Принципи раціонального природокористування

 

Принципи раціонального природокористування в різні історичні періоди були різними

Критерієм ефективності людської діяльності до середини ХХ ст. – було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а головним принципом ставлення до природи – панування над нею й цілковите підкорення людини.

Після об’єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути іншими, якщо ми хочемо вижити.

Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний принцип за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами і мінімальними порушеннями природного середовища.

Але це потребує вкладання великих коштів у природоохоронну сферу, що веде до зниження прибутковості виробництва.

 

Визначення якості та обсягу забруднень

Природного середовища

 

Господарська діяльність людини призвела до забруднення всіх компонентів довкілля – повітря, води, ґрунтів, продуктів харчування. В біосфері почалися процеси міграції речовин спричинені діяльністю людини, утворився третій вид кругообігу речовин в природі (крім геоморфологічного і біологічного) техногенний. Виникла необхідність детально вивчити, класифікувати викиди, передбачити їх, уміти запобігти їм, зменшити, нейтралізувати їх.

Основні техногенні забруднювачі природного середовища – це різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються в атмосферу об’єктами енергетики, промисловості й транспорту, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання, шуми, вібрації, “збагачені” шкідливими сполуками промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (пестициди, мінеральні добрива), нафтопродукти.

 

 

У найзагальнішому вигляді забруднювачі класифікують:

1. за походженням – механічні, хімічні, фізичні, біологічні; матеріальні, енергетичні;

2. за часом дії – стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості;

3. за впливом на біоту – прямої і непрямої дії;

4. за характером – навмисні (заплановані), супутні, аварійно-випадкові.

Для з’ясування ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта, токсиканта) на біоту й здоров’я людини, оцінки шкідливості забруднювачів і міри їхньої небезпечності, проведення екологічних експертиз довкілля сьогодні в світі використовують такі поняття.

1. ГДК – гранично допустимі концентрації шкідливих речовин.

2. ГДВ – гранично допустимі викиди.

3. ГДС – гранично допустимі скиди.

4. ГДЕН – гранично допустимі екологічні навантаження.

5. СЕВЛ – ступінь екологічної витривалості ландшафту.

6. МДРЗ – максимально допустимий рівень забруднення.

7. КЕС – кризова екологічна ситуація.

8. СЗЗ – санітарно-захисні зони.

В Україні стан довкілля контролюють кількома відомствами.

Основний контроль здійснює Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки;

2. Міністерство охорони здоров’я.

3. Санітарно-епідеміологічними службами.

4. Гідрометеослужбою, та їхніми відділами в областях, районах.

Додатковий контроль здійснюють служби комунального господарства, рибнагляду, геології, охорони надр, товариствами охорони природи, “зеленими” (громадськими організаціями).

ГДК визначаються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку на основі матеріалів тривалих медичних спостережень.

Використовують два нормативи ГДК шкідливих речовин:

1. максимальна разова доза, яка не викликає рефлекторних реакцій у людини;

2. середньодобова ГДК – максимальна доза, що не шкідлива для людини в разі тривалої дії (місяць, рік).

Є гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин в воді, повітрі, у грунтах.

В нормативних документах різних країн ГДК часто відрізняються.

ГДК полютанта – це такий вміст забруднювача в природному середовищі, за якого не знижується працездатність і не погіршується самопочуття людей, не завдається шкода їхньому здоров’ю в разі постійних контактів, а також відсутні негативні наслідки для нащадків (включають вплив на тварини, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угрупування).

На сьогодні визначено 3 тис. ГДК для води – 1500, повітря – 1 тис., ґрунту – 300. Хоч необхідно знати 20 тис. ГДК різних забруднювачів які виробляє людина і які негативно впливають на здоров’я та існування.

Для всіх об’єктів, які забруднюють атмосферу обчислюють і внормовують ГДВ, тобто кількість шкідливих речовин, яка не має бути перевищеною під час викидів у повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря навколо об’єкта (на межі санітарної зони) не перевищувала ГДК.

Для того, щоб контролювати викиди здійснюється обов’язково інвентаризація всіх джерел забруднення атмосфери, їх екологічна паспортизація й періодична екологічна експертиза. Перевіряють згідно санітарно захисних зон (їх 5 класів – завширшки від 5-50 м до 1000 м і більше).

Екологічні ситуації оцінюють зі складання екологічних карт, використовують такі поняття, як екологічне навантаження, рівень техногенного навантаження.

Розрізняють кілька видів екологічних ситуацій:

- критичні (кризові);

- складні;

- помірної складності;

- близькі до нормальних;

- нормальні.

Ведеться контроль шумових, вібраційних та електромагнітних забруднень, до яких привикнути, пристосуватись неможливо, їхня дія є шкідливою.