Соціальна ситуація розвитку. Основні протиріччя віку. Основні новоутворення віку.
Особливості розвитку пізнавальної сфери. Початок формування наочно-образного мислення, поява уяви, становлення елементарної самосвідомості, початок розвитку здатності до довільної саморегуляції.
Раннє дитинство як сензитивний період у розвитку мовлення дитини. Формування елементарної граматики.
Особливості розвитку моторики та діяльності. Поява вольового самоуправління поведінкою.
Дитячі ігри предметного характеру: гра-дослідження, гра-конструювання, рольова гра.
Особливості розвитку дитячої особистості в ранньому дитинстві. Криза трьох років. Поява самосвідомості, комплекс «Я сам».
Тема 7.3. Психічний розвиток дитини дошкільного віку
Соціальна ситуація розвитку дошкільника. Особливості спілкування дошкільників з однолітками та дорослими. Основні новоутворення віку.
Провідна діяльність. Роль ігрової діяльності в психічному розвитку дітей дошкільного віку.
Особливості розвитку пізнавальної сфери. Удосконалення наочно-образного мислення. Початок формування словесно-логічного мислення.
Розумовий розвиток як результат оволодіння знаннями про соціальний досвід людей та формування ставлення до оточуючої дійсності.
Елементи учіння та трудової діяльності дошкільника, їх місце і роль у формуванні особистості. Виникнення пізнавальної діяльності, її розвиток. Формування умінь, навичок та звичок у дошкільнят в умовах зростання їх розумової самостійності, моральної вихованості і соціальної активності.
Формування емоційно-вольової сфери дітей дошкільного віку.
Особливості розвитку особистості дошкільника. Самооцінка як результат формування самосвідомості. Домінуючі мотиви діяльності та поведінки дитини в старшому дошкільному віці. Готовність дитини до шкільного навчання.
Розділ 8. Психічний розвиток особистості у період шкільного навчання
Тема 8.1. Психічний розвиток та формування особистості молодшого школяра
Зміна об’єктивних умов психічного розвитку з приходом дитини до школи. Анатомо-фізіологічні можливості молодшого школяра. Адаптація дитини до шкільного навчання.
Новоутворення віку. Розвиток пізнавальної діяльності молодшого учня. Розвиток уваги та спостережливості. Особливості сприйняття. Розвиток мислення та формування прийомів розумової діяльності. Розвиток уяви. Роль мовлення в психічному розвитку молодшого школяра.
Навчальна діяльність як провідний вид діяльності. Динаміка співвідношення ігрової та навчальної діяльності на різних етапах початкового навчання. Особливості трудової діяльності молодших школярів. Мотиви учіння. Особливості пізнавальних інтересів, довільності поведінки, міжособистісних стосунків дітей молодшого шкільного віку.
Прийоми та способи учбової діяльності, її особливості. Ставлення до трудової діяльності та формування трудових навичок. Розумовий розвиток. Довільна регуляція діяльності та поведінки. Моральний розвиток.
Розвиток загального інталекту молодшого школяра.
Тема 8.2. Психологічні особливості розвитку та формування особистості в підлітковому віці
Місце підліткового періоду в загальному процесі індивідуального розвитку особистості.
Соціальні фактори як основні детермінанти психічного розвитку та формування особистості підлітка.
Біологічні фактори повноцінного психічного розвитку. Діалектичний характер взаємовідношень між біологічними і соціальними факторами психічного розвитку. Основна суперечність між потребою в самостійності та можливостями її здійснити як рушійна сила психічного розвитку підлітка. Основні новоутворення підліткового віку.
Перебудова навчальної діяльності. Якісні зміни в пізнавальній сфері підлітків. Довільність психічних процесів. Домінуючий характер мислительної діяльності. Індивідуально-психологічні особливості підлітка.
Спілкування як провідний вид діяльності підлітка. Особливості спілкування підлітка з однолітками та дорослими.
Розвиток самосвідомості в підлітковому віці. Потреба в самоствердженні. Особливості самооцінки. Потреба в дружбі та спілкуванні. Зміст інтересів. Зміна мотиваційної сфери. Особливості волі. Потреба в самовихованні.
Особливості навчально-виховної роботи педагога з підлітками. Криза підліткового віку.
Тема 8.3. Психологічні особливості становлення особистості у ранній юності
Поняття юності. Соціальна ситуація розвитку старшокласників. Основні новоутворення старшокласника. Навчально-професійна діяльність як провідний вид діяльності у період ранньої юності.
Формування особистості старшокласника. Розвиток самосвідомості. Формування світогляду. Особливості прояву здібностей. Співвідношення оцінки і самооцінки. Особливості почуттів і волі в юнацькому віці. Формування ціннісних орієнтацій та цілісності характеру.
Особливості розвитку пізнавальних процесів. Особливості розумової діяльності в ранній юності. Формування теоретичного мислення та стилю розумової діяльності. Єдність професійних та пізнавальних інтересів, мотивів поведінки і учбової діяльності старшокласників. Психологічні особливості формування професійних інтересів, здібностей в юнацькому віці. Розумова самостійність як умова глибокого засвоєння основ наук, професійних умінь та навичок. Профорієнтаційна робота із старшокласниками.
Взаємостосунки з дорослими. Міжособистісні стосунки в класі. Спілкування та дружба в юнацькому віці. Особливості юнацького кохання. Підготовка до шлюбу і сімейного життя.
Розділ 9. Психологія навчання, виховання та педагогічної діяльності
Тема 9.1. Психологія навчання
Поняття навчання, учіння, научіння. Рівні та типи научіння.
Навчальна діяльність як учіння школяра, що відбувається в умовах навчання. Складові компоненти навчальної (учбової) діяльності: спонукальна складова (потреби, мотиви, смисли учіння), програмовано-цільова складова (цілі, завдання), дієво-операційна складова (навчальні дії, операції, прийоми), контрольно-регулятивна складова, результативна складова.
Процес учіння як теоретична і прикладна проблема педагогічної психології. Розумова самостійність в учінні як діяльність суб’єкта. Мотиви учіння: широкі соціальні, вузькі особистісні, пізнавальні. Психологічні умови формування уміння вчитися самостійно. Вплив пізнавального інтересу на розвиток уміння вчитися самостійно. Взаємозв’язок когнітивного та емоційного в процесі учіння. Роль педагога у формуванні уміння вчитися самостійно.
Тема 9.2. Психологія виховання та самовиховання
Сутність та завдання психології виховання. Специфіка процесу виховання.
Механізми формування особистості: соціальний, педагогічний, фізіологічний, психологічний. Загальні психологічні закономірності формування особистості учня.
Проблема управління вихованням.
Провідні фактори формування особистості школяра у процесі виховання. Вплив колективу на формування особистості учня.
Показники та критерії вихованості особистості. Формування якостей у процесі виховання. Вікові аспекти виховання.
Психологічні питання розумового виховання. Виховання моральної поведінки, моральних почуттів та потреб учнів. Трудове виховання та професійне самовизначення учнів. Психологічні особливості сімейного виховання.
Самовиховання особистості: завдання, етапи, методи.
Тема 9.3. Психологія педагогічної діяльності
Вимоги до діяльності вчителя в умовах сьогодення.
Психологічна структура педагогічної діяльності. Педагогічні функції та творчий характер діяльності вчителя. Види стилів педагогічної діяльності. Індивідуальний стиль діяльності вчителя.
Рівні результативності діяльності вчителя: репродуктивний, адаптивний, локально-моделюючий, системно-моделюючий.
Психолого-педагогічні проблеми взаємодії вчителя і учнів. Педагогічне спілкування: функції, позиції контакту, стилі, етапи. Педагогічний такт.
Ефективність педагогічного спілкування. Особливості педагогічних конфліктів. Психологічний клімат у педагогічному колективі.
ІІ. Педагогічний контроль
Педагогічний контроль за навчальною діяльністю студентів здійснюється у таких формах:
а) поточний контроль відбувається за результатами виконання практичних та самостійних робіт (опрацювання психологічної літератури, написання рефератів, конспектування першоджерел, ведення психологічного словника, складання тестів тощо);
б) залік виставляється наприкінці семестру на основі поточного контролю з урахуванням відвідування занять, виступів на семінарах, якості самостійної навчальної роботи;
в) екзамен відбувається за результатами вивчення всіх розділів курсу «Психологія» з урахуванням виконання студентами практичних, самостійних та індивідуальних творчих завдань.
ІІІ. Критерії та норми оцінювання знань студентів
При оцінюванні знань, умінь і навичок студентів з навчального курсу «Психологія» враховується:
1) характер засвоєння психологічних знань (рівень усвідомлення, міцність запам’ятовування, обсяг, повнота, точність тощо);
2) якість актуалізації психологічних знань (логіка мислення, аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура мовлення);
3) рівень оволодіння прийомами аналізу психічних фактів, сформованості психологічних умінь і навичок, використання засвоєних знань на практиці;
4) прояв творчості та самостійності у навчально-пізнавальній діяльності;
5) якість виконання самостійної роботи (зовнішнє оформлення, своєчасність виконання, ретельність, творчий підхід тощо).
Шкала оцінювання
| Сума балів за всі види навчальної діяльності | Оцінка за національною шкалою |
| для екзамену, курсового проекту (роботи), практики | |
| 90 – 100 | відмінно |
| 80-89 | добре |
| 65-79 | |
| 55-64 | задовільно |
| 50-54 | |
| 35-59 | незадовільно з можливістю повторного складання |
| 0-34 | незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни |
Норми оцінювання
Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні й глибокі знання навчального матеріалу і вміння вільно виконувати передбачені програмою завдання, ознайомлений з основною і додатковою психологічною літературою.
Зазвичай, оцінка «відмінно» ставиться студентам, які засвоїли взаємозв’язок основних категорій і понять психології, усвідомлюють значення психологічних знань, творчо використовують їх при розв’язанні ситуаційних психологічних задач.
Оцінки «добре» заслуговує студент, який виявив повне знання навчального матеріалу, успішно виконав передбачені програмою завдання, засвоїв рекомендовану основну психологічну літературу.
Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвідчили систематичні знання з психології і здатні до їх самостійного поповнення та оновлення під час подальшої навчальної роботи. Проте при цьому вони допустили несуттєві неточності, пропуски, помилки, які змогли самостійно виправити.
Оцінки «задовільно» заслуговує студент, який виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, потрібному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, частково виконав передбачені програмою завдання, ознайомлений із частиною рекомендованої основної психологічної літератури.
Зазвичай, оцінка «задовільно» виставляється студентам, які допустили суттєві помилки у відповіді на семінарському занятті, іспиті або при виконанні залікових завдань, але продемонстрували здатність усунути ці помилки за допомогою викладача.
Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив значні прогалини в знаннях основного навчального матеріалу, допустив принципові помилки у виконанні передбачених програмою завдань, не знайомий з основною психологічною літературою.
Як правило, оцінка «незадовільно» виставляється студентам, в яких відсутні знання з психології, або їх недостатньо для продовження навчання чи початку професійної діяльності.
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1. ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ
Психологія – це вираження за допомогою слів того, що виразити неможливо.
Дж. Голсуорсі, англ. письменник
Методичні вказівки
У розділі «Вступ до психології» поставлено завдання ознайомитися з принципами, ідеями і поняттями сучасної психологічної науки. Головна ідея полягає в тому, щоб, користуючись методологічними засадами теорії відображення, з’ясувати природу психіки, такі її найважливіші понятійні характеристики, як вторинність, відображувальність, ідеальність, суб’єктивність і активність. Спираючись на визначення психіки як особливої властивості високоорганізованої матерії, функції мозку, що полягає у відображенні реального світу, студентові необхідно осмислити важливі методологічні висновки. По-перше, психіка і матерія не тотожні. Перша – лише одна з властивостей другої, а отже, вторинна по відношенню до матерії, тобто вона зумовлена, похідна і залежна від свого матеріального носія – мозку. Окрім того, як відбиття образів предметів матеріального світу, вона і залежить від цього світу. Психіка вторинна і у тому сенсі, що її виникненню історично передує матерія, тривала еволюція живих організмів на Землі.
Визнання вторинності психічних явищ, їх походження від матерії полягає в основі найважливішого принципу детермінізму. У філософському розумінні детермінізм – це вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ матеріального та духовного світу. Як принцип психології – це вчення про матеріальну причинну обумовленість усіх явищ дійсності, зокрема і психічних. По-друге, наші почуття, думки, пам’ять, знання, воля тощо, як здобутки матеріального мозку, його властивості та функції, не можна назвати матерією або наділити атрибутами матеріальності.
Свідомість – ідеальна, а не матеріальна. Характеристика ідеальності стосується наслідку психічної діяльності, тобто образу або ідеї в їх відношенні до матеріального. Образ об’єкта у нашій свідомості по відношенню до самого об’єкта є ідеальним. Ідеальне дійсно існує, але це не об’єктивна, а суб’єктивна дійсність. Ідеальне є характеристикою специфічного способу буття об’єкта, його відображенні у психічному житті людини.
Психіка людини, на відміну від об’єктивної дійсності зовнішнього світу, – дійсність суб’єктивна, існує лише у голові людини як її внутрішній світ, як наслідок її відображальної діяльності. Тому й будь-яке відчуття, думка несуть на собі риси, відбиток суб’єкту (людини), її досвіду, потреб, настанов, мотивів тощо. Адже людина як жива соціальна істота має свої прагнення, бажання, знання. У наслідок цього психічні образи обов’язково включають у себе елемент суб’єктивності, так чи інакше залежать від суб’єкта, його минулого і теперішнього.
Для наукового розуміння психіки людини вагоме значення має положення про те, що психіка – не пасивний дзеркальний відбиток речей зовнішнього світу. Психіка має активний характер, виконує функцію орієнтації та керування діяльністю людини. З’ясовуючи, у чому саме виявляється активність свідомості, варто відзначити її здатність до попереджуючого відбиття дійсності у вигляді визначення мети, завдань, створення моделі майбутньої діяльності, передбачення ходу подій, уявлень, фантазії, а також до ретроспективного огляду далекого минулого та інше.
Характерною особливістю активності психіки також є вибірковий характер відбиття впливу зовнішнього світу. Важливою формою вияву активності людської свідомості варто визнати її творчий, перетворюючий характер.
Важко зрозуміти природу психіки, не з’ясувавши характеру її взаємозв’язку з мозком як своїм матеріальним носієм. Відомі діалектно-матеріалістичні настанови з цього приводу необхідно доповнити більш конкретним сучасним природничо-науковим матеріалом та його філософським тлумаченням. Це дозволить, з одного боку, глибше з’ясувати сутність проблеми, з іншого – озброїтися вагомими аргументами проти ідеалістичних та вульгарно-матеріалістичних рішень так званої психофізіологічної проблеми співвідношення між психічними та фізіологічними (нейрогуморальними) процесами.
Психологія як наука має значний арсенал методів і засобів дослідження, за допомогою яких можливе отримання об’єктивної достовірної інформації про психічні явища. Глибоке знання методів, методик психологічних досліджень має вагоме значення для професійної діяльності особистості в системі «людина-людина».
Під час розгляду теми «Предмет, завдання і методи психологічної науки» студентові необхідно опанувати ключовим поняттям «відображення», за допомогою якого пояснюється діалектико-матеріалістичне вчення про виникнення людської психіки. Відкидаючи ідеалістичну концепцію споконвічності, богоданності, первинності психічного, так само, як і помилкові уявлення про свідомість як загальну властивість живої та неживої матерії, філософія і психологія у повній згоді з природознавством стверджують, що психіка людини є наслідком тривалої еволюції.
Важливо звернути увагу на процес становлення форм відображення у живій природі як природничо-історичну передумову виникнення людської свідомості. Завдання теми – дати сучасне наукове уявлення про єдність і корінну розбіжність психіки тварин і людини, вирішальну роль суспільної праці й мови у становленні і подальшому розвиткові людської свідомості.
1.1. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
Мета:
- навчальна: ознайомити студентів з предметом психології, етапами розвитку психологічної науки та методами психологічного дослідження; дати уявлення про психіку; показати важливість психологічних знань в житті та діяльності людини;
- розвивальна: розвивати уміння аналізувати навчальний матеріал;
- виховна: виховувати психологічну культуру.
Студент має:
знати короткі відомості з історії психології; предмет, завдання, галузі психології; основні категорії психології; функції та етапи розвитку психіки; методологію та методи психологічних досліджень;
вміти встановлювати взаємозв’язок психології з іншими науками; визначати методи психологічного дослідження; обґрунтувати значення психолого-педагогічних знань для майбутньої професійної діяльності.
План
1. Етапи історичного розвитку психології як науки.
2. Предмет, завдання, галузі психології.
3. Основні принципи психологічної науки.
4. Поняття про психіку та її функції.
5. Класифікація методів психологічного дослідження.
Основні поняття: психологія, психіка, свідомість, несвідоме, анімізм, дуалізм, інтроспекція, методологія, метод психологічного дослідження, тестування, експеримент, спостереження, соціометрія.
Література
Базова:
1. Вітенко І.С. Основи психології / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. – Вінниця: Нова книга, 2001. – С. 9-33.
2. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах / В.Г. Крысько. – Минск: Харвест, 1999. – С. 5-29, 221-229, 253-255.
3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення / В.С. Лозниця. – К.: ЕксОб, 2000. – С. 5-6, 191-199.
4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / П.А. М’ясоїд. – К.: Вища школа, 2000. – С. 38-83.
5. Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / С.Д. Максименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 8-51.
6. Палеха Ю.І. Основи психології та педагогіки: навч.-метод. посіб. / Ю.І. Палеха, В.І. Герасимчук, О.М. Шиян. – К.: Європейський університет, 1999. – С. 81-83, 87-102, 140-148.
7. Психологічна енциклопедія / [авт.-упорядник О.М. Степанов]. – К.: Академвидав, 2006. – 424 с.
8. Психологія: підручник / [за ред. Ю.Л. Трофімова]. – К.: Либідь, 1999. – С. 50-100.
9. Статінова Н.П. Основи психології та педагогіки: навч. посіб. [для студ. екон. вузів] / Н.П. Статінова, Г.П. Сень. – К.: Вид-во КДТЕУ, 1999. – С. 6-20, 205-209.
Допоміжна:
1. Басова Н.В. Педагогическая психология / Н.В. Басова // Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. – Ростов н/Д, 1999. – С. 42-47.
2. Годфруа Ж. Что такое психология: в 2-х т. / Ж. Годфруа. – [Изд. 2-е, стереотипное]. – М.: Мир, 1999. – Т. 1. – 496 с.
3. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – К: Райдуга, 1994. – 62 с.
4. Маркова А.К. Формирование мотивации учення / А.К. Маркова, Т.А. Матис, А.Б. Орлов. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.
5. Фрейд З. Психология бессознательного: сб. произведений / З. Фрейд / [ научн. ред. М.Г. Ярошевский; пер. с нем.]. – М.: Просвещение, 1989. – 477 с.
Стислий зміст теми
1. Етапи історичного розвитку психології як науки
У розвитку психології як науки можна виокремити декілька етапів, кожний з яких проходив на тлі культури, притаманної певному рівню розвитку суспільства.
Таблиця 1
Періодизація історичного розвитку психології
| донауковий період | |
| Міфологічний етап | Фетишизм – культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Анімізм – світогляд первісної людини, за яким душа існує в усіх природних тілах і явищах. Фаталізм – усвідомлення власної безпорадності. Магія – сукупність ритуалів, спрямованих на отримання бажаного результату. Тотемізм – уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду. |
| Філософський етап | Демокрит стверджував, що душа є різновидом речовин, що утворюються з атомів вогню та підкоряються загальним законам. Це мікрокосмос, що складається з тих самих елементів – атомів, що й макрокосмос, але вони тонші, невидимі. Платон, засновник філософського ідеалізму, ввів в обіг поняття про складові душі – розум, мужність, пристрасть, які розташовані в різних частинах тіла. Він вважав, що матеріальне і духовне, тілесне та психічне є двома самостійними та антагоністичними началами. Аристотель стверджував, що душа не може існувати без тіла, проте вона не вичерпується ним. Душа є формою і способом організації тіла. |
| Розвиток психології у ХVІІ-ХVІІІст. | Декарт увів у науковий обіг поняття рефлексу як закономірної відповіді організму на зовнішній подразник. Людина уявляється і як машина, і як одухотворена істота. Стверджується дуалізм душі і тіла – їх рівноправне і паралельне існування. Спіноза вважав, що свідомість – реальне явище, як і матерія. Він був радикальним представником детермінізму, тобто вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок та взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу. Лейбніц уперше висунув поняття несвідомої психіки. Дж. Локк є фундатором емпіричної психології. |
| науковий період | |
| Рефлекторне вчення І.М. Сєченова | У праці «Рефлекси головного мозку» (1863) І.М. Сєченов розглядає психічні процеси як конкретний механізм взаємодії організму з навколишнім середовищем. Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники. |
| Вчення про вищу нервову діяльність І.П. Павлова | І.П. Павлов розкрив принципи роботи головного мозку людини і тварини, експериментально обґрунтував та розробив учіння про дві сигнальні системи. Слово як «сигнал сигналів» надає людині принципово нові можливості у розвитку й функціонуванні психіки, що стає регулятором такої поведінки й діяльності, якої немає у тварин. |
| Структуральний підхід В. Вундта, Е. Тітченера | В. Вундт заснував у 1879 р. першу у світі експериментальну лабораторію в Лейпцизькому університеті. Предметом психології вважав безпосередній досвід суб’єкта, який може вивчатися шляхом інтроспекції. Роль психології полягає в детальному описі складових свідомості (відчуттів, почуттів, образів). Е. Тітченер виступав за поєднання інтроспекції з експериментом та математикою з метою наблизити психологію до стандартів природничих наук. |
| Функціональний підхід У. Джемса | У. Джемс вважав, що основне завдання психології полягає у з’ясуванні функції і ролі свідомості в адаптації індивідуума до змін навколишнього середовища. |
| Напрями психології XX ст. | Психоаналіз (З. Фрейд) – напрям, що досліджує сферу несвідомого. Структуру особистості утворюють три основні компоненти: «Воно», «Я», «Над-Я». Біхевіоризм (Дж. Уотсон) – напрям, згідно з яким предметом психології є поведінка, доступна для об’єктивного спостереження. Основною схемою біхевіоризму є принцип «стимул – реакція». Гештальтпсихологія (М. Вертгеймер, В. Кьолер) вивчає цілісні структури свідомості, образи. Гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу) – напрям, що вивчає духовний розвиток людини, її особистісне зростання та самоактуалізацію. Когнітивна психологія (У. Найссер) досліджує закономірності процесів пізнання. Еклектизм – напрям, згідно з яким психолог самостійно обирає підхід до вивчення конкретної ситуації. Діяльнісний підхід (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв) – напрям, згідно з яким психіка є функцією мозку, явищем, що виникає в процесі життєдіяльності особистості. |
2. Предмет, завдання, галузі психології
Психологія – наука про факти, механізми та закономірності розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.
Об’єкт вивчення – психіка.
Предмет дослідження – психічна діяльність.
Таблиця 2
Галузі психології
| Теоретична психологія | ||
| Загальна психологія | Систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки; розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології; формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності; становить фундамент розвитку всіх галузей та розділів психологічної науки. | |
| Історія психології | Розглядає формування психологічних категорій, понять, досліджень у різні часи. | |
| Експериментальна психологія | Займається розробкою нових методів психологічного дослідження для більш глибокого вивчення психічної реальності. | |
| Генетична психологія | Вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філо- та онтогенезі. | |
| Соціальна психологія | Досліджує психічні явища в процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах. | |
| Порівняльна психологія | Предметом дослідження є особливості психіки тварин (зоопсихологія) у порівнянні з психікою людини. | |
| Психофізіологія | Вивчає психологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які лежать в основі функціонування психіки. | |
| Науково-прикладна психологія | ||
| Психологія праці | Досліджує психологічні закономірності трудової діяльності людини, психологічні основи наукової організації праці, особливості формування загальнотрудових умінь і навичок. | |
| Психологія творчості | Досліджує закономірності творчої діяльності, фактори стимуляції творчого пошуку, умови розвитку творчої особистості та розробляє методи активізації творчості працівників науки, техніки, мистецтва, культури. | |
| Авіаційна психологія | Досліджує психологічні особливості діяльності людини в умовах польоту, визначає психологічні вимоги до професії у відборі та підготовці авіаційних кадрів, сприяє оптимізації праці льотного персоналу. | |
| Космічна психологія | Вивчає психологічні проблеми діяльності людини в умовах невагомості, просторової дезорієнтації під час перебування в космосі, психологічного напруження, яке виникає в екстремальних ситуаціях перевантаження організму або тривалої ізоляції людей на орбіті. | |
| Військова психологія | Предметом вивчення є фактори ефективної поведінки людини в екстремальних умовах бойових дій, питання підвищення боєздатності військовослужбовців, підготовки військових кадрів, управління військами і бойовою технікою, стосунки між командирами та підлеглими, методи психологічної пропаганди і контрпропаганди тощо. | |
| Екологічна психологія | Досліджує психологічні фактори виникнення й розв’язання проблем взаємозв’язку між людиною і природою, оптимізації цього зв’язку, подолання соціально-психологічних наслідків природних та техногенних катастроф. | |
| Психологія спорту | Вивчає закономірності поведінки людей в умовах спортивних змагань, методи відбору, підготовки, організації діяльності спортсменів та їхньої психологічної реабілітації після участі в змаганнях. | |
| Вікова психологія | Досліджує онтогенез психічних процесів та властивостей особистості на різних вікових етапах. | |
| Психологія аномального розвитку | Предметом вивчення є відхилення в розвитку психіки. Поділяється на такі дисципліни, як патопсихологія, олігофренопсихологія, сурдопсихологія, тифлопсихологія. | |
| Медична психологія | Вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря та особистості хворого. | |
| Практична психологія | ||
| Психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення | Працює в річищі забезпечення, збереження та розвитку національних традицій і культури сімейного життя, корекції та профілактики сімейних конфліктів, гармонізації сексуальних відносин; допомоги дітям, які постраждали від релігійного екстремізму сект; соціально-психологічної підтримки молодої сім’ї, дітей-сиріт, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни тощо. | |
| Психологічна служба системи освіти | Психологічно забезпечує навчально-виховний процес, роботу з обдарованими та несумлінними учнями, професійну підготовку молоді, працюючи з дітьми, школярами, учнями ПТУ, студентами, вчителями та викладачами ВНЗ. | |
| Психологічна служба системи охорони здоров’я | Займається психологічним забезпеченням лікувального процесу і реабілітації хворих, інвалідів, психотерапією та психопрофілактикою, оперативною психологічною допомогою населенню в екстремальних умовах психогенних, соціальних, природних, екологічних катастроф, індивідуальною допомогою в подоланні наслідків психотравмуючих ситуацій, попередженням суїциду тощо. | |
| Практична психологія праці та профорієнтації | Здійснює заходи щодо профінформації, профконсультації, профвідбору, профадаптації, соціально-психологічного забезпечення виробництва, створення оптимальних умов для трудової діяльності, допомагаючи учням і студентам, робітникам і службовцям підприємств, безробітним і пенсіонерам. | |
3. Основні принципи психологічної науки
 |
4. Поняття про психіку та її функції
Психіка –це функція високоорганізованої матерії – мозку, яка полягає в активному відображенні навколишньої дійсності.
Виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки (тропізмів або таксисів) до власне психічних, сигнальних форм регуляції.
У процесі еволюції виникає інша форма відображення, яка пов’язана з переходом від реакції на безпосередній вплив подразників до опосередкування цього впливу за допомогою сигналів. З’являється чутливість, тобто здатність реагувати на біологічно значущі об’єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані – за допомогою сигналів про них.
Таблиця 3
Стадії психічного відображення
| Стадія психічного відображення | Характеристика стадії психічного відображення | Особливості поведінки на даній стадії психічного відображення |
| 1. Елементарна сенсорна психіка (або стадія елементарної чуттєвості). | Здатність реагувати на окремі властивості предметів зовнішнього світу. | Реакція на біологічно нейтральні подразники. Здатність уникати несприятливих умов середовища та пошук позитивних подразників. |
| 2. Перцептивна психіка (стадія предметного сприйняття). | Об’єднання окремих властивостей предметів у цілісний образ, відображення зовнішньої реальності в предметній формі. | Різноманітні і складні рухові здібності. Активний пошук позитивних подразників. Розвинута захисна поведінка. |
| 3. Стадія інтелекту. | Відображення міжпредметних зв’язків. | Поведінка пошуку. Здатність одну проблему розв’язувати кількома способами. Застосування раніше знайденого способу розв’язання в нових умовах. Великі можливості пристосування. |
| 4. Свідомість та самосвідомість. | Сукупність пізнавальних, мотиваційних, цілеутворюючих, емоційно-почуттєвих і рефлексивних здатностей індивіда. | Наявність та застосування мовлення (другої сигнальної системи). Здатність до цілеспрямованої діяльності надає можливість не лише пристосовуватися до середовища, а й змінювати його у відповідності до своїх потреб. Довільна регуляція психічних процесів, творчої діяльності. |
Розвиток психіки пов’язаний із розвитком та функціонуванням нервової системи. Нервова система є матеріальним субстратом психіки.
Нервова система –це сукупність нервових утворень у тварин і людини, за допомогою яких здійснюється сприймання подразників, що діють на організм, аналіз збудження, яке при цьому виникає, та формування реакцій у відповідь.
Основні етапи розвитку нервової системи:
1) дифузна (сіткоподібна);
2) ганглієва (вузлова і ланцюгова);
3) трубчаста;
4) центральна нервова система.
Дифузна (сіткоподібна) нервова система існує у вигляді сітки нервових клітин, розкиданих по всьому організму і переплетених між собою.
Ганглієва нервова система – тип нервової системи, до якої входить не лише нервова сітка, а й вузли нервових клітин, що на ній знаходяться і з нею переплетені. Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова. В організмі виникають об’єднані в ланцюги вузли або ганглії, серед яких головний зосереджує збудження, переробляє і регулює рухи окремих частин організму.
Трубчаста нервова система являє собою трубку з нервових клітин, яка потовщується в головному кінці (найпростіший головний мозок) у вигляді трьох мозкових пузирів.
Центральна нервова система – вершина еволюційного розвитку нервової системи. Поділяється на два основні відділи: спинний та головний мозок. Найвищим рівнем розвитку психіки, властивому людині, є свідомість.
Свідомість – вища форма психіки, що сформувалась у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, при постійному спілкуванні (за допомогою мови) з іншими людьми. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, а також у творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв’язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб’єкт об’єкту.
Структура свідомості (за А.В. Петровським):
- сукупність знань про навколишній світ;
- закріплене у свідомості розрізнення суб’єкта і об’єкта;
- забезпечення цілеспрямованої діяльності людини;
- ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей та до себе самої.
Вияви несвідомого:
- помилкові дії:помилки при написанні слів, обмовки;
- мимовільне забування імен, обіцянок, намірів, предметів, подій та інших моментів життя;
- сновидіння та вільні асоціації, гіпнотичний стан, транс тощо;
- захисні механізми: витіснення, раціоналізація, регресія, сублімація тощо;
- установки як неусвідомлений стан готовності до діяльності;
- автоматизовані дії (навички): навички читання, письма, гри на музичному інструменті, водіння автомобіля тощо.
5. Класифікація методів психологічного дослідження
Методи психологічного дослідження
За рівнем застосування
 |
Універсальні – використовуються не лише в психології, а й в інших галузях наукового знання
Спеціальні – використовуються лише в психологічному дослідженні або в близьких за змістом наукових теоріях
Також виділяють
Експериментальні – стандартизовані процедури, призначені для отримання даних, які підлягають перевірці: експеримент, тести
Неекспериментальні – гнучкі, нестандартизовані процедури, спрямовані на конкретну людину не лише з метою вивчення, а й надання психологічної допомоги
Розрізняють:
 |
Основні:
§ експеримент
§ спостереження
Допоміжні:
§ тестування
§ бесіда
§ інтерв’ю
§ анкетування
§ аналіз продуктів діяльності
§ самооцінка
§ соціометрія
Питання для самоконтролю
1. Що є предметом вивчення психології як науки?
2. На які запитання сучасного людського життя допомагає знайти відповідь психологія?
3. Які наукові напрями є провідними у сучасній психології? У чому їхня специфіка?
4. Охарактеризуйте галузі психології.
5. На які групи поділяються методи психологічних досліджень?
6. Визначте переваги і недоліки експерименту як методу психологічного дослідження.
7. Дайте порівняльну характеристику бесіді та інтерв’ю як методам психологічного дослідження.
8. На які види поділяється спостереження? Охарактеризуйте їх.
9. Які види тестів Ви знаєте? У чому переваги та недоліки даного методу дослідження?
РОЗДІЛ 2. ОСОБИСТІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ І СПІЛКУВАННІ
Оце і є бути щасливим – знайти самого себе.
Г. Сковорода, укр. філософ
Методичні вказівки
Проблемі особистості належить центральне місце в курсі психології. Без глибокого і всебічного вивчення особистості людини, умов і чинників її формування неможливо ефективно вирішувати завдання навчання та виховання підростаючого покоління. Тому у розділі «Особистість у діяльності і спілкуванні» вирішального значення набуває об’єктивне розуміння людини як особистості. Розпочинаючи вивчення цього питання, варто з’ясувати сутність наукових понять «людина» і «особистість». Людина є соціально-біологічною істотою, що поєднує в собі у нерозривній єдності фізичне й духовне, природне й соціальне, успадковане й набуте в особистому досвідові. Як живий організм, людина – індивід, який володіє певною фізичною конструкцією, типом нервової системи, високорозвиненим мозком, здатним відбивати оточуючий світ, прямоходою тощо. Завдяки цій якості людина є частиною природного середовища і підпорядкована біологічнім закономірностям. Разом з цим, людина – суспільна істота, обдарована свідомістю. Це якісно відрізняє її від інших істот на Землі. Вона не лише продукт системи суспільних стосунків, що склалася історично, але й суб’єкт суспільного процесу, активний діяч, реформуючий світ. Саме соціальна характеристика людини позначається поняттям «особистість».
Особистість у її матеріалістичному розумінні є похідним від об’єктивних, соціально обумовлених факторів. Вона не зводиться до тілесної природи людини та її духовного світу. Межі особистості набагато ширші, вони включають в себе діяльність людини, її соціальні ролі, суспільні функції і стосунки. Особистість – це людина як суб’єкт активної діяльності, реформуюча світ, отже й носій свідомості та самосвідомості. Розуміння людини як особистості вимагає чіткого визначення характеру взаємозв’язку соціального і біологічного.
Психологічна наука виходить з того, що людина як особистість підкоряється соціальним закономірностям, що визначають її свідомість і діяльність. Але соціальне в людині існує не поряд і не паралельно з біологічним, а опосередковує, реформує її, зокрема генетику, онтогенетичний і загальний фізичний розвиток, її адаптацію і соціалізацію. Сучасна наука володіє переконливими доказами того, що виявлення біологічних закономірностей життя людини має соціально обумовлений характер.
Підкреслюючи провідну роль соціальних чинників у формуванні психіки людини, соціальну детермінованість її особистих властивостей, сучасна психологія не протиставляє соціальну сутність людини її біологічній природі, не зменшує ролі останньої у життєдіяльності людини і її майбутньому. Біологічні фактори набувають часом такого вагомого значення, що видозмінюють, трансформують соціальне середовище особистості.
Досліджуючи проблему «людина і особистість», студентові необхідно з’ясувати неспроможність ідеалістичного вчення, згідно якого особистість є духовна істота, що самостійно створює власну історію, самовизнає власне «Я». Неможливо залишати без уваги біологізаторські, натуралістичні та інші теорії, які спекулюють на новітніх відкриттях біологічних наук, а також неофрейдистські вчення, які поєднують в собі класичний фрейдизм, що зводить детермінацію і зміст психічного життя до дії вроджених інстинктивних потягів з визнанням залежності особистості від середовища. Не менш помилковими є біхевіористські концепції, що принижують роль свідомості, а соціальну активність особистості зводять до тих чи інших форм поведінки, що визначається зовнішніми обставинами.
Питання про особистість не вичерпується рішенням проблеми співвідношення соціального і біологічного. Важливо зрозуміти те, як людина стає особистістю, які соціальні чинники, передумови, умови необхідні для перетворення людського індивіда на особистість.
Особливу увагу необхідно приділити положенню про те, що особистість формується і виявляється у колективі та через колектив. У ньому складається те особливе соціальне мікросередовище зі своїми міжособовими взаєминами, нормами і вимогами, інтересами і цілями, яке безпосередньо впливають на кожну людину і спонукають її до діяльності.
З’ясовуючи питання про найголовніші чинники, що визначають формування і розвиток особистості, треба, в першу чергу, звернутися до характеристики спілкування людей, яке є необхідною, істотною умовою виховання психологічних властивостей особистості, її свідомості і самосвідомості. Спілкуючись з іншими, людина засвоює соціальний досвід, знання і навички, норми і правила поведінки, а також здійснює той чи інший вид діяльності.
Найважливішим фактором і умовою становлення особистості є також діяльність як специфічна людська форма активного відношення до оточуючого світу, зміст якої складає його доцільне перетворення.
Категорія діяльності – одна з ґрунтовних у психології, тому необхідно докладно з’ясувати її сутність, розтлумачити джерела та передумови її виникнення. Сучасна психологія джерелом діяльності називає потреби. Саме нужда чи відсутність чогось необхідного для підтримки життєдіяльності людської особистості, соціальної групи чи суспільства у цілому спонукають їх до активної дії, пошуку потрібних засобів і предметів.
Передумовою конкретних видів діяльностей служать чітко фіксовані мета, завдання, якими регулюються дії і досягається задоволення потреб. Щоб результат діяльності був ефективним, свідомість людини повинна адекватно відбивати властивості предметів та явищ зовнішнього світу. Первинним чинником, що скеровує діяльність людини, є сам предмет, а його образ як суб’єктивний продукт діяльності, є лише вторинним.
У діяльності людина не лише змінює природу та суспільні відносини, а й активно опановує її історично прийнятими засобами і формами соціальних дій, тим самим збагачуючи і розвиваючи свої особисті якості.
Важливо зрозуміти, що в процесі зовнішньої предметної діяльності людини здійснюється перехід об’єкта у його суб’єктивну форму – образ, який орієнтує і спрямовує саму цю діяльність. Цей перехід зовнішнього (фізичного) у внутрішнє (психічне), що постійно здійснюється у діяльності, називають інтеріоризацією. Завдяки йому свідомість людини здатна, оперуючи образами предметів, їх значеннями, виходити за межі даної ситуації і перетворювати її за власним бажанням, ставити перед собою мету, спрямовувати діяльність на її досягнення. Наслідки предметної діяльності людини втілюються в матеріальних речах. Таким чином, в діяльності триває своєрідна матеріалізація, визначення матеріальних цілей, думок, людських знань. Цей перехід називають екстеріоризацією. Варто усвідомити, що діяльність породжує і розвиває свідомість, а остання в свою чергу керує діяльністю, у якій і виявляється.
2.1. ОСОБИСТІСТЬ. 2.2. ДІЯЛЬНІСТЬ. 2.3. СПІЛКУВАННЯ
Мета:
- навчальна: познайомити студентів з поняттями «особистість», «діяльність», «спілкування»; показати їх взаємозв’язок та шляхи розвитку;
- розвивальна: розвивати уміння аналізувати особистісні прояви людини;
- виховна: виховувати професійну спрямованість.
Студент має:
знати загальну характеристику онтогенезу психічного розвитку особистості; тлумачення особистості в основних психологічних теоріях; визначення та структуру людської діяльності; основні види діяльності; визначення спілкування, його функції, види та засоби;
вміти аналізувати свою навчальну діяльність із точки зору її макроструктури; давати порівняльну характеристику видам спілкування; розглядати поняття особистості з погляду різних психологічних напрямів.
План
1. Поняття про особистість. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість»,«індивідуальність».
2. Структура особистості.
3. Сучасні психологічні теорії особистості.
4. Поняття про діяльність, структура діяльності.
5. Поняття про спілкування.
Основні поняття: людина, особистість, індивід, індивідуальність, спрямованість особистості, самооцінка, рівень домагань, діяльність, активність, навчання, гра, праця, спілкування, вербальне спілкування, невербальне спілкування.
Література
Базова:
1. Вітенко І.С. Основи психології / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. – Вінниця: Нова книга, 2001. – С. 170-178.
2. Загальна психологія: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / [С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко; за заг. ред. С.Д. Максименка]. – К.: Форум, 2000. – С. 124-135.
3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення: [навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни] / В.С. Лозниця. – К.: Ексоб, 2001. – С. 24-59.
4. Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / С.Д. Максименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 51-66, 77-141.
5. Філоненко М.М. Психологія спілкування: підручник / М.М. Філоненко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 8-100.
Допоміжна:
1. Выготский Л.С. История развития высших психических функций / Л.С. Выготский // Выготский Л.С. Сочинения: в 6-ти т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 3. – 390 с.
2. Гордеева Н.Д. Функциональная структура действия / Н.Д. Гордеева, В.П. Зинченко. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 208 с.
3. Волков А.М. Деятельность: структура и регуляция / А.М. Волков, Ю.В. Микадзе, Г.Н. Солнцева. – М.: Высш. шк., 1987. – 187 с.
4. Климов Е.А. Введение в психологию труда / Е.А. Климов. – М.: Изд- во МГУ, 1988. – 199 с.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2007. – 713 с.
Стислий зміст теми
1. Поняття про особистість. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»
Поняття «особистість» охоплює соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.
Особистість виявляється і формується в процесі свідомої діяльності та спілкування, опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем.
Особистість –це людина, яка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє вважати її носієм свідомості та самосвідомості, здатним на самостійну перетворювальну діяльність.
Наділена від природи певними біологічними якостями, здатними до подальшого розвитку, людина стає особистістю в міру засвоєння соціального досвіду в усіх його проявах (способах та засобах виробництва, духовної культури тощо).
Індивід –людська біологічна основа розвитку особистості в певних соціальних умовах; позначає окремого представника людського роду безвідносно до його якостей.
Людина народжується на світ із генетично закладеними в ній потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла та мозку, що належать тільки людині. Але система анатомічних, генетичних, біологічних та фізіологічних чинників передбачає становлення людини в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Діти, які змалку потрапили до тваринних зграй, хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин; тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалось повернути на людський шлях розвитку.
Людина –видове поняття (ширше за поняття «особистість»); як соціальна та біологічна істота є носієм особистості.
Індивідуальність –це поєднання психологічних особливостей людини, що визначають її своєрідність, відмінність від інших людей; виявляється в здібностях, потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, почутті гідності тощо.
Термін «особистість» використовують різні науки, кожна з яких розглядає особистість під певним кутом зору, застосовуючи для її вивчення свої методи й категоріальний апарат.
Таблиця 4
Поняття особистості в різних науках
| Економіка | Соціологія | Етика | Педагогіка | Психологія |
| вивчає особистість у системі виробничих відносин | вивчає особистість як структурну одиницю соціальних та демографічних верств населення | вивчає особистість як носія моральних переконань | вивчає особистість як об’єкт навчання та виховання | вивчає закономірності розвитку та формування особистості |
2. Структура особистості
Існують різні підходи до структури особистості. Розглянемо основні з них.
Згідно з концепцією персоналізації А.В. Петровського у структурі особистості можна вирізнити три складові:
 |
Структура особистості за А.В. Петровським
А.В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток).
У межах системно-діяльнісного підходу К.К. Платонов вирізняє у структурі особистості наступні підструктури:
Структура особистості за К.К. Платоновим
Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості.
Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички, звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, і зумовлюється біологічними властивостями особистості.
Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється більш чітко.
Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.
К.К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною вона є тому, що окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури – характеру та здібностей; загальною вона є тому, що властива кожній особистості, але з індивідуальними характеристиками; динамічною – тому, що змінюється протягом життя людини; функціональною – тому, що вона як у цілому, так і її складові, розглядається як психічні функції; психологічною – узагальнює психічні властивості особистості.
Структура особистості (за С.Л. Рубінштейном):
1. Спрямованість особистості (реалізується в потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду).
2. Індивідуально-типологічні властивості особистості (виявляються в темпераменті, характері, здібностях).
3. Знання, уміння, навички особистості (набуваються у процесі життя та пізнавальної діяльності).
3. Сучасні психологічні теорії особистості
Історія становлення психологічних теорій особистості проходить три періоди:
1. Початкове формування психоаналізу.
2. Більш чітке визначення аналізу.
3. Сучасна психологія.
Розглянемо основні теорії особистості.
1. Аналітична теорія особистості (К. Юнг). Відповідно до цього підходу, особистість – це сукупність реалізованих і вроджених архітипів. Структура особистості являє собою індивідуальне своєрідне поєднання свідомого і несвідомого, інтровертованої та екстравертованої особистісних установок.
2. Психодинамічна теорія особистості (З.Фрейд). У рамках цієї теорії, особистість – це сукупність агресивних і сексуальних мотивів, захисних механізмів. Структура особистості являє собою різне співвідношення окремих індивідуальних властивостей та захисних механізмів.
3. Гуманістична теорія особистості (А. Маслоу). Її прихильники вважають особистість нічим іншим як внутрішнім світом «Я» людини, а структура особистості – це співвідношення ідеального і реального «Я».
4. Когнітивна теорія особистості (Д. Келлі). Представники цієї теорії вважають, що єдине, що хоче знати людина – те, що з нею було, і що буде в майбутньому. Особистість – це система особистісних конструктів, в яких відбувається обробка власного досвіду людини.
5. Діяльнісна теорія особистості (С.Л. Рубінштейн). Особистість – це свідомий суб'єкт, який займає певне положення в суспільстві і виконує корисну для соціуму суспільну роль. Структура особистості є ієрархією окремих блоків (самоконтролю, спрямованості) і системних властивостей кожної особистості.
6. Поведінкова теорія особистості. Головна теза цього напрямку трактує особистість як продукт учіння: особистість – це сукупність системи соціальних навичок і внутрішніх факторів. Структура особистості є ієрархією соціальних навичок, у якій головну роль відіграють внутрішні блоки суб'єктивної значущості.
7. Диспозиціональна теорія особистості. З точки зору цієї теорії, особистість – це система темпераменту і соціально обумовлених властивостей. Структура особистості являє собою ієрархію біологічних чинників, які входять у конкретні співвідношення і утворюють певні риси і типи темпераментів.
8. Сучасні теорії особистості: соціодинамічна (теорія поведінки особистості, в якій домінуючу роль відіграє зовнішня (соціальна) ситуація), інтернаціониська (взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів) і теорія рис (теорія типів особистості, в основі якої лежить різниця в окремих рисах людей, що становить їх індивідуальну особистісну цілісність).
4. Поняття про діяльність, структура діяльності
Діяльність людини – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Уміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю у виконанні дій, з яких складається ця діяльність.
Уміння –це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, що ґрунтується на знаннях і навичках.
Повторно виконуючи ту чи іншу дію, людина вправляється в її виконанні. Удосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.
Таблиця 5
Порівняльний аналіз
активності тварин та діяльності людини
| Тварина | Людина |
| Інстинктивно-біологічна діяльність | Діяльність визначається пізнавальною потребою та потребою в спілкуванні |
| Відсутня спільна діяльність, групова поведінка тварин підкорена біологічним цілям | Людське суспільство виникло на основі спільної трудової діяльності |
| Керується наочними уявленнями, діє в межах наочної ситуації | Абстрагує, проникає у взаємозв’язки і відношення речей, встановлює причинну залежність |
| Типові програми поведінки (інстинкти). Научіння обмежується набуттям індивідуального досвіду, завдяки якому спадкові видові програми поведінки пристосовуються до конкретних умов існування | Передача і закріплення досвіду через соціальні засоби спілкування (мова та інші знакові системи). Закріплення і передача досвіду поколінь у матеріальній формі, у формі предметів матеріальної культури |
| Можуть створювати допоміжні засоби, знаряддя, але не зберігають їх, не використовують знаряддя постійно. Тварина не здатна виготовляти знаряддя за допомогою іншого предмета чи знаряддя | Виготовлення та збереження знарядь праці, передача їх наступним поколінням. Виготовлення знарядь праці за допомогою іншого предмета або знаряддя у відповідності до плану свідомості |
| Пристосовується до зовнішнього середовища | Перетворює зовнішній світ у відповідності до своїх потреб |
5. Поняття про спілкування
Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.
Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми і групами, породжений потребами спільної діяльності і включає в себе три процеси: комунікацію (обмін інформацією), інтеракцію (обмін діями) та соціальну перцепцію (сприйняття і розуміння партнера).
Особливість спілкування – у його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є основним середовищем і необхідною умовою розвитку контактів між людьми, передавання необхідної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.
Змістовний бік спілкування завжди становить інформація, зумовлена потребами взаємодії людей. Вона може стосуватися повідомлення нових знань, пояснення сутності певних явищ, процесів, інформування про події,, обґрунтування певних положень, побудови гіпотез тощо. Спілкування може бути засобом передавання певних умінь і навичок. Змістом спілкування може бути людина.
Важливий вплив на характер спілкування мають відносини між членами групи (колективу).
Питання для самоконтролю
1. Дайте визначення понять «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність».
2. Обґрунтуйте структуру особистості.
3. Які компоненти входять до спрямованості особистості?
4. Обґрунтуйте поняття самооцінки. Назвіть її види.
5. Дайте порівняльний аналіз психологічних теорій особистості.
6. Що таке діяльність? Яка відмінність між діяльністю людини й активністю тварини?
7. Дайте характеристику основним видам діяльності.
8. Дайте психологічну характеристику процесу спілкування.
РОЗДІЛ 3. ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
Існує єдина насолода в житті – навчатися.
Фр. Петрарка, італ. поет
Методичні вказівки
Мета вивчення розділу «Пізнавальна діяльність особистості» – на підставі всебічного розгляду сутності та найважливіших характеристик пізнавальних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, уява, увага), конкретизувати методологічні принципи і категоріальні поняття психології, наповнити їх глибшим змістом і забезпечити стійке опанування ними.
Пізнавальні процеси залежать від рефлекторної, відображуваль
