Інтелект та його структура 4 страница

Від народження до вступу до школи дитина досягає значних успіхів у психічному та особистісному розвитку. Цей період характеризується винятково інтенсивним розвитком дитячого організму і особливо швидким розвитком мозку. Мозок новонародженої дитини важить приблизно 350 г, що в чотири рази менше, ніж мозок дорослої людини. Але до семимісячного віку маса мозку подвоюється, а до 2-3 років – потроюється. Під час посиленого росту формується дуже складна внутрішня конструкція мозку, його нервових центрів, а також кліткових полів кори півкуль головного мозку та нервових шляхів. Це період посиленого дозрівання вищих відділень нервової системи. Відомо, що найсприятливіший час для впливу на формування психіки та виховання настає саме тоді, коли відповідні функції знаходяться у процесі дозрівання. Деякі періоди розвитку є особливо чутливими (сензитивними) щодо певних впливів середовища.

Період від народження до вступу до школи – це оптимальний час для розвитку процесу ходіння, початкового оволодіння процесом мовлення та емоційних уподобань. Саме у цей період закладаються основи всіх психічних властивостей особистості, пізнавальних процесів і видів діяльності.

 

2. Загальна характеристика перших шести років життя дитини

Таблиця 13

Етапи психічного розвитку дитини

Віковий період	Соціальна ситуація розвитку	Провідна діяльність	Основні новоутворення	Протиріччя віку	Дозрівання нервової системи
0 – 2 місяці (фаза новонародже- ності)	Дитина психологічно злита з матір’ю. Єдність: «Дорослий → Дитина»	Емоційне спілкування	Розвивається акт сприймання, з’являється наслідування та акт пізнавання, зорові та слухові зосередження, активний інтерес до оточення, комплекс пожвавлення (емоційна і рухова реакція на обличчя матері)	Дитина психологічно злита з матір’ю, але не має засобів для спілкування з дорослими	Нервові волокна покриваються міелиновою оболонкою
2 міс. – 1рік (немовлята)	Життя залежить від дорослого, але дитина стає активною, зв’язаною з предметним світом. «Дорослий → Дитина». Ставлення до предмету і людини не розведені та залежать від спільного переживання ситуації з іншою людиною.	Емоційне спілкування	Емоційно забарвлене самовідчуття, автономне мовлення, поведінка за уявленням, первинне усвідомлення психологічної спільності, усвідомлення «ми», розвивається уявлення про власне тіло, фізична емансипація	Потреба в пізнанні предметного світу і відсутність засобів пізнання Емоційного спілкування для цього недостатньо	Легко формується динамічний стереотип, маса мозку збільшується у два рази
1 – 3 роки (раннє дитинство)	Дитина психологічно починає усвідомлювати себе, за допомогою дорослого пізнає предметний світ. «Дитина → Дитина»	Предметна гра	Наочно – дійове мислення, мовне спілкування, поява самосвідомості, комплекс «Я сам» (негативізм, установка на самостійність, непокірність, упертість)	Протиріччя між інтересом дитини до предметів, які спонукають до спілкування з дорослими, недостатньою кількістю засобів спілкування, між прагненням до самостійності і відсутністю фізичних і психічних можливостей бути самостійним	Маса мозку –1100 г.
3 – 6/7 років (дошкільник)	«Дитина → Дорослий» як зразок для наслідування». «Дитина → Дитина»	Сюжетно – рольова гра	Підпорядко – ваність мотивів, децентрація мислення, поява самооцінки, статева ідентифікація, усвідомлення себе в часі, внутрішні етичні інстанції; виникає усвідомлення та узагальнення своїх переживань	Прагнення до пізнання та неможливість його задовольнити за допомогою гри	Маса мозку - 1250-1300 г.

3. Розвиток пізнавальної сфери дитини до вступу до школи

Немовлята. Пізнавальний розвиток немовлят характеризується інтенсивним розвитком сприймання. Зорові зосередження, які з’являються у фазі новонародженого, удосконалюються, і до 3 місяців їх тривалість досягає 7-8 хв. На другому місяці життя у дитини з’являється здатність розрізняти прості кольори, відділяти людей від навколишніх предметів, що призводить до появи комплексу пожвавлення. Після 3-4 місяців дитина здатна впізнавати обличчя і голос матері в будь-який час. Дитина реагує на колір, розвивається сприймання форми і величини предметів, а після 8 місяців діти починають боятися і уникати висоти, що свідчить про розвиток просторового сприймання. Вважають, що немовля має цілісну картину світу. Сенсорні процеси, які включені в обслуговування практичних дій по маніпулюванню предметами, здобувають характер орієнтовно-дослідницьких перцептивних дій. У однорічних немовлят виражений пізнавальний інтерес до навколишнього світу і розвивається пізнавальна активність. Вони виділяють предмети, починається їх активний пошук, формується асоціативна пам’ять. Перше півріччя дитина здатна впізнавати предмети, а в другому півріччі вона може відтворювати образ предмета по пам’яті. У кінці першого року життя з’являються ознаки наявності мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Виникає тісний зв’язок між сприйманням і дією.

Раннє дитинство. У період раннього дитинства серед усіх психічних процесів домінує сприймання. Важливою його характеристикою є емоційна афективність, що призводить до сенсомоторної єдності: дитина бачить предмет, він приваблює її і вона починає відповідно діяти. Від року до двох дитина користується різними варіантами виконання однієї і тієї ж дії з предметом.

Мислення у цей період називають наочно-дійовим. Від півтора до двох років у дитини з’являється здатність вирішувати завдання не тільки методом проб і помилок, а й шляхом здогадки. До кінця раннього дитинства складається здатність до узагальнення, переносу досвіду у нові ситуації, вміння встановлювати зв’язки між предметами шляхом експериментування. Основну роль при цьому відіграє сприймання. Упродовж раннього дитинства відбувається поступовий перехід від наочно-дійового до наочно-образного мислення (дії з матеріальними предметами замінюються діями з їх образами). Початок формування наочно-образного мислення збігається зі становленням елементарної самосвідомості та початком розвитку здатності до довільної саморегуляції. Відбувається розвиток інтелектуальних операцій і формування понять.

Дошкільний період. У дошкільний період сприймання втрачає свій афективний характер: перцептивні та емоційні процеси диференціюються. Воно стає осмисленим, виділяються довільні дії (спостереження, пошук). Мимовільна увага та пам’ять переважають протягом усього дошкільного дитинства. Дошкільники вперше починають керувати своєю увагою, а пам’ять починає включатися у процес становлення особистості. Саме 3-4 роки життя стають роками перших дитячих спогадів.

У першій половині дошкільного дитинства переважає репродуктивна уява, механічне відтворення отриманих даних. У старшому дошкільному віці, коли з’являється довільність запам’ятовування, репродуктивна уява перетворюється у творчу. Уява дитини формується у грі. Перетворення дійсності виникає не лише шляхом комбінування, а й за допомогою надання предметам нових властивостей.

Сюжетно-рольова гра стимулює розвиток мислення.

Основні лінії розвитку мислення у дошкільному періоді:

- удосконалення наочно-образного мислення на основі уяви, довільної та опосередкованої пам’яті;

- початок формування словесно-логічного мислення шляхом використання мови: спочатку дитина засвоює значення слова, а потім вчиться його використовувати у власному мовленні;

- засвоєння понять, що призводить до встановлення зв’язків між ними.

У пізнавальних процесах виникає синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об’єднуються уява, мислення та мовлення. Внутрішнє мовлення функціонує як засіб мислення.

4. Особливості спілкування дитини перших шести років життя з ровесниками та дорослими

Упродовж першого року життя у дитини розвивається фонематичний бік мовлення. Здійснюється перехід від голосних реакцій до словосполучень, а від них – до словоутворень. Зокрема, спостерігається така послідовність: 2-й місяць – дитина слухає звуки, виникає спонтанна вокалізація; 3-й місяць – дитина впізнає голос, використовує звуки у «розмові» з дорослим, з’являється гуління; 7-8-й місяць – виникає реакція на слово, лепет, вокалізація при маніпуляціях, формується інтонаційне та фонематичне поле мозку, розуміння мовної ситуації, окремих слів; 10-12-й місяці – встановлюється зв’язок між назвою предмета і самим предметом, з’являються перші склади.

У цей період розвиток мовлення здійснюється через включення дитини у спілкування з дорослим. Спочатку виникає увага до його мовлення, а потім дитина наслідує мовлення дорослого.

Другий рік. Встановлюється зв’язок фонетичної (звукової) і смислової сторони мовлення. Спостерігається самостійність мовлення. Дитина може говорити, вимовляти слова, не надаючи їм певного змісту, або ж повторювати слова, які сама не розуміє. Слова часто випереджають мислення. Мовлення має сильне емоційне навантаження. Інтенсивно розвивається пасивний словник дитини. Більшість дітей говорить простими реченнями.

Третій рік. Формується елементарна граматика. Розвиток мовлення зумовлюється не тільки спілкуванням з дорослим, а й включенням дитини у практичну діяльність. Формується регулююча функція мовлення (дитина підпорядковується інструкції дорослого), уміння слухати і розуміти літературні твори.

У дошкільний період мова стає засобом спілкування, мислення дитини та свідомого вивчення. Розвивається звуковий та граматичний бік мовлення. У грі в процесі спілкування з ровесниками розвивається діалогічне мовлення. Формується інтелектуальна функція мовлення. Воно регулює практичні дії дитини. Зростає активний словник дошкільника. Мовлення перетворюється в універсальний засіб спілкування.

О. Уланович пропонує свій підхід до періодизації мовленнєвого онтогенезу:

1. Домовлєннєвий період (0-1р.9міс.), характеристика якого збігається з описами, даними Л.С. Виготським.

2. Когнітивно-мовний період (1р.9міс.-6р.), загальною особливістю якого є генералізація, ситуативна та діалогічна спрямованість мовлення, егоцентричне мовлення, дитяча словотворчість.

3. Власне мовленнєвий період (від 6 р.), який характеризується становленням мовної особистості як суб’єкта текстової діяльності.

Таблиця 14

Розвиток спілкування дитини перших років життя з дорослим (за М.І. Лісіною)

 

Вік	Період	Форма спілкування	Потреба дитини, яка задовольняється в спілкуванні
0- 6 міс.	Немовлята	Ситуативно-особистісне спілкування (спілкування відбувається за допомогою експресивно-мімічних засобів; функцію спілкування виконує комплекс пожвавлення)	Потреба у позитивному ставленні та увазі
6 міс.-3 р.	Раннє дитинство	Ситуативно-ділове спілкування (розгортається в процесі спільних з дорослим маніпулятивних дій; експресивно-мімічні засоби..доповнюються предметними)	Потреба у співробітництві
3 – 5 р.	Молодший і середній дошкільний вік	Позаситуативно-пізнавальне спілкування (спільна з дорослим пізнавальна діяльність; основний мотив спілкування – пізнавальний; співробітництво має теоретичний характер, спілкування з дорослим – шлях до розуміння важливих проблем)	Потреба у повазі дорослого
4 – 6 р.	Середній і старший дошкільний вік	Позаситуативно-особистісне спілкування (дорослий – конкретний член суспільства; дитина зосереджена на світі людей, а не предметів; вона засвоює моральні норми, правила соціальної взаємодії)	Потреба у взаєморозумінні та співпереживанні

Розвиток спілкування дитини перших років життя з ровесниками

Контакти з іншими дітьми характеризуються відсутністю жорстких норм і правил, які існують при спілкуванні з дорослими. У спілкуванні з ровесниками діти більш розкуті, а їхні контакти мають велику емоційну насиченість.

У немовлят переважають безпосередньо емоційні контакти, які виражають широкий спектр їх переживань. Діти розглядають один одного, доторкаються одне до одного, поводяться з ровесником як з цікавою іграшкою. Вони не узгоджують свої бажання, не враховують стани один одного. Спільні дії швидко розпадаються. У цей період закладаються лише передумови для повноцінного спілкування.

У ранньому дитинстві складається перша форма спілкування з ровесниками – емоційно-практична. Це емоційні контакти у процесі виконання предметної гри, в якій діти демонструють один одному свої уміння і навички. Таке спілкування пов’язане з іграшками. Дітей захоплює сам процес спільних дій. У цей період дитині важливіше самій щось сказати, ніж слухати іншого. Спілкування зводиться до окремих епізодів, формується ставлення до ровесника як до цікавого об’єкта, вивчаються його характеристики.

У дошкільників спостерігається ситуативно-ділова форма спілкування. Діти намагаються діяти спільно в процесі сюжетно-рольової гри, налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії для досягнення спільної мети. З’являється інтерес до дій ровесників. Контакти характеризуються яскравою емоційністю. Дошкільник прагне до визнання і поваги. Разом з тим, він не виділяє інтересів і бажань товаришів, мотивів їхньої поведінки. У старших дошкільників рідко спостерігається позаситуативна ділова форма спілкування, яка сприяє розвитку в дошкільника здатності розуміти думки і переживання партнера по спілкуванню. Такі діти розмовляють з ровесниками на пізнавальні та особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними.

 

5. Особливості розвитку моторики та діяльності дитини до вступу до школи

Немовлята. У психічному розвитку дитини першого року життя важливе місце посідає розвиток рухів. Динамічність моторики тісно пов’язана з розумовою активністю. Рухова активність допомагає дітям ознайомитися зі світом предметів і людей. Дії немовляти дуже складні. Дитина народжується з безумовними рефлексами. Це, передусім, харчові, захисні та орієнтовні рефлекси. Деякі є атавістичними. Згодом з’являється ряд рухових пристосувань, які виникають завдяки контакту з навколишнім середовищем. Розвиток рухів відбувається у чітко визначеній послідовності: насамперед, розвиваються рухи голови, потім – рук, пізніше – власне рухи тіла (зокрема: 3 місяці – перекочування з боку на бік, 5 місяців – сидіння, 7 місяців – стояння, 8 місяців – ходіння навколо опори, 10 місяців – самостійне ходіння). Засвоєння процесу ходіння відкриває перед дитиною можливості отримувати безпосередні відомості про навколишнє середовище.

Для розвитку психіки дитини надзвичайно важливим є розвиток рухів руки. У 4 місяці формується рух руки до предмета та його обслідування. У 5-6 місяців дитина може схопити предмет. Це перша цілеспрямована дія, яка є умовою засвоєння маніпуляцій з предметом. У другій половині першого року життя рух рук удосконалюється. З’являються рухові реакції: дитина кидає, стукає, перекладає предмети. Після 10 місяців з’являються перші функціональні дії, які дозволяють використовувати предмет за призначенням. Перенесення дії на інші предмети в цей період ще не відбувається. До кінця 1 року життя дитина включається у пізнання людських предметів і засвоює правила дії з ними.

Раннє дитинство. Ранній дитячий вік характеризується подальшим розвитком моторики та предметно-маніпулятивної діяльності: у 2 роки життя відбувається диференціація функцій рук і ніг, а в 3 – розвиток предметних рухів, поява вольового самоуправління поведінкою.

У ранньому дитинстві формується предметна діяльність. Вона відрізняється від простого маніпулювання предметами тим, що дії та способи роботи дитини з предметами починають підпорядковуватися функціональному призначенню предметів у людському житті. До третього року життя предметна діяльність уже сформована. Діти можуть грати іграшками, відтворювати дії дорослих з предметами. Дитячі ігри предметного плану можуть бути такими: гра – дослідження, гра – конструювання, рольова гра.

До появи сюжетно-рольової гри дитина повинна навчитися користуватися предметами не тільки за їх прямим призначенням, а й у відповідності із задумом гри. Дитина включає в гру предмети, які заміняють реальні. У неї повинна виникнути потреба копіювати дії дорослих і взаємодіяти з іншими дітьми та дорослими. Здатність до наслідування лежить в основі рухового та інтелектуального розвитку. Дії з предметами стверджують функції сенсорних механізмів: встановлюються тривалі зв’язки між зоровим та руховим аналізаторами. Дії з предметами, які дитина виконує в ранньому віці, готують її до ігрової діяльності. Для розвитку гри важливою є поява символічних дій, які замінюють реальні. Дії узагальнюються і відокремлюються від предмета, формуються перші ігрові вміння, починає розвиватися взаємодія з ровесниками. У ранньому віці у дитини складаються перші свідомі довільні дії.

Дошкільний період. Рольова гра – це діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих і в узагальненій формі відтворюють їх діяльність та взаємини між ними. Розвиток гри виявляється, насамперед, через зміну сюжету (від побутового «доньки-матері» до широкого соціального «космос") та змісту (дії з предметами – відносини між людьми).

Д.Б. Ельконін виділив чотири рівні розвитку ігрової діяльності дітей віком 3-7 років.

1. Центральним змістом гри є дії з певними предметами, які спрямовані на співучасників гри. Ролі мають фактичний характер і визначаються дією. Ролі не називаються, дії одноманітні. Логіку дій легко можна порушити.

2. Центральним змістом гри є дії з предметами, які повинні відповідати реальнім діям. Ролі вибирають самі діти. Виконання ролі зводиться до реалізації дії, пов’язаної з роллю. Логіка дій визначається їх послідовністю в реальній дійсності.

3. Центральним змістом гри є виконання дій, які випливають із ролі. Серед них виділяються спеціальні дії, які передають характер ставлень до інших учасників гри. Ролі чітко окреслені, визначають і спрямовують поведінку дитини, логіка і характер дій визначається роллю. Дії стають різноманітними (вислухати хворого, перев’язати його, виміряти температуру тощо), з’являється специфічне рольове мовлення. Порушення логіки дій не допускається.

4. Центральним змістом гри є виконання дій, які пов’язані з ставленням до інших людей, ролі яких виконують інші люди. Ролі чітко виділені. Упродовж гри дитина веде лише одну лінію поведінки. Рольові функції дітей взаємопов’язані. Дії розгортаються у послідовності, яка чітко відтворює реальну логіку, вони різноманітні.

У грі з’являється декілька типів взаємовідносин: стабільні міжособистісні відносини, які виникають до початку гри; сюжетно-рольові відносини, які зумовлені сюжетом і змістом гри; організаційні відносини, за допомогою яких діти здійснюють контроль за діями інших учасників гри. Існують також ігри за правилами, змістом яких є не роль, а правило ізавдання (рухливі та дидактичні ігри).

6. Становлення особистості дитини у перші роки життя

Однією з характерних рис дитячої особистості є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса – ніжність і тендітність дитячої особистості, що відзначається її піддатливістю. Дитина легко вбирає різноманітні переживання, не усвідомлюючи їх та не володіючи способами їх опанування. Панування емоцій, реального «Я», слабка влада інтелекту, відсутність звичок, певних стійких оцінок – усе це призводить до того, що у дитини немає нічого штучного, вона безпосередньо слідує своїм захопленням і почуттям, їй притаманна справжня духовна свобода. У цьому полягає неповторність становлення дитячої особистості, розвиток якої відбувається у напрямку збагачення її досвіду, волі та інтелекту.

Виділяють три етапи розвитку дитячої особистості.

1-й етап (0-1 рік). Новонароджена дитина діє під впливом лише біологічних потреб, але потім її діяльність визначається сприйманням тих предметів і людей, у яких втілені ці потреби. Уже в періоді немовлят встановлюється позиція дитини «Я в суспільстві», що призводить до розуміння наявності інших і є кроком до становлення особистості. Немовлята потребують взаємин з дорослими. Ця потреба задовольняється в інтимно – особистісному спілкуванні.

2-й етап (1-3 роки). У ранньому дитинстві відбувається різкий перехід до предметно-маніпулятивної діяльності. Спілкування з дорослими забезпечує присвоєння дитиною їх досвіду, в тому числі й оволодіння мовою. У віці 2-х років дитина більш чітко виділяє власне «Я» від «іншого». У віці 3-х років дитина фіксує своє «Я», усвідомлює свою «самість», ставить себе в позицію суб’єкта, виділяє самого себе зі світу об’єктів. З цього моменту починається новий рівень соціального розвитку, коли не тільки суспільство визначає ставлення до дитини, а й вона починає все активніше вступати у взаємини з іншими людьми. З’являється мотивуюче уявлення. У дитини виникає прагнення діяти під впливом своїх внутрішніх спонукань, незалежно від ситуації. У віці 3-х років виникає таке особистісне новоутворення, як гордість за свої досягнення. Це прагнення досягнути результату і показати свої успіхи дорослому, загострене почуття власної гідності. Ставлення до себе формується в процесі спілкування з дорослими. Диференціація ставлень дорослого до дитини у формі оцінки конкретного досягнення призводить до формування самооцінки дитини. З’являється оцінка своїх можливостей на рівні «можу» або «не можу».

3-й етап (3-6/7 років). У дошкільний період дитина прагне зіставити себе з іншими і активно впливати на ситуацію. У шестирічної дитини завдяки ігровій діяльності з’являється орієнтація на суспільні функції людей, норми їх поведінки та ширше розуміння соціальних зв’язків, виробляється уміння оцінити поведінку інших дітей і дорослих. Виникає і розвивається потреба співпереживати, яка проявляється в емоційній децентрації. Формуються перші етичні інстанції. Моральні інстанції породжують моральні мотиви поведінки. Моральні почуття стають великою спонукальною силою. Звідси випливають і такі новоутворення, як здатність підпорядковувати свої безпосередні бажання свідомим намірам, уміння управляти собою, своєю поведінкою і здатність правильно відтворювати соціальні норми поведінки.

Старші дошкільники прагнуть зайняти нове місце в системі доступних суспільних відносин. Відбувається усвідомлення свого соціального «Я», своєї приналежності до дитячого колективу. Шестирічна дитина починає розуміти важливість суспільно корисних справ. У рольовій грі дошкільник вже може отримати задоволення як від правильних рольових дій, так і від відмови на користь цієї правильності від власних безпосередніх бажань. Нова позиція і тип самосвідомості «Я» і «Світ» характеризуються виділенням у взаєминах з дорослими норм і еталонів соціального співжиття. Виникає потреба в соціальній відповідності. Дитина починає усвідомлювати свої вміння і деякі якості, відкривати для себе власні переживання.

Цікавий підхід до проблеми розвитку «Я» дитини перших років життя пропонує Карел Блага. Він вважає, що на певних етапах розвитку зароджуються окремі структурні компоненти «Я», які інтенсивно розвиваються впродовж усіх періодів, зокрема:

- між 6-7 місяцями з’являється структурний компонент «Я – є»: усвідомлення власного тіла, відчуття своєї фізичної окремості від матері; дитина відчуває себе ініціатором власних моторних дій;

- у віці 2-х років розвивається компонент «Я – умію», «Я – пізнаю», що формується із досягнень дитини (потримати горщик тощо);

- у період між 2-3 роками починає формуватися структурний компонент «Я – хлопчик (дівчинка)» та «Я – хочу»;

- у віці 3-х роки формується компонент «У мене є». Він утворюється з прихильності до батьків, уподобань до іграшок;

- у віці 4-х років з’являється ідеальне «Я» (яким би я хотів бути), сумління совісті (що можна і не можна), посилюється статева ідентифікація.

Особливості розвитку емоційної сфери особистості

Виділяють такі властивості емоційних процесів на ранніх етапах розвитку дитини: сила, яка пов’язана з безпосередньою реакцією організму на незадоволення вітальних потреб, короткочасність реакцій, неоднозначний і безпосередній характер емоційного реагування.

У немовлят виникає потреба в емоційному контакті як орієнтування в емоційному стані інших людей. Перша симпатія до дорослого виникає на основі задоволення від ситуативно-особистісного спілкування з ним. Потім у дитини виникає синтонія як здатність відкликатися на емоційний стан іншої людини. Уже в другому півріччі відбуваються зміни емоційних проявів, які проявляються у вибірковому і неоднозначному реагуванні дитини на емоційний настрій людей, з якими вона взаємодіє. Емоційні взаємини з дорослими стають більш диференційованими і стійкими, хоча й зберігають ситуативний характер. Умовою розвитку симпатії є активність дорослого в спільній діяльності.

У ранньому дитинстві емоційного відтінку набуває не стільки присутність дорослого, скільки його участь у спільній предметній діяльності. Дитина провокує емоційну оцінку і відгук дорослого. З’являється радість засвоєння предметного світу, почуття стають мотивами поведінки дитини.

У дошкільний період емоції випереджають хід виконання дій, виникає здатність до співпереживання, здатність передбачити наслідки своїх дій, сумління совісті. Ці соціальні почуття лише починають формуватися. Вони розвиваються у грі. Дитина отримує задоволення від самої гри. Емоції беруть участь у підпорядкуванні мотивів, що призводить до становлення довільної регуляції. Діти 6-7 років у зв’язку із загальним розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значуще місце у житті. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя.

Дошкільний вік закінчується кризою 7-ми років, яка проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, штучній поведінці, клоунаді, кривлянні, маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню та зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань та узагальнювати їх. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні: дитина стає важкокерованою, а часом і взагалі некерованою. Основою цих проявів є узагальнення переживань, що означає виникнення нового внутрішнього життя – життя переживань. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

7. Готовність дитини до навчання в школі

Успішний розвиток особистості, ефективність навчання дитини багато в чому залежать від того, наскільки правильно вра­ховано рівень підготовки її до школи. Загалом, готовність дитини до навчання у школі передбачає інтелектуальну, особистісну, соціально-психологічну та вольову складові.

Інтелектуальна готовність дошкільника до навчання у школі. Тривалий час рівень інтелектуального розвитку дитини визначали за кількістю виявлених у неї знань, обсягом її «розумового інструментарію», про який свідчить передусім словниковий запас. Однак таких показників недостатньо. На думку А.Усової, дошкільник мусить мати високий рівень научуваності – вміння виок­ремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності. Це передбачає володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.

Проте не всі дошкільники інтелектуально готові до навчання в школі, причиною чого є обмеженість їхніх інтелектуальних вражень та інтересів. Однак вони швидко виконують найпростіші навчальні завдання, якщо їх пере­вести в практичну площину або гру. Загалом, такі діти потребують особливої уваги педагогів.

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі. Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі – школяра, що виражається у серйозному ставленні до школи, до навчальної діяльності та вчителя.

Як правило, старші дошкільнята відчувають великий потяг до школи. Часто їх приваблює зовнішній аспект шкільного життя. Але це не найголовніший мотив. Більшість із них прагне вчитися. До учіння вони ставляться як до дуже серйозного завдання («навчуся писати», «навчуся читати»). Якщо дошкільник не готовий прийняти соціальну позицію школяра, то навіть за наявності необхідних умінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до шкільного життя. Є діти, які взагалі не хочуть іти до школи. Причинами такого ставлення, як правило, є недоліки виховання дошкільників. Виникнення позитивного ставлення дитини до школи часто пов’язане зі способом подання дорослими інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу були не тільки зрозумілими, а й доступними для усвідомлення. Особистісна та соціально-психологічна готовність до школи передбачає сформованість у дітей навичок спілкування і взаємодії з ровесниками й дорослими.