, посилення і перероблення збудження, а роль білої речовини - передача нервового збудження від одних нервових клітин до інших. Нерви проводять збудження тільки в одному напрямку - від різних частин тіла до мозку (доцентрові нерви), а від мозку до різних частин тіла (відцентрові нерви).

І так, центральна нервова система складається із спинного і головного мозку.

В спинному мозку розташовані центри цілого ряду вроджених безумовних рефлексів. Він регулює м"язові рухи людського тіла і кінцівок, а також роботу внутрішніх органів.

Головний мозок знаходиться в черепній коробці, яка надійно захищає його від пошкоджень. Історично головний мозок більш пізнє утворення, ніж спинний мозок. Головний мозок людини набагато складніше утворення ніж мозок найвищих тварин. Мозок знаходиться у внутрішньому рідинному середовищі, що омиває його нейрони. Він м"який, легко ріжеться ножем. Складається з таких же хімічних речовин, як і інші тканини організму. На 80 % мозок складається із води.

Робота мозку грунтується на безперервному обміні поживних речовин через кров. Складаючи вагу біля 2% загальної ваги людини, мозок споживає до 20% кисню, необхідного людині. Кров виносить і відходи життєдіяльності мозку. Тому мозок потребує численого постачання крові і дуже чутливий до перерв у її постачанні. Через 15 сек. після повного припинення циркуляції крові в мозку настає втрата свідомості, а через 10 хвилин мозок вмирає.

Вага мозку людей різна: від 1000 до 2000г і в середньому досягає 1450г. Виникає питання: чи залежить рівень психічного розвитку людини від ваги її мозку? Історичний розвиток нервової системи живих істот відбувався шляхом збільшення мозкової маси. Тому вага людського мозку переважає мозок всіх найвисокоорганізованіших тварин, крім дельфіна (вага мозку людиноподібної мавпи біля 400г, собаки- 80г). Але є тварини і з більшою вагою мозку. У кита вага мозку становить 7 кг, у слона - 5,5кг, у дельфіна - 1,8кг, хоча кит і слон за рівнем психічного розвитку стоять нижче не тільки людини, але й людиноподібної мавпи. Причина зрозуміла - для управління таким великим тілом, як тіло кита (до 15 тонн) або слона (3 тонни), потрібна велика мозкова маса. Тому для порівняння береться не абсолютна вага мозку, а відносна, яка показує, яку частину загальної ваги живої істоти займає її мозок. У людини відношення ваги мозку до ваги тіла складає приблизно 1/45, у людиноподібної мавпи - І/ 100, у дельфіна - 1/125, у собаки -1/170, у слона - 1/600, у кита - 1/2000 частина. Але і відносна вага мозку не характеризує ступінь психічного розвитку. У миші відносна вага мозку 1/40, у горобця та інших дрібних пташок ще менша -1/25.

Звичайно мозок людини докорінно відрізняється від мозку тварин, а це основне. Але якщо порівняти вагу мозку цілого ряду талановитих людей, то й у цьому випадку ми не знайдемо ніякого зв"язку між вагою мозку і розумом, талантом людини.

Більшість талановитих людей (композитори А.П.Бородін, Ф.Шуберт, математики К.Гаусс, С.Ковалевська та ін.), мали мозок середньої ваги. Мозок Д.І.Менделеєва важив 1571г., І.П.Павлова - 1653г. Найбільший мозок був у І.С.Тургенєва - 2012г. Але були талановиті люди вага мозку яких була нижче середньої. Так, вага мозку французького письменника А.Франса складада 1017г, блискучого російського юриста кінця XIX початку XX ст. А.Ф.Кона - 1100г. Поряд з цим відомі випадки, коли звичайнісінькі люди мали вагу мозку більше 2000г. Таким чином, вивчення мозку людей призводить до висновку про відсутність зв"язку між кількістю мозкової речовини і ступенем психічного розвитку індивіда.

Головний мозок людини не складає єдиної маси. Він складається з ряду відділів, які мають зв"язок між собою.

Нижній відділ називається довгастим мозком,який з"єднує спинний мозок з головним. Над довгастим мозком знаходиться середній мозок, мозочок, ще вище - проміжний мозок. Всі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію довільних рухів. При пошкодженні або захворюванні мозочка тварина, наприклад, не може стояти і безперервно рухає головою, тулубом і кінцівками, не може координувати рухи кінцівок.

Проміжний мозок (разом з підкірковими вузлами він утворює так звану підкірку, тому, що розташований під корою великих півкуль) має велике значення в інстинктивних і емоційних проявах людини.

Довгастий мозок є продовженням спинного мозку і навіть схожий на нього своєю формою. В сірій речовині довгастого мозку розташовані життєво важливі центри, які регулюють дихання, діяльність серця, жування, смоктання, ковтання, кашляння, тонус скелетних м"язів, роботу судиннорухового центру.

В довгастому і середньому мозку знаходиться особлива нервова тканина у вигляді густої сітки з нейронів з їх відростками особливого виду. Ця нервова тканина одержала назву ретикуляторної формації. Дослідження показали, що вона відіграє дуже важливу роль в життєдіяльності мозку. Вона є збудником кори великих півкуль. Посилаючи нервові імпульси до великих півкуль, ретикулятивна формація призводить їх в активний стан і підтримує цю активність. Людина з пошкодженою ретикулятивною формацією впадає в так звану кому

(комабезсвідомий стан, нагадує глибокий сон). Вона може прожити ще біля року, але буде зовсім безпомічною.