1. Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть (від латинського humor - волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму.
Перші спроби пояснити індивідуальні відмінності людей здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ у V ст. до н. ери. Він вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які є в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають «красис». Пізніше римські лікарі позначили це поняття латинським словом temperamentum, що означає «необхідне співвідношення частин» й стало загально прийнятим терміном.
Далі римський лікар та послідовник Гіппократа Гален дійшов висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі. Якщо переважає кров тоді людина має тип темпераменту - сангвінік (від лат. sanguis - кров), якщо переважає слиз - флегматик (від лат. phlegma - слиз), якщо жовта жовч – холерик (від лат. сhole - жовч), а якщо чорна жовч то меланхолік (від лат. melaina chole - чорна жовч).
До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.
Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома і лікаря Лесгафта (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), який розробив теорію де основою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок, діаметр просвіту кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр і товщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цього залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку - індивідуальна характеристика темпераменту як міра збудження організму та тривалості реакцій людини.
2. Соматичні теорії (від грецького soma - тіло) пов'язували якості темпераменту із будовою тіла.
Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: від повітря залежали реакції дихання, від їжі - реакції травлення, від фізичного середовища - моторні реакцій, а від соціального середовища - мозкові реакції.
Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій людини на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно ним чотири типи темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.
У 1921 році німецький психіатр та психолог Ернст Кречмер у своїй праці «Будова тіла та характер» стверджував, що «люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань». Він стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями й визначав типи темпераменту в залежності будови тіла:
· Лептосоматик (от греч. leptos - слабкий) – людина має тендітну будову тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимічний (зображення А на малюнку №2.1.);
· Пікнік (от греч. pyknos - товстий) – людина має велику кількість жирової тканини, надмірну повноту, малий або середній зріст, великий живіт, круглу голову - тип темпераменту циклотимічний (зображення Б на малюнку №2.1.);
· Атлетик (от греч. athlon - боротьба) - людина має розвинену мускулатуру, міцну будову тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимічний (зображення В на малюнку №2.1.);
· Диспластик (от греч. dys – погано та plastos - сформований) - людина має безформну будову тіла, можливі різні деформації окремих її частин. Тип темпераменту змішаний або не визначається зовсім (зображення Г на малюнку №2.1.).
А Б В Г
Малюнок №2.1. соматичні типи темпераменту
Американський психолог Уільям Шелдон (40-і рр. 20 ст.) визначив якості темпераменту залежно від переважання функцій певних органів тіла:
· Вісцеротонічна (від лат. viscera - нутрощі) – для людини характерне розслаблення в поставі і рухах, прагнення комфорту, повільна реакція, схильність до спілкування та колективної діяльності, помірна емоційність – тип темпераменту ендоморфний;
· Соматотонічна (від лат. soma - тіло) - для людини характерне упевненість у поставі та рухах, схильність до активної фізичної діяльності, до ризику та авантюр, часта агресивність та нечутливість до інших – тип темпераменту мезоморфний;
· Церебротонічна (від лат. cerebrum - мозок) - для людини характерне загальмованість рухів, скутість у поставі, підвищена швидкість реакції, схильність до самоти та міркування, не виказування істини почуттів – тип темпераменту ектоморфний;
3. Нервова теорія І. П. Павлова. Загальноприйнята теорія яка використовується й у наш час.
Виділені Павловим властивості нервових процесів утворюють визначені системи, комбінації, які, на його думку, утворюють так званий тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих людей сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів збудження і гальмування. Також він виділив 4 основних типи нервової системи, близьких до традиційної типології Гіппократа, які ґрунтуються на силі нервових процесів та поділяються на сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений та неврівноважений, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою збудження над гальмуванням. А сильні урівноважені типи поділяються на рухливі та інертні, де підставою їх розподілу є рухливість нервових процесів.
4. Конституційна теорія темпераменту - своєрідний синтез попередніх підходів до вивчення природи темпераменту.
Згідно з цією теорією, темперамент базується не на властивостях нервової системи самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму людини.
Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюється труднощами дослідження різних рівнів функціювання організму та переходів між ними у їх відношенні до властивостей темпераменту.
