Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 7.2. «агальна характеристика раннього дитинства




—оц≥альна ситуац≥€ розвитку. ќсновн≥ протир≥чч€ в≥ку. ќсновн≥ новоутворенн€ в≥ку.

ќсобливост≥ розвитку п≥знавальноњ сфери. ѕочаток формуванн€ наочно-образного мисленн€, по€ва у€ви, становленн€ елементарноњ самосв≥домост≥, початок розвитку здатност≥ до дов≥льноњ саморегул€ц≥њ.

–аннЇ дитинство €к сензитивний пер≥од у розвитку мовленн€ дитини. ‘ормуванн€ елементарноњ граматики.

ќсобливост≥ розвитку моторики та д≥€льност≥. ѕо€ва вольового самоуправл≥нн€ повед≥нкою.

ƒит€ч≥ ≥гри предметного характеру: гра-досл≥дженн€, гра-конструюванн€, рольова гра.

ќсобливост≥ розвитку дит€чоњ особистост≥ в ранньому дитинств≥.  риза трьох рок≥в. ѕо€ва самосв≥домост≥, комплекс Ђя самї.

“ема 7.3. ѕсих≥чний розвиток дитини дошк≥льного в≥ку

—оц≥альна ситуац≥€ розвитку дошк≥льника. ќсобливост≥ сп≥лкуванн€ дошк≥льник≥в з однол≥тками та дорослими. ќсновн≥ новоутворенн€ в≥ку.

ѕров≥дна д≥€льн≥сть. –оль ≥гровоњ д≥€льност≥ в псих≥чному розвитку д≥тей дошк≥льного в≥ку.

ќсобливост≥ розвитку п≥знавальноњ сфери. ”досконаленн€ наочно-образного мисленн€. ѕочаток формуванн€ словесно-лог≥чного мисленн€.

–озумовий розвиток €к результат оволод≥нн€ знанн€ми про соц≥альний досв≥д людей та формуванн€ ставленн€ до оточуючоњ д≥йсност≥.

≈лементи уч≥нн€ та трудовоњ д≥€льност≥ дошк≥льника, њх м≥сце ≥ роль у формуванн≥ особистост≥. ¬иникненн€ п≥знавальноњ д≥€льност≥, њњ розвиток. ‘ормуванн€ ум≥нь, навичок та звичок у дошк≥льн€т в умовах зростанн€ њх розумовоњ самост≥йност≥, моральноњ вихованост≥ ≥ соц≥альноњ активност≥.

‘ормуванн€ емоц≥йно-вольовоњ сфери д≥тей дошк≥льного в≥ку.

ќсобливост≥ розвитку особистост≥ дошк≥льника. —амооц≥нка €к результат формуванн€ самосв≥домост≥. ƒом≥нуюч≥ мотиви д≥€льност≥ та повед≥нки дитини в старшому дошк≥льному в≥ц≥. √отовн≥сть дитини до шк≥льного навчанн€.

–озд≥л 8. ѕсих≥чний розвиток особистост≥ у пер≥од шк≥льного навчанн€

“ема 8.1. ѕсих≥чний розвиток та формуванн€ особистост≥ молодшого школ€ра

«м≥на обТЇктивних умов псих≥чного розвитку з приходом дитини до школи. јнатомо-ф≥з≥олог≥чн≥ можливост≥ молодшого школ€ра. јдаптац≥€ дитини до шк≥льного навчанн€.

Ќовоутворенн€ в≥ку. –озвиток п≥знавальноњ д≥€льност≥ молодшого учн€. –озвиток уваги та спостережливост≥. ќсобливост≥ сприйн€тт€. –озвиток мисленн€ та формуванн€ прийом≥в розумовоњ д≥€льност≥. –озвиток у€ви. –оль мовленн€ в псих≥чному розвитку молодшого школ€ра.

Ќавчальна д≥€льн≥сть €к пров≥дний вид д≥€льност≥. ƒинам≥ка сп≥вв≥дношенн€ ≥гровоњ та навчальноњ д≥€льност≥ на р≥зних етапах початкового навчанн€. ќсобливост≥ трудовоњ д≥€льност≥ молодших школ€р≥в. ћотиви уч≥нн€. ќсобливост≥ п≥знавальних ≥нтерес≥в, дов≥льност≥ повед≥нки, м≥жособист≥сних стосунк≥в д≥тей молодшого шк≥льного в≥ку.

ѕрийоми та способи учбовоњ д≥€льност≥, њњ особливост≥. —тавленн€ до трудовоњ д≥€льност≥ та формуванн€ трудових навичок. –озумовий розвиток. ƒов≥льна регул€ц≥€ д≥€льност≥ та повед≥нки. ћоральний розвиток.

–озвиток загального ≥нталекту молодшого школ€ра.

“ема 8.2. ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ розвитку та формуванн€ особистост≥ в п≥дл≥тковому в≥ц≥

ћ≥сце п≥дл≥ткового пер≥оду в загальному процес≥ ≥ндив≥дуального розвитку особистост≥.

—оц≥альн≥ фактори €к основн≥ детерм≥нанти псих≥чного розвитку та формуванн€ особистост≥ п≥дл≥тка.

Ѕ≥олог≥чн≥ фактори повноц≥нного псих≥чного розвитку. ƒ≥алектичний характер взаЇмов≥дношень м≥ж б≥олог≥чними ≥ соц≥альними факторами псих≥чного розвитку. ќсновна суперечн≥сть м≥ж потребою в самост≥йност≥ та можливост€ми њњ зд≥йснити €к руш≥йна сила псих≥чного розвитку п≥дл≥тка. ќсновн≥ новоутворенн€ п≥дл≥ткового в≥ку.

ѕеребудова навчальноњ д≥€льност≥. як≥сн≥ зм≥ни в п≥знавальн≥й сфер≥ п≥дл≥тк≥в. ƒов≥льн≥сть псих≥чних процес≥в. ƒом≥нуючий характер мислительноњ д≥€льност≥. ≤ндив≥дуально-психолог≥чн≥ особливост≥ п≥дл≥тка.

—п≥лкуванн€ €к пров≥дний вид д≥€льност≥ п≥дл≥тка. ќсобливост≥ сп≥лкуванн€ п≥дл≥тка з однол≥тками та дорослими.

–озвиток самосв≥домост≥ в п≥дл≥тковому в≥ц≥. ѕотреба в самоствердженн≥. ќсобливост≥ самооц≥нки. ѕотреба в дружб≥ та сп≥лкуванн≥. «м≥ст ≥нтерес≥в. «м≥на мотивац≥йноњ сфери. ќсобливост≥ вол≥. ѕотреба в самовихованн≥.

ќсобливост≥ навчально-виховноњ роботи педагога з п≥дл≥тками.  риза п≥дл≥ткового в≥ку.

“ема 8.3. ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ становленн€ особистост≥ у ранн≥й юност≥

ѕон€тт€ юност≥. —оц≥альна ситуац≥€ розвитку старшокласник≥в. ќсновн≥ новоутворенн€ старшокласника. Ќавчально-профес≥йна д≥€льн≥сть €к пров≥дний вид д≥€льност≥ у пер≥од ранньоњ юност≥.

‘ормуванн€ особистост≥ старшокласника. –озвиток самосв≥домост≥. ‘ормуванн€ св≥тогл€ду. ќсобливост≥ про€ву зд≥бностей. —п≥вв≥дношенн€ оц≥нки ≥ самооц≥нки. ќсобливост≥ почутт≥в ≥ вол≥ в юнацькому в≥ц≥. ‘ормуванн€ ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й та ц≥л≥сност≥ характеру.

ќсобливост≥ розвитку п≥знавальних процес≥в. ќсобливост≥ розумовоњ д≥€льност≥ в ранн≥й юност≥. ‘ормуванн€ теоретичного мисленн€ та стилю розумовоњ д≥€льност≥. ™дн≥сть профес≥йних та п≥знавальних ≥нтерес≥в, мотив≥в повед≥нки ≥ учбовоњ д≥€льност≥ старшокласник≥в. ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ формуванн€ профес≥йних ≥нтерес≥в, зд≥бностей в юнацькому в≥ц≥. –озумова самост≥йн≥сть €к умова глибокого засвоЇнн€ основ наук, профес≥йних ум≥нь та навичок. ѕрофор≥Їнтац≥йна робота ≥з старшокласниками.

¬заЇмостосунки з дорослими. ћ≥жособист≥сн≥ стосунки в клас≥. —п≥лкуванн€ та дружба в юнацькому в≥ц≥. ќсобливост≥ юнацького коханн€. ѕ≥дготовка до шлюбу ≥ с≥мейного житт€.

–озд≥л 9. ѕсихолог≥€ навчанн€, вихованн€ та педагог≥чноњ д≥€льност≥

“ема 9.1. ѕсихолог≥€ навчанн€

ѕон€тт€ навчанн€, уч≥нн€, науч≥нн€. –≥вн≥ та типи науч≥нн€.

Ќавчальна д≥€льн≥сть €к уч≥нн€ школ€ра, що в≥дбуваЇтьс€ в умовах навчанн€. —кладов≥ компоненти навчальноњ (учбовоњ) д≥€льност≥: спонукальна складова (потреби, мотиви, смисли уч≥нн€), програмовано-ц≥льова складова (ц≥л≥, завданн€), д≥Їво-операц≥йна складова (навчальн≥ д≥њ, операц≥њ, прийоми), контрольно-регул€тивна складова, результативна складова.

ѕроцес уч≥нн€ €к теоретична ≥ прикладна проблема педагог≥чноњ психолог≥њ. –озумова самост≥йн≥сть в уч≥нн≥ €к д≥€льн≥сть субТЇкта. ћотиви уч≥нн€: широк≥ соц≥альн≥, вузьк≥ особист≥сн≥, п≥знавальн≥. ѕсихолог≥чн≥ умови формуванн€ ум≥нн€ вчитис€ самост≥йно. ¬плив п≥знавального ≥нтересу на розвиток ум≥нн€ вчитис€ самост≥йно. ¬заЇмозвТ€зок когн≥тивного та емоц≥йного в процес≥ уч≥нн€. –оль педагога у формуванн≥ ум≥нн€ вчитис€ самост≥йно.

“ема 9.2. ѕсихолог≥€ вихованн€ та самовихованн€

—утн≥сть та завданн€ психолог≥њ вихованн€. —пециф≥ка процесу вихованн€.

ћехан≥зми формуванн€ особистост≥: соц≥альний, педагог≥чний, ф≥з≥олог≥чний, психолог≥чний. «агальн≥ психолог≥чн≥ законом≥рност≥ формуванн€ особистост≥ учн€.

ѕроблема управл≥нн€ вихованн€м.

ѕров≥дн≥ фактори формуванн€ особистост≥ школ€ра у процес≥ вихованн€. ¬плив колективу на формуванн€ особистост≥ учн€.

ѕоказники та критер≥њ вихованост≥ особистост≥. ‘ормуванн€ €костей у процес≥ вихованн€. ¬≥ков≥ аспекти вихованн€.

ѕсихолог≥чн≥ питанн€ розумового вихованн€. ¬ихованн€ моральноњ повед≥нки, моральних почутт≥в та потреб учн≥в. “рудове вихованн€ та профес≥йне самовизначенн€ учн≥в. ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ с≥мейного вихованн€.

—амовихованн€ особистост≥: завданн€, етапи, методи.

 


“ема 9.3. ѕсихолог≥€ педагог≥чноњ д≥€льност≥

¬имоги до д≥€льност≥ вчител€ в умовах сьогоденн€.

ѕсихолог≥чна структура педагог≥чноњ д≥€льност≥. ѕедагог≥чн≥ функц≥њ та творчий характер д≥€льност≥ вчител€. ¬иди стил≥в педагог≥чноњ д≥€льност≥. ≤ндив≥дуальний стиль д≥€льност≥ вчител€.

–≥вн≥ результативност≥ д≥€льност≥ вчител€: репродуктивний, адаптивний, локально-моделюючий, системно-моделюючий.

ѕсихолого-педагог≥чн≥ проблеми взаЇмод≥њ вчител€ ≥ учн≥в. ѕедагог≥чне сп≥лкуванн€: функц≥њ, позиц≥њ контакту, стил≥, етапи. ѕедагог≥чний такт.

≈фективн≥сть педагог≥чного сп≥лкуванн€. ќсобливост≥ педагог≥чних конфл≥кт≥в. ѕсихолог≥чний кл≥мат у педагог≥чному колектив≥.

≤≤. ѕедагог≥чний контроль

ѕедагог≥чний контроль за навчальною д≥€льн≥стю студент≥в зд≥йснюЇтьс€ у таких формах:

а) поточний контроль в≥дбуваЇтьс€ за результатами виконанн€ практичних та самост≥йних роб≥т (опрацюванн€ психолог≥чноњ л≥тератури, написанн€ реферат≥в, конспектуванн€ першоджерел, веденн€ психолог≥чного словника, складанн€ тест≥в тощо);

б) зал≥к виставл€Їтьс€ наприк≥нц≥ семестру на основ≥ поточного контролю з урахуванн€м в≥дв≥дуванн€ зан€ть, виступ≥в на сем≥нарах, €кост≥ самост≥йноњ навчальноњ роботи;

в) екзамен в≥дбуваЇтьс€ за результатами вивченн€ вс≥х розд≥л≥в курсу Ђѕсихолог≥€ї з урахуванн€м виконанн€ студентами практичних, самост≥йних та ≥ндив≥дуальних творчих завдань.

≤≤≤.  ритер≥њ та норми оц≥нюванн€ знань студент≥в

 

ѕри оц≥нюванн≥ знань, ум≥нь ≥ навичок студент≥в з навчального курсу Ђѕсихолог≥€ї враховуЇтьс€:

1) характер засвоЇнн€ психолог≥чних знань (р≥вень усв≥домленн€, м≥цн≥сть запамТ€товуванн€, обс€г, повнота, точн≥сть тощо);

2) €к≥сть актуал≥зац≥њ психолог≥чних знань (лог≥ка мисленн€, аргументац≥€, посл≥довн≥сть ≥ самост≥йн≥сть викладу, культура мовленн€);

3) р≥вень оволод≥нн€ прийомами анал≥зу псих≥чних факт≥в, сформованост≥ психолог≥чних ум≥нь ≥ навичок, використанн€ засвоЇних знань на практиц≥;

4) про€в творчост≥ та самост≥йност≥ у навчально-п≥знавальн≥й д≥€льност≥;

5) €к≥сть виконанн€ самост≥йноњ роботи (зовн≥шнЇ оформленн€, своЇчасн≥сть виконанн€, ретельн≥сть, творчий п≥дх≥д тощо).

Ўкала оц≥нюванн€

—ума бал≥в за вс≥ види навчальноњ д≥€льност≥ ќц≥нка за нац≥ональною шкалою
дл€ екзамену, курсового проекту (роботи), практики
90 Ц 100 в≥дм≥нно
80-89 добре
65-79
55-64 задов≥льно
50-54
35-59 незадов≥льно з можлив≥стю повторного складанн€
0-34 незадов≥льно з обовТ€зковим повторним вивченн€м дисципл≥ни

 

Ќорми оц≥нюванн€

 

ќц≥нки Ђв≥дм≥нної заслуговуЇ студент, €кий ви€вив всеб≥чн≥, систематичн≥ й глибок≥ знанн€ навчального матер≥алу ≥ вм≥нн€ в≥льно виконувати передбачен≥ програмою завданн€, ознайомлений з основною ≥ додатковою психолог≥чною л≥тературою.

«азвичай, оц≥нка Ђв≥дм≥нної ставитьс€ студентам, €к≥ засвоњли взаЇмозвТ€зок основних категор≥й ≥ пон€ть психолог≥њ, усв≥домлюють значенн€ психолог≥чних знань, творчо використовують њх при розвТ€занн≥ ситуац≥йних психолог≥чних задач.

ќц≥нки Ђдобреї заслуговуЇ студент, €кий ви€вив повне знанн€ навчального матер≥алу, усп≥шно виконав передбачен≥ програмою завданн€, засвоњв рекомендовану основну психолог≥чну л≥тературу.

як правило, оц≥нка Ђдобреї виставл€Їтьс€ студентам, €к≥ засв≥дчили систематичн≥ знанн€ з психолог≥њ ≥ здатн≥ до њх самост≥йного поповненн€ та оновленн€ п≥д час подальшоњ навчальноњ роботи. ѕроте при цьому вони допустили несуттЇв≥ неточност≥, пропуски, помилки, €к≥ змогли самост≥йно виправити.

ќц≥нки Ђзадов≥льної заслуговуЇ студент, €кий ви€вив знанн€ основного навчального матер≥алу в обс€з≥, потр≥бному дл€ подальшого навчанн€ ≥ майбутньоњ роботи за профес≥Їю, частково виконав передбачен≥ програмою завданн€, ознайомлений ≥з частиною рекомендованоњ основноњ психолог≥чноњ л≥тератури.

«азвичай, оц≥нка Ђзадов≥льної виставл€Їтьс€ студентам, €к≥ допустили суттЇв≥ помилки у в≥дпов≥д≥ на сем≥нарському зан€тт≥, ≥спит≥ або при виконанн≥ зал≥кових завдань, але продемонстрували здатн≥сть усунути ц≥ помилки за допомогою викладача.

ќц≥нка Ђнезадов≥льної виставл€Їтьс€ студентов≥, €кий ви€вив значн≥ прогалини в знанн€х основного навчального матер≥алу, допустив принципов≥ помилки у виконанн≥ передбачених програмою завдань, не знайомий з основною психолог≥чною л≥тературою.

як правило, оц≥нка Ђнезадов≥льної виставл€Їтьс€ студентам, в €ких в≥дсутн≥ знанн€ з психолог≥њ, або њх недостатньо дл€ продовженн€ навчанн€ чи початку профес≥йноњ д≥€льност≥.


“≈ќ–≈“»„Ќј „ј—“»Ќј

–ќ«ƒ≤Ћ 1. ¬—“”ѕ ƒќ ѕ—»’ќЋќ√≤ѓ

ѕсихолог≥€ Ц це вираженн€ за допомогою сл≥в того, що виразити неможливо.

 

ƒж. √олсуорс≥, англ. письменник

ћетодичн≥ вказ≥вки

” розд≥л≥ Ђ¬ступ до психолог≥њї поставлено завданн€ ознайомитис€ з принципами, ≥де€ми ≥ пон€тт€ми сучасноњ психолог≥чноњ науки. √оловна ≥де€ пол€гаЇ в тому, щоб, користуючись методолог≥чними засадами теор≥њ в≥дображенн€, зТ€сувати природу псих≥ки, так≥ њњ найважлив≥ш≥ пон€т≥йн≥ характеристики, €к вторинн≥сть, в≥дображувальн≥сть, ≥деальн≥сть, субТЇктивн≥сть ≥ активн≥сть. —пираючись на визначенн€ псих≥ки €к особливоњ властивост≥ високоорган≥зованоњ матер≥њ, функц≥њ мозку, що пол€гаЇ у в≥дображенн≥ реального св≥ту, студентов≥ необх≥дно осмислити важлив≥ методолог≥чн≥ висновки. ѕо-перше, псих≥ка ≥ матер≥€ не тотожн≥. ѕерша Ц лише одна з властивостей другоњ, а отже, вторинна по в≥дношенню до матер≥њ, тобто вона зумовлена, пох≥дна ≥ залежна в≥д свого матер≥ального нос≥€ Ц мозку. ќкр≥м того, €к в≥дбитт€ образ≥в предмет≥в матер≥ального св≥ту, вона ≥ залежить в≥д цього св≥ту. ѕсих≥ка вторинна ≥ у тому сенс≥, що њњ виникненню ≥сторично передуЇ матер≥€, тривала еволюц≥€ живих орган≥зм≥в на «емл≥.

¬изнанн€ вторинност≥ псих≥чних €вищ, њх походженн€ в≥д матер≥њ пол€гаЇ в основ≥ найважлив≥шого принципу детерм≥н≥зму. ” ф≥лософському розум≥нн≥ детерм≥н≥зм Ц це вченн€ про обТЇктивний законом≥рний взаЇмозвТ€зок ≥ взаЇмообумовлен≥сть €вищ матер≥ального та духовного св≥ту. як принцип психолог≥њ Ц це вченн€ про матер≥альну причинну обумовлен≥сть ус≥х €вищ д≥йсност≥, зокрема ≥ псих≥чних. ѕо-друге, наш≥ почутт€, думки, памТ€ть, знанн€, вол€ тощо, €к здобутки матер≥ального мозку, його властивост≥ та функц≥њ, не можна назвати матер≥Їю або над≥лити атрибутами матер≥альност≥.

—в≥дом≥сть Ц ≥деальна, а не матер≥альна. ’арактеристика ≥деальност≥ стосуЇтьс€ насл≥дку псих≥чноњ д≥€льност≥, тобто образу або ≥дењ в њх в≥дношенн≥ до матер≥ального. ќбраз обТЇкта у наш≥й св≥домост≥ по в≥дношенню до самого обТЇкта Ї ≥деальним. ≤деальне д≥йсно ≥снуЇ, але це не обТЇктивна, а субТЇктивна д≥йсн≥сть. ≤деальне Ї характеристикою специф≥чного способу бутт€ обТЇкта, його в≥дображенн≥ у псих≥чному житт≥ людини.

ѕсих≥ка людини, на в≥дм≥ну в≥д обТЇктивноњ д≥йсност≥ зовн≥шнього св≥ту, Ц д≥йсн≥сть субТЇктивна, ≥снуЇ лише у голов≥ людини €к њњ внутр≥шн≥й св≥т, €к насл≥док њњ в≥дображальноњ д≥€льност≥. “ому й будь-€ке в≥дчутт€, думка несуть на соб≥ риси, в≥дбиток субТЇкту (людини), њњ досв≥ду, потреб, настанов, мотив≥в тощо. јдже людина €к жива соц≥альна ≥стота маЇ своњ прагненн€, бажанн€, знанн€. ” насл≥док цього псих≥чн≥ образи обовТ€зково включають у себе елемент субТЇктивност≥, так чи ≥накше залежать в≥д субТЇкта, його минулого ≥ тепер≥шнього.

ƒл€ наукового розум≥нн€ псих≥ки людини вагоме значенн€ маЇ положенн€ про те, що псих≥ка Ц не пасивний дзеркальний в≥дбиток речей зовн≥шнього св≥ту. ѕсих≥ка маЇ активний характер, виконуЇ функц≥ю ор≥Їнтац≥њ та керуванн€ д≥€льн≥стю людини. «Т€совуючи, у чому саме ви€вл€Їтьс€ активн≥сть св≥домост≥, варто в≥дзначити њњ здатн≥сть до попереджуючого в≥дбитт€ д≥йсност≥ у вигл€д≥ визначенн€ мети, завдань, створенн€ модел≥ майбутньоњ д≥€льност≥, передбаченн€ ходу под≥й, у€влень, фантаз≥њ, а також до ретроспективного огл€ду далекого минулого та ≥нше.

’арактерною особлив≥стю активност≥ псих≥ки також Ї виб≥рковий характер в≥дбитт€ впливу зовн≥шнього св≥ту. ¬ажливою формою ви€ву активност≥ людськоњ св≥домост≥ варто визнати њњ творчий, перетворюючий характер.

¬ажко зрозум≥ти природу псих≥ки, не зТ€сувавши характеру њњ взаЇмозвТ€зку з мозком €к своњм матер≥альним нос≥Їм. ¬≥дом≥ д≥алектно-матер≥ал≥стичн≥ настанови з цього приводу необх≥дно доповнити б≥льш конкретним сучасним природничо-науковим матер≥алом та його ф≥лософським тлумаченн€м. ÷е дозволить, з одного боку, глибше зТ€сувати сутн≥сть проблеми, з ≥ншого Ц озброњтис€ вагомими аргументами проти ≥деал≥стичних та вульгарно-матер≥ал≥стичних р≥шень так званоњ психоф≥з≥олог≥чноњ проблеми сп≥вв≥дношенн€ м≥ж псих≥чними та ф≥з≥олог≥чними (нейрогуморальними) процесами.

ѕсихолог≥€ €к наука маЇ значний арсенал метод≥в ≥ засоб≥в досл≥дженн€, за допомогою €ких можливе отриманн€ обТЇктивноњ достов≥рноњ ≥нформац≥њ про псих≥чн≥ €вища. √либоке знанн€ метод≥в, методик психолог≥чних досл≥джень маЇ вагоме значенн€ дл€ профес≥йноњ д≥€льност≥ особистост≥ в систем≥ Ђлюдина-людинаї.

ѕ≥д час розгл€ду теми Ђѕредмет, завданн€ ≥ методи психолог≥чноњ наукиї студентов≥ необх≥дно опанувати ключовим пон€тт€м Ђв≥дображенн€ї, за допомогою €кого по€снюЇтьс€ д≥алектико-матер≥ал≥стичне вченн€ про виникненн€ людськоњ псих≥ки. ¬≥дкидаючи ≥деал≥стичну концепц≥ю споконв≥чност≥, богоданност≥, первинност≥ псих≥чного, так само, €к ≥ помилков≥ у€вленн€ про св≥дом≥сть €к загальну властив≥сть живоњ та неживоњ матер≥њ, ф≥лософ≥€ ≥ психолог≥€ у повн≥й згод≥ з природознавством стверджують, що псих≥ка людини Ї насл≥дком тривалоњ еволюц≥њ.

¬ажливо звернути увагу на процес становленн€ форм в≥дображенн€ у жив≥й природ≥ €к природничо-≥сторичну передумову виникненн€ людськоњ св≥домост≥. «авданн€ теми Ц дати сучасне наукове у€вленн€ про Їдн≥сть ≥ кор≥нну розб≥жн≥сть псих≥ки тварин ≥ людини, вир≥шальну роль сусп≥льноњ прац≥ й мови у становленн≥ ≥ подальшому розвитков≥ людськоњ св≥домост≥.

1.1. ѕ–≈ƒћ≈“, «ј¬ƒјЌЌя ≤ ћ≈“ќƒ» ѕ—»’ќЋќ√≤„Ќќѓ Ќј” »

ћета:

- навчальна: ознайомити студент≥в з предметом психолог≥њ, етапами розвитку психолог≥чноњ науки та методами психолог≥чного досл≥дженн€; дати у€вленн€ про псих≥ку; показати важлив≥сть психолог≥чних знань в житт≥ та д≥€льност≥ людини;

- розвивальна: розвивати ум≥нн€ анал≥зувати навчальний матер≥ал;

- виховна: виховувати психолог≥чну культуру.

—тудент маЇ:

знати коротк≥ в≥домост≥ з ≥стор≥њ психолог≥њ; предмет, завданн€, галуз≥ психолог≥њ; основн≥ категор≥њ психолог≥њ; функц≥њ та етапи розвитку псих≥ки; методолог≥ю та методи психолог≥чних досл≥джень;

вм≥ти встановлювати взаЇмозвТ€зок психолог≥њ з ≥ншими науками; визначати методи психолог≥чного досл≥дженн€; обірунтувати значенн€ психолого-педагог≥чних знань дл€ майбутньоњ профес≥йноњ д≥€льност≥.

ѕлан

1. ≈тапи ≥сторичного розвитку психолог≥њ €к науки.

2. ѕредмет, завданн€, галуз≥ психолог≥њ.

3. ќсновн≥ принципи психолог≥чноњ науки.

4. ѕон€тт€ про псих≥ку та њњ функц≥њ.

5.  ласиф≥кац≥€ метод≥в психолог≥чного досл≥дженн€.

 

ќсновн≥ пон€тт€: психолог≥€, псих≥ка, св≥дом≥сть, несв≥доме, ан≥м≥зм, дуал≥зм, ≥нтроспекц≥€, методолог≥€, метод психолог≥чного досл≥дженн€, тестуванн€, експеримент, спостереженн€, соц≥ометр≥€.

Ћ≥тература

Ѕазова:

1. ¬≥тенко ≤.—. ќснови психолог≥њ / ≤.—. ¬≥тенко, “.≤. ¬≥тенко. Ц ¬≥нниц€: Ќова книга, 2001. Ц —. 9-33.

2.  рысько ¬.√. ѕсихологи€ и педагогика в схемах и таблицах / ¬.√.  рысько. Ц ћинск: ’арвест, 1999. Ц —. 5-29, 221-229, 253-255.

3. Ћозниц€ ¬.—. ѕсихолог≥€ ≥ педагог≥ка: основн≥ положенн€ / ¬.—. Ћозниц€. Ц  .: ≈ксќб, 2000. Ц —. 5-6, 191-199.

4. ћТ€соњд ѕ.ј. «агальна психолог≥€: навч. пос≥б. [дл€ студ. вищ. пед. навч. закл.] / ѕ.ј. ћТ€соњд. Ц  .: ¬ища школа, 2000. Ц —. 38-83.

5. ћаксименко —.ƒ. «агальна психолог≥€: навч. пос≥б. [дл€ студ. вищ. пед. навч. закл.] / —.ƒ. ћаксименко. Ц  .: ÷ентр учбовоњ л≥тератури, 2008. Ц —. 8-51.

6. ѕалеха ё.≤. ќснови психолог≥њ та педагог≥ки: навч.-метод. пос≥б. / ё.≤. ѕалеха, ¬.≤. √ерасимчук, ќ.ћ. Ўи€н. Ц  .: ™вропейський ун≥верситет, 1999. Ц —. 81-83, 87-102, 140-148.

7. ѕсихолог≥чна енциклопед≥€ / [авт.-упор€дник ќ.ћ. —тепанов]. Ц  .: јкадемвидав, 2006. Ц 424 с.

8. ѕсихолог≥€: п≥дручник / [за ред. ё.Ћ. “роф≥мова]. Ц  .: Ћиб≥дь, 1999. Ц —. 50-100.

9. —тат≥нова Ќ.ѕ. ќснови психолог≥њ та педагог≥ки: навч. пос≥б. [дл€ студ. екон. вуз≥в] / Ќ.ѕ. —тат≥нова, √.ѕ. —ень. Ц  .: ¬ид-во  ƒ“≈”, 1999. Ц —. 6-20, 205-209.

 

ƒопом≥жна:

1. Ѕасова Ќ.¬. ѕедагогическа€ психологи€ / Ќ.¬. Ѕасова // Ѕасова Ќ.¬. ѕедагогика и практическа€ психологи€. Ц –остов н/ƒ, 1999. Ц —. 42-47.

2. √одфруа ∆. „то такое психологи€: в 2-х т. / ∆. √одфруа. Ц [»зд. 2-е, стереотипное]. Ц ћ.: ћир, 1999. Ц “. 1. Ц 496 с.

3. ƒержавна нац≥ональна програма Ђќсв≥таї (”крањна XXI стол≥тт€). Ц  : –айдуга, 1994. Ц 62 с.

4. ћаркова ј. . ‘ормирование мотивации ученн€ / ј. . ћаркова, “.ј. ћатис, ј.Ѕ. ќрлов. Ц ћ.: ѕросвещение, 1990. Ц 192 с.

5. ‘рейд «. ѕсихологи€ бессознательного: сб. произведений / «. ‘рейд / [ научн. ред. ћ.√. ярошевский; пер. с нем.]. Ц ћ.: ѕросвещение, 1989. Ц 477 с.

 


—тислий зм≥ст теми

1. ≈тапи ≥сторичного розвитку психолог≥њ €к науки

” розвитку психолог≥њ €к науки можна виокремити дек≥лька етап≥в, кожний з €ких проходив на тл≥ культури, притаманноњ певному р≥вню розвитку сусп≥льства.

“аблиц€ 1

ѕер≥одизац≥€ ≥сторичного розвитку психолог≥њ

донауковий пер≥од
ћ≥фолог≥чний етап ‘етишизм Ц культ неживих предмет≥в Ц фетиш≥в, €к≥ над≥л€ютьс€ надприродними властивост€ми. јн≥м≥зм Ц св≥тогл€д перв≥сноњ людини, за €ким душа ≥снуЇ в ус≥х природних т≥лах ≥ €вищах. ‘атал≥зм Ц усв≥домленн€ власноњ безпорадност≥. ћаг≥€ Ц сукупн≥сть ритуал≥в, спр€мованих на отриманн€ бажаного результату. “отем≥зм Ц у€вленн€ про певну рослину чи тварину €к прамат≥р людського роду.
‘≥лософський етап ƒемокрит стверджував, що душа Ї р≥зновидом речовин, що утворюютьс€ з атом≥в вогню та п≥дкор€ютьс€ загальним законам. ÷е м≥крокосмос, що складаЇтьс€ з тих самих елемент≥в Ц атом≥в, що й макрокосмос, але вони тонш≥, невидим≥. ѕлатон, засновник ф≥лософського ≥деал≥зму, вв≥в в об≥г пон€тт€ про складов≥ душ≥ Ц розум, мужн≥сть, пристрасть, €к≥ розташован≥ в р≥зних частинах т≥ла. ¬≥н вважав, що матер≥альне ≥ духовне, т≥лесне та псих≥чне Ї двома самост≥йними та антагон≥стичними началами. јристотель стверджував, що душа не може ≥снувати без т≥ла, проте вона не вичерпуЇтьс€ ним. ƒуша Ї формою ≥ способом орган≥зац≥њ т≥ла.
–озвиток психолог≥њ у ’V≤≤-’V≤≤≤ст. ƒекарт ув≥в у науковий об≥г пон€тт€ рефлексу €к законом≥рноњ в≥дпов≥д≥ орган≥зму на зовн≥шн≥й подразник. Ћюдина у€вл€Їтьс€ ≥ €к машина, ≥ €к одухотворена ≥стота. —тверджуЇтьс€ дуал≥зм душ≥ ≥ т≥ла Ц њх р≥вноправне ≥ паралельне ≥снуванн€. —п≥ноза вважав, що св≥дом≥сть Ц реальне €вище, €к ≥ матер≥€. ¬≥н був радикальним представником детерм≥н≥зму, тобто вченн€ про обТЇктивний законом≥рний взаЇмозвТ€зок та взаЇмозумовлен≥сть речей, процес≥в ≥ €вищ реального св≥ту. Ћейбн≥ц уперше висунув пон€тт€ несв≥домоњ псих≥ки. ƒж. Ћокк Ї фундатором емп≥ричноњ психолог≥њ.
науковий пер≥од
–ефлекторне вченн€ ≤.ћ. —Їченова ” прац≥ Ђ–ефлекси головного мозкуї (1863) ≤.ћ. —Їченов розгл€даЇ псих≥чн≥ процеси €к конкретний механ≥зм взаЇмод≥њ орган≥зму з навколишн≥м середовищем. ѕсих≥чн≥ €вища Ц це в≥дпов≥д≥ мозку на зовн≥шн≥ та внутр≥шн≥ подразники.
¬ченн€ про вищу нервову д≥€льн≥сть ≤.ѕ. ѕавлова ≤.ѕ. ѕавлов розкрив принципи роботи головного мозку людини ≥ тварини, експериментально обірунтував та розробив уч≥нн€ про дв≥ сигнальн≥ системи. —лово €к Ђсигнал сигнал≥вї надаЇ людин≥ принципово нов≥ можливост≥ у розвитку й функц≥онуванн≥ псих≥ки, що стаЇ регул€тором такоњ повед≥нки й д≥€льност≥, €коњ немаЇ у тварин.
—труктуральний п≥дх≥д ¬. ¬ундта, ≈. “≥тченера ¬. ¬ундт заснував у 1879 р. першу у св≥т≥ експериментальну лаборатор≥ю в Ћейпцизькому ун≥верситет≥. ѕредметом психолог≥њ вважав безпосередн≥й досв≥д субТЇкта, €кий може вивчатис€ шл€хом ≥нтроспекц≥њ. –оль психолог≥њ пол€гаЇ в детальному опис≥ складових св≥домост≥ (в≥дчутт≥в, почутт≥в, образ≥в). ≈. “≥тченер виступав за поЇднанн€ ≥нтроспекц≥њ з експериментом та математикою з метою наблизити психолог≥ю до стандарт≥в природничих наук.
‘ункц≥ональний п≥дх≥д ”. ƒжемса ”. ƒжемс вважав, що основне завданн€ психолог≥њ пол€гаЇ у зТ€суванн≥ функц≥њ ≥ рол≥ св≥домост≥ в адаптац≥њ ≥ндив≥дуума до зм≥н навколишнього середовища.
Ќапр€ми психолог≥њ XX ст. ѕсихоанал≥з («. ‘рейд) Ц напр€м, що досл≥джуЇ сферу несв≥домого. —труктуру особистост≥ утворюють три основн≥ компоненти: Ђ¬оної, Ђяї, ЂЌад-яї. Ѕ≥хев≥оризм (ƒж. ”отсон) Ц напр€м, зг≥дно з €ким предметом психолог≥њ Ї повед≥нка, доступна дл€ обТЇктивного спостереженн€. ќсновною схемою б≥хев≥оризму Ї принцип Ђстимул Ц реакц≥€ї. √ештальтпсихолог≥€ (ћ. ¬ертгеймер, ¬.  ьолер) вивчаЇ ц≥л≥сн≥ структури св≥домост≥, образи. √уман≥стична психолог≥€ ( . –оджерс, ј. ћаслоу) Ц напр€м, що вивчаЇ духовний розвиток людини, њњ особист≥сне зростанн€ та самоактуал≥зац≥ю.  огн≥тивна психолог≥€ (”. Ќайссер) досл≥джуЇ законом≥рност≥ процес≥в п≥знанн€. ≈клектизм Ц напр€м, зг≥дно з €ким психолог самост≥йно обираЇ п≥дх≥д до вивченн€ конкретноњ ситуац≥њ. ƒ≥€льн≥сний п≥дх≥д (Ћ.—. ¬иготський, —.Ћ. –уб≥нштейн, ќ.ћ. ЋеонтьЇв) Ц напр€м, зг≥дно з €ким псих≥ка Ї функц≥Їю мозку, €вищем, що виникаЇ в процес≥ життЇд≥€льност≥ особистост≥.

2. ѕредмет, завданн€, галуз≥ психолог≥њ

ѕсихолог≥€ Ц наука про факти, механ≥зми та законом≥рност≥ розвитку псих≥ки €к особливоњ форми життЇд≥€льност≥.

ќбТЇкт вивченн€ Ц псих≥ка.

ѕредмет досл≥дженн€ Ц псих≥чна д≥€льн≥сть.

“аблиц€ 2

√алуз≥ психолог≥њ

 

“еоретична психолог≥€  
«агальна психолог≥€ —истематизуЇ експериментальн≥ дан≥, здобут≥ в р≥зних галуз€х психолог≥чноњ науки; розробл€Ї фундаментальн≥ теоретичн≥ проблеми психолог≥њ; формулюЇ основн≥ принципи, категор≥њ, пон€тт€, законом≥рност≥; становить фундамент розвитку вс≥х галузей та розд≥л≥в психолог≥чноњ науки.
≤стор≥€ психолог≥њ –озгл€даЇ формуванн€ психолог≥чних категор≥й, пон€ть, досл≥джень у р≥зн≥ часи.
≈кспериментальна психолог≥€ «аймаЇтьс€ розробкою нових метод≥в психолог≥чного досл≥дженн€ дл€ б≥льш глибокого вивченн€ псих≥чноњ реальност≥.
√енетична психолог≥€ ¬ивчаЇ законом≥рност≥ розвитку псих≥ки тварин ≥ людини у ф≥ло- та онтогенез≥.
—оц≥альна психолог≥€ ƒосл≥джуЇ псих≥чн≥ €вища в процес≥ взаЇмод≥њ людей у великих та малих сусп≥льних групах.
ѕор≥вн€льна психолог≥€ ѕредметом досл≥дженн€ Ї особливост≥ псих≥ки тварин (зоопсихолог≥€) у пор≥вн€нн≥ з псих≥кою людини.
ѕсихоф≥з≥олог≥€ ¬ивчаЇ психолог≥чн≥ механ≥зми д≥€льност≥ мозку, вищоњ нервовоњ системи, €к≥ лежать в основ≥ функц≥онуванн€ псих≥ки.
Ќауково-прикладна психолог≥€
ѕсихолог≥€ прац≥ ƒосл≥джуЇ психолог≥чн≥ законом≥рност≥ трудовоњ д≥€льност≥ людини, психолог≥чн≥ основи науковоњ орган≥зац≥њ прац≥, особливост≥ формуванн€ загальнотрудових ум≥нь ≥ навичок.
ѕсихолог≥€ творчост≥ ƒосл≥джуЇ законом≥рност≥ творчоњ д≥€льност≥, фактори стимул€ц≥њ творчого пошуку, умови розвитку творчоњ особистост≥ та розробл€Ї методи актив≥зац≥њ творчост≥ прац≥вник≥в науки, техн≥ки, мистецтва, культури.
јв≥ац≥йна психолог≥€ ƒосл≥джуЇ психолог≥чн≥ особливост≥ д≥€льност≥ людини в умовах польоту, визначаЇ психолог≥чн≥ вимоги до профес≥њ у в≥дбор≥ та п≥дготовц≥ ав≥ац≥йних кадр≥в, спри€Ї оптим≥зац≥њ прац≥ льотного персоналу.
 осм≥чна психолог≥€ ¬ивчаЇ психолог≥чн≥ проблеми д≥€льност≥ людини в умовах невагомост≥, просторовоњ дезор≥Їнтац≥њ п≥д час перебуванн€ в космос≥, психолог≥чного напруженн€, €ке виникаЇ в екстремальних ситуац≥€х перевантаженн€ орган≥зму або тривалоњ ≥зол€ц≥њ людей на орб≥т≥.
¬≥йськова психолог≥€ ѕредметом вивченн€ Ї фактори ефективноњ повед≥нки людини в екстремальних умовах бойових д≥й, питанн€ п≥двищенн€ боЇздатност≥ в≥йськовослужбовц≥в, п≥дготовки в≥йськових кадр≥в, управл≥нн€ в≥йськами ≥ бойовою техн≥кою, стосунки м≥ж командирами та п≥длеглими, методи психолог≥чноњ пропаганди ≥ контрпропаганди тощо.
≈колог≥чна психолог≥€ ƒосл≥джуЇ психолог≥чн≥ фактори виникненн€ й розвТ€занн€ проблем взаЇмозвТ€зку м≥ж людиною ≥ природою, оптим≥зац≥њ цього звТ€зку, подоланн€ соц≥ально-психолог≥чних насл≥дк≥в природних та техногенних катастроф.
ѕсихолог≥€ спорту ¬ивчаЇ законом≥рност≥ повед≥нки людей в умовах спортивних змагань, методи в≥дбору, п≥дготовки, орган≥зац≥њ д≥€льност≥ спортсмен≥в та њхньоњ психолог≥чноњ реаб≥л≥тац≥њ п≥сл€ участ≥ в змаганн€х.
¬≥кова психолог≥€ ƒосл≥джуЇ онтогенез псих≥чних процес≥в та властивостей особистост≥ на р≥зних в≥кових етапах.
ѕсихолог≥€ аномального розвитку ѕредметом вивченн€ Ї в≥дхиленн€ в розвитку псих≥ки. ѕод≥л€Їтьс€ на так≥ дисципл≥ни, €к патопсихолог≥€, ол≥гофренопсихолог≥€, сурдопсихолог≥€, тифлопсихолог≥€.
ћедична психолог≥€ ¬ивчаЇ психолог≥чн≥ аспекти д≥€льност≥ л≥кар€ та особистост≥ хворого.
ѕрактична психолог≥€
ѕсихолог≥чна служба с≥мТњ та соц≥ального захисту населенн€ ѕрацюЇ в р≥чищ≥ забезпеченн€, збереженн€ та розвитку нац≥ональних традиц≥й ≥ культури с≥мейного житт€, корекц≥њ та проф≥лактики с≥мейних конфл≥кт≥в, гармон≥зац≥њ сексуальних в≥дносин; допомоги д≥т€м, €к≥ постраждали в≥д рел≥г≥йного екстрем≥зму сект; соц≥ально-психолог≥чноњ п≥дтримки молодоњ с≥мТњ, д≥тей-сир≥т, пенс≥онер≥в, ≥нвал≥д≥в, ветеран≥в в≥йни тощо.
ѕсихолог≥чна служба системи осв≥ти ѕсихолог≥чно забезпечуЇ навчально-виховний процес, роботу з обдарованими та несумл≥нними учн€ми, профес≥йну п≥дготовку молод≥, працюючи з д≥тьми, школ€рами, учн€ми ѕ“”, студентами, вчител€ми та викладачами ¬Ќ«.
ѕсихолог≥чна служба системи охорони здоровТ€ «аймаЇтьс€ психолог≥чним забезпеченн€м л≥кувального процесу ≥ реаб≥л≥тац≥њ хворих, ≥нвал≥д≥в, психотерап≥Їю та психопроф≥лактикою, оперативною психолог≥чною допомогою населенню в екстремальних умовах психогенних, соц≥альних, природних, еколог≥чних катастроф, ≥ндив≥дуальною допомогою в подоланн≥ насл≥дк≥в психотравмуючих ситуац≥й, попередженн€м суњциду тощо.
ѕрактична психолог≥€ прац≥ та профор≥Їнтац≥њ «д≥йснюЇ заходи щодо проф≥нформац≥њ, профконсультац≥њ, профв≥дбору, профадаптац≥њ, соц≥ально-психолог≥чного забезпеченн€ виробництва, створенн€ оптимальних умов дл€ трудовоњ д≥€льност≥, допомагаючи учн€м ≥ студентам, роб≥тникам ≥ службовц€м п≥дприЇмств, безроб≥тним ≥ пенс≥онерам.
     

3. ќсновн≥ принципи психолог≥чноњ науки

 
 

4. ѕон€тт€ про псих≥ку та њњ функц≥њ

ѕсих≥ка Цце функц≥€ високоорган≥зованоњ матер≥њ Ц мозку, €ка пол€гаЇ в активному в≥дображенн≥ навколишньоњ д≥йсност≥.

 

 

 

¬иникненн€ перв≥сноњ псих≥ки повТ€зане з переходом в≥д допсих≥чних форм регул€ц≥њ повед≥нки (троп≥зм≥в або таксис≥в) до власне псих≥чних, сигнальних форм регул€ц≥њ.

” процес≥ еволюц≥њ виникаЇ ≥нша форма в≥дображенн€, €ка повТ€зана з переходом в≥д реакц≥њ на безпосередн≥й вплив подразник≥в до опосередкуванн€ цього впливу за допомогою сигнал≥в. «Т€вл€Їтьс€ чутлив≥сть, тобто здатн≥сть реагувати на б≥олог≥чно значущ≥ обТЇкти не в процес≥ безпосереднього контакту з ними, а на в≥дстан≥ Ц за допомогою сигнал≥в про них.

“аблиц€ 3

—тад≥њ псих≥чного в≥дображенн€

 

—тад≥€ псих≥чного в≥дображенн€ ’арактеристика стад≥њ псих≥чного в≥дображенн€ ќсобливост≥ повед≥нки на дан≥й стад≥њ псих≥чного в≥дображенн€
1. ≈лементарна сенсорна псих≥ка (або стад≥€ елементарноњ чуттЇвост≥). «датн≥сть реагувати на окрем≥ властивост≥ предмет≥в зовн≥шнього св≥ту. –еакц≥€ на б≥олог≥чно нейтральн≥ подразники. «датн≥сть уникати неспри€тливих умов середовища та пошук позитивних подразник≥в.    
2. ѕерцептивна псих≥ка (стад≥€ предметного сприйн€тт€). ќбТЇднанн€ окремих властивостей предмет≥в у ц≥л≥сний образ, в≥дображенн€ зовн≥шньоњ реальност≥ в предметн≥й форм≥.   –≥зноман≥тн≥ ≥ складн≥ рухов≥ зд≥бност≥. јктивний пошук позитивних подразник≥в. –озвинута захисна повед≥нка.
3. —тад≥€ ≥нтелекту. ¬≥дображенн€ м≥жпредметних звТ€зк≥в. ѕовед≥нка пошуку. «датн≥сть одну проблему розвТ€зувати к≥лькома способами. «астосуванн€ ран≥ше знайденого способу розвТ€занн€ в нових умовах. ¬елик≥ можливост≥ пристосуванн€.
4. —в≥дом≥сть та самосв≥дом≥сть. —укупн≥сть п≥знавальних, мотивац≥йних, ц≥леутворюючих, емоц≥йно-почуттЇвих ≥ рефлексивних здатностей ≥ндив≥да. Ќа€вн≥сть та застосуванн€ мовленн€ (другоњ сигнальноњ системи). «датн≥сть до ц≥леспр€мованоњ д≥€льност≥ надаЇ можлив≥сть не лише пристосовуватис€ до середовища, а й зм≥нювати його у в≥дпов≥дност≥ до своњх потреб. ƒов≥льна регул€ц≥€ псих≥чних процес≥в, творчоњ д≥€льност≥.

 

–озвиток псих≥ки повТ€заний ≥з розвитком та функц≥онуванн€м нервовоњ системи. Ќервова система Ї матер≥альним субстратом псих≥ки.

Ќервова система Цце сукупн≥сть нервових утворень у тварин ≥ людини, за допомогою €ких зд≥йснюЇтьс€ сприйманн€ подразник≥в, що д≥ють на орган≥зм, анал≥з збудженн€, €ке при цьому виникаЇ, та формуванн€ реакц≥й у в≥дпов≥дь.

ќсновн≥ етапи розвитку нервовоњ системи:

1) дифузна (с≥ткопод≥бна);

2) гангл≥Їва (вузлова ≥ ланцюгова);

3) трубчаста;

4) центральна нервова система.

ƒифузна (с≥ткопод≥бна) нервова система ≥снуЇ у вигл€д≥ с≥тки нервових кл≥тин, розкиданих по всьому орган≥зму ≥ переплетених м≥ж собою.

√англ≥Їва нервова система Ц тип нервовоњ системи, до €коњ входить не лише нервова с≥тка, а й вузли нервових кл≥тин, що на н≥й знаход€тьс€ ≥ з нею переплетен≥. ¬ищим етапом вузловоњ нервовоњ системи Ї ланцюгова. ¬ орган≥зм≥ виникають обТЇднан≥ в ланцюги вузли або гангл≥њ, серед €ких головний зосереджуЇ збудженн€, переробл€Ї ≥ регулюЇ рухи окремих частин орган≥зму.

“рубчаста нервова система €вл€Ї собою трубку з нервових кл≥тин, €ка потовщуЇтьс€ в головному к≥нц≥ (найпрост≥ший головний мозок) у вигл€д≥ трьох мозкових пузир≥в.

÷ентральна нервова система Ц вершина еволюц≥йного розвитку нервовоњ системи. ѕод≥л€Їтьс€ на два основн≥ в≥дд≥ли: спинний та головний мозок. Ќайвищим р≥внем розвитку псих≥ки, властивому людин≥, Ї св≥дом≥сть.

—в≥дом≥сть Ц вища форма псих≥ки, що сформувалась у ход≥ сусп≥льно-≥сторичного розвитку на основ≥ прац≥ €к специф≥чного виду людськоњ д≥€льност≥, при пост≥йному сп≥лкуванн≥ (за допомогою мови) з ≥ншими людьми. ¬она €вл€Ї собою таку функц≥ю людськоњ псих≥ки, сутн≥сть €коњ пол€гаЇ в адекватному, узагальненому, ц≥леспр€мованому активному в≥дображенн≥, що зд≥йснюЇтьс€ в символ≥чн≥й форм≥, а також у творчому перетворенн≥ зовн≥шнього св≥ту, у звТ€зку вражень, що пост≥йно надход€ть, ≥з попередн≥м досв≥дом, у вид≥ленн≥ людиною себе з навколишнього середовища ≥ протиставленн≥ йому €к субТЇкт обТЇкту.

—труктура св≥домост≥ (за ј.¬. ѕетровським):

- сукупн≥сть знань про навколишн≥й св≥т;

- закр≥плене у св≥домост≥ розр≥зненн€ субТЇкта ≥ обТЇкта;

- забезпеченн€ ц≥леспр€мованоњ д≥€льност≥ людини;

- ставленн€ до обТЇктивноњ д≥йсност≥, до ≥нших людей та до себе самоњ.

¬и€ви несв≥домого:

- помилков≥ д≥њ:помилки при написанн≥ сл≥в, обмовки;

- мимов≥льне забуванн€ ≥мен, об≥ц€нок, нам≥р≥в, предмет≥в, под≥й та ≥нших момент≥в житт€;

- сновид≥нн€ та в≥льн≥ асоц≥ац≥њ, г≥пнотичний стан, транс тощо;

- захисн≥ механ≥зми: вит≥сненн€, рац≥онал≥зац≥€, регрес≥€, субл≥мац≥€ тощо;

- установки €к неусв≥домлений стан готовност≥ до д≥€льност≥;

- автоматизован≥ д≥њ (навички): навички читанн€, письма, гри на музичному ≥нструмент≥, вод≥нн€ автомоб≥л€ тощо.


5.  ласиф≥кац≥€ метод≥в психолог≥чного досл≥дженн€

ћетоди психолог≥чного досл≥дженн€

«а р≥внем застосуванн€

 
 

”н≥версальн≥ Ц використовуютьс€ не лише в психолог≥њ, а й в ≥нших галуз€х наукового знанн€

—пец≥альн≥ Ц використовуютьс€ лише в психолог≥чному досл≥дженн≥ або в близьких за зм≥стом наукових теор≥€х


“акож вид≥л€ють


≈кспериментальн≥ Ц стандартизован≥ процедури, призначен≥ дл€ отриманн€ даних, €к≥ п≥дл€гають перев≥рц≥: експеримент, тести

 

Ќеекспериментальн≥ Ц гнучк≥, нестандартизован≥ процедури, спр€мован≥ на конкретну людину не лише з метою вивченн€, а й наданн€ психолог≥чноњ допомоги

 


–озр≥зн€ють:


 
 


ќсновн≥:

І експеримент

І спостереженн€

ƒопом≥жн≥:

І тестуванн€

І бес≥да

І ≥нтервТю

І анкетуванн€

І анал≥з продукт≥в д≥€льност≥

І самооц≥нка

І соц≥ометр≥€

 



ѕитанн€ дл€ самоконтролю

1. ўо Ї предметом вивченн€ психолог≥њ €к науки?

2. Ќа €к≥ запитанн€ сучасного людського житт€ допомагаЇ знайти в≥дпов≥дь психолог≥€?

3. як≥ науков≥ напр€ми Ї пров≥дними у сучасн≥й психолог≥њ? ” чому њхн€ специф≥ка?

4. ќхарактеризуйте галуз≥ психолог≥њ.

5. Ќа €к≥ групи под≥л€ютьс€ методи психолог≥чних досл≥джень?

6. ¬изначте переваги ≥ недол≥ки експерименту €к методу психолог≥чного досл≥дженн€.

7. ƒайте пор≥вн€льну характеристику бес≥д≥ та ≥нтервТю €к методам психолог≥чного досл≥дженн€.

8. Ќа €к≥ види под≥л€Їтьс€ спостереженн€? ќхарактеризуйте њх.

9. як≥ види тест≥в ¬и знаЇте? ” чому переваги та недол≥ки даного методу досл≥дженн€?

 


–ќ«ƒ≤Ћ 2. ќ—ќЅ»—“≤—“№ ” ƒ≤яЋ№Ќќ—“≤ ≤ —ѕ≤Ћ ”¬јЌЌ≤

ќце ≥ Ї бути щасливим Ц знайти самого себе.

 

√. —коворода, укр. ф≥лософ

ћетодичн≥ вказ≥вки

ѕроблем≥ особистост≥ належить центральне м≥сце в курс≥ психолог≥њ. Ѕез глибокого ≥ всеб≥чного вивченн€ особистост≥ людини, умов ≥ чинник≥в њњ формуванн€ неможливо ефективно вир≥шувати завданн€ навчанн€ та вихованн€ п≥дростаючого покол≥нн€. “ому у розд≥л≥ Ђќсобист≥сть у д≥€льност≥ ≥ сп≥лкуванн≥ї вир≥шального значенн€ набуваЇ обТЇктивне розум≥нн€ людини €к особистост≥. –озпочинаючи вивченн€ цього питанн€, варто зТ€сувати сутн≥сть наукових пон€ть Ђлюдинаї ≥ Ђособист≥стьї. Ћюдина Ї соц≥ально-б≥олог≥чною ≥стотою, що поЇднуЇ в соб≥ у нерозривн≥й Їдност≥ ф≥зичне й духовне, природне й соц≥альне, успадковане й набуте в особистому досв≥дов≥. як живий орган≥зм, людина Ц ≥ндив≥д, €кий волод≥Ї певною ф≥зичною конструкц≥Їю, типом нервовоњ системи, високорозвиненим мозком, здатним в≥дбивати оточуючий св≥т, пр€моходою тощо. «авд€ки ц≥й €кост≥ людина Ї частиною природного середовища ≥ п≥дпор€дкована б≥олог≥чн≥м законом≥рност€м. –азом з цим, людина Ц сусп≥льна ≥стота, обдарована св≥дом≥стю. ÷е €к≥сно в≥др≥зн€Ї њњ в≥д ≥нших ≥стот на «емл≥. ¬она не лише продукт системи сусп≥льних стосунк≥в, що склалас€ ≥сторично, але й субТЇкт сусп≥льного процесу, активний д≥€ч, реформуючий св≥т. —аме соц≥альна характеристика людини позначаЇтьс€ пон€тт€м Ђособист≥стьї.

ќсобист≥сть у њњ матер≥ал≥стичному розум≥нн≥ Ї пох≥дним в≥д обТЇктивних, соц≥ально обумовлених фактор≥в. ¬она не зводитьс€ до т≥лесноњ природи людини та њњ духовного св≥ту. ћеж≥ особистост≥ набагато ширш≥, вони включають в себе д≥€льн≥сть людини, њњ соц≥альн≥ рол≥, сусп≥льн≥ функц≥њ ≥ стосунки. ќсобист≥сть Ц це людина €к субТЇкт активноњ д≥€льност≥, реформуюча св≥т, отже й нос≥й св≥домост≥ та самосв≥домост≥. –озум≥нн€ людини €к особистост≥ вимагаЇ ч≥ткого визначенн€ характеру взаЇмозвТ€зку соц≥ального ≥ б≥олог≥чного.

ѕсихолог≥чна наука виходить з того, що людина €к особист≥сть п≥дкор€Їтьс€ соц≥альним законом≥рност€м, що визначають њњ св≥дом≥сть ≥ д≥€льн≥сть. јле соц≥альне в людин≥ ≥снуЇ не пор€д ≥ не паралельно з б≥олог≥чним, а опосередковуЇ, реформуЇ њњ, зокрема генетику, онтогенетичний ≥ загальний ф≥зичний розвиток, њњ адаптац≥ю ≥ соц≥ал≥зац≥ю. —учасна наука волод≥Ї переконливими доказами того, що ви€вленн€ б≥олог≥чних законом≥рностей житт€ людини маЇ соц≥ально обумовлений характер.

ѕ≥дкреслюючи пров≥дну роль соц≥альних чинник≥в у формуванн≥ псих≥ки людини, соц≥альну детерм≥нован≥сть њњ особистих властивостей, сучасна психолог≥€ не протиставл€Ї соц≥альну сутн≥сть людини њњ б≥олог≥чн≥й природ≥, не зменшуЇ рол≥ останньоњ у життЇд≥€льност≥ людини ≥ њњ майбутньому. Ѕ≥олог≥чн≥ фактори набувають часом такого вагомого значенн€, що видозм≥нюють, трансформують соц≥альне середовище особистост≥.

ƒосл≥джуючи проблему Ђлюдина ≥ особист≥стьї, студентов≥ необх≥дно зТ€сувати неспроможн≥сть ≥деал≥стичного вченн€, зг≥дно €кого особист≥сть Ї духовна ≥стота, що самост≥йно створюЇ власну ≥стор≥ю, самовизнаЇ власне Ђяї. Ќеможливо залишати без уваги б≥олог≥заторськ≥, натурал≥стичн≥ та ≥нш≥ теор≥њ, €к≥ спекулюють на нов≥тн≥х в≥дкритт€х б≥олог≥чних наук, а також неофрейдистськ≥ вченн€, €к≥ поЇднують в соб≥ класичний фрейдизм, що зводить детерм≥нац≥ю ≥ зм≥ст псих≥чного житт€ до д≥њ вроджених ≥нстинктивних пот€г≥в з визнанн€м залежност≥ особистост≥ в≥д середовища. Ќе менш помилковими Ї б≥хев≥ористськ≥ концепц≥њ, що принижують роль св≥домост≥, а соц≥альну активн≥сть особистост≥ звод€ть до тих чи ≥нших форм повед≥нки, що визначаЇтьс€ зовн≥шн≥ми обставинами.

ѕитанн€ про особист≥сть не вичерпуЇтьс€ р≥шенн€м проблеми сп≥вв≥дношенн€ соц≥ального ≥ б≥олог≥чного. ¬ажливо зрозум≥ти те, €к людина стаЇ особист≥стю, €к≥ соц≥альн≥ чинники, передумови, умови необх≥дн≥ дл€ перетворенн€ людського ≥ндив≥да на особист≥сть.

ќсобливу увагу необх≥дно прид≥лити положенню про те, що особист≥сть формуЇтьс€ ≥ ви€вл€Їтьс€ у колектив≥ та через колектив. ” ньому складаЇтьс€ те особливе соц≥альне м≥кросередовище з≥ своњми м≥жособовими взаЇминами, нормами ≥ вимогами, ≥нтересами ≥ ц≥л€ми, €ке безпосередньо впливають на кожну людину ≥ спонукають њњ до д≥€льност≥.

«Т€совуючи питанн€ про найголовн≥ш≥ чинники, що визначають формуванн€ ≥ розвиток особистост≥, треба, в першу чергу, звернутис€ до характеристики сп≥лкуванн€ людей, €ке Ї необх≥дною, ≥стотною умовою вихованн€ психолог≥чних властивостей особистост≥, њњ св≥домост≥ ≥ самосв≥домост≥. —п≥лкуючись з ≥ншими, людина засвоюЇ соц≥альний досв≥д, знанн€ ≥ навички, норми ≥ правила повед≥нки, а також зд≥йснюЇ той чи ≥нший вид д≥€льност≥.

Ќайважлив≥шим фактором ≥ умовою становленн€ особистост≥ Ї також д≥€льн≥сть €к специф≥чна людська форма активного в≥дношенн€ до оточуючого св≥ту, зм≥ст €коњ складаЇ його доц≥льне перетворенн€.

 атегор≥€ д≥€льност≥ Ц одна з ірунтовних у психолог≥њ, тому необх≥дно докладно зТ€сувати њњ сутн≥сть, розтлумачити джерела та передумови њњ виникненн€. —учасна психолог≥€ джерелом д≥€льност≥ називаЇ потреби. —аме нужда чи в≥дсутн≥сть чогось необх≥дного дл€ п≥дтримки життЇд≥€льност≥ людськоњ особистост≥, соц≥альноњ групи чи сусп≥льства у ц≥лому спонукають њх до активноњ д≥њ, пошуку потр≥бних засоб≥в ≥ предмет≥в.

ѕередумовою конкретних вид≥в д≥€льностей служать ч≥тко ф≥ксован≥ мета, завданн€, €кими регулюютьс€ д≥њ ≥ дос€гаЇтьс€ задоволенн€ потреб. ўоб результат д≥€льност≥ був ефективним, св≥дом≥сть людини повинна адекватно в≥дбивати властивост≥ предмет≥в та €вищ зовн≥шнього св≥ту. ѕервинним чинником, що скеровуЇ д≥€льн≥сть людини, Ї сам предмет, а його образ €к субТЇктивний продукт д≥€льност≥, Ї лише вторинним.

” д≥€льност≥ людина не лише зм≥нюЇ природу та сусп≥льн≥ в≥дносини, а й активно опановуЇ њњ ≥сторично прийн€тими засобами ≥ формами соц≥альних д≥й, тим самим збагачуючи ≥ розвиваючи своњ особист≥ €кост≥.

¬ажливо зрозум≥ти, що в процес≥ зовн≥шньоњ предметноњ д≥€льност≥ людини зд≥йснюЇтьс€ перех≥д обТЇкта у його субТЇктивну форму Ц образ, €кий ор≥ЇнтуЇ ≥ спр€мовуЇ саму цю д≥€льн≥сть. ÷ей перех≥д зовн≥шнього (ф≥зичного) у внутр≥шнЇ (псих≥чне), що пост≥йно зд≥йснюЇтьс€ у д≥€льност≥, називають ≥нтер≥оризац≥Їю. «авд€ки йому св≥дом≥сть людини здатна, оперуючи образами предмет≥в, њх значенн€ми, виходити за меж≥ даноњ ситуац≥њ ≥ перетворювати њњ за власним бажанн€м, ставити перед собою мету, спр€мовувати д≥€льн≥сть на њњ дос€гненн€. Ќасл≥дки предметноњ д≥€льност≥ людини вт≥люютьс€ в матер≥альних речах. “аким чином, в д≥€льност≥ триваЇ своЇр≥дна матер≥ал≥зац≥€, визначенн€ матер≥альних ц≥лей, думок, людських знань. ÷ей перех≥д називають екстер≥оризац≥Їю. ¬арто усв≥домити, що д≥€льн≥сть породжуЇ ≥ розвиваЇ св≥дом≥сть, а останн€ в свою чергу керуЇ д≥€льн≥стю, у €к≥й ≥ ви€вл€Їтьс€.

2.1. ќ—ќЅ»—“≤—“№. 2.2. ƒ≤яЋ№Ќ≤—“№. 2.3. —ѕ≤Ћ ”¬јЌЌя

ћета:

- навчальна: познайомити студент≥в з пон€тт€ми Ђособист≥стьї, Ђд≥€льн≥стьї, Ђсп≥лкуванн€ї; показати њх взаЇмозвТ€зок та шл€хи розвитку;

- розвивальна: розвивати ум≥нн€ анал≥зувати особист≥сн≥ про€ви людини;

- виховна: виховувати профес≥йну спр€мован≥сть.

—тудент маЇ:

знати загальну характеристику онтогенезу псих≥чного розвитку особистост≥; тлумаченн€ особистост≥ в основних психолог≥чних теор≥€х; визначенн€ та структуру людськоњ д≥€льност≥; основн≥ види д≥€льност≥; визначенн€ сп≥лкуванн€, його функц≥њ, види та засоби;

вм≥ти анал≥зувати свою навчальну д≥€льн≥сть ≥з точки зору њњ макроструктури; давати пор≥вн€льну характеристику видам сп≥лкуванн€; розгл€дати пон€тт€ особистост≥ з погл€ду р≥зних психолог≥чних напр€м≥в.

ѕлан

1. ѕон€тт€ про особист≥сть. —п≥вв≥дношенн€ пон€ть Ђлюдинаї, Ђ≥ндив≥дї, Ђособист≥стьї,Ђ≥ндив≥дуальн≥стьї.

2. —труктура особистост≥.

3. —учасн≥ психолог≥чн≥ теор≥њ особистост≥.

4. ѕон€тт€ про д≥€льн≥сть, структура д≥€льност≥.

5. ѕон€тт€ про сп≥лкуванн€.

ќсновн≥ пон€тт€: людина, особист≥сть, ≥ндив≥д, ≥ндив≥дуальн≥сть, спр€мован≥сть особистост≥, самооц≥нка, р≥вень домагань, д≥€льн≥сть, активн≥сть, навчанн€, гра, прац€, сп≥лкуванн€, вербальне сп≥лкуванн€, невербальне сп≥лкуванн€.

 

Ћ≥тература

Ѕазова:

1. ¬≥тенко ≤.—. ќснови психолог≥њ / ≤.—. ¬≥тенко, “.≤. ¬≥тенко. Ц ¬≥нниц€: Ќова книга, 2001. Ц —. 170-178.

2. «агальна психолог≥€: п≥дручник [дл€ студ. вищ. навч. закл.] / [—.ƒ. ћаксименко, ¬.ќ. «айчук, ¬.¬.  лименко, ¬.ќ. —олов≥Їнко; за заг. ред. —.ƒ. ћаксименка]. Ц  .: ‘орум, 2000. Ц —. 124-135.

3. Ћозниц€ ¬.—. ѕсихолог≥€ ≥ педагог≥ка: основн≥ положенн€: [навчальний пос≥бник дл€ самост≥йного вивченн€ дисципл≥ни] / ¬.—. Ћозниц€. Ц  .: ≈ксоб, 2001. Ц —. 24-59.

4. ћаксименко —.ƒ. «агальна психолог≥€: навч. пос≥б. [дл€ студ. вищ. навч. закл.] / —.ƒ. ћаксименко. Ц  .: ÷ентр учбовоњ л≥тератури, 2008. Ц —. 51-66, 77-141.

5. ‘≥лоненко ћ.ћ. ѕсихолог≥€ сп≥лкуванн€: п≥дручник / ћ.ћ. ‘≥лоненко. Ц  .: ÷ентр учбовоњ л≥тератури, 2008. Ц —. 8-100.

 

ƒопом≥жна:

1. ¬ыготский Ћ.—. »стори€ развити€ высших психических функций / Ћ.—. ¬ыготский // ¬ыготский Ћ.—. —очинени€: в 6-ти т. Ц ћ.: ћысль, 1983. Ц “. 3. Ц 390 с.

2. √ордеева Ќ.ƒ. ‘ункциональна€ структура действи€ / Ќ.ƒ. √ордеева, ¬.ѕ. «инченко. Ц ћ.: »зд-во ћ√”, 1982. Ц 208 с.

3. ¬олков ј.ћ. ƒе€тельность: структура и регул€ци€ / ј.ћ. ¬олков, ё.¬. ћикадзе, √.Ќ. —олнцева. Ц ћ.: ¬ысш. шк., 1987. Ц 187 с.

4.  лимов ≈.ј. ¬ведение в психологию труда / ≈.ј.  лимов. Ц ћ.: »зд- во ћ√”, 1988. Ц 199 с.

5. –убинштейн —.Ћ. ќсновы общей психологии / —.Ћ. –убинштейн. Ц —ѕб.: ѕитер, 2007. Ц 713 с.


—тислий зм≥ст теми

 

1. ѕон€тт€ про особист≥сть. —п≥вв≥дношенн€ пон€ть Ђлюдинаї, Ђ≥ндив≥дї, Ђособист≥стьї, Ђ≥ндив≥дуальн≥стьї

ѕон€тт€ Ђособист≥стьї охоплюЇ соц≥ально зумовлену систему псих≥чних €костей ≥ндив≥да, що визначаЇтьс€ залучен≥стю людини до конкретних сусп≥льних, культурних, ≥сторичних в≥дносин.

ќсобист≥сть ви€вл€Їтьс€ ≥ формуЇтьс€ в процес≥ св≥домоњ д≥€льност≥ та сп≥лкуванн€, опосередковуЇ та визначаЇ р≥вень взаЇмозвТ€зк≥в ≥ндив≥да з сусп≥льним та природним середовищем.

ќсобист≥сть Цце людина, €ка дос€гла такого р≥вн€ розвитку, що дозвол€Ї вважати њњ нос≥Їм св≥домост≥ та самосв≥домост≥, здатним на самост≥йну перетворювальну д≥€льн≥сть.

Ќад≥лена в≥д природи певними б≥олог≥чними €кост€ми, здатними до подальшого розвитку, людина стаЇ особист≥стю в м≥ру засвоЇнн€ соц≥ального досв≥ду в ус≥х його про€вах (способах та засобах виробництва, духовноњ культури тощо).

≤ндив≥д Цлюдська б≥олог≥чна основа розвитку особистост≥ в певних соц≥альних умовах; позначаЇ окремого представника людського роду безв≥дносно до його €костей.

Ћюдина народжуЇтьс€ на св≥т ≥з генетично закладеними в н≥й потенц≥йними можливост€ми стати саме людиною. Ќемовл€т≥ притаманн≥ анатом≥чн≥ та ф≥з≥олог≥чн≥ властивост≥ т≥ла та мозку, що належать т≥льки людин≥. јле система анатом≥чних, генетичних, б≥олог≥чних та ф≥з≥олог≥чних чинник≥в передбачаЇ становленн€ людини в певних соц≥альних, культурно-≥сторичних умовах цив≥л≥зац≥њ. ƒ≥ти, €к≥ змалку потрапили до тваринних зграй, хоч ≥ народились ≥ндив≥дами, але њхн≥й розвиток був деформований у середовищ≥ тварин; тому ц≥ д≥ти не стали людьми, њх так ≥ не вдалось повернути на людський шл€х розвитку.

Ћюдина Цвидове пон€тт€ (ширше за пон€тт€ Ђособист≥стьї); €к соц≥альна та б≥олог≥чна ≥стота Ї нос≥Їм особистост≥.

≤ндив≥дуальн≥сть Цце поЇднанн€ психолог≥чних особливостей людини, що визначають њњ своЇр≥дн≥сть, в≥дм≥нн≥сть в≥д ≥нших людей; ви€вл€Їтьс€ в зд≥бност€х, потребах, ≥нтересах, схильност€х, рисах характеру, почутт≥ г≥дност≥ тощо.

“ерм≥н Ђособист≥стьї використовують р≥зн≥ науки, кожна з €ких розгл€даЇ особист≥сть п≥д певним кутом зору, застосовуючи дл€ њњ вивченн€ своњ методи й категор≥альний апарат.


“аблиц€ 4

ѕон€тт€ особистост≥ в р≥зних науках

 

≈коном≥ка —оц≥олог≥€ ≈тика ѕедагог≥ка ѕсихолог≥€
вивчаЇ особист≥сть у систем≥ виробничих в≥дносин вивчаЇ особист≥сть €к структурну одиницю соц≥альних та демограф≥чних верств населенн€ вивчаЇ особист≥сть €к нос≥€ моральних переконань вивчаЇ особист≥сть €к обТЇкт навчанн€ та вихованн€ вивчаЇ законом≥рност≥ розвитку та формуванн€ особистост≥

 

2. —труктура особистост≥

≤снують р≥зн≥ п≥дходи до структури особистост≥. –озгл€немо основн≥ з них.

«г≥дно з концепц≥Їю персонал≥зац≥њ ј.¬. ѕетровського у структур≥ особистост≥ можна вир≥знити три складов≥:

 

 
 

 


—труктура особистост≥ за ј.¬. ѕетровським

 

ј.¬. ѕетровський метафорично трактуЇ справжню особист≥сть €к джерело могутньоњ рад≥ац≥њ, що перетворюЇ пов'€заних з нею людей (рад≥ац≥€, €к в≥домо, може бути корисною ≥ шк≥дливою, може л≥кувати ≥ кал≥чити, прискорювати й спов≥льнювати розвиток).

” межах системно-д≥€льн≥сного п≥дходу  . . ѕлатонов вир≥зн€Ї у структур≥ особистост≥ наступн≥ п≥дструктури:

 

 


 

 

 


—труктура особистост≥ за  . . ѕлатоновим

ѕ≥дструктура спр€мованост≥ об'ЇднуЇ спр€мован≥сть, ставленн€ та моральн≥ €кост≥ особистост≥. ¬она не породжуЇтьс€ природними задатками, а формуЇтьс€ шл€хом вихованн€ ≥ Ї соц≥ально зумовленою. —пр€мован≥сть особистост≥ €к система спонукань Ї головним структурним компонентом особистост≥.

ѕ≥дструктура досв≥ду включаЇ в себе знанн€, ум≥нн€, навички, звички, набут≥ в ≥ндив≥дуальному досв≥д≥ через навчанн€, ≥ зумовлюЇтьс€ б≥олог≥чними властивост€ми особистост≥.

ѕ≥дструктура форм в≥дображенн€ охоплюЇ ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥ окремих псих≥чних процес≥в чи псих≥чних функц≥й €к форм в≥дображенн€. ¬плив б≥олог≥чно зумовлених особливостей у ц≥й п≥дструктур≥ про€вл€Їтьс€ б≥льш ч≥тко.

Ѕ≥олог≥чно зумовлена п≥дструктура включаЇ в себе темперамент, статев≥ й в≥ков≥ особливост≥ особистост≥.

 . . ѕлатонов називаЇ запропоновану структуру особистост≥ основною, загальною, динам≥чною, функц≥ональною ≥ психолог≥чною. ќсновною вона Ї тому, що окр≥м вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дв≥ накладен≥ на них п≥дструктури Ц характеру та зд≥бностей; загальною вона Ї тому, що властива кожн≥й особистост≥, але з ≥ндив≥дуальними характеристиками; динам≥чною Ц тому, що зм≥нюЇтьс€ прот€гом житт€ людини; функц≥ональною Ц тому, що вона €к у ц≥лому, так ≥ њњ складов≥, розгл€даЇтьс€ €к псих≥чн≥ функц≥њ; психолог≥чною Ц узагальнюЇ псих≥чн≥ властивост≥ особистост≥.

—труктура особистост≥ (за —.Ћ. –уб≥нштейном):

1. —пр€мован≥сть особистост≥ (реал≥зуЇтьс€ в потребах, ≥нтересах, ≥деалах, переконанн€х, дом≥нуючих мотивах д≥€льност≥, повед≥нки та св≥тогл€ду).

2. ≤ндив≥дуально-типолог≥чн≥ властивост≥ особистост≥ (ви€вл€ютьс€ в темперамент≥, характер≥, зд≥бност€х).

3. «нанн€, ум≥нн€, навички особистост≥ (набуваютьс€ у процес≥ житт€ та п≥знавальноњ д≥€льност≥).

 


3. —учасн≥ психолог≥чн≥ теор≥њ особистост≥

≤стор≥€ становленн€ психолог≥чних теор≥й особистост≥ проходить три пер≥оди:

1. ѕочаткове формуванн€ психоанал≥зу.

2. Ѕ≥льш ч≥тке визначенн€ анал≥зу.

3. —учасна психолог≥€.

–озгл€немо основн≥ теор≥њ особистост≥.

1. јнал≥тична теор≥€ особистост≥ ( . ёнг). ¬≥дпов≥дно до цього п≥дходу, особист≥сть Ц це сукупн≥сть реал≥зованих ≥ вроджених арх≥тип≥в. —труктура особистост≥ €вл€Ї собою ≥ндив≥дуальне своЇр≥дне поЇднанн€ св≥домого ≥ несв≥домого, ≥нтровертованоњ та екстравертованоњ особист≥сних установок.

2. ѕсиходинам≥чна теор≥€ особистост≥ («.‘рейд). ” рамках ц≥Їњ теор≥њ, особист≥сть Ц це сукупн≥сть агресивних ≥ сексуальних мотив≥в, захисних механ≥зм≥в. —труктура особистост≥ €вл€Ї собою р≥зне сп≥вв≥дношенн€ окремих ≥ндив≥дуальних властивостей та захисних механ≥зм≥в.

3. √уман≥стична теор≥€ особистост≥ (ј. ћаслоу). ѓњ прихильники вважають особист≥сть н≥чим ≥ншим €к внутр≥шн≥м св≥том Ђяї людини, а структура особистост≥ Ц це сп≥вв≥дношенн€ ≥деального ≥ реального Ђяї.

4.  огн≥тивна теор≥€ особистост≥ (ƒ.  елл≥). ѕредставники ц≥Їњ теор≥њ вважають, що Їдине, що хоче знати людина Ц те, що з нею було, ≥ що буде в майбутньому. ќсобист≥сть Ц це система особист≥сних конструкт≥в, в €ких в≥дбуваЇтьс€ обробка власного досв≥ду людини.

5. ƒ≥€льн≥сна теор≥€ особистост≥ (—.Ћ. –уб≥нштейн). ќсобист≥сть Ц це св≥домий суб'Їкт, €кий займаЇ певне положенн€ в сусп≥льств≥ ≥ виконуЇ корисну дл€ соц≥уму сусп≥льну роль. —труктура особистост≥ Ї ≥Їрарх≥Їю окремих блок≥в (самоконтролю, спр€мованост≥) ≥ системних властивостей кожноњ особистост≥.

6. ѕовед≥нкова теор≥€ особистост≥. √оловна теза цього напр€мку трактуЇ особист≥сть €к продукт уч≥нн€: особист≥сть Ц це сукупн≥сть системи соц≥альних навичок ≥ внутр≥шн≥х фактор≥в. —труктура особистост≥ Ї ≥Їрарх≥Їю соц≥альних навичок, у €к≥й головну роль в≥д≥грають внутр≥шн≥ блоки суб'Їктивноњ значущост≥.

7. ƒиспозиц≥ональна теор≥€ особистост≥. « точки зору ц≥Їњ теор≥њ, особист≥сть Ц це система темпераменту ≥ соц≥ально обумовлених властивостей. —труктура особистост≥ €вл€Ї собою ≥Їрарх≥ю б≥олог≥чних чинник≥в, €к≥ вход€ть у конкретн≥ сп≥вв≥дношенн€ ≥ утворюють певн≥ риси ≥ типи темперамент≥в.

8. —учасн≥ теор≥њ особистост≥: соц≥одинам≥чна (теор≥€ повед≥нки особистост≥, в €к≥й дом≥нуючу роль в≥д≥граЇ зовн≥шн€ (соц≥альна) ситуац≥€), ≥нтернац≥ониська (взаЇмод≥€ внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х фактор≥в) ≥ теор≥€ рис (теор≥€ тип≥в особистост≥, в основ≥ €коњ лежить р≥зниц€ в окремих рисах людей, що становить њх ≥ндив≥дуальну особист≥сну ц≥л≥сн≥сть).

4. ѕон€тт€ про д≥€льн≥сть, структура д≥€льност≥

ƒ≥€льн≥сть людини Ц це св≥дома активн≥сть, що ви€вл€Їтьс€ в систем≥ д≥й, спр€мованих на дос€гненн€ поставленоњ мети.

”сп≥х будь-€коњ д≥€льност≥ залежить в≥д ум≥нн€ њњ виконувати. ”м≥нн€ Ї там, де знанн€ певноњ справи поЇднуЇтьс€ з вправн≥стю у виконанн≥ д≥й, з €ких складаЇтьс€ ц€ д≥€льн≥сть.

”м≥нн€ Цце готовн≥сть людини усп≥шно виконувати певну д≥€льн≥сть, що ірунтуЇтьс€ на знанн€х ≥ навичках.

ѕовторно виконуючи ту чи ≥ншу д≥ю, людина вправл€Їтьс€ в њњ виконанн≥. ”досконален≥ шл€хом багаторазових вправ компоненти вм≥нь, що ви€вл€ютьс€ в автоматизованому виконанн≥ д≥й, називаютьс€ навичками.




“аблиц€ 5

ѕор≥вн€льний анал≥з

активност≥ тварин та д≥€льност≥ людини

“варина Ћюдина
≤нстинктивно-б≥олог≥чна д≥€льн≥сть ƒ≥€льн≥сть визначаЇтьс€ п≥знавальною потребою та потребою в сп≥лкуванн≥
¬≥дсутн€ сп≥льна д≥€льн≥сть, групова повед≥нка тварин п≥дкорена б≥олог≥чним ц≥л€м Ћюдське сусп≥льство виникло на основ≥ сп≥льноњ трудовоњ д≥€льност≥
 еруЇтьс€ наочними у€вленн€ми, д≥Ї в межах наочноњ ситуац≥њ јбстрагуЇ, проникаЇ у взаЇмозвТ€зки ≥ в≥дношенн€ речей, встановлюЇ причинну залежн≥сть
“ипов≥ програми повед≥нки (≥нстинкти). Ќауч≥нн€ обмежуЇтьс€ набутт€м ≥ндив≥дуального досв≥ду, завд€ки €кому спадков≥ видов≥ програми повед≥нки пристосовуютьс€ до конкретних умов ≥снуванн€ ѕередача ≥ закр≥пленн€ досв≥ду через соц≥альн≥ засоби сп≥лкуванн€ (мова та ≥нш≥ знаков≥ системи). «акр≥пленн€ ≥ передача досв≥ду покол≥нь у матер≥альн≥й форм≥, у форм≥ предмет≥в матер≥альноњ культури
ћожуть створювати допом≥жн≥ засоби, знар€дд€, але не збер≥гають њх, не використовують знар€дд€ пост≥йно. “варина не здатна виготовл€ти знар€дд€ за допомогою ≥ншого предмета чи знар€дд€ ¬иготовленн€ та збереженн€ знар€дь прац≥, передача њх наступним покол≥нн€м. ¬иготовленн€ знар€дь прац≥ за допомогою ≥ншого предмета або знар€дд€ у в≥дпов≥дност≥ до плану св≥домост≥
ѕристосовуЇтьс€ до зовн≥шнього середовища ѕеретворюЇ зовн≥шн≥й св≥т у в≥дпов≥дност≥ до своњх потреб

 

5. ѕон€тт€ про сп≥лкуванн€

—п≥лкуванн€ Ї важливою духовною потребою особистост≥ €к сусп≥льноњ ≥стоти. ѕотреба людини у сп≥лкуванн≥ зумовлена сусп≥льним способом њњ бутт€ та необх≥дн≥стю взаЇмод≥њ у процес≥ д≥€льност≥. Ѕудь-€ка сп≥льна д≥€льн≥сть, ≥ в першу чергу трудова, не може зд≥йснюватис€ усп≥шно, €кщо м≥ж тими, хто њњ виконуЇ, не будуть налагоджен≥ в≥дпов≥дн≥ контакти та взаЇморозум≥нн€.

—п≥лкуванн€ Ц складний багатоплановий процес встановленн€ та розвитку контакт≥в м≥ж людьми ≥ групами, породжений потребами сп≥льноњ д≥€льност≥ ≥ включаЇ в себе три процеси: комун≥кац≥ю (обм≥н ≥нформац≥Їю), ≥нтеракц≥ю (обм≥н д≥€ми) та соц≥альну перцепц≥ю (сприйн€тт€ ≥ розум≥нн€ партнера).

ќсоблив≥сть сп≥лкуванн€ Ц у його нерозривному звТ€зку з д≥€льн≥стю. ƒ≥€льн≥сть Ї основним середовищем ≥ необх≥дною умовою розвитку контакт≥в м≥ж людьми, передаванн€ необх≥дноњ ≥нформац≥њ, взаЇморозум≥нн€ та узгодженн€ д≥й.

«м≥стовний б≥к сп≥лкуванн€ завжди становить ≥нформац≥€, зумовлена потребами взаЇмод≥њ людей. ¬она може стосуватис€ пов≥домленн€ нових знань, по€сненн€ сутност≥ певних €вищ, процес≥в, ≥нформуванн€ про под≥њ,, обірунтуванн€ певних положень, побудови г≥потез тощо. —п≥лкуванн€ може бути засобом передаванн€ певних ум≥нь ≥ навичок. «м≥стом сп≥лкуванн€ може бути людина.

¬ажливий вплив на характер сп≥лкуванн€ мають в≥дносини м≥ж членами групи (колективу).


ѕитанн€ дл€ самоконтролю

1. ƒайте визначенн€ пон€ть Ђлюдинаї, Ђ≥ндив≥дї, Ђособист≥стьї, Ђ≥ндив≥дуальн≥стьї.

2. ќбірунтуйте структуру особистост≥.

3. як≥ компоненти вход€ть до спр€мованост≥ особистост≥?

4. ќбірунтуйте пон€тт€ самооц≥нки. Ќазв≥ть њњ види.

5. ƒайте пор≥вн€льний анал≥з психолог≥чних теор≥й особистост≥.

6. ўо таке д≥€льн≥сть? яка в≥дм≥нн≥сть м≥ж д≥€льн≥стю людини й активн≥стю тварини?

7. ƒайте характеристику основним видам д≥€льност≥.

8. ƒайте психолог≥чну характеристику процесу сп≥лкуванн€.


–ќ«ƒ≤Ћ 3. ѕ≤«Ќј¬јЋ№Ќј ƒ≤яЋ№Ќ≤—“№ ќ—ќЅ»—“ќ—“≤

≤снуЇ Їдина насолода в житт≥ Ц навчатис€.

 

‘р. ѕетрарка, ≥тал. поет

 

ћетодичн≥ вказ≥вки

ћета вивченн€ розд≥лу Ђѕ≥знавальна д≥€льн≥сть особистост≥ї Ц на п≥дстав≥ всеб≥чного розгл€ду сутност≥ та найважлив≥ших характеристик п≥знавальних псих≥чних процес≥в (в≥дчутт€, сприйманн€, памТ€ть, мисленн€, мовленн€, у€ва, увага), конкретизувати методолог≥чн≥ принципи ≥ категор≥альн≥ пон€тт€ психолог≥њ, наповнити њх глибшим зм≥стом ≥ забезпечити ст≥йке опануванн€ ними.

ѕ≥знавальн≥ процеси залежать в≥д рефлекторноњ, в≥дображуваль





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1190 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ѕобеда - это еще не все, все - это посто€нное желание побеждать. © ¬инс Ћомбарди
==> читать все изречени€...

2016 - | 1871 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.293 с.