Традиційна культура (A Conventional culture)

5) Залежна культура(A Dependent culture).

6) Культура ухилення(An Avoidance culture).

7) Культура опозиції (An Oppositional culture).

8) Культура сили(A Power culture).

9) Конкурентна культура (A Competitive culture).

10) Культура досконалості (A Perfectionistic culture).

11) Культура досягнення (An Achievement culture).

12) Культура самореалізації (A Self-Actualizing culture).

В дослідженні організаційної культури закладу виділяють такі параметри:

- усвідомлення свого місця в організації (чітке розуміння своєї ролі; уявлення про динаміку своєї ролі в організації);

- комунікації в організації (зовнішні комунікації; стиль керівництва; психологічний клімат; організаційний клімат; міра формалізації стосунків; конфліктність і стиль її розв’язання; професійний жаргон; відмінності усної, письмової та невербальної комунікації; дотримання вимог етикету та протоколу);

- зовнішній вигляд членів організації (переважаючий стиль одягу; норми застосування косметики; якість габітарного іміджу керівника; габітарнімаргінали (їх наявність та положення в колективі);

- звички, традиції, ритуали;

- ставлення до часу (порушення чи дотримання часових параметрів діяльності; наявність часу для гнучкого застосування у розв’язанні актуальних цілей діяльності окремих членів організації; сприйняття часу як важливого ресурсу діяльності);

- цінності та норми (система норм поведінки; система норм діяльності; моральні цінності; відповідальність як цінність);

- розвиток і самореалізація членів організації (творча атмосфера; система підвищення кваліфікації; жорстка рутина; обмеження чи сприяння особистому зростанню членів організації; умови для самореалізації);

- мотивування членів організації (переважаючі мотиви діяльності; переважаючі способи мотивування; баланс між мірою внеску в діяльність і винагородою; планування професійної кар’єри; авторитет керівника як ресурс мотивації; ресурси влади, яким надає перевагу керівник, як засобам мотивації);

- історія організації (чітко визначені етапи історії; унаочнення історії; обізнаність в історії організації членів організації).

Базова модель іміджу політичної партії включає:

1) Імідж лідера, сила його особистості.

2) Ідеологія партії.

3) Образ діяльності партії.

4) Імідж членів партії.

5) Ресурси партії.

6) Імідж електорату партії.

7) Історія партії.

8) Особливості політичного PR і реклами.

9) Особливості партійної політичної риторики.

10) Символіка партії.

Імідж партії Ставлення до партії формується під впливом трьох мегафакторів:

· ідеології партії,

· сили особистості її лідера,

· ефективності її іміджу.

При обґрунтуванні моделі іміджу політичної партії слід враховувати те, що партія є організацією.

Кроки позиціонування

1. Для кого?

2. Про що вони можуть Вас спитати?

3. Хто Ви для них?

4. Що Ви можете їм запропонувати?

5. Чим Ви і Ваші пропозиції вигідно відрізняються від інших?

Пастки побудови іміджа: пасивність, неінформованість, сором’язливість, пошук схвалення, самовпевненість, неприродність, нетерплячість, жадність, ньюфобія, чорний PR.

 

 

Тезаурус до теми № 3

Складові змісту поняття «паблік рілейшнз»:

- функція управління, яка сприяє становленню позитивного іміджу організації та підтримці її з боку громадськості;

- форма діалогу, що сприяє таким стосункам організації з громадськістю, які зумовлюють позитивний її імідж;

- механізм вирішення різних завдань через співпрацю з зовнішнім оточенням;

- можливість керівництва організації мати інформацію про суспільну думку щодо результатів їх діяльності та своєчасно і дієво реагувати.

Походження PR пов’язано з автором американської Декларації незалежності Томасом Джеферсоном, який уперше використав це словосполучення у 1807 році в чернетці свого президентського звернення до Конгресу у розумінні: «нарощування зусиль політичних інститутів для створення клімату довіри в національному масштабі». Першим PR-спеціалістом вважається американський журналіст Айві Лі, який у 1903 році надрукував моральний кодекс PR «Декларація принципів». Довіра людей стає головним функціональним призначенням для представників нової професії. Першим скористався послугами PR Джон Рокфеллер після загибелі шахтарів і страйків. Вперше навчання PR запроваджено в 1923 році в Нью-Йоркському університеті професором Едвардом Бернайсом.

Фактори ефективності діяльності PR-спеціаліста:

- спосіб регулювання стосунків організації з громадськістю;

- роль в організації (виконавець, менеджер, експерт);

- застосування методів різних наук;

- ідентифікація з соціально-професійною підтримкою («людина організації», «ланка зв’язку» тощо)

- ставлення до професії;

- володіння знаннями про закономірності створення індивідуальності бренда.

Професійні типи PR-спеціалістів:

- аморфний (не має яскравого стилю; ідентифікує себе з організацією, не прагне до інновацій; він виконавець, що не приймає рішень);

- той, хто захищається (менеджер, той, хто недооцінює зворотного зв’язку; середній рівень компетенції);

- той, хто впливає (журналістський стиль; громадськість як об’єкт впливу; високий рівень професіоналізму; кризис-консультант; недостатньо діалогічний);

- демократичний (S – S стосунки; кризис-консультант і експерт-комунікатор; має контакти поза організацією).