Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


≤нтелект та його структура 1 страница




≤нтелект (в≥д лат. розум≥нн€, п≥знанн€) Ц у широкому розум≥нн≥ Ц розумов≥ зд≥бност≥ людини, сукупн≥сть ус≥х п≥знавальних процес≥в; у вузькому Ц розум, мисленн€. ” структур≥ ≥нтелекту людини пров≥дними компонентами Ї мисленн€, памТ€ть ≥ здатн≥сть до розумноњ повед≥нки в проблемних ситуац≥€х.

Ќа сьогодн≥ ≥снуЇ багато р≥зноман≥тних визначень ≥нтелекту. ” найб≥льш загальних рисах можна вид≥лити так≥: ≥нтелект €к здатн≥сть до навчанн€; ≥нтелект €к здатн≥сть до абстрактного мисленн€; ≥нтелект €к здатн≥сть до адаптац≥њ ≥ розвТ€занн€ задач та ≥н.


—труктура ≥нтелекту (за Ћ. “ерстоуном):

1) здатн≥сть оперувати числами ≥ виконувати арифметичн≥ д≥њ;

2) вербальна гнучк≥сть, або здатн≥сть порозум≥тис€ з ≥ншими, використовуючи найб≥льш в≥дпов≥дн≥ слова;

3) вербальне сприйн€тт€, тобто здатн≥сть розум≥ти усне та письмове мовленн€;

4) просторова ор≥Їнтац≥€, або здатн≥сть у€вл€ти р≥зноман≥тн≥ предмети ≥ форми в простор≥;

5) памТ€ть;

6) здатн≥сть до м≥ркуванн€;

7) швидк≥сть сприйн€тт€ сп≥льних/в≥дм≥нних рис предмет≥в (зображень), а також њх складових.

 

6. ѕон€тт€ про мовленн€. ¬иди та властивост≥ мовленн€

ќдн≥Їю з основних в≥дм≥нностей людини в≥д тваринного св≥ту, в≥дм≥нн≥стю, що в≥дображаЇ законом≥рност≥ њњ ф≥з≥олог≥чного, психолог≥чного й соц≥ального розвитку, Ї на€вн≥сть мовленн€, що зд≥йснюЇтьс€ за допомогою мови.

ћова Ц специф≥чно людський зас≥б сп≥лкуванн€, що ≥снуЇ обТЇктивно у духовному житт≥ людського сусп≥льства ≥ становить собою систему знак≥в, €к≥ функц≥онують €к засоби такого сп≥лкуванн€.

 

ћќ¬Ћ≈ЌЌя Ц ≥сторично складена в процес≥ д≥€льност≥ людей форма сп≥лкуванн€, опосередкована мовою (мовними конструкц≥€ми).

 

¬иди мовленн€

1. «овн≥шнЇ мовленн€ Ц це мовленн€, що в≥дбуваЇтьс€ у зовн≥шньому план≥, спр€моване на конкренту ситуац≥ю сп≥лкуванн€, маЇ €к скорочений, так ≥ розгорнутий характер, використовуЇ вербальн≥ ≥ невербальн≥ засоби комун≥кац≥њ, под≥л€Їтьс€ на усне та писемне.

”сне мовленн€ в≥дбуваЇтьс€ у конкретних зм≥нних умовах житт€, в≥др≥зн€Їтьс€ скороченою к≥льк≥стю сл≥в та простою граматичною конструкц≥Їю, емоц≥йно забарвлене, насичене невербальними конструктами.

¬иди усного мовленн€:

ћонолог≥чне Ц розгорнуте, орган≥зоване, поширене ≥ звТ€зне мовленн€; вимагаЇ старанного п≥дбору сл≥в та зворот≥в (допов≥дь, лекц≥€, виступ на зборах тощо).

ƒ≥алог≥чне Ц мовленн€, при €кому учасники сп≥лкуванн€ активн≥ однаковою м≥рою; виникаЇ €к в≥дпов≥дь на питанн€; не вимагаЇ спец≥альноњ п≥дготовки.

ѕол≥лог≥чне Ц мовленн€, в €кому бере участь б≥льше 2-х ос≥б.

ќкремим видом мовленн€ Ї афективне Ц просте емоц≥йне мовленн€, €ке не маЇ ч≥ткого мотиву (проханн€, наказу, пов≥домленн€), а його м≥сце пос≥даЇ афективне напруженн€, €ке д≥стаЇ вих≥д у форм≥ вигуку.

ѕисемне мовленн€ характеризуЇтьс€ ч≥тким задумом, складною смисловою програмою ≥ лог≥кою, п≥двищеними вимогами до мисленнЇвоњ д≥€льност≥. ћожна розгл€дати €к р≥зновид монолог≥чного мовленн€.

2. ¬нутр≥шнЇ мовленн€ Ц це мовленн€, що в≥дбуваЇтьс€ у внутр≥шньому план≥, спр€моване на себе, маЇ скорочений характер. Ћюдина користуЇтьс€ внутр≥шн≥м мовленн€м, коли щось обм≥рковуЇ, плануЇ своњ д≥њ, не висловлюючи вголос ≥ не записуючи на папер≥, не контактуючи з ≥ншими людьми. ¬нутр≥шнЇ мовленн€ беззвучне, хоча часто ви€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ шепот≥нн€, а то й озвучуЇтьс€, переход€чи в розмову ≥з самим собою. ÷е трапл€Їтьс€ у раз≥ великого напруженн€ думки, що супроводжуЇтьс€ виразними емоц≥€ми.

“ипи внутр≥шнього мовленн€:

- внутр≥шнЇ проговорюванн€ Ц мовленн€ подумки, €ке збер≥гаЇ структуру зовн≥шнього мовленн€, але позбавлене фонац≥њ (звучанн€);

- власне внутр≥шнЇ мовленн€ Ц зас≥б мисленн€, €кий характеризуЇтьс€ специф≥чними одиниц€ми ≥ структурою;

- внутр≥шнЇ програмуванн€ Ц формуванн€ ≥ закр≥пленн€ (у специф≥чних одиниц€х) задуму мовленнЇвого висловлюванн€ (тексту або його окремих частин).

 

¬ластивост≥ мовленн€

1. «м≥стовн≥сть характеризуЇтьс€ обс€гом висловлених думок, забезпечуЇтьс€ п≥дготовлен≥стю мовц€.

2. ”св≥домлен≥сть зумовлена обс€гом знань людини, забезпечуЇтьс€ коректн≥стю, лог≥чн≥стю, доступн≥стю матер≥алу.

3. ¬иразн≥сть повТ€зана з емоц≥йною насичен≥стю, забезпечуЇтьс€ ≥нтонац≥Їю та акцентами.

4. ƒ≥Їв≥сть визначаЇтьс€ впливом на думки, почутт€, повед≥нку ≥ншоњ людини з урахуванн€м њњ ≥ндив≥дуальних особливостей.

ћовленн€ людей маЇ своњ ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥, що ви€вл€ютьс€ в темп≥, ритм≥, емоц≥йност≥, виразност≥, точност≥, плавност≥, голосност≥, лог≥чн≥й посл≥довност≥, образност≥ висловлюванн€ думок тощо.

Ћюдина пост≥йно контактуЇ з навколишн≥м середовищем. ўосекунди на органи чутт≥в впливають дес€тки ≥ сотн≥ р≥зноман≥тних стимул≥в, багато з €ких надовго закарбовуютьс€ в памТ€т≥. ѕричому одним ≥з найб≥льш ц≥кавих феномен≥в псих≥ки Ї те, що отриман≥ в попередн≥й практиц≥ враженн€ в≥д предмет≥в ≥ €вищ навколишньоњ д≥йсност≥ не лише залишаютьс€ в памТ€т≥ прот€гом тривалого часу, але й п≥дл€гають певн≥й обробц≥. ≤снуванн€ даного феномена зумовило можлив≥сть людини впливати на навколишнЇ середовище ≥ ц≥леспр€мовано зм≥нювати його.

7. ”€ва та њњ види. —пособи створенн€ образ≥в у€ви

”я¬ј Ц це псих≥чний процес створенн€ образ≥в предмет≥в, ситуац≥й, обставин шл€хом установленн€ нових звТ€зк≥в м≥ж в≥домими образами та знанн€ми.

 

 


—пособи створенн€ образ≥в у€ви

јглютинац≥€ Ц обТЇднанн€ у створюваному образ≥ властивостей ≥ елемент≥в образ≥в ≥нших предмет≥в (русалка, кентавр, тролейбус).

√≥пербол≥зац≥€ Ц надм≥рне переб≥льшенн€ реального обТЇкта або окремих його частин чи њх к≥лькост≥ (зм≥й з трьома головами).

—хематизац≥€ Ц згладжуванн€ в≥дм≥нностей м≥ж пор≥внюваними обТЇктами (орнамент).

“ип≥зац≥€ Ц у€вне вид≥ленн€ суттЇвого, що повторюЇтьс€ в однор≥дних обТЇктах (л≥тературн≥ героњ).

«агостренн€ Ц у€вне п≥дкресленн€ окремих ознак реального обТЇкта (дружн≥й шарж, карикатура).

ѕеренесенн€ Ц над≥ленн€ образ≥в нехарактерними ознаками (богатир).

ѕитанн€ дл€ самоконтролю

1. –озкрийте пон€тт€ ЂпамТ€тьї. Ќазв≥ть процеси памТ€т≥.

2. ƒайте характеристику видам памТ€т≥.

3. Ќазв≥ть мнемотехн≥чн≥ прийоми.

4. ”каж≥ть основн≥ характеристики мисленн€.

5. як≥ ви знаЇте класиф≥кац≥њ вид≥в мисленн€?

6. ƒайте характеристику основним видам мисленн€.

7. ќхарактеризуйте операц≥њ мисленн€.

8. ƒайте характеристику формам мисленн€. Ќавед≥ть приклади.

9. ” чому сутн≥сть ≥ндукц≥њ та дедукц≥њ?

10. ќбірунтуйте взаЇмозвТ€зок мисленн€ та ≥нтелекту.

11. –озкрийте особливост≥ творчого мисленн€.

12. ” чому ви€вл€Їтьс€ взаЇмозвТ€зок мисленн€ ≥ мовленн€?

13. ќбірунтуйте пон€тт€ Ђслової, Ђмоваї, Ђмовленн€ї.

14. ƒайте характеристику мовленню €к засобу сп≥лкуванн€.

15. ќбірунтуйте значенн€ у€ви в житт≥ людини.

16. ƒайте характеристику видам у€ви.

17. «роб≥ть пор≥вн€льний анал≥з мр≥й та фантаз≥й.

18. як≥ механ≥зми формуванн€ у€вних образ≥в ви знаЇте?

19. –озкрийте значенн€ у€ви в розвТ€занн≥ творчих задач.


–ќ«ƒ≤Ћ 4. ≈ћќ÷≤…Ќќ-¬ќЋ№ќ¬ј —‘≈–ј ќ—ќЅ»—“ќ—“≤

Ќ≥кого н≥чого не можна навчити Ц можна лише навчитис€.

 

ѕлатон, давньогрецький мислитель

ћетодичн≥ вказ≥вки

¬ивчаючи теми розд≥лу Ђ≈моц≥йно-вольова сфера особистост≥ї, особливу увагу треба прид≥лити тим питанн€м, €к≥ розкривають складну природу почутт≥в ≥ вол≥, њх рефлекторний, в≥дображальний, але, разом з цим, ≥ активний характер. ѕочутт€, так само, €к ≥ вол€ окремоњ особистост≥, не завжди зб≥гаютьс€ з реальн≥стю, ≥ ц€ обставина може призвести до серйозноњ методолог≥чноњ помилки, що джерело почутт≥в ≥ вол≥ знаходитьс€ саме в нас, у наших бажанн€х та прагненн€х. ” д≥йсност≥ це джерело сл≥д шукати в обТЇктивн≥й реальност≥, у в≥дпов≥дност≥ чи нев≥дпов≥дност≥ предмет≥в ≥ €вищ зовн≥шнього св≥ту нашим потребам, ≥нтересам, ц≥л€м.

ƒ≥€льн≥сть людини, њњ повед≥нка завжди викликають певне ставленн€ до нењ. —тавленн€ до д≥йсност≥ в≥дображуЇтьс€ в мозку ≥ переживаЇтьс€ €к задоволенн€ або незадоволенн€, рад≥сть, сум, гн≥в, сором тощо. Ћюдськ≥ емоц≥њ та почутт€ най€скрав≥ше виражають духовн≥ запити ≥ прагненн€ людини, њњ ставленн€ до д≥йсност≥.

¬ол€ людини детерм≥нуЇтьс€ зовн≥шн≥ми умовами та факторами, тому Ђсвобода вол≥ї носить не абсолютний, а в≥дносний характер, що пол€гаЇ в усв≥домленн≥ необх≥дност≥ приймати р≥шенн€ ≥ д≥€ти в≥дпов≥дно до мети. ¬ол€ Ї одн≥Їю з найважлив≥ших умов людськоњ д≥€льност≥.

¬ажливо усв≥домлювати, що почутт€ та вол€ на в≥дм≥ну в≥д в≥дчутт€, сприйн€тт€ Ї не фотограф≥€ми, коп≥€ми власне обТЇкт≥в, а Ї в≥дбитками (образами) субТЇктивного ставленн€ людини до них €к до можливост≥ задовольнити њњ потреби.

—л≥д також врахувати, що почутт€ та вол€ поЇднують емоц≥йн≥ ≥ рац≥ональн≥ компоненти. «авд€ки цьому вони здатн≥ зд≥йснювати пр€мий вплив на переб≥г думок, на характер практичних д≥й людини. ƒ≥€льн≥сть людини може бути усп≥шною, €кщо вона спираЇтьс€ на в≥дпов≥дн≥ почутт€, настроњ ≥ волю. ÷е в повн≥й м≥р≥ стосуЇтьс€ ≥ учбовоњ д≥€льност≥, оск≥льки перетворенн€ знань на фактор удосконаленн€ духовного св≥ту людини можливий лише за допомогою почутт≥в.

¬ивченн€ теоретичних положень розд≥лу допоможе студентов≥ глибоко усв≥домити процес формуванн€ культури почутт≥в ≥ вольових €костей людини, зрозум≥ти Їдн≥сть емоц≥йного, вольового та ≥нтелектуального компонент≥в у процес≥ розвитку особистост≥, виховати власн≥ позитивн≥ вольов≥ €кост≥.

4.1. ≈ћќ÷≤ѓ ≤ ѕќ„”““я. 4.2. ¬ќЋя

ћета:

- навчальна: ознайомити студент≥в з емоц≥йно-вольовою сферою особистост≥;

- розвивальна: розвивати вм≥нн€ керувати своњми емоц≥йними станами та вольовою сферою;

- виховна: виховувати вольов≥ €кост≥ особистост≥.

—тудент маЇ:

знати визначенн€ емоц≥й та почутт≥в, видиемоц≥й, психолог≥чн≥ теор≥њ емоц≥й, ф≥з≥олог≥чн≥ механ≥зми емоц≥й, властивост≥ емоц≥й; взаЇмозвТ€зок емоц≥й та почутт≥в; визначенн€ вол≥, етапи вольовоњ д≥њ, вольов≥ €кост≥ особистост≥; значенн€ емоц≥йно-вольовоњ регул€ц≥њ у профес≥йн≥й д≥€льност≥ людини;

вм≥ти контролювати своњ емоц≥йн≥ стани; анал≥зувати етапи вольовоњ д≥њ; виховувати вольов≥ €кост≥.

ѕлан

1. ѕон€тт€ про емоц≥њ, психолог≥чн≥ теор≥њ емоц≥й.

2. ‘ункц≥њ емоц≥й. ¬иди та властивост≥ емоц≥й.

3. ’арактеристика емоц≥йних стан≥в.

4. ѕочутт€. ¬иди почутт≥в.

5. ѕон€тт€ про волю. јнал≥з вольовоњ д≥њ.

ќсновн≥ пон€тт€: почутт€, емоц≥њ, афект, стрес, настр≥й, рад≥сть, здивуванн€, страх, пол€рн≥сть, ≥нтегральн≥сть, вищ≥ почутт€, вол€, ц≥леспр€мован≥сть, наполеглив≥сть, р≥шуч≥сть.

 

Ћ≥тература

 

Ѕазова:

1. ¬≥тенко ≤.—. ќснови психолог≥њ / ≤.—. ¬≥тенко, “.≤. ¬≥тенко. Ц ¬≥нниц€: Ќова книга, 2001. Ц —. 152-170.

2.  рысько ¬.√. ѕсихологи€ и педагогика в схемах и таблицах / ¬.√.  рысько. Ц ћинск, 1999. Ц —. 123-137.

3. Ћозниц€ ¬.—. ѕсихолог≥€ ≥ педагог≥ка: основн≥ положенн€ / ¬.—. Ћозниц€. Ц  .: ≈ксќб, 2000. Ц —. 102-126, 149-167.

4. ћТ€соњд ѕ.ј. «агальна психолог≥€: навч. пос≥б. [дл€ студ. вищ. пед. навч. закл.] / ѕ.ј. ћТ€соњд. Ц  .: ¬ища школа, 2000. Ц —. 357-394.

5. ћаклаков ј.√. ќбща€ психологи€ / ј.√. ћаклаков. Ц —ѕб.: ѕитер, 2000. Ц —. 373-416.

6. ћаксименко —.ƒ. «агальна психолог≥€: навч. пос≥б. [дл€ студ. вищ. навч. закл.] / —.ƒ. ћаксименко. Ц  .: ÷ентр учбовоњ л≥тератури, 2008. Ц —. 211-230.

7. ѕсихолог≥чна енциклопед≥€ / [авт.-упор€дник —тепанов ќ.ћ.]. Ц  ., 2006. Ц 424 с.

8. ѕсихолог≥€: п≥дручник / [за ред. ё.Ћ. “роф≥мова]. Ц  .: Ћиб≥дь, 1999. Ц —. 342-364.

9. –убинштейн —.Ћ. ќсновы общей психологии / —.Ћ. –убинштейн. Ц —ѕб.: ѕитер, 2007. Ц —. 551-613.

 

ƒопом≥жна:

1. √одфруа ∆. „то такое психологи€: в 2-х т. / ∆. √одфруа. Ц [2-е изд.] Ц ћ.: ћир, 1999. Ц “. 1. Ц 308 с.

2. «имин ѕ. ѕ. ¬ол€ и ее воспитание у подростков / ѕ.ѕ. «имин. Ц “ашкент, 1985. Ц 37 с.

3. »ванников ¬.ј. ѕсихологические механизмы волевой регул€ции / ¬.ј. »ванников. Ц ћ.: »зд-во ”–јќ, 1998. Ц 142 с.

4. »зард  . Ё. ѕсихологи€ эмоций /  .Ё. »зард. Ц —ѕб.: ѕитер, 2000. Ц 464 с.

5. »льин ≈. ѕ. ѕсихологи€ воли / ≈.ѕ. »льин. Ц —ѕб.: ѕитер, 2000. Ц 354 с.

6.  винн ¬. ѕрикладна€ психологи€ / ¬.  винн. Ц —ѕб.: ѕитер, 2000. Ц 560 с.

7. ќльшанникова ј.≈. Ёмоции и воспитание / ј.≈. ќльшанникова. Ц ћ.: «нание, 1983. Ц 80 с.

8. —елье √. —тресс без дистресса / √. —елье. Ц ћ.: ѕрогресс, 1979. Ц 123 с.

—тислий зм≥ст теми

1. ѕон€тт€ про емоц≥њ, психолог≥чн≥ теор≥њ емоц≥й

≈ћќ÷≤ѓ Ц особливий клас псих≥чних стан≥в, €к≥ в≥дображають ставленн€ людини до навколишнього св≥ту, до ≥нших людей, до самоњ себе та до результат≥в своЇњ д≥€льност≥.

ѕсихолог≥чн≥ теор≥њ емоц≥й

„. ƒарв≥н: емоц≥њ зТ€вились у процес≥ еволюц≥њ живих ≥стот €к життЇво важлив≥ пристосовницьк≥ механ≥зми, що спри€ють адаптац≥њ живих орган≥зм≥в в оточуючому св≥т≥. “≥лесн≥ зм≥ни, €к≥ супроводжують емоц≥йн≥ стани, Ї рудиментами пристосовницьких реакц≥й орган≥зму.

”. ƒжемс,  . Ћанге: спочатку п≥д д≥Їю емоц≥й виникають зм≥ни в орган≥зм≥, а згодом, €к насл≥док, Ц сама емоц≥€.

ѕ.¬. —имонов (≥нформативна теор≥€):

≈ = ѕ (≤н- ≤)

≈ Ц емоц≥€, њњ сила та €к≥сть;

ѕ Ц величина ≥ специф≥ка потреб;

(≤н Ц ≤) Ц оц≥нка ймов≥рност≥ (можливост≥) задоволенн€ потреби;

н Ц ≥нформац≥€ про засоби, необх≥дн≥ дл€ задоволенн€ ≥снуючоњ потреби;

Ц ≥нформац≥€ про засоби, €кими оперуЇ людина на даному в≥др≥зку часу.

“аким чином, сила ≥ €к≥сть емоц≥й, що виникають у людини, в к≥нцевому результат≥ визначаютьс€ силою потреби ≥ оц≥нкою здатност≥ њњ задоволенн€ в ситуац≥€х, що склалис€.

”.  еннон, ‘. Ѕард: спочатку виникають переживанн€, а пот≥м, €к насл≥док, зм≥ни в орган≥зм≥ €к результат д≥€льност≥ ÷Ќ—.

2. ‘ункц≥њ емоц≥й. ¬иди та властивост≥ емоц≥й

 

 


¬иди емоц≥й

ѕрим≥тивн≥ (нижч≥) Ц переживанн€, повТ€зан≥ ≥з задоволенн€м або незадоволенн€м ф≥з≥олог≥чних потреб.

¬ищ≥ Ц переживанн€, €к≥виникають на ірунт≥ задоволенн€ духовних потреб.

ѕозитивн≥ Ц емоц≥њ, що повТ€зан≥ ≥з задоволенн€м потреб.

Ќегативн≥ Ц емоц≥й, €к≥ викликають почутт€ незадоволенн€ ≥ вимагають зм≥ни ситуац≥њ.

—тен≥чн≥ Ц емоц≥њ, €к≥ п≥двищують життЇд≥€льн≥сть людини, посилюють њњ активн≥сть.

јстен≥чн≥ Ц емоц≥њ, €к≥ пригн≥чують життЇд≥€льн≥сть орган≥зму, знижують енерг≥ю субТЇкта.

¬ластивост≥ емоц≥й

ѕол€рн≥сть Ц зм≥на будь-€коњ емоц≥њ на њњ протилежн≥сть (задоволенн€-незадоволенн€, рад≥сть-горе, любов-ненависть).

≤нтегральн≥сть Ц дом≥нуванн€ в≥дносно ≥нших стан≥в та реакц≥й, охоплен≥сть всього орган≥зму.

«вТ€зок ≥з життЇд≥€льн≥стю орган≥зму Ц вплив на системукровооб≥гу, диханн€, травленн€, залоз внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ секрец≥њ.

јмб≥валентн≥сть Ц одночасне переживанн€ протилежних емоц≥й (сльози радост≥, муки творчост≥).

≤нтенсивн≥сть Ц властив≥сть, €ка св≥дчить про ступ≥нь вираженост≥ емоц≥йного €вища.

“ривал≥сть емоц≥йних €вищ характеризуЇтьс€ часом њх ≥снуванн€.

јктивн≥сть Ц здатн≥сть емоц≥й стен≥чним (п≥дсилювальним) або астен≥чним (пригн≥чувальним) способом впливати на д≥€льн≥сть.

√либина емоц≥йних €вищ залежить в≥д того, €кими под≥€ми Ц перес≥чними чи життЇво важливими Ц вони викликан≥ та в €кому звТ€зку м≥ж собою перебувають.

3. ’арактеристика емоц≥йних стан≥в

≈моц≥йн≥ стани

–ад≥сть Ц позитивний емоц≥йний стан, повТ€заний ≥з задоволенн€м актуальних потреб.

«дивуванн€ Ц емоц≥йна реакц≥€ на раптов≥, неспод≥ван≥ обставини.

—тражданн€ Ц негативне переживанн€, повТ€зане з неможлив≥стю задоволенн€ важливих дл€ людини потреб.

√н≥в Ц негативне переживанн€, що Ї реакц≥Їю на перешкоди, €к≥ раптово виникли на шл€ху до дос€гненн€ мети.

—трах Ц негативне переживанн€, повТ€зане з прогнозом ≥мов≥рного неблагополучч€.

—ором Ц стан, викликаний нев≥дпов≥дн≥стю думкам оточуючих або власним принципам.

—ум Ц негативне переживанн€, €ке розум≥Їтьс€ особист≥стю €к неспри€тливе дл€ життЇд≥€льност≥, €к невдача або втрата.

4. ѕочутт€. ¬иди почутт≥в

ѕќ„”““я Ц одна з вищих форм переживанн€ людиною свого ставленн€ до д≥йсност≥.

 

5. ѕон€тт€ про волю. јнал≥з вольовоњ д≥њ

¬ќЋя Цсв≥дома саморегул€ц≥€ людиною своЇњ повед≥нки та д≥€льност≥, регулююча функц≥€ мозку, що пол€гаЇ в здатност≥ активно домагатис€ св≥домо поставленоњ мети, переборюючи зовн≥шн≥ та внутр≥шн≥ перешкоди.


¬иди вольових д≥й

1. ѕроста вольова д≥€ не вимагаЇ особливих зусиль (бажанн€ → р≥шенн€ → д≥€).

2. —кладна вольова д≥€ потребуЇ значного напруженн€ сил, терпл€чост≥, наполегливост≥, вм≥нн€ орган≥зувати себе на виконанн€ д≥њ.

 

јнал≥з вольовоњ д≥њ

1. ѕ≥дготовчий етап:

- осмисленн€, усв≥домленн€ мети;

- визначенн€ шл€х≥в та засоб≥в дл€ дос€гненн€ мети, боротьба мотив≥в;

- прийн€тт€ р≥шенн€.

2. ¬иконавчий етап:

- реал≥зац≥€ прийн€того р≥шенн€;

- самооц≥нка виконавчоњ д≥њ(людина оц≥нюЇ способи дос€гненн€ мети, затрачен≥ зусилл€ ≥ робить в≥дпов≥дн≥ висновки).

 

ѕитанн€ дл€ самоконтролю

1. ƒайте визначенн€ пон€тт€ Ђемоц≥њї. ѕроанал≥зуйте теор≥њ емоц≥й.

2. як≥ види емоц≥й ви знаЇте? ќхарактеризуйте властивост≥ емоц≥й.

3. ”чому пол€гаЇ в≥дм≥нн≥сть емоц≥й в≥д почутт≥в?

4. ƒайте характеристику емоц≥йним станам.

5. Ќазв≥ть основн≥ ознаки афекту.

6. як≥ фактори можуть спричинити виникненн€ стресу?

7. Ќазв≥ть види вищ≥х почутт≥в. ѕроанал≥зуйте њх.

8. ” чому ви€вл€ютьс€ основн≥ функц≥њ вол≥?

9. ” чому пол€гаЇ ≥стотна в≥дм≥нн≥сть дов≥льноњ д≥њ в≥д мимов≥льноњ?

10. ќхарактеризуйте просту вольову д≥ю.

11. ѕроанал≥зуйте складну вольову д≥ю.

12. як≥ причини можуть викликати боротьбу мотив≥в?

13. як≥ чинники впливають на розвиток вол≥ людини?

14. ѕроанал≥зуйте вольов≥ €кост≥ особистост≥.


–ќ«ƒ≤Ћ 5. ≤Ќƒ»¬≤ƒ”јЋ№Ќќ-ѕ—»’ќЋќ√≤„Ќ≤

ќ—ќЅЋ»¬ќ—“≤ ќ—ќЅ»—“ќ—“≤

Ќ≥хто не народжуЇтьс€ майстром.

ћайстерн≥сть опановують поступово.

 

Ћатинське присл≥вТ€

ћетодичн≥ вказ≥вки

” ход≥ вивченн€ розд≥лу Ђ≤ндив≥дуально-психолог≥чн≥ особливост≥ особистост≥ї, що розкриваЇ так≥ складн≥ ≥ ще недостатньо досл≥джен≥ властивост≥ особистост≥, €к темперамент, характер ≥ зд≥бност≥, студентов≥ необх≥дно звернути увагу на зТ€суванн€ њх сутност≥ та найважлив≥ших €к≥сних ознак. јдже майбутньому фах≥вцю важливо вм≥ти розп≥знавати та д≥агностувати т≥ чи ≥нш≥ групи псих≥чних властивостей людини. ѕроте, головне пол€гаЇ у тому, щоб розум≥ти њх причинну обумовлен≥сть матер≥альними (природними або соц≥альними) факторами.

ƒосл≥джуючи, наприклад, темперамент, необх≥дно враховувати його детерм≥нован≥сть такими властивост€ми нервовоњ системи, €к сила нервових процес≥в, њх ур≥вноважен≥сть, рухлив≥сть, динам≥чн≥сть, а розкриваючи природу характеру, ви€вл€ти його залежн≥сть в≥д соц≥альних чинник≥в (впливу сусп≥льних умов житт€, вихованн€ тощо).

«аперечуючи твердженн€ про набутт€ характеру при народженн≥, важливо памТ€тати, що це положенн€ маЇ в≥дносне значенн€, оск≥льки характер безпосередньо повТ€заний з тим чи ≥ншим типом нервовоњ системи.

ƒосл≥джуючи зд≥бност≥ особистост≥, студентов≥, в першу чергу, необх≥дно звернути увагу на те, що вони Ї насл≥дком складного взаЇмозвТ€зку природних задатк≥в, ≥сторичних та соц≥альних умов середовища, в €кому формуЇтьс€ особист≥сть. ¬ажливо зрозум≥ти, що зд≥бност≥ Ц не дар природи, вони не Ї генетичне успадкованими €кост€ми особистост≥. —усп≥льно-≥сторичний досв≥д демонструЇ, що без вихованн€ ≥ навчанн€ нав≥ть найвидатн≥ш≥ природн≥ задатки не можуть перетворитис€ на зд≥бност≥, талант. ќстанн≥ формуютьс€ ≥ дос€гають того чи ≥ншого р≥вн€ в умовах активного залученн€ людини до ч≥тко визначеноњ д≥€льност≥, €ка на перших етапах њњ шл€ху Ї переважно учбовою.

¬арто п≥дкреслити, що н≥ темперамент, н≥ характер, н≥ тим б≥льш зд≥бност≥ людини не Ї застиглими, незм≥нними утворенн€ми. ¬они зазнають впливу середовища, вихованн€ ≥ самовихованн€. ÷е робить можливим ц≥леспр€мовано проводити навчально-виховний процес з метою планом≥рного ≥ систематичного розвитку ≥ндив≥дуально-психолог≥чних €костей особистост≥.

5.1. “≈ћѕ≈–јћ≈Ќ“. 5.2. ’ј–ј “≈–. 5.3. «ƒ≤ЅЌќ—“≤

ћета:

- навчальна: ознайомити студент≥в з ≥ндив≥дуально-психолог≥чними особливост€ми особистост≥ Ц темпераментом, характером, зд≥бност€ми;

- розвивальна: розвивати творч≥ зд≥бност≥ студент≥в;

- виховна: виховувати позитивн≥ риси характеру.

—тудент маЇ:

знати визначенн€ темпераменту, психолог≥чн≥ теор≥њ темпераменту, психолог≥чну характеристику тип≥в темпераменту; визначенн€ характеру, взаЇмозвТ€зок темпераменту й характеру, акцентуац≥њ характеру; визначенн€ зд≥бностей, види зд≥бностей;

вм≥ти зд≥йснювати пор≥вн€льний анал≥з теор≥й та тип≥в темпераменту, обірунтовувати взаЇмозвТ€зок темпераменту й характеру, визначати акцентуац≥њ характеру та р≥вн≥ розвитку зд≥бностей.

ѕлан

1. ѕон€тт€ про темперамент. “еор≥њ темпераменту.

2. ѕон€тт€ про характер.

3. јкцентуац≥њ характеру.

4. ѕон€тт€ про зд≥бност≥. ¬иди зд≥бностей.

ќсновн≥ пон€тт€: темперамент, холерик, флегматик, сангв≥н≥к, меланхол≥к, характер, акцентуац≥њ характеру, задатки, зд≥бност≥.

 

Ћ≥тература

Ѕазова:

1. ¬≥тенко ≤.—. ќснови психолог≥њ / ≤.—. ¬≥тенко, “.≤. ¬≥тенко. Ц ¬≥нниц€: Ќова книга, 2001. Ц —. 74-109, 170-178.

2.  рысько ¬.√. ѕсихологи€ и педагогика в схемах и таблицах / ¬.√.  рысько. Ц ћинск, 1999. Ц —. 141-189.

3. Ћичко ј.≈. ѕсихопатии и акцентуации характера у подростков / ј.≈. Ћичко. Ц ћ., 1983. Ц 256 с.

4. Ћозниц€ ¬.—. ѕсихолог≥€ ≥ педагог≥ка: основн≥ положенн€ / ¬.—. Ћозниц€. Ц  .: ≈ксќб, 2000. Ц —. 24-78.

5. ћТ€соњд ѕ.ј. «агальна психолог≥€: навч. пос≥б. [дл€ студ. вищ. пед. навч. закл.] / ѕ.ј. ћТ€соњд. Ц  .: ¬ища школа, 2000. Ц —. 188-207, 397-452.

6. ћаклаков ј.√. ќбща€ психологи€ / ј.√. ћаклаков. Ц —ѕб.: ѕитер, 2000. Ц —. 469-582.

7. ћаксименко —.ƒ. «агальна психолог≥€: навч. пос≥бн. [дл€ студ. вищ. навч. закл.] / —.ƒ. ћаксименко. Ц  .: ÷ентр учбовоњ л≥тератури, 2008. Ц —. 235-267.

8. ѕсихолог≥чна енциклопед≥€ / [авт.-упор€дник —тепанов ќ.ћ.]. Ц  .: јкадемвидав, 2006. Ц 424 с.

9. ѕсихолог≥€: п≥дручник / [за ред. ё.Ћ. “роф≥мова]. Ц  .: Ћиб≥дь, 1999. Ц —. 100-116.

10. –убинштейн —.Ћ. ќсновы общей психологии / —.Ћ. –убинштейн. Ц —ѕб.: ѕитер, 2007. Ц —. 465-502, 535-548, 613-634.

ƒопом≥жна:

1. јсмолов ј.√. ѕсихологи€ личности: принципы общепсихологического анализа / ј.√. јсмолов. Ц ћ.: »зд-во ћ√”, 1990. Ц 367 с.

2. √одфруа ∆. „то такое психологи€: в 2-х т. / ∆. √одфруа. Ц [2-е изд., стереотипное]. Ц ћ.: ћир, 1999. Ц “. 1. Ц 496 с.

3.  винн ¬. ѕрикладна€ психологи€ / ¬.  винн. Ц —ѕб.: ѕитер, 2000. Ц 560 с.

4. Ќемов –.—. ѕсихологи€: учебник [дл€ студ. высш. пед. учебн. заведений]: в 3-х кн. / –.C. Ќемов. Ц [3-е изд.] Ц ћ.: √уманит изд. центр ¬Ћјƒќ—, 1999. Ц  н. 2. ѕсихологи€ образовани€. Ц 608 с.

5. ќбща€ психологи€: курс лекций [дл€ первой ступени пед. образовани€] / [под ред. ≈.». –огова]. Ц ћ.: ¬Ћјƒќ—, 2006. Ц 447 с.

—тислий зм≥ст теми

 

1. ѕон€тт€ про темперамент. “еор≥њ темпераменту

“≈ћѕ≈–јћ≈Ќ“ Ц сукупн≥сть найб≥льш ст≥йких ≥ндив≥дуально-психолог≥чних особливостей людини, що характеризують динам≥чний та емоц≥йний б≥к њњ д≥€льност≥, повед≥нки ≥ Ї природною основою характеру.

Ѕ.ћ. “еплов даЇ таке визначенн€ темпераменту: Ђ“емпераментом називаЇтьс€ характерна дл€ певноњ людини сукупн≥сть псих≥чних особливостей, повТ€заних з емоц≥йною збудлив≥стю, тобто швидк≥стю виникненн€ почутт≥в, з одного боку, ≥ њхньою силою Ц з ≥ншогої.

“еор≥њ темпераменту

√уморальна теор≥€ (в≥д лат. humor Ц р≥дина, соки орган≥зму). –одоначальником вченн€ про темперамент вважаЇтьс€ давньогрецький л≥кар √≥ппократ (близько 460Ц377 рр. до н. е.). ¬≥н стверджував, що люди в≥др≥зн€ютьс€ сп≥вв≥дношенн€м чотирьох основних Ђр≥дин орган≥змуї Ц кров≥, флегми, жовтоњ та чорноњ жовч≥. —п≥вв≥дношенн€ цих Ђсок≥в орган≥змуї по-грецьк≥ позначалось словом Ђкрасисї, €ке п≥зн≥ше зам≥нили латинським словом Ђtеmperатепtитї Ц Ђпропорц≥йн≥стьї, Ђправильна м≥раї.

—пираючись на вченн€ √≥ппократа, в≥домий л≥кар античност≥  лавд≥й √ален (≤≤ стол≥тт€ н.е.) розробив типолог≥ю темперамент≥в, €ку обірунтував у трактат≥ ЂDе tеmperатепtитї. ” в≥дпов≥дност≥ до його вченн€ тип темпераменту залежить в≥д переважанн€ в орган≥зм≥ одного ≥з сок≥в (р≥дин). ¬≥н вид≥лив 13 тип≥в темпераменту, п≥зн≥ше зведених до чотирьох основних:

1. —ангв≥н≥чний (в≥д лат. sanguis Ц кров).

2. ‘легматичний (в≥д грецьк. phlegma Ц слиз).

3. ’олеричний (в≥д грецьк. сhоlе Ц жовч, жовта жовч).

4. ћеланхол≥чний (в≥д грец. меlаs сhоlе Ц чорний, чорна жовч).

ƒана концепц≥€ мала великий вплив на вчених прот€гом багатьох стол≥ть. —в≥дченн€м цього Ї той факт, що й дос≥ запропонован≥ назви тип≥в темпераменту найб≥льш розповсюджен≥.

≤.  ант (1724Ц1804), будучи прихильником гуморальноњ теор≥њ, вважав орган≥чною основою тип≥в темпераменту €к≥сн≥ особливост≥ кров≥. ¬≥н уперше обірунтував психолог≥чну характеристику тип≥в темпераменту.

 онституц≥йна теор≥€. Ќайб≥льш розповсюджена типолог≥€, запропонована ≈.  речмером, €кий у 1921 р. опубл≥кував працю ЂЅудова т≥ла ≥ характерї. ќсновна ≥де€ автора пол€гаЇ в тому, що люди з певним типом т≥лобудови мають певн≥ псих≥чн≥ особливост≥. “еор≥€ ≈.  речмера була поширеною в ™вроп≥. ” —Ўј у 40-в≥ рр. XX ст. значну попул€рн≥сть набула концепц≥€ темпераменту ”. Ўелдона.

“аблиц€ 9

ѕор≥вн€льна характеристика конституц≥йних теор≥й

 

“иполог≥€ ≈.  речмера “иполог≥€ ”. Ўелдона
 онституц≥йний тип “ип темпераменту  онституц≥йний тип “ип темпераменту
јстен≥к Ўизотим≥к ≈ктоморфний ÷еребротон≥€
ѕ≥кн≥к ÷иклотим≥к ≈ндоморфний ¬≥сцеротон≥€
јтлет ≤ксотим≥к ћезоморфний —оматотон≥€




ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 747 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2017 - | 1960 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.111 с.