Етапи формування особистості; виховання та розвиток

Існує багато різних теорій особистості, і в кожній з них проблема розвитку розглядається по-своєму, проте існує тенденція до цілісного розгляду особистості з позицій різних теорій і підходів. Сформувалося кілька концепцій, які беруть до уваги узгоджене, системне формування і взаємозалежні перетворення всіх сторін особистості. Розглянемо концепцію вітчизняної психології у рамках якої вважається, що особистість формується у процесі соціалізації та виховання.

Оскільки людина - істота соціальна, то не дивно, що з перших днів свого існування вона оточена іншими людьми та включена у різні соціальні взаємодії. Перший досвід соціального спілкування людина набуває в рамках своєї сім'ї ще до того, як починає говорити. У подальшому, будучи частиною соціуму, людина постійно набуває різних якостей які проявляються у спілкуванні та взаємодії з іншими, а також стають невід'ємною частиною її особистості. Цей процес, а також подальше активне відтворення людиною соціального досвіду називається соціалізацією.

Соціалізація особистості являє собою процес формування особистості у певних соціальних умовах, опанування соціального досвіду, вибіркове введення у свою систему поведінки ті норми і шаблони, що прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, що прийняті в даному суспільстві.

Більш детальний аналіз процесу формування особистості можливий на основі виділення для кожного віку тієї провідної діяльності, яка обумовлює головні зміни в особливостях особистості людини на даній стадії розвитку (таблиця №1.1.).

 

Життєвий період	Провідна діяльність	Провідна сторона соціалізації
Дитинство (0-1 рік) Етап «довіри до світу»	Емоційне спілкування з сім’єю та близькими.	Пізнання дитиною основи взаємовідносин між людьми, та правил поведінки у соціумі.
Раннє дитинство (1-3 роки) Етап «самостійності»	Активна взаємодія з різними предметами.	Засвоєння суспільно вироблених способів діяльності з предметами (пити з чашки, малювати олівцем).
Дошкільне дитинство (3-6-7 років) Етап «вибору ініціативи»	Відтворення різних життєвих ситуацій у процесі гри.	Дитина освоює соціальні ролі (гра у пожежників або міліціонерів) та особливості взаємовідносин (гра у лікаря та пацієнта).
Молодший шкільний вік (6-11 років) Етап «майстерності»	Кероване оволодіння новими знаннями у процесі навчання.	Здобування базових знань, умінь, та навичок. Розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери дитини.
Підлітковий вік (11-14 років)	Спілкування з однолітками.	Освоєння більш складних взаємовідносин з іншими підлітками та людьми в цілому.
Юнацький вік (14-18 років) Етап самовизначення «світ і я»	Навчально-професійна діяльність.	Визначення із своєю майбутньою професією та своїм місцем у соціумі. Формування базових знань та умінь стосовно обраної професії.
Пізня юність (18-25 років) Етап «людської близькості»	Фахове навчання. Трудова діяльність.	Більш повне освоєння професійних навичок. Освоєння норм та правил взаємодії у трудовому колективі.
Дорослість (25-60 років) Етап «людської зрілості»	Трудова та сімейна діяльність.	Подальший розвиток у рамках своєї або нової професії. Створення сім’ї та виховування дітей.

Таблиця №1.1. – етапи формування особистості.

Поняття «Я-образ». Самооцінка та її рівні

Я – образ (Я-концепція) – це центральна ланка самосвідомості людини, відносно стійка динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, цілісний образ власного Я, котрий формує її само сприйняття такою, як вона є, хоче бути в ідеалі і має обов'язково стати.

Я-образ виникає у людини в процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку, відносно стійке і водночас піддатливе внутрішнім коливанням і змінам психічне утворення. Це означає, що навколишній світ, уявлення про інших сприймається кожною людиною через особистий формат Я-образу, що формується за етапами соціалізації та організованого виховання.

 

Структура Я-образу:

1) Когнітивний елемент – система уявлень про себе (про свій розум, характер, уміння).

2) Суб’єктивний елемент – відображає емоційне ставлення людини до себе в цілому або до окремих аспектів.

3) Поведінковий елемент – дії та реакції, які на думку людини виражають її індивідуальність.

Також виділяють реальний та ідеальний Я-образ:

Реальний – це уявлення людини про те, якою вона є та якою її бачать оточуючі.

Ідеальний – це уявлення людини про, те якою вона хоче бути, які якості та здібності прагне набути.

Наявність суттєвих розбіжностей між ними виконує роль спонукальної сили розвитку людини.

Людина не тільки накопичує інформацію про сприймання самої себе, а ще й переживає певне ставлення до неї, яке відображається самооцінкою.

Самооцінка – суб’єктивна оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Вона має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні прояви особистості - інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо.

Від самооцінки людини залежить як складуться її стосунки з іншими людьми, рівень вимогливості до самого себе, ставлення до своїх успіхів та невдач. Таким чином вона має великий вплив на ефективність діяльності особистості та її подальший розвиток. Самооцінка людини є динамічною, бо може змінюватись впродовж усього життя.

Залежно від того, як суб’єктивна самооцінка співвідноситься з реальними проявами людини, вона поділяється на рівні:

Адекватна самооцінка - коли людина оцінюю себе більш об’єктивно.

Неадекватна самооцінка - коли людина себе неправильно оцінює.

Неадекватна, в свою чергу, може бути завищеною - для неї характерна переоцінка людиною своїх позитивних якостей та заниженою, яка проявляється через применшення своїх переваг або перебільшення недоліків.

Рівень домагань - це система перспективних завдань, які людина ставить для власного досягнення. Рівень домагань суттєво залежить від образу «Я», зокрема Я-ідеального (відповідно до образу себе в майбутньому людина ставить завдання досягнути цього образу) та самооцінки (зазвичай висока самооцінка формує високий рівень домагань).

У зв'язку з недооцінюванням або переоцінюванням своїх можливостей в особистості починає проявлятися або комплекс неповноцінності, або комплекс переваги. За наявності комплексу неповноцінності особистість втрачає самоповагу і у неї починає проявляти ся сором'язливість, невпевненість та інші негативні якості. За наявності комплексу переваги самоповага необґрунтовано перебільшена і особистість проявляє самовпевненість, зверхнє і зневажливе ставлення до оточуючих.