Поняття про увагу. Види уваги

УВАГА – спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об’єкті.

Під спрямованістю психічної діяльності слід розуміти її вибірковий характер, тобто виділення із оточення значущих для суб’єкта конкретних предметів, явищ або вибір певної психічної діяльності. До поняття спрямованості також входить збереження діяльності протягом певного часу. Недостатньо лише обрати певну діяльність, щоб бути уважним, необхідно утримати цей вибір, зберегти його.

Під зосередженістю розуміється певна заглибленість у діяльність. Чим складніше завдання, тим більшою повинна бути інтенсивність і напруженість уваги, тобто заглибленість. З іншого боку, зосередженість пов’язана з відволіканням від усього стороннього.

Види уваги

Мимовільна увага є найбільш простим видом уваги. Її часто називають пасивною або вимушеною, оскільки виникає і підтримується незалежно від свідомості людини.

Причини, що викликають мимовільну увагу:

- особливості подразника: сила, інтенсивність, різкість тощо;

- відповідність зовнішніх подразників внутрішньому станові людини, її потребам;

- спрямованість особистості: те, що нас цікавить більш за все і що входить до кола наших інтересів, у тому числі й професійних, як правило, привертає увагу.

Довільна увага пов’язана з волею і вироблена в результаті трудових зусиль, виникла в процесі свідомої діяльності. Довільна увага також пов’язана з почуттями, інтересами, минулим досвідом. Але вплив цих процесів має опосередкований характер. Він зумовлюється свідомо поставленими цілями, тому в даному випадку інтереси виступають як інтереси цілі, інтереси результату діяльності.

Післядовільна увага характеризується тим, що спочатку має цілеспрямований характер і потребує вольових зусиль, а потім людина захоплюється діяльністю настільки, що цікавим й значущим стає зміст і процес діяльності, а не лише її результат.

Зовнішня увага – мимовільна, довільна чи післядовільна зосередженість індивіда на об’єкті сприймання і спостереження.

Внутрішня увага – зосередженість на уявленнях пам’яті, почуттях, думках, умовах задачі тощо.

 

2. Властивості уваги

Стійкість уваги полягає в здатності протягом певного часу зосереджуватись на одному й тому ж об’єкті.

Найбільш суттєвою умовою стійкості уваги є можливість відкрити в предметі нові зв’язки. Коли поставлене завдання потребує від нас зосередженості на певному предметі і ми розкриваємо в ньому нові аспекти в їхніх взаємозв’язках, увага може протягом тривалого часу залишатися стійкою. У тих випадках, коли зміст предмета не дає можливості подальшого його вивчення, ми легко відволікаємося, наша увага коливається.

Концентрація уваги – ступінь або інтенсивність зосередженості уваги.

Розподіл – властивість уваги, з якою пов’язана можливість одночасного виконання індивідом дій із різнорідними об’єктами.

Уміння розподіляти увагу виробляється на практиці. Головною умовою успішного суміщення діяльностей є достатнє оволодіння людиною певними видами діяльності. Успіхи значно зростають, якщо виконання однієї або кількох дій більш або менш автоматизоване й не натрапляє на серйозні перешкоди.

Переключення – властивість уваги, яка виявляється при довільному переході індивіда від однієї дії до іншої. Здатність до переключення є характеристикою гнучкості уваги, що істотно відрізняє одну людину від іншої.

Відволікання – мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. Воно виникає при дії сторонніх подразників на особистість, що зайнята певним видом діяльності.

Відволікання може бути зовнішнім або внутрішнім. Зовнішнє відволікання виникає під впливом зовнішніх подразників, внутрішнє – під впливом сильних переживань, емоцій, через відсутність інтересу і почуття відповідальності за справу.

Неуважність – здатність переносити увагу з одного об’єкта на інший, не затримуючи її на певному об’єкті. Небажана у практичній діяльності, неуважність може привести до професійних помилок.

Обсяг уваги – властивість, що визначається кількістю об’єктів, які можна охопити одночасно. Обсяг уваги є величиною, що індивідуально змінюється, але зазвичай показник дорівнює 7 ± 2.

 

3. Відчуття як первинна форма пізнання дійсності. Види відчуттів

Відчуття є найбільш простою пізнавальною діяльністю, за допомогою якої і людина, і тварина отримують елементарні відомості про навколишнє середовище і стан свого організму. На відчуттях, як на підґрунті, базуються інші пізнавальні процеси.

ВІДЧУТТЯ – це психічний процес відображення в мозку окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності, а також внутрішніх станів організму при безпосередній дії подразників на рецептори.

Таблиця 6

Види відчуттів

 

Екстероцептивні (відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу)
дистантні (зорові, слухові, нюхові)	контактні (дотикові, смакові, больові)
Інтероцептивні (сигналізують про внутрішній стан організму: відчуття голоду, спраги, болю, втоми тощо)
Пропріоцептивні (відображають рухи органів тіла і його стан)
кінестетичні (відображають рухи та стани окремих частин тіла)	статичні (відображають положення тіла в просторі)

4. Закономірності та властивості відчуттів

Закономірності відчуттів

Якість відчуттів –ознака сенсорного образу, яка дозволяє відрізняти його від такого ж образу іншої модальності (від лат. modus– спосіб).

Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника.

Тривалість відчуттів – залежність від часу, протягом якого сенсорний образ не змінює своєї якості. Відчуття виникають не відразу після початку дії подразника, а через певний період, що називають латентним, тривалість якого залежить від спеціалізації аналізатора. Після закінчення дії подразника відчуття відразу ж не зникають. Інерція відчуттів називається післядією.

Інтенсивність відчуттів –кількісна характеристика ступеня яскравості, виразності відображення людиною властивостей предметів і явищ.

Чутливість – здатність аналізатора певним чином реагувати на появу подразника і зміну його фізичних параметрів.

 

Пороги відчуттів

Абсолютні

Нижній поріг відчуттів – мінімальна сила подразника, що викликає ледве помітні відчуття.

Верхній поріг відчуттів – максимальна сила подразника, при якій виникають адекватні діючому подразнику відчуття. Подальше збільшення сили подразника викликає неадекватні відчуття, наприклад больові

Диференційні

(пороги розрізнення)

Поріг розрізнення – найменша відмінність між подразниками, при якій вони відчуваються як різні:

– світло 1/100

– вага 1/30

– звук 1/10

Закон Вебера-Фехнера

E = k lgR + c:

Е – інтенсивність відчуттів;

R – сила подразника;

k, с – константи.

Інтенсивність відчуттів пропорційна логарифмові сили подразника (закон правомірний для подразників середньої сили, без наближення до порогів).

Зі зростанням сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії.

Властивості відчуттів

Адаптація – зміна чутливості аналізатора під дією подразника.

Взаємодія – зміна чутливості одного аналізатора під впливом стану іншого.

Синестезія – виникнення відчуттів, не лише специфічних для певного аналізатора, а й інших, без впливу додаткового подразника.

Сенсибілізація – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів і вправляння.

Компенсація – посилення діяльності одних аналізаторів за відсутності або послабленій діяльності інших.

Контраст – протилежність відчуттів.

 

5. Поняття про сприймання. Різновиди та властивості сприймань

СПРИЙМАННЯ – це психічне відображення в мозку предметів та явищ навколишньої дійсності в цілому, в сукупності їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

 

Таблиця 7

Види сприймань

 

 

За змістом	За провідною діяльністю аналізатора	За ставленням до психічного життя
Сприймання простору Сприймання часу Сприймання руху	Зорове Слухове Смакове Нюхове Рухове Дотикове Больове Органічне	Інтелектуальне Емоційне Естетичне

 

Властивості сприймання

Цілісність – властивість перцептивного образу відображати предмет у сукупності притаманних йому рис.

Структурність – властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання.

Вибірковість – надання переваги одним предметам або явищам чи їх властивостям перед іншими. Залежить як від об’єктивних властивостей предметів, так і від суб’єктивної установки, зокрема від апперцепції.

Апперцепція – залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від її досвіду, інтересів, спрямованості.

Константність – відносна постійність властивостей предметів та явищ незалежно від умов сприймання.

Предметність – отримання відомостей із навколишнього світу про об’єкт і співвідношення їх із самим об’єктом.

Осмисленість – розуміння сутності об’єкта, що сприймається, можливість позначити словом-поняттям, віднести до певного класу, помітити схожість чи відмінність з іншими об’єктами.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні характеристики відчуття.

2. Які ви знаєте класифікації відчуттів?

3. Дайте характеристику основним видам відчуттів.

4. Охарактеризуйте основні закономірності відчуттів.

5. Обґрунтуйте взаємозв’язок відчуттів і сприймання.

6. Назвіть види сприймання та дайте їм характеристику.

7. Які основні властивості сприймання? Охарактеризуйте їх.

8. Обґрунтуйте значення уваги в життєдіяльності людини.

9. Охарактеризуйте мимовільну, довільну, післядовільну увагу.

10. Порівняйте зовнішню та внутрішню увагу.

11. Назвіть основні властивості уваги та розкрийте їх сутність.

12. Розкрийте причини неуважності.

 

3.3. Пам’ять. 3.4. Мислення. 3.5. Мовлення. 3.6. Уява

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з поняттями «пам’ять», «мислення», «мовлення», «уява»; розкрити взаємозв’язок мислення та мовлення, показати роль уяви в житті та професійній діяльності людини;

- розвивальна: розвивати мнемотехнічні прийоми, самостійність мислення, виразність мовлення;

- виховна: виховувати культуру мовлення студентів.

Студент має:

знати основні функції, види, процеси пам’яті, мнемотехнічні прийоми; визначення мислення, класифікацію видів мислення; особливості творчого мислення; визначення мовлення і його функції та властивості; взаємозв’язок мислення та мовлення; види, прийоми уяви, роль уяви в житті та професійній діяльності людини;

вміти застосовувати мнемотехнічні прийоми для кращого запам’ятовування матеріалу, порівнювати й аналізувати операції та форми мислення; визначати види мислення; виявляти індивідуальні прояви творчого мислення та чинники, що перешкоджають творчому мисленню; давати порівняльну характеристику мовленню і спілкуванню; розв’язувати творчі задачі.

План

1. Поняття про пам’ять. Процеси пам’яті. Види пам’яті.

2. Мнемотехніка: поняття та прийоми.

3. Поняття про мислення, його види.

4. Операції та форми мислення.

5. Інтелект та його структура.

6. Поняття про мовлення. Види та властивості мовлення.

7. Уява та її види. Способи створення образів уяви.

Основні поняття: пам’ять, запам’ятання, зберігання, відтворення, забування, мнемотехніка, мислення, поняття, судження, умовивід, мова, мовлення, уява, гіперболізація, аглютинація, схематизація, аналогія, типізація.

Література

Базова:

1. Вітенко І.С. Основи психології / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. – Вінниця: Нова книга, 2001. – С. 131-143.

2. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах / В.Г. Крысько. – Минск, 1999. – С. 107-123.

3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення / В.С. Лозниця. – К.: ЕксОб, 2000. – С. 146-149.

4. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб.: Питер, 2000. – С. 283-353.

5. Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / С.Д. Максименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 167-179, 198-206, 185-194.

6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / П.А. М’ясоїд. – К.: Вища школа, 2000. – С. 299-338.

7. Психологічна енциклопедія / [авт.-упорядник О.М. Степанов]. – К.: Академвидав, 2006. – 424 с.

8. Психологія: підручник / [за ред. Ю.Л. Трофімова]. – К.: Либідь, 1999. – С. 270-331.

9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2007. – 713 с.

Допоміжна:

1. Величковский Б.А. Современная когнитивная психология / Б.А. Величковский. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 336 с.

2. Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте / Л.С. Выготский // Собр. соч.: в 6-ти т. – М., 1982. – Т. 2. – С. 363-465.

3. Квинн В. Прикладная психология / В. Квинн. – СПб.: Питер, 2000. – С. 51-84, 120-148.

4. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – [2-е изд. перер. и доп.] – М.: Просвещение, 1987. – 386 с.

5. Общая психология: курс лекций [для первой ступени педагогического образования] / [сост. Е.И. Рогов]. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 448 с.

6. Статінова Н. П. Основи психології та педагогіки / Н.П. Статінова, Г.П. Сень. – К.: Академвидав, 1999. – 317с.

Стислий зміст теми

 

1. Поняття про пам’ять. Процеси пам’яті. Види пам’яті

ПАМ’ЯТЬ – це психічний процес, що полягає в запам’ятовуванні, збереженні, відтворенні та забуванні інформації.

 

 

Види пам’яті

Види пам’яті

рухова, емоційна, образна (зорова, нюхова, смакова тощо), словесно-логічна

 

короткочасна, довготривала, оперативна

 

смислова, механічна

 

 

мимовільна, довільна

 

 

2. Мнемотехніка: поняття та прийоми

Мнемотехніка – система різноманітних прийомів, що полегшують запам’ятовування та збільшують об’єм пам’яті.

Мнемотехнічні прийоми вдосконалення розумових операцій:

а) метод групування (цифри можна групувати, як телефонні номери, хронологічні дати тощо; слова – за приналежністю);

б) метод рим (іншомовні слова та назви римуються зі схожими словами рідної мови);

в) метод абревіатур (УРСР, ООН, СНІД, СНД);

г) метод акровіршів (вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення);

д) ланцюговий метод (з'єднання в складний сюрреалістичний образ чи картину понять, які потрібно запам'ятати);

є) метод «місць» («прив’язування» об’єктів для запам’ятовування до певних реальних місць);

ж) метод парних асоціацій (використання асоціацій через паралелі, символи або співзвуччя).