Слід задовольнятися звичайними ласками і не домагатися надзвичайних

Буде корисно навести тут пораду, що вчений і побожний єпископ Осми Палофокс у замітці про лист Святої Тереси дає побожним душам, що змагають до досконалости. Свята написала до свого сповідника і здала звіт з усіх ступенів надприродної молитви -розважання, якими Господь наділив її. Згаданий прелат відповів, що ласки, які Бог подав Святій Тересі й іншим Святим, не є конечні для спасіння, бо багато душ спаслося без них. Бувало й таке, що численні душі осягнули ці ступені розважання, а згодом все таки загинули. Через те — каже він — це злишна і непотрібна річ бажати і пошукувати цих надприродних дарів, бо єдина правдива дорога до святости це вправа в чеснотах, особливо в Божій любові. Душа стає святою, як молиться і співпрацює з Божим світлом і ласками. Бог нічого так не бажає, як бачити нас святими, бо Святий Павло заявляє: Ваше освячення це Божаволя.

 

Згаданий побожний письменник, говорячи про ступені надприродного розважання, про які писала Свята Тереса, цебто про розважання спокою, сон, знечулення здатности, єднальну молитву, захоплення, порив, лет, політ духа і духовну рану, каже, що ми повинні бажати і благати Бога, щоб звільнив нас від прив'язання і бажання земських дібр, бо вони не запевняють душі спокою, а радше непокоять і пригноблюють духа. Цар Соломон слушно назвав їх: Марнотою марнот і пригнобленням духа. Людське серце ніколи не знайде правдивого мира, якщо не позбудеться всього того, що не є Богом, щоб підготовити місце для Його святої любови й так уможливити Йому посісти цілу душу, Душа ж не годна доконати цього власними силами, але мусить отримати це від Бога невпинними молитвами.

 

Як іде про духовний сон і знечулення здатностей, то треба благати в Бога ласки, щоб ці здатності були нечулі на все земське, а відчували тільки Божу доброту і бажали Божої любови та вічних дібр.

 

Як іде про злуку здатностей, то слід молитися Богові, щоб дав нам ласку не думати і не пошукувати і не бажати того, чого Він не бажає, бо святість і досконалість любови полягають у злуці нашої волі з Божою.

 

Як їде про захоплення і порив, то треба молитися Богові, щоб знищив у нас невпорядковане самолюбство і любов до сотворінь, а розбудив любов до Себе.

Як іде про лет духа, то благаймо в Бога ласки, щоб ми могли жити без прив'язання до цього світу. Нам слід поступати так, як поступають ластовенята. Вони, беручи поживу, не задержуються на землі, але в леті беруть її. Це значить, що слід використовувати земські добра для піддержки життя, але так ніби у перелеті, цебто не слід присідати на землю, щоб розкошуватися ними.

 

Як іде про полет духа, то слід молитися Богові, щоб дав нам відвагу та мужність поборювати себе як зайде потреба, опиратися наскокам ворогів, перемагати пристрасті і приймати страждання навіть посеред духовних смутків і нудьги.

Як іде про рану любови, то слід сказати, що рана своїм болем невпинно пригадує нам його причину.

 

Треба благати Бога, щоб так сильно зранив наше серце Своєю святою любов'ю, щоб ми завжди пам'ятали про Його доброту і любов, що нею полюбив нас. Отак зможемо невпинно любити Його і намагатися подобатися Йому своєю працею та любов'ю. Слід звернути увагу, що цих ласк не можливо отримати, якщо душа не молиться. Покірна ж, довірлива і витривала молитва годна все виблагати в Бога.

 

Треба молитися з довір'ям

Апостол Яків сильно настає на те, щоб ми молилися з довір'ям, якщо бажаємо, щоб молитва виєднала в Бога те, чого благаємо. Притім треба бути певними, що будемо вислухані, якщо молимося так, як треба, не сумніваючись про успіх молитви: Нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Св. Тома твердить, що «молитва черпає свою силу з любови, а успішність із віри та довір'я». Те саме твердить Св. Вернард, кажучи, що тільки наше довір'я виєднує нам Боже милосердя: «Господи, тільки надія виєднує нам Твоє помилування».

 

Наше довір'я до Божого милосердя сильно подобається Богові, бо так шануємо та прославляємо Його безконечну доброту, що бажав виявити нам у сотворенні світу. Пророк Давид кличе: Нехай тішаться всі, щопокладають на Тебе свою надію! Вони вічно співатимуть, і Ти хоронитимеш їх. Деінде ж каже: Бог - щит для всіх,що вдаються до Нього.

 

Скільки то обітниць вчинених для тих, що надіються на Бога, знаходимо у Святому Письмі!

 

Псальмопівець кличе: Не прогрішиться, хто надіється на Бога! Так, бо дальше каже Псальмопівець: Ось очіГоспода звернені на тих, що бояться Його та надіються на Його милосердя, бо Він вирятує від смерти їх життя. Деінде ж Сам Бог промовляє отак: Вирятую його, бо він надіявся на Мене. Буду з ним у недолі, врятую тапрославлю його. Слід звернути увагу на слова: «Бо він надіявся на Мене». Бог каже, що за те Він буде стерегти його і звільнить від ворогів та небезпеки упадку. Вкінці дасть йому вічну славу.

 

Пророк Ісая, говорячи про тих, що надіються на Бога каже: Хто вповає на Бога, в тому сила відновляється. Вінпідніме крила немов орел. Побіжить і не змучиться, піде і не втомиться". Хто надіється на Бога, той перестане бути немічним. В Бозі здобуде велику мужність. Через те не буде охляти, ані не втомиться на шляху спасіння, але бігтиме й летітиме немов орел. Пророк каже, що вся наша мужність полягає в довір'ї до Бога. Треба віддатися Божому милосердю і не занадто покладатися на власні зусилля та людські засоби, бо по словах цього пророка вмовчанці та надії вся ваша сила.

 

Чи ж трапився колись випадок, що б загинув той, хто покладався на Бога? Святий Дух запевняє нас, що такого випадку ніколи не було: Ніхто не застидається, як надіється на Господа! Це довір'я запевняло Давида, що ніколи не загине. Господи, - кликав він, - я вповаю на Тебе, нехай не буду повік завстиджений!

 

Хіба Бог годен обманити, питається св. Августин, якщо запевняє нас, що готовий піддержувати в небезпеках, коли удамося до Нього? Хіба віддалиться від нас, як звернемося до Нього? «Бог не є обманцем, який обіцяє поміч, а потім віддаляється від нас, як звертаємося до Нього за нею?» Пророк Давид зве блаженними тих, що покладаються на Бога: Блаженний той чоловік, що надіється на Тебе! Чому так? Бо хто, каже пророк, покладається на Бога, того окружає Боже милосердя: Милосердя оточує того, хто на Господа покладає своюнадію. Бог буде так оточувати і стерегти його з усіх сторін, що він буде безпечний серед ворогів, тому не лякатиметься небезпеки загинути.

 

Ось чому апостол Павло так сильно заохочує нас надіятися на Бога, бо ця надія виєднає нам велику нагороду: Отож не відкидайте свого довір'я, бо воно запевняє велику нагороду. Яке буде наше довір'я, такі будуть ласки, що воно виєднає нам. Якщо довір'я велике, то й ласки будуть великі. Св. Вернард твердить, що довір'я це безмежне джерело. Що більшого черпака хтось має (цебто в кого більше довір'я), той зачерпне в нього більше дібр: «Господи, ти в ніщо інше тільки в посуд довір'я збираєш олій Свого милосердя!». Пророк Давид вже раніше так молився: Господи, нехай Твоє милосердя пробуває над нами, бо ми надіялися на Тебе. Бачимо це на прикладі римського сотника. Спаситель похвалив його довір'я, заявляючи: Іди, нехай так буде, як ти повірив! Сам Господь заявив в об'явленні Св. Гертруді, що хто з довір'я молиться, той ніби завдає Йому таке насилля, що Він не годен відмовити йому того, чого прохає. Святий Іван Ліствичник твердить, що молитва завдає Богові насилля, але Він дорожить і любить його: «Молитва побожно силує Бога».

 

Св. Павло дає нам оцю пораду: Отож з довір'ям приступаймо до престола ласки, щоб отримати милосердя ізнайти благодать, що помагатиме нам тоді, як зайде потреба. Трон Божої ласки це Ісус Христос, що тепер сидить праворуч Отця не на престолі справедливости, а на троні ласки, щоб виєднувати пробачення, якщо ми згрішили, і подавати поміч, щоб витривали, якщо бажаємо бути Його приятелями. Треба завжди з довір'ям удаватися перед цей престол. Довір'я ж це ніщо інше тільки віра в Божу доброту і вірність. Бог обіцяв вислухати, як хтось молиться з довір'ям, але це довір'я має бути рішуче та певне.

 

Нехай нічого не сподіється, каже Св. Яків, коли хтось молиться і притім сумнівається, чи отримає: Хтосумнівається, той подібний до морської хвилі, яку вітер жене і кидає. Нехай такий чоловік не думає, що віндістане щось від Господа. Нічого не дістане, бо недовір'я, яке турбує його, зневажає Бога. Брак довір'я не дозволить Божому милосердю вислухати його прохання. Св. Василій каже: «Не отримав ласки, бо прохав без довір'я».

 

Цар Давид твердив, що наше довір'я до Бога повинно бути таке незрушне немов та гора, якої ніяк буря не годна стрясти: Ті, що надіються на Господа, подібні до гори Сіон. Не захитається повік, хто живе в Єрусалимі.

 

Господь звелів нам так само поступати, якщо бажаємо отримати ласку, якої благаємо: Чого тільки, молячись,попросите, вірте, що одержите, і станеться вам! Якої б ласки ви не попрохали, будьте певні, що отримаєте її. Якщо так зробите, то напевно станеться вам те, що хочете.

 

А) Джерело нашого довір'я

Дехто може спитатися: «На чім же я, нужденний, маю опирати своє довір'я, що отримаю те, чого прошу?» На чім? На обіцянці, що Ісус Христос дав нам: Просіть і отримаєте. Св. Августин питається: «Хто боявся б обману, коли Сама Правда обіцяє?» Як ми годні сумніватися, коли Бог, що є Самою Правдою, обіцяв дати те, чого попрохаємо молитвою в Нього? Той сам Святий Отець каже: «Бог не заохочував би благати, якщо б не хотів дати!» Бог напевно не заохочував би нас прохати в Нього ласк, якщо б не бажав дати їх. Тим часом Він до нічого не заохочує людей так сильно, як до молитви. Це бачимо у Святому Письмі: моліться, просіть, шукайте, тощо..., і отримаєте те, чого бажаєте! Просіть, чого хочете, і станеться вам! - каже Божественний Спаситель.

 

Спаситель навчив нас проказувати молитву Отче наш, щоб ми молилися з належним довір'ям. Звертаючись до Бога за ласками, яких потребуємо, щоб осягнути вічне спасіння, звемо Бога в цій молитві не паном, але Батьком, і то нашим Батьком. «Наш Отче». В молитву «Отче наш» Господь вложив всі ласки, яких потребуємо, щоб спастися.

 

Спаситель бажає, щоб ми благали в Бога ласк із таким великим довір'ям, з яким бідний або хворий син прохає хліба або лікарства в свого батька. Якщо син умирає з голоду, то вистачить, щоб тільки виявив голод свому батькові, і він негайно постачить йому бажану поживу. Якщо б часом трохи затроїв себе, то вистачає, щоб згадав батькові про своє нещастя, і батько зараз намагатиметься злічити його. Отож треба вірити Божим обітницям і з довір'ям та без вагання молитися Богові. Притім слід бути рішучим і певним, як каже Св. Павло: Безвагання тримаймося надії, якувизнаємо, бо вірний Той, що обіцяв. Нема сумніву, що Бог дотримує Свої обітниці. Через те наше довір'я до Цього має бути непохитне, що Він вислухає нас і подасть те, чого просимо. Інколи буває, що через духовну посуху або якусь провину не відчуваємо в собі почувального довір'я, що його бажали б відчувати. Не зважаючи на це, все одно молімся, бо Бог напевно вислухає нас. Може й тоді ще скоріше вислухає, бо будемо молитися з меншим довір'ям до себе самих і з більшим довір'ям до Божої доброти І вірности. Бог же прирік вислухати тих, що моляться.

 

О, як сильно наша надія подобається Богові під час турбот, страхів і спокус, хоча б ми не відчували в собі надії, бо в душі запанувало почуття недовірливости через те, що вона знаходиться в стані безпотішности! Саме за те апостол Павло хвалить патріярха Авраама, бо він надіявся проти надії.

 

Святий апостол Іван твердить, що напевно стане святим, хто безпохитно довіряє Богові: Хто має таку надію наБога, той стає таким чистим як є ( Бог),бо Господь наділяє обильними ласками тих, що покладаються на Нього.

 

Не зважаючи на жахливі тортури, що тирани приготовляли їм. багато мучеників, дівчат і дітей, що були скріплені цим довір'ям, потрапило перетерпіти всі муки І болі.

 

Інколи здається, що Бог не хоче вислухати нас, як молимося. Все таки не слід залишати молитви 1 надії! Тоді треба повторяти зо страдницьким Йовом: Не перестану надіятися, хоча б Він убив мене. Йов ніби отак промовляв: «Мій Боже, не перестану молитися і надіятися на Твоє милосердя, хоча б Ти прогнав мене від Себе!» І нам слід так само поступати. Тоді отримаємо від Господа все, чого попрохаємо.

 

Так поступила ханаанська жінка, і отримала від Ісуса Христа те, чого хотіла, Ця жінка мала біснувату дочку. Бідна мати прийшла до Спасителя 1 прохала, щоб звільнив її дочку від диявола: Господи: сину Давидів,змилосердися надо мною. Демон сильно мучить мою дочку! Господь відказав їй, що Його послано тільки до ізраїльтян, а не до поган, до яких вона належала. Вона не зневірилися, але ще з більшим довір'ям повторила своє прохання, кажучи: «Господи, Ти можеш потішити, отож потіш мене! Ісус відповів їй: Не годиться брати хліб віддітей і кидати псам! А вона відказала: Так, Господи, але й пси їдять кришки, що падають зо столів їхніх панів! Зобачивши велике довір'я цієї жінки, Спаситель похвалив її та подав бажану ласку, кажучи: О жінко, сильна твоявіра! Нехай буде так, як бажаєш собі! Хто ж бо коли взивав Господа, кличе Сирах, а Він знехтував його та не поміг йому? Хто ввізвав Його, а Він погордив ним?

 

Св. Августин каже, що молитва це ключ, який відчиняє нам небо. Як наша молитва підноситься до неба, то бажана ласка сходить звідтіля: «Молитва праведника це ключ до неба: прохання іде до неба, а Боже милосердя сходить з неба» ⁷⁸). Пророк Давид написав, що наші благання і Боже милосердя лучаться разом: Нехай буде благословенний Бог, що не відкинув моєї молитви і Своєї ласки від мене! Св. Августин твердить, що треба бути певними, що Бог уже вислухує нас, як тільки зачнемо молитися: «Якщо не перестаєш молитися, то будь певний, що Його милосердя не віддалиться від тебе».

 

Скажу про себе, що ніколи не відчуваю більшої духовної потіхи і довір'я спастися, як тоді, коли молюся та поручаю себе Богові. Думаю, що всі інші християни так само почуваються, бо всі інші познаки нашого спасіння непевні та помильні. Зате це певна і непомильна правда, що Бог вислухує того, хто з довір'ям молиться, бо Він не годен не дотримати Своїх обітниць.

 

Повторяймо з апостолом Павлом, як почуваємося слабі та немічні, щоб перемогти якусь пристрасть чи трудність або виконати те, що Бог велить: Все можу в Тім, що скріпляє мене! Отож не кажім: «Я не годен. Не маю сили!» Напевно ми не годні нічого доконати власними силами, але годні все виконати з Божою поміччю. Якщо б Бог сказав комусь: «Візьми на плечі цю гору та неси її, бо Я поможу тобі!», то чи не був би він нерозумним і безвірком, якщо б відказав: «Не візьму, бо не маю сили нести її!»

 

Подібно діється з нами. Якщо бачимо власну нужду та неміч або зазнаємо сильних спокус, то не слід зневірюватися. Навпаки, тоді треба підняти очі до Бога та промовити з царем Давидом: Зо мною Господь. Небоюся. Що зробить мені людина?.. Побачу загибель своїх ворогів. Якщо ж знайдемося в небезпеці зневажити Бога або маємо якусь іншу важну справу, але не знаємо, що робити, то поручаймо себе Богові, кажучи: Господьмоє світло та спасіння. Кого б мав я боятися? і будьмо певні, що Господь просвітить і захоронить нас від всякого зла.