Інтелект та його структура 3 страница

4. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. – М.. 1972. – 496 с.

5. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов / К.Н. Поливанова. – М.: Логос, 2000. – 184 с.

6. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1985. – 447 с.

7. Косякова О.О. Возрастные кризисы / О.О. Косякова. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – 224 с.

Стислий зміст теми

1. Загальна характеристика розвитку психіки людини

Розвиток – безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Г.С. Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, обсягу її уваги, сприймання, пам’яті тощо.

Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому. З розвитком психічних процесів, різних видів діяльності складаються й психічні властивості індивіда (розумові, емоційні, вольові, моральні, трудові), характерні риси його свідомості та самосвідомості. Ці зміни не випадкові. Вони необхідні, послідовні й прогресивні. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Онтогенез людської психіки – це перехід від менш досконалих її форм до більш досконалих.

На думку Г.С. Костюка, онтогенез іде не по прямій, а «по спіралі». Наприклад, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, впертості, повторюється у підлітковому віці, але набуває нового змісту і нових форм.

Розвиток психіки – це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи – короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини.

У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності.

Л.С. Виготський встановив 4 закони дитячого розвитку:

1. Закон циклічності – періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть проходити повільно, а можуть і швидко. При цьому фази уповільнення не означають застою. Це нагромадження сил, яке веде до подальшого прискорення розвитку.

2. Закон нерівномірності розвитку – різні сторони особистості, а також психічні функції розвиваються асинхронно: у той час, як розвиток одних прискорюється, розвиток інших уповільнюється.

3. Закон «метаморфози» – розвиток не зводиться до кількісних змін; це ланцюг якісних змін, перехід кількості у якість (закон діалектики).

4. Закон поєднання процесів еволюції та інволюції в розвитку дитини. Те, що розвивається на попередньому етапі, відмирає або перетворюється (дитина, навчившись говорити, перестає лепетати).

2. Основні умови психічного розвитку

Сучасна психологія вбачає причини розвитку в процесі життя людини, в конкретних і суперечливих соціально-психологічних умовах, найрізноманітніших аспектах ЇЇ взаємодії з навколишнім середовищем (буттям). Рушійними силами процесу розвитку вона проголошує притаманні йому внутрішні суперечності. Розв'язання їх є основою розвитку, який визначається взаємодією різних передумов, обставин, умов, чинників, що свідчить про можливість опосередкованого керування ним.

Психічний розвиток людського індивіда – обумовлений процес. В історії психології існує ряд теорій, які по-різному пояснюють умови психічного розвитку особистості. Більшість теорій об’єднуються в 2 напрями: біологізаторський і соціологізаторський. Розглянемо детальніше основні теорії психічного розвитку особистості.

Таблиця 12

Теорії психічного розвитку особистості

Біологізаторський напрям	Розвиток психіки і поведінки людини розглядають як результат еволюційного перетворення генетично закладених в організмі можливостей, що існують у вигляді задатків. У межах цього напряму виникла теорія рекапітуляції: онтогенез (індивідуальний розвиток) є скороченим повторенням філогенезу (історичного розвитку) (Е. Геккель).
Соціологізаторський напрям	Убудь-якої людини, незалежно від її природних анатомо-фізіологічних особливостей, можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання і виховання. Його джерела закладені в ідеях філософа 17 ст. Дж. Локка, якому належить теорія «чистої дошки": дитина від народження є «чистою дошкою». Під впливом зовнішніх умов у неї виникають усі психічні якості, характерні людині.
Теорія конвергенції	Основоположник цієї теорії В. Штерн вважає, що процес психічного розвитку зумовлюється взаємодією спадковості та середовища. Душевний розвиток – це не тільки виявлення природжених властивостей, але й своєрідне сприймання зовнішніх впливів. Це результат конвергенції внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку.
Культурно-історична теорія Л.С. Виготського	Спадковість наявна в розвитку всіх психічних функцій дитини, але має різну вагу. Елементарні функції (починаючи з відчуття та сприймання) більше обумовлені спадковістю, ніж вищі. Вищі функції – продукт культурно-історичного розвитку людини. Чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку і тим менше спадковість здійснює на неї вплив. Психічний розвиток дитини не визначається механічним поєднанням двох чинників. На кожному етапі розвитку, стосовно кожної конкретної ознаки розвитку, необхідно встановлювати конкретне співвідношення біологічних і соціальних факторів.
Теорія психічного розвитку Г.С. Костюка	В онтогенезі психіки людини має місце єдність біологічних і соціальних умов, у якій провідна роль належить соціальному. У системі засобів, якими суспільство впливає на розвиток психіки індивіда, вирішальна роль належить навчанню й вихованню. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, яка передається через генотип. Людський індивід наділений від народження природними життєвими силами (задатками). Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в ньому система виховання і навчання. Автор вважає, що на дитину впливають лише ті зовнішні умови, з якими вона вступає в активний зв’язок. Особистість не є пасивним продуктом взаємодії спадковості та середовища, а активно привласнює собі усі досягнення людства.

3. Взаємозв’язок навчання, виховання та розвитку психіки

Для практики роботи в школі вирішити проблему взаємозв’язку навчання і розвитку надзвичайно важливо. С.Л. Рубінштейн стверджував, що кожна концепція навчання, яку сформулює педагог, включає в себе певну концепцію розвитку.

У психологічній науці існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми.

Навчання не впливає на розвиток. Розвиток – процес, який здійснюється відповідно до природних законів і відбувається за типом дозрівання, а навчання – це зовнішнє використання можливостей, що виникають у процесі розвитку. Навчання залежить від розвитку, але розвиток – ніяк не змінюється під впливом навчання. Навчання потребує наявності певного рівня зрілості окремих психічних функцій як своїх необхідних передумов, є надбудовою над дозріванням (Ж. Піаже).

Ототожнення процесу навчання і розвитку. Розвиток – це засвоєння нових навичок, які здобуваються в процесі розвитку. Розумовий розвиток є послідовним накопиченням умовних рефлексів. «Навчання» і «розвиток» – синоніми: дитина розвинута настільки, наскільки вона научена (У. Джеймс, Е. Торндайк).

Розвиток як дозрівання і навчання. С.Л. Рубінштейн говорить про єдність розвитку і навчання. Розвиток не тільки зумовлює навчання, але й сам зумовлюється ним: дитина дозріває виховуючись і навчаючись. Розвиток і виховання – взаємозалежні процеси, в яких причина і наслідки безперервно міняються ролями.

Провідна роль навчання в психічному розвитку (Л.С. Виготський). Процеси навчання і розвитку не збігаються. Між ними існує складний взаємозв’язок, який змінюється в процесі життя. Коли вища психічна функція формується в спільній діяльності з дорослим, вона знаходиться в зоні найближчого розвитку. Це сфера тільки дозріваючих психічних процесів. Вона визначається змістом тих завдань, які дитина не може вирішити самостійно, але вже вирішує за допомогою дорослого. Можливості навчання визначаються зоною його найближчого розвитку. Зона актуального розвитку визначається змістом тих задач, які дитина може вирішити самостійно. Навчання не повинно відриватися від розвитку дитини. Водночас навчання, спираючись на досягнутий дитиною рівень розвитку, повинно йти попереду його. Тільки те навчання буде правильним, яке знаходиться попереду розвитку. Отже, не будь-яке навчання, а лише правильно організоване, веде за собою розвиток.

4. Роль діяльності у психічному розвитку дитини

У центрі уваги діяльнісного підходу знаходиться принцип єдності діяльності та свідомості. Суть цього принципу полягає в тому, що діяльність розглядається:

1) як умова виникнення, чинник формування і об’єкт застосування свідомості;

2) як форма активності свідомості;

3) як регулятор поведінки і дій людини.

У вивченні розвитку психіки дитини необхідно виходити з аналізу розвитку її діяльності. У свою чергу розвиток діяльності залежить від наявних життєвих умов. О.М. Леонтьєв розкриває значення і механізми впливу діяльності на дитячий розвиток. Він вважає, що варто говорити про залежність розвитку психіки не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності. Кожна стадія психічного розвитку характеризується певним, провідним на даному етапі типом діяльності. Провідний тип діяльності не виключає ролі інших видів. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна провідного типу діяльності. Дитина не тільки змінює своє місце в системі суспільних відносин, а й усвідомлює їх. Це впливає на зміну мотивації – виникає новий вид діяльності.

Провідна діяльність – це діяльність, розвиток якої зумовлює основні зміни в психічних процесах і психічних особливостях особистості дитини на певній стадії її розвитку.

Провідна діяльність має такі ознаки:

1) у ній виникають і диференціюються інші, нові види діяльності;

2) уній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси;

3) від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини в певний період часу (О.М. Леонтьєв).

Д.І. Фельдштейн продовжив розробку проблеми провідної діяльності. Він вважав, що є дві сторони існування діяльності (два основні моменти діяльності, Л.С. Виготський), дві лінії розвитку діяльності, О.М. Леонтьєв):

1) предметна (практична і пізнавальна) діяльність, у процесі якої дитина засвоює знання;

2) діяльність, спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, в процесі якої людина віддає частку свого «Я».

Ці сторони діяльності формують різні новоутворення. Так, діяльність системи «дитина – суспільний предмет» формує інтелектуальну активність людини та дає орієнтацію в предметному світі. Діяльність системи «дитина – суспільний дорослий» спрямована на розвиток мотиваційної сфери особистості, на формування її соціальної активності.

Процес діяльності єдиний, поділ на дві сторони – умовний. Актуалізація певної сторони діяльності – основний провідний момент розвитку. Актуалізація однієї сторони не витісняє іншу. Діяльність всередині кожного періоду розвитку дитини проходить три стадії:

- поява тенденції розвитку певної сторони діяльності;

- кульмінація провідної діяльності;

- насичення провідної діяльності, що веде до актуалізації другої сторони.

Виокремлюють 6 типів провідної діяльності: безпосередньо емоційне спілкування, предметно-маніпулятивна діяльність, рольова гра, навчальна діяльність, інтимно-особистісне спілкування, навчально-професійна діяльність.

Б.Г. Ананьєв вважає, що є лише два види діяльності – пізнання і спілкування, які мають велике значення для розвитку людини на всіх етапах онтогенезу. Всі форми гри є тими або іншими інтеграціями елементів пізнання і спілкування.

5. Рушійні сили розвитку психіки

Діалектико-матеріалістична теорія розвитку розглядає процес становлення особистості як «саморух», що визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови – умови природного й суспільного середовища. Зовнішнє, об’єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб’єктивним його надбанням. Зовнішні та внутрішні умови розвитку – це протилежності, що не тільки взаємопов’язані, а й переходять одна в одну.

У зарубіжній психології є спроби вбачати рушійну силу онтогенезу психіки в урівноважуванні взаємовідносин індивіда з навколишнім середовищем (Ж. Піаже).

Г.С. Костюк вважає, що у психічному розвитку внутрішні суперечності, що виникають у житті особистості, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій. Отже, внутрішні суперечності є рушійними силами розвитку психіки.

Г.С. Костюк виділяє такі основні суперечності:

- розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення;

- розходження між новими пізнавальними цілями і наявними в учнів способами дій;

- розходження між досягнутим рівнем розвитку індивіда і способом його життя;

- розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.

Навчання і виховання сприяють не тільки переборенню внутрішніх суперечностей, що виникають у житті особистості, а й їх виникненню.

6. Проблема вікової періодизації

Вік – якісно особливий етап психічного розвитку, який характеризується значною кількістю змін, які становлять у сукупності своєрідність структури особистості на даному етапі її розвитку.

Існує три підходи до проблеми вікової періодизації.

Для першого підходу характерним є побудова вікової періодизації на основі зовнішнього, не пов’язаного із самим процесом розвитку, критерію.

За В. Штерном, процес індивідуального розвитку дитини будується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства (перші місяці – стадія ссавців, друге півріччя – стадія мавпи, потім – розвиток первісних народів, вступ до школи – засвоєння людської культури в дусі античності тощо). За Р. Заззо, етапи дитинства збігаються зі ступенями системи виховання і навчання дітей (раннє дитинство, дошкільний вік, початкова освіта, стадія навчання в середній школі тощо). За П.П. Блонським, основним критерієм вікової періодизації є поява і зміна зубів (беззубе дитинство, дитинство молочних зубів, дитинство постійних зубів).

Для другого підходу характерне використання не зовнішнього, а внутрішнього критерію вікової періодизації. Цим критерієм стає одна зі сторін розвитку.

За 3. Фрейдом, основний критерій – сексуальний розвиток.

Для третього підходу характерне виділення періодів психічного розвитку дитини на основі істотних особливостей цього розвитку (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін). Автори використовують три основні критерії вікової періодизації:

1) соціальну ситуацію розвитку;

2) провідну діяльність;

3) центральне вікове утворення.

Соціальна ситуація розвитку – своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишньою дійсністю, насамперед, соціальною.

Провідна діяльність – діяльність, що є значущою в даний віковий період та зумовлює якісні зміни в розвитку психіки дитини.

Новоутворення – новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені і які визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для наступного етапу розвитку – центральне. Ті новоутворення, які безпосередньо пов’язані з основним, називаються центральними лініями розвитку.

Сучасна вікова і педагогічна психологія використовує наступну періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період – від зачаття до пологів.

2. Натальний період – пологи.

3. Період новонародженості – від народження до 2 місяців.

4. Вік немовляти – від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік – від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік – від 3 до 6/7 років:

- молодший дошкільний вік – 4-й рік;

- середній дошкільний вік – 5-й рік;

- старший дошкільний вік – 6/7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) – 1–4 класи (від 6/7 до 10/11 років).

8. Дорослішання:

- підлітковий (середній шкільний) вік – 4–8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5–9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;

- рання юність (старший шкільний вік) – 10–11 класи (від 15/16 до 17/18 років);

- зріла юність – від 18 до 20 років.

9. Дорослість:

- рання дорослість – від 20 до 40 років;

- зріла дорослість – від 40 до 60 років.

8. Старість:

- похилий вік (60-74 років);

- старечий вік (75-90 років);

- вік довгожительства (90 років і старші).

У межах кожного вікового періоду спостерігаються ве­ликі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних та індивідуальних відмінностей.

Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребу­ють уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чин­никами.

Питання для самоконтролю

1. Які критерії та показники використовують для характеристики особистісного та психічного розвитку?

2. Охарактеризуйте основні класичні концепції психічного і особистісного розвитку дитини.

3. Чи можна стверджувати, що на сучасному етапі сформована загальна психологічна теорія вікового розвитку дитини?

4. Які основні умови психічного розвитку?

5. У чому полягають суперечності розвитку особистості?

6. Охарактеризуйте детермінанти психічного розвитку.

7. Проаналізуйте основні закономірності розвитку дитини.

8. На основі яких критеріїв визначають межі вікових періодів?

9. Проаналізуйте загальноприйняту періодизацію вікового розвитку людини.

РОЗДІЛ 7. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ ДО ВСТУПУ ДО ШКОЛИ

 

Дитина, мов порожня посудина, що в неї віллєш, те й держиш.

Укр. прислів’я

 

Методичні вказівки

Мета вивчення розділу «Психічний розвиток дитини до вступу до школи» – розкрити особливості психічного та особистісного розвитку дитини від народження до вступу до школи.

У цей період дитина досягає значних успіхів як у психічному, так і в особистісному розвитку. Вона долає відносно самостійні та різні за тривалістю періоди: новонародженості (0-2 міс.), немовляти (2 міс.-1р.), раннього дитинства (1 р.-3 р.), дошкільного віку (3 р.-6/7 р.).

Важливо звернути увагу на те, що кожний із зазначених вікових періодів має свої характерні особливості. З’ясовуючи їх, слід спиратися на такі методологічні положення: а) розвиток психіки дитини з самого народження є соціальним процесом; б) розвиток психіки здійснюється у процесі активної діяльності самої дитини; в) діяльність дитини завжди опосередкована стосунками з дорослими.

Період новонародженості попри свою відносну нетривалість є особливо важливим у розвитку дитини.

Його специфіка полягає в орієнтації індивідуальної організації психіки дитини на розвиток у соціальному оточенні. Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень,можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники.

Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років і є одним із ключових у житті дитини. Він характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, оскільки на цьому етапі її життя провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє емоційне спілкування з дорослим (провідну діяльність немовляти), виникають важливі новоутворення.

Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві набуває нових характеристик. Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов’язаний із ходьбою. Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне спілкування з ними, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило, спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: «дитина – предмет – дорослий».

Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Розвиток предметної діяльності пов’язаний з оволодінням виробленими людством способами користування предметами. Дитина вчиться від дорослих використовувати предмети, осягає значення речей. Відмінність предметної діяльності від характерного для періоду немовляти простого маніпулювання предметами полягає в підпорядкуванні способів дії дитини з предметами функціональному їх призначенню у житті культурної людини.

Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним, адже пов’язане з предметними діями спілкування опосередковується словом.

Ранній дитячий вік є сензитивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим.

Для розвитку малюка особливе значення має гра – діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.

Дошкільне дитинство охоплює молодший дошкільний вік (4-й рік), середній дошкільний вік (5-й рік), старший дошкільний вік (6-й рік, у деяких дітей ще й кілька місяців 7-го року життя). На цьому етапі складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

У ранньому дитинстві малюк відкрив для себе існування світу дорослих. Саме відокремлення дитини від дорослого створює нову соціальну ситуацію, в якій вона прагне до самостійності. Ця тенденція є природною і постійною. Однак дитина продовжує жити разом з дорослим, входить у його світ. Її основною потребою є участь у житті й діяльності дорослих, оскільки в цьому віці дитина не може реалізувати себе через брак сил, умінь, знань. Тому вона стає дорослим у думках, уяві, орієнтується на нього як на зразок, перебираючи на себе властиву дорослим певну роль, наслідує дорослих, діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. У дитини з’являються елементарні обов’язки, її зв’язок з дорослим набуває нових форм, що виявляється у заміні спільної діяльності з самостійним виконанням його вказівок.

Істотною особливістю дошкільного віку є виникнення різноманітних стосунків дитини з однолітками, утворення дитячого згрупування. Власній внутрішній позиції дошкільняти стосовно інших людей властиві розвиток усвідомлення власного Я і значущості своїх учинків, величезний інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, стосунків.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п’єси та актора, декоратора й техніка. У грі вона пізнає світ, стосунки, ролі, поведінку людей, моделює міжособистісні стосунки в ньому, вчиться орієнтуватися в різних сферах людської життєдіяльності, оволодіває правилами та нормами життя. У грі відбувається самопізнання, усвідомлення свого внутрішнього світу, оволодіння першими формами саморегуляції.

Гра є провідною діяльністю дошкільняти,адже саме вона зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і особливостях його особистості. У ній виникають і диференціюються нові види діяльності, зокрема учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями й навичками), яке готує перехід дитини до наступної стадії розвитку – етапу молодшого шкільного віку.

Успіш­ний розвиток особистості, ефективність навчання дитини у школі багато в чому залежать від того, наскільки правильно вра­ховано рівень підготовки її до шкільного навчання. Майже всі діти 6-7 років готові до навчання і хочуть іти до школи. Саме у цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності – навчання. Загалом, готовність дитини до навчання у школі передбачає інтелектуальну, особистісну, соціально-психологічну та вольову складові.

Отже, від народження до вступу до школи дитина долає ряд важливих етапів: новонародженість, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік. Кожному з них властиві специфічні ситуації розвитку, провідна діяльність, новоутворення, досягнення у психічному та особистісному розвитку, вікові кризи, поєднання процесів дозрівання й розвитку.

7.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕМОВЛЯЧОГО ПЕРІОДУ. 7.2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАННЬОГО ДИТИНСТВА. 7.3. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з психологічними особливостями розвитку дитини у перші роки життя, показати основні досягнення вікового періоду та їх значення у подальшому розвитку особистості;

- розвивальна: розвивати аналітичне мислення;

- виховна: виховувати професійну спрямованість особистості студента.

Студент має:

знати загальну характеристику перших 6-7 років життя дитини, особливості розвитку пізнавальної сфери та діяльності, становлення особистості на етапі раннього дитинства та дошкільного періоду;

вміти аналізувати прояви психіки дитини раннього періоду життя, визначати психологічну готовність дитини до шкільного навчання.

План

1. Значення перших років життя дитини для подальшого розвитку особистості.

2. Загальна характеристика перших шести років життя дитини.

3. Розвиток пізнавальної сфери дитини до вступу до школи.

4. Особливості спілкування дитини перших шести років життя з ровесниками та дорослими.

5. Особливості розвитку моторики та діяльності дитини до вступу до школи.

6. Становлення особистості дитини у перші роки життя.

7. Готовність дитини до навчання в школі.

Основні поняття: криза новонародженості, комплекс пожвавлення, лепет, маніпулювання предметами, наочно-дійове мислення, криза одного року, мовне спілкування, емоційне спілкування, криза трьох років, рольова гра, наочно-образне мислення, ієрархія мотивів.

 

Література

Базова:

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / [О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К.: Просвіта, 2001. – С. 5-40.

2. Заброцький М.М. Основи вікової психології: навч. посіб. / М.М. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга, 2009. – С. 33-57.

3. Косякова О.О. Возрастные кризисы / О.О. Косякова. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – С. 33-68.

4. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій / В.П. Кутішенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 5-14.

5. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – М.: Педагогика-Пресс, 2001. – 440 с.

6. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – К.: Акдемвидав, 2005. – С. 7-39.

7. Швалб Ю.М. Возрастная психология: учебное пособие / Ю.М. Швалб, И.Ф. Муханова. – Донецк: Норд-Пресс, 2005. – С. 53-139.

Додаткова:

1. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицях / В.Г. Крысько. – М., 1999. – 384 с.

2. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий. – М.: Логос, 2001. – 237 с.

3. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. – М., 1972. – 496 с.

4. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов / К.Н. Поливанова. – М.: Логос, 2000. – 184 с.

5. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1985. – 447 с.

Стислий зміст теми

1. Значення перших років життя дитини для подальшого розвитку особистості