Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


«разок тесту дл€ контролю знань. © ≤ванова “.¬.,  ривопишина ќ.ј., —ахно ѕ.≤.,  ол≥сник Ћ.ќ., 2011 ISBN 978- 966- 657-319-6 © —умський державний ун≥верситет




”ƒ  159.9(075.8)

ЅЅ  88.48

 

© ≤ванова “.¬.,  ривопишина ќ.ј.,
—ахно ѕ.≤.,  ол≥сник Ћ.ќ., 2011
ISBN 978- 966- 657-319-6 © —умський державний ун≥верситет, 2011

 

¬≥д редактора

–озвиток сусп≥льства, реформуванн€ системи соц≥альних в≥дносин, розвиток економ≥ки та культури передбачаЇ формуванн€ самоњ людини €к найб≥льшоњ ц≥нност≥ сусп≥льства. ” Ђƒержавн≥й нац≥ональн≥й програм≥ Ђќсв≥таї ”крањна ’’≤ стол≥тт€ї зазначаЇтьс€ необх≥дн≥сть формуванн€ всеб≥чноњ ≥ гармон≥йноњ особистост≥ €к пров≥дного завданн€ системи осв≥ти. “ак≥ завданн€ вимагають нового, б≥льш широкого п≥дходу до навчанн€ у систем≥ вищоњ осв≥ти. ќдним ≥з таких п≥дход≥в Ї гуман≥зац≥€ осв≥ти.

¬себ≥чний розвиток особистост≥ передбачаЇ не просто п≥дготовку њњ €к вузького спец≥ал≥ста високоњ квал≥ф≥кац≥њ, але й €к громад€нина своЇњ держави, активного д≥€ча з властивими йому ≥нтересами, переконанн€ми, св≥тогл€дом. ”се це можливо лише за умови волод≥нн€ системою знань основ наук гуман≥тарного спр€муванн€, у тому числ≥ й психолог≥њ.

ќволод≥нн€ основами психолог≥чних знань необх≥дне кожному спец≥ал≥сту, адже в≥н живе ≥ буде працювати з ≥ншими людьми, що вимагаЇ врахуванн€ њх ≥ндив≥дуально-психолог≥чних особливостей, можливостей людей, њх спр€муванн€ ≥ т. ≥н.

Ќавчальний пос≥бник Уѕсихолог≥€Ф написаний колективом автор≥в: розд≥ли 1, 3, 5, 7, 14, 16, 17,18 ( удо€р Ћ.ћ.), розд≥ли 2, 10, 13, 15 (≤ванова “.¬.), розд≥л 4 ( ол≥сник Ћ.ќ.), розд≥л 6, 8 (—ахно ѕ.≤.), розд≥л 9 ( удо€р Ћ. ћ.,  ол≥сник Ћ.ќ.), розд≥ли 11, 12 (≤ванова “.¬.,  удо€р Ћ.ћ.).
Ќавчально-методичн≥ матер≥али (запитанн€ дл€ самоконтролю, практичн≥ зан€тт€, зразок тесту дл€ контролю знань, список л≥тератури) п≥дготував  удо€р Ћ.ћ.

 

1. ѕсихолог≥€ €к наука

1.1. ѕредмет психолог≥њ.

1.2. Ќарис ≥стор≥њ розвитку психолог≥њ у стародавн≥ часи та середньов≥чч≥.

1.3. ѕсихолог≥€ нового часу. ќсновн≥ п≥дходи до вивченн€ псих≥ки людини.

1.4. ћетоди психолог≥чних досл≥джень.

1.1. ѕредмет психолог≥њ

—лово психолог≥€ походить в≥д грецьких сл≥в psyche - душа та logos - вченн€. “ому перше визначенн€ ц€ наука одержала €к вченн€ про душу. ѕон€тт€ Ђдушаї мало рел≥г≥йний та ≥деал≥стичний характер ≥ не завжди в≥дображало сутн≥сть тих чи ≥нших €вищ. —ьогодн≥ наукова психолог≥€ у пон€тт≥ Ђдушаї обТЇднуЇ вс≥ псих≥чн≥ про€ви людини, або псих≥ку. “ерм≥н Ђпсихолог≥€ї збер≥гаЇтьс€ €к данина поваги до стародавн≥х мислител≥в.

Ѕудь - €ка наука починаЇтьс€ з факт≥в. ‘актами дл€ психолог≥њ Ї псих≥ка або псих≥чне житт€ людини. ѕсих≥ка Ц це властив≥сть високоорган≥зованоњ матер≥њ в≥дображати обТЇкти д≥йсност≥. ѕсих≥ка людини складаЇтьс€ з 3 груп факт≥в:

- псих≥чн≥ процеси;

- псих≥чн≥ стани;

- псих≥чн≥ властивост≥.

ѕсих≥чн≥ процеси ≥нод≥ називають псих≥чними функц≥€ми. ¬они Ї первинними регул€торами повед≥нки людини. ” них ч≥тко можна ви€вити початок, проходженн€ ≥ завершенн€. “обто псих≥чн≥ процеси мають динам≥чн≥ характеристики Ц тривал≥сть ≥ ст≥йк≥сть. ѕсих≥чн≥ процеси под≥л€ють на дв≥ групи: п≥знавальн≥, або когн≥тивн≥, та емоц≥йно - вольов≥. ƒо п≥знавальних процес≥в належать: в≥дчутт€, сприйманн€, памТ€ть, мисленн€, у€ва. ƒо емоц≥йно-вольових Ц емоц≥њ, почутт€, вол€.

ѕсих≥чн≥ стани - це в≥дносно статичн≥ та ст≥йк≥ псих≥чн≥ утворенн€. ¬они, €к правило, не усв≥домлюютьс€ людиною. ѕрикладом псих≥чних стан≥в можуть бути настр≥й, бадьор≥сть, втома, апат≥€, депрес≥€, ейфор≥€, страх, зосереджен≥сть, тривога, пан≥ка. ”с≥ вони характеризуютьс€ тривал≥стю, спр€мован≥стю, ст≥йк≥стю, ≥нтенсивн≥стю.

ѕсих≥чн≥ властивост≥ Ц субТЇктивн≥ особливост≥, що визначають усп≥шн≥сть д≥€льност≥ людини. ¬они харак≠теризуютьс€ пост≥йн≥стю ≥ формуютьс€ у процес≥ наполегливоњ д≥€льност≥. “ому можна вид≥лити так≥ псих≥чн≥ властивост≥: сприйн€тлив≥сть, чуттЇв≥сть, емоц≥йн≥сть, холод≠н≥сть, розсудлив≥сть, наполеглив≥сть, вдумлив≥сть, ≥н≥ц≥атив≠н≥сть, старанн≥сть, в≥дпов≥дальн≥сть, безв≥дпов≥дальн≥сть ≥ т.≥н.

¬и€влений факт не завжди може стати предметом наукового досл≥дженн€. ƒл€ того щоб фактом зац≥кавилас€ наука, в≥н маЇ повторюватис€, ≥ повторюватис€ законом≥рно. Ќаприклад, п≥сл€ наполегливоњ ≥ важкоњ прац≥ законом≥рно настаЇ втома.

 ожне псих≥чне €вище маЇ св≥й ч≥тко визначений механ≥зм. ” псих≥ц≥ людини вид≥л€ють три механ≥зми: в≥дображенн€, проектуванн€ та опредметненн€.

¬≥дображенн€ Ц це загальна властив≥сть матер≥њ в≥дтворювати обТЇктивну д≥йсн≥сть. ѕсих≥чне в≥дображенн€ Ц не просто в≥дтворенн€ д≥йсност≥, а й створенн€ образ≥в чуттЇвого, лог≥чного та у€вного характеру. ÷≥ образи знаход€ть вт≥ленн€ у продуктах культури людини. ѕсих≥чне в≥дображенн€ маЇ обТЇктивну детерм≥нац≥ю, завжди активне, маЇ випереджувальний характер ≥ пост≥йно розвиваЇтьс€.

ѕроектуванн€ Ц це сукупн≥сть певних д≥й з≥ створенн€ образ≥в в≥дпов≥дно до мети д≥€льност≥. —творен≥ образи можуть бути заф≥ксован≥ на папер≥ у вигл€д≥ схем, креслень, план≥в ≥ т.≥н., що п≥зн≥ше буде матер≥ал≥зоване, тобто буде створений певний обТЇкт (споруда, техн≥чний пристр≥й), що забезпечить задоволенн€ певних потреб.

ќпредметненн€ Ц це процес вт≥ленн€ людських душевних сил в образ застиглоњ предметност≥. «авд€ки цьому образи проектуванн€ знаход€ть вт≥ленн€ у певних обТЇктах матер≥альноњ культури. ќпредметненн€ маЇ три форми:

- матер≥альну Ц реальна прац€;

- псих≥чну Ц в≥дображенн€ обТЇктивного св≥ту та переживанн€ цього в≥дображенн€;

- особист≥сну Ц творенн€ самого себе, самоосв≥та та самовихованн€.

–озгл€нут≥ три блоки зм≥сту науки дають нам можлив≥сть визначити пон€тт€ психолог≥њ.

ѕсихолог≥Їю називаЇтьс€ наука, що вивчаЇ факти, законом≥рност≥ та механ≥зми псих≥ки людини.

ƒуже часто дають ≥нше визначенн€, повТ€зане з≥ зм≥стом псих≥чних €вищ.

ѕсихолог≥Їю називаЇтьс€ наука, що вивчаЇ псих≥чн≥ процеси, псих≥чн≥ стани та псих≥чн≥ властивост≥.

 

1.2. Ќарис ≥стор≥њ розвитку психолог≥њ у стародавн≥ часи та у середньов≥чч≥

ѕсихолог≥€ €к наука маЇ ≥стор≥ю б≥льше двох тис€ч рок≥в. ” ≥сторичному розвитку психолог≥њ вид≥л€ють 4 основн≥ пер≥оди:

ѕерший. ѕсихолог≥€ €к наука про душу. ¬иникла у стародавньому св≥т≥. ≤снуванн€м душ≥ стародавн≥ мислител≥ намагалис€ по€снити т≥ чи ≥нш≥ €вища у житт≥ людини.

ƒругий. ѕсихолог≥€ €к наука про св≥дом≥сть. ¬иникла у XVII ст. —проможн≥сть людини думати, в≥дчувати, бажати ≥ т.≥н. назвали св≥дом≥стю. √оловним методом досл≥дженн€ вважалась ≥нтроспекц≥€ (самоспостереженн€).

“рет≥й. ѕсихолог≥€ €к наука про повед≥нку. ¬иникла у XX ст. «авданн€ психолог≥њ зводилос€ до вивченн€ того, що можна безпосередньо спостер≥гати, а саме повед≥нку. ѕочутт€, мотиви ≥ т. ≥н. не враховувалис€.

„етвертий. ѕсихолог≥€ €к наука про факти, законом≥рност≥ та механ≥зми псих≥ки. ¬иникла у XX ст.

¬иникненн€ пон€тт€ Ђдушаї повТ€зане з ан≥м≥стичними погл€дами стародавн≥х народ≥в. јн≥м≥стичний в≥д латинського anima Ц душа. ƒуша у€вл€лась €к своЇр≥дна нематер≥альна субстанц≥€, дв≥йник т≥ла. ¬она незалежна в≥д т≥ла. ћоже перебувати у т≥л≥, а може ≥ покидати його п≥д час сну, знепритомленн€ та смерт≥. ” останньому випадку вона чогось не повертаЇтьс€ до т≥ла. ƒуш≥ мертвих людей створюють особлив≥ обТЇднанн€.

ƒругим напр€мком розум≥нн€ душ≥ був г≥лозоњзм. ÷е вченн€ заперечуЇ в≥дм≥нност≥ живого ≥ неживого ≥ стверджуЇ загальну одухотворен≥сть. √≥лозоњсти вважали, що все у природ≥ маЇ душу: люди, тварини, рослини, гори, кам≥нн€, найдр≥бн≥ш≥ частинки п≥скуЕ

јн≥м≥зм ≥ г≥лозоњзм розгл€даютьс€ €к перший ф≥лософсько-м≥фолог≥чний п≥дх≥д до по€сненн€ особливоњ категор≥њ псих≥чного. ≈лементи ан≥м≥зму ≥ г≥лозоњзму присутн≥ у вченн€х стародавн≥х мислител≥в.

јристотель (384 Ц 322 рр. до н.е.) Ц стародавн≥й ф≥лософ, засновник психолог≥чноњ системи, що визначила пошуки по€снень душевноњ д≥€льност≥ на стол≥тт€. ƒушу в≥н розгл€дав €к складне утворенн€, Їдине з т≥лом. ƒуша ≥ т≥ло нерозривн≥, душ≥ належить головна роль, вона Ї формою форм, або ентелех≥Їю. “≥лу ж в≥н в≥дводив п≥дпор€дковану, або другор€дну роль. ƒуша €к форма орган≥зац≥њ т≥ла Ї непод≥льною, але ви€вл€Їтьс€ у трьох функц≥€х: вегетативн≥й, рухов≥й ≥ чуттЇв≥й та розумн≥й.

¬егетативна (рослинна) функц≥€ властива рослинам, тваринам, людин≥. –ухова ≥ чуттЇва Ц тваринам ≥ людин≥. –озумна Ц лише людин≥. ÷≥ функц≥њ душ≥ Ї р≥вн€ми њњ еволюц≥њ.

ƒжерелом п≥знанн€ јристотель вважав в≥дчутт€, що Ї результатом зовн≥шн≥х вплив≥в на органи чутт€. ћисленн€ Ї властив≥стю т≥льки душ≥, що залежить в≥д т≥ла.

ƒуша неповн≥стю смертна. –азом з т≥лом помирають дв≥ функц≥њ душ≥. –озумна функц≥€ безсмертна.

јристотель вперше в ≥стор≥њ людства написав психолог≥чний трактат Ђѕро душуї. ” ньому в≥н обірунтовуЇ своњ погл€ди на душу. „ас написанн€ трактату Ђѕро душуї вважають часом виникненн€ психолог≥њ €к науки,

јристотел€ Ц автора трактату Ц засновником психолог≥њ.

ѕриродничо-ф≥лософське по€сненн€ душ≥ јристотелем знаходить продовженн€ у атом≥стичному вченн≥ ƒемокр≥та (460-370 рр. до н.е.). ƒемокр≥т розум≥в душу €к причину руху т≥ла. ¬она матер≥альна ≥ складаЇтьс€ з атом≥в. јтоми Ц кул€ст≥, непод≥льн≥, вогн€н≥, рухом≥ частинки матер≥њ, а зв≥дси душа Ц це Ђособливого роду вогонь ≥ теплої. ƒуша смертна, вона помираЇ разом ≥з т≥лом. ƒжерелом п≥знанн€ Ї чуттЇвий досв≥д €к насл≥док впливу атом≥в ≥з навколишнього св≥ту на атоми орган≥в чутт€.

ѕогл€ди јристотел€ ≥ ƒемокр≥та можна обТЇднати у матер≥ал≥стичний п≥дх≥д до розум≥нн€ душ≥. ћатер≥ал≥стичний п≥дх≥д по€снюЇ особливост≥ псих≥ки д≥Їю матер≥альних, обТЇктивних сил.

ѕротилежну точку зору в≥дстоював стародавн≥й ф≥лософ ѕлатон (427-347 рр. до н.е.). Ќа в≥дм≥ну в≥д јристотел€ ≥ ƒемокр≥та ѕлатон вважав, що душа нематер≥альна, вона Ї ≥деЇю, безсмертною сутн≥стю. ƒуш≥ живуть у занебесному, в≥чному св≥т≥ ≥дей. —аме там душ≥ набувають знанн€ про св≥т, п≥знають добро ≥ зло. ѕ≥д час народженн€ людини душа вт≥люЇтьс€, тобто зТЇднуЇтьс€ з т≥лом на весь пер≥од земного житт€. ѕотрапивши у таке Ђмерзеннеї створ≥нн€, €к т≥ло людини, душа забуваЇ вс≥ знанн€. “ому навчанн€ Ї н≥чим ≥ншим €к пригадуванн€м знань. ƒоросл≥ мають допомагати пригадуванню. ѕ≥сл€ смерт≥ людини душа повертаЇтьс€ у св≥т ≥дей.

Ќа думку ѕлатона, душа складна. ¬она складаЇтьс€ з розуму, мужност≥ ≥ хтивост≥ або похот≥. –озум, на думку ѕлатона, розм≥щуЇтьс€ у голов≥, мужн≥сть у груд€х, а хтив≥сть у черевн≥й порожнин≥. ÷≥ частини душ≥ у р≥зних людей розвинен≥ неоднаково. якщо краще розвинений розум, то так≥ люди Ї ф≥лософами (вони мають правити державою), €кщо мужн≥сть Ц воњни (мають захищати державу), €кщо хтив≥сть Ц рем≥сники, хл≥бороби, раби (вони мають працювати ≥ створювати матер≥альн≥ ц≥нност≥).

ѕлатон≥вський п≥дх≥д до розум≥нн€ феномену душ≥ у стародавньому св≥т≥ називають ≥деал≥стичним.

—тародавн≥й л≥кар √ален (129 -199 рр.) уперше в ≥стор≥њ людства п≥д≥йшов до розум≥нн€ св≥домост≥. ¬≥н розд≥лив €вища, що в≥дбуваютьс€ у мисленн≥ та у сн≥. «окрема, в≥н розмежував спроможн≥сть людини волод≥ти знанн€ми про власн≥ розумов≥ й вольов≥ д≥њ та ≥нш≥ про€ви псих≥чного.

≈поха середньов≥чч€ характеризуЇтьс€ пануванн€м рел≥г≥йноњ ≥деолог≥њ у сусп≥льств≥. –ел≥г≥йна або теолог≥чна (в≥д грецького teos Ц бог) ≥деолог≥€ вимагала в≥д людини залишатис€ на самот≥ з самою собою, прагнучи до всевишнього, в≥дмовитис€ в≥д мирського житт€ ≥ плотських ут≥х. ” цей час погл€ди на душу висв≥тлювались у контекст≥ теолог≥чних теор≥й.

ѕлот≥н (205 - 270 рр.) Ц ф≥лософ. Ќа думку ѕлот≥на св≥товий процес починаЇтьс€ з божественного начала, що ви€вл€Їтьс€ спочатку €к св≥товий розум пот≥м, €к душа св≥ту. ћета людського житт€, на думку ѕлот≥на, сходженн€ до початкового (божественного). ƒуша маЇ зневажати земне ≥ любити його чистою любовТю. ÷ього можна дос€гти шл€хом стримуванн€ т≥лесних сил ≥ розвитком духовних сил.

«нанн€ душа одержуЇ в≥д розуму. –еальне бутт€ в≥дкрите дл€ душ≥. ƒуша маЇ лише вм≥ти повернутис€ до самоњ себе, п≥знати свою сутн≥сть. ÷е можливо шл€хом очищенн€ ≥ упод≥бненн€ божеству.

јвгуст≥н (354-430 рр.) Ц христи€нський теолог. ѕогл€ди јвгуст≥на обгрунтовуютьс€ вченн€м про бога €к принцип бутт€. Ѕутт€ бога можна вивести з людського мисленн€. ћетою розуму Ї самоп≥знанн€ та богоп≥знанн€. јвгуст≥н до складу людськоњ душ≥ вносить св≥дом≥сть. Ќа його думку, душа маЇ вс≥ знанн€ ≥ живе та рухаЇтьс€ у боз≥. ƒостов≥рн≥сть знань перев≥р€Їтьс€ внутр≥шн≥м досв≥дом. ƒуша маЇ повернутис€ до себе ≥ п≥знати власну д≥€льн≥сть. Ќов≥тн≥м у вченн≥ јвгуст≥на Ї проблема динам≥ки людськоњ особистост≥. ” своњй прац≥ Ђ—пов≥дьї јвгуст≥н показуЇ внутр≥шн≥й розвиток в≥д немовл€ти до дорослого, показуЇ суперечливий характер становленн€ особистост≥. ќск≥льки у душ≥ особистост≥ багато т≥лесних Ђпр≥рвї, то необх≥дна божа благодать, що вр€туЇ њњ. ќдн≥Їю ≥з людських сп≥льностей Ї Ђград божийї. ÷е духовна сп≥льн≥сть, що грунтуЇтьс€ на Ђлюбов≥ до бога, доведен≥й до зневажанн€ себеї. ј зв≥дси висновок про прагненн€ до всевишнього.

‘ома јкв≥нський (1225 - 1274) Ц середньов≥чний ф≥лософ ≥ теолог. Ѕутт€ бога в≥н виводить з бутт€ речей. Ћюдину в≥н розгл€даЇ €к особист≥сне поЇднанн€ душ≥ ≥ т≥ла. ƒуша нематер≥альна, своЇ завершенн€ одержуЇ лише через т≥ло. ƒуша людини Ї формою т≥ла. ‘. јкв≥нський звертаЇтьс€ до особистоњ душ≥. ќсобист≥сть дл€ нього Ђнайшл€хетн≥ше у вс≥й розумн≥й природ≥ї. ƒо складу особистост≥ в≥н включаЇ ≥нтелект €к частину ц≥лого. “≥льки у боз≥ ≥нтелект Ї сутн≥стю. Ќезважаючи на спроможн≥сть ≥нтелекту до п≥знанн€, у житт≥ людини любов до бога важлив≥ша, н≥ж п≥знанн€ бога.

“еолог≥чн≥ вченн€ середн≥х в≥к≥в поЇднали душу з т≥лом, душу з богом, душу з ≥нтелектом та знанн€м ≥ св≥дом≥стю. ¬се це говорить про те, що у т≥ часи душа, св≥дом≥сть, ≥нтелект набули €к рел≥г≥йного, так ≥ м≥стичного характеру.

1.3. ѕсихолог≥€ нового часу. ќсновн≥ п≥дходи до вивченн€ псих≥ки людини

”с€ епоха середн≥х в≥к≥в характеризуЇтьс€ поступовим зростанн€м виробництва, к≥лькост≥ населенн€, урбан≥зац≥Їю. «м≥ни у соц≥альному середовищ≥ викликають њх необх≥дн≥сть у ≥деолог≥њ та псих≥ц≥ людини. “ак≥ зм≥ни починаютьс€ у XIV ст. ≥ знаменують епоху ¬≥дродженн€. ÷е епоха переходу середньов≥чного феодал≥зму до новоњ системи соц≥альних в≥дносин Ц кап≥тал≥стичних. —аме у ц≥ часи виникаЇ великий ≥нтерес до людини ≥ њњ почутт≥в. «а словами я. Ѕуркхардта (1818-1897 рр.), в≥дбуваЇтьс€ Ђв≥дкритт€ людиниї.  . —алютат≥ (1331-1406 рр.) ≥ Ћ. Ѕредн≥ (1369 -1444 рр.) ввод€ть слово humanitas €к властив≥сть людини, що визначаЇ њњ людську г≥дн≥сть ≥ прагненн€ до знань.

” ц≥ часи мистецтво зв≥льн€Їтьс€ в≥д рел≥г≥йного зм≥сту ≥ в≥дроджуЇтьс€ природничонауковий напр€мок. ¬иникаЇ необх≥дн≥сть у науковому по€сненн≥ природних, сусп≥льних та псих≥чних €вищ. ƒл€ цього необх≥дно використовувати досл≥ди, оптику, механ≥ку, математику, анатом≥ю. ¬се це поступово переростаЇ у наполегливу працю в≥дкритт€ закон≥в природи.

XVI ст. Ц час великих в≥дкритт≥в у механ≥ц≥, астро≠ном≥њ, математиц≥. Ќ.  оперн≥к (1473 - 1543 рр.), ƒ. Ѕруно (1548 - 1600 рр.), √. √ал≥лей (1564 - 1642 рр.) - засновники класичноњ науки Ќового часу. —аме вони довели необх≥дн≥сть анал≥зу €вищ д≥йсност≥, в≥дкритт€ закон≥в природи. “ак починаЇтьс€ д≥€льн≥сть теоретичного мисленн€. ” природничонауковому напр€мку значних результат≥в дос€гли медицина, анатом≥€, ф≥з≥олог≥€. “ак поступово формуЇтьс€ п≥знанн€ шл€хом досл≥д≥в, що прийшли на зм≥ну догмам ≥ схоластиц≥.

Ќ≥мецьк≥ схоласти –. √оклен≥ус та ќ.  ассман ввод€ть у вживанн€ терм≥н Ђпсихолог≥€ї (1590 р.). ÷е св≥дчить про зростанн€ ≥нтересу до питань психолог≥чного зм≥сту ≥ визначаЇ майбутн≥ зм≥ни у погл€дах на душу. Ќа нашу думку, заслуговують на увагу вченн€ ƒ. Ћокка, ∆.. Ћаметр≥ та

–. ƒекарта.

ƒ. Ћокк (1632 -1704 рр.) Ц англ≥йський ф≥лософ. ” пси≠хо≠лог≥њ в≥домий €к засновник емп≥ричноњ (досв≥дноњ) психолог≥њ в≥д латинського empiria Ц досв≥д. Ќа думку
ƒ. Ћокка, вс≥ знанн€ поход€ть з досв≥ду. ƒосв≥д под≥л€Їтьс€ на зовн≥шн≥й та внутр≥шн≥й. «овн≥шн≥й досв≥д Ц д≥€льн≥сть зовн≥шн≥х орган≥в чутт€, внутр≥шн≥й Ц сприйманн€ власноњ внутр≥шньоњ д≥€льност≥. Ћюдина народжуЇтьс€ на св≥т без будь-€ких знань та ≥дей. ƒуша людини в≥д народженн€ чиста дошка tabula rasa. —аме досв≥д на ц≥й дошц≥ напише л≥тери.

∆. Ћаметр≥ (1709 -1751 рр.) - французький ф≥лософ, засновник сенсуал≥зму (в≥д латинського sensus - почутт€, в≥дчутт€). Ќа думку сенсуал≥ст≥в, п≥дгрутт€м псих≥чного житт€ Ї чуттЇв≥ враженн€. ∆. Ћаметр≥ п≥дкреслюЇ Їдн≥сть душ≥ ≥ т≥ла. ѕров≥дну роль в≥н в≥дводить т≥лу, а тому дл€ п≥знанн€ душ≥ необх≥дно спочатку п≥знати т≥ло. ≤дењ сенсуал≥зму визначили ≥ перш≥ експериментальн≥ роботи з психолог≥њ. «авданн€ експерименту пол€гаЇ, на думку сенсуал≥ст≥в, у зТ€суванн≥ первинних чуттЇвих елемент≥в (в≥дчутт≥в), що складають п≥дгрунт€ всього складного психичного житт€ людини.

Ѕурхливий розвиток механ≥ки та машинного виробництва викликав до житт€ механ≥стичне розум≥нн€ св≥ту, житт€ ≥ д≥€льност≥ живих орган≥зм≥в (у тому числ≥ й людини). —в≥т розум≥Їтьс€ €к система машин. “≥ло тварини ≥ людини Ї автоматом. ƒ≥€льн≥сть т≥ла самоуправл€Їтьс€ без участ≥ душ≥.

“иповим представником механ≥стичного розум≥н€€ св≥ту та живих орган≥зм≥в Ї –ене ƒекарт (1596 Ц 1650 рр.) - французький ф≥лософ. Ќа його думку, д≥€льн≥сть серц€ управл€Їтьс€ механ≥кою кровооб≥гу, а мТ€з≥в Ц особливою будовою ≥ д≥€льн≥стю нервовоњ системи. —аме нервова система опосередковуЇ взаЇмод≥ю живих орган≥зм≥в ≥з навколишн≥м св≥том. Ќервова система складаЇтьс€ з мозку та нерв≥в, що в≥дход€ть в≥д нього. Ќерви у€вл€лись €к порожнинн≥ трубочки, наповнен≥ ЂжиттЇвим духомї. «овн≥шн≥ предмети д≥ють на перифер≥йн≥ зак≥нченн€ нерв≥в ≥ викликають рух ЂжиттЇвого духуї до мозку, а зв≥дти до мТ€з≥в, викликаючи њх скороченн€. “ак стверджуЇтьс€ зовн≥шн€ детерм≥нац≥€ руху.

–озгл€нута схема руху, або д≥€льност≥ мТ€з≥в, Ї н≥ чим ≥ншим €к рефлексом Ц в≥дпов≥ддю орган≥зму на подразненн€ рецептор≥в. —аме –. ƒекарт уперше в ≥стор≥њ людства обгрунтував пон€тт€ рефлексу €к основного акту нервовоњ системи.

 р≥м матер≥ального рефлексу, у вченн≥ –. ƒекарта вид≥л€Їтьс€ св≥дом≥сть €к безпосереднЇ знанн€ душ≥ про саму себе. “ак виникаЇ дуал≥зм у розум≥нн≥ псих≥ки. « одного боку, ≥снуЇ душа, що т≥льки мислить, а з ≥ншого Ц т≥ло, що т≥льки рухаЇтьс€. ¬плив зовн≥шних обТЇкт≥в викликаЇ враженн€ про них, але не даЇ справжн≥х знань. «нанн€ закладаютьс€ у душ≥ в≥д народженн€ у вигл€д≥ природжених ≥дей. ≈моц≥йн≥ стани виникають рефлекторно, вони рухають Ђмашину т≥лаї. ѕор€д з ними ≥снують духовн≥ почутт€ ≥ безт≥лесн≥ вольов≥ ≥мпульси. ƒжерелом останн≥х Ї субстанц≥€ св≥домост≥.

ѕ≥д впливом вченн€ –. ƒекарта розвивалас€ вс€ психолог≥€ нового часу. ≤снуванн€ рефлекс≥в ≥ св≥домост≥ вимагало њх експериментального вивченн€.

ѕерш≥ експериментальн≥ психолог≥чн≥ досл≥дженн€ пров≥в н≥мецький вчений ≈. ¬ебер (1795 Ц 1878 рр.). ¬≥н експериментально досл≥див чутлив≥сть шк≥ри людини ≥ встановив одну з центральних законом≥рностей в≥дчутт≥в Ц пор≥г розмежуванн€. ѕ≥зн≥ше н≥мецький учений √.“. ‘ехнер (1801 Ц 1887 рр.) математично обгрунтував цей закон. —ьогодн≥ закон ¬ебера Ц ‘ехнера Ї головним психо-
ф≠≥з≥ологичним законом. ¬≥н в≥дображаЇ пропорц≥йну залежн≥сть ≥нтенсивност≥ в≥дчутт≥в в≥д логарифма ≥нтенсивност≥ подразника.

√.“. ‘ехнер Ї зразком використанн€ точних метод≥в у психолог≥њ.

ƒосл≥дженн€ ≈. ¬ебера та √.“. ‘ехнера стали п≥дгрунт€м виникненн€ експериментальноњ та обТЇктивноњ психолог≥њ.

” 1879 р. у Ћейпциз≥ ¬≥льгельм ¬ундт (1832 Ц 1920 рр.) заснував першу у св≥т≥ психолог≥чну лаборатор≥ю. ¬≥н вважав, що св≥дом≥сть необх≥дно розд≥л€ти на складов≥ елементи ≥ вивчати законом≥рн≥ звТ€зки м≥ж ними. ” лаборатор≥њ ¬. ¬ундта вивчалис€ в≥дчутт€, швидк≥сть реакц≥њ на р≥зноман≥тн≥ подразники, увага, почутт€ та ≥н. “ак почалос€ систематичне накопиченн€ психолог≥чних факт≥в експериментальним методом. ќск≥льки ¬. ¬ундт запропонував вид≥л€ти струк≠турн≥ елементи св≥домост≥, то його вважають засновником структурал≥стичного п≥дходу до вивченн€ псих≥ки. —утн≥сть цього п≥дходу пол€гаЇ саме у вид≥ленн≥ структурних складових псих≥ки та вивченн€ њх експериментальними методами.

ѕор€д ≥з структурал≥стичним п≥дходом розвиваЇтьс€ ≥ функц≥ональний (фунц≥онал≥стичний) п≥дх≥д. ‘ункц≥онал≥сти заперечували ≥снуванн€ структурних компонент≥в св≥домост≥ ≥ вважали, що предметом психолог≥чних досл≥джень мають стати процеси св≥домост≥ з точки зору њх функц≥њ у присто≠суванн≥ орган≥зму до середовища. ѕсихолог≥€ розгл€далась €к наука про функц≥њ (або д≥€льн≥сть) св≥домост≥ у звТ€зку з потребами орган≥зму дл€ ефективноњ адаптац≥њ до середовища.  р≥м св≥домост≥, вивчалис€ мотиви повед≥нки, ≥ндив≥дуальн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж людьми та ≥нше. √оловним методом досл≥дженн€ маЇ бути експеримент.

–озгл€нут≥ два п≥дходи до вивченн€ псих≥ки людини Ї елементами експериментального п≥дходу. ¬≥н забезпечив вид≥ленн€ психолог≥њ в окрему, самост≥йну науку. ≈кспериментальн≥ досл≥дженн€ дали можлив≥сть вивчати €к загальн≥ законом≥рност≥ псих≥ки людини, так ≥ ≥ндив≥дуальн≥ вар≥ац≥њ псих≥чних про€в≥в. ”становленн€ ≥ндив≥дуальних особливостей чуттЇвост≥, памТ€т≥, швидкост≥ реакц≥й стало п≥дгрунт€м дл€ диференц≥йованого п≥дходу. ÷ей п≥дх≥д забезпечив вивченн€ ≥ндив≥дуальних в≥дм≥нностей м≥ж людьми та групами.

 ультурно-≥сторичний п≥дх≥д до розум≥нн€ псих≥ки ≥ псих≥чного розвитку розробив видатний рад€нський психолог Ћ.—. ¬иготський (1896 Ц 1934 рр.). ¬≥н вид≥лив два р≥вн≥ псх≥чного розвитку. ѕерший Ц Ђнатуральнийї Ц той, що надаЇтьс€ природою. ƒо нього можна в≥днести механ≥чну памТ€ть, ≥мпульсивн≥ д≥њ. ƒругий Ц Ђкультурнийї Ц фор≠муЇтьс€ у сусп≥льств≥, культурою. ƒо нього можна в≥днести лог≥чну памТ€ть, дов≥льн≥ д≥њ.

ѕроцес формуванн€ вищих псих≥чних функц≥й в≥дбуваЇтьс€ у соц≥ально-символ≥чн≥й д≥€льност≥. —оц≥альн≥й тому, що вона в≥дбуваЇтьс€ при взаЇмод≥њ людей, коли одна людина управл€Ї д≥€льн≥стю ≥ншоњ. —имвол≥чн≥й тому, що вона управл€Їтьс€ символами або знаками. ”н≥версальним знаком Ї слово. —лово, €к ≥ знар€дд€ прац≥, маЇ ≥нструментальну функц≥ю. «нар€дд€ зм≥нюЇ зовн≥шн≥й обТЇкт. —лово (знак, символ) Ц внутр≥шн≥й (псих≥чний) св≥т людини. “обто слово тут розгл€даЇтьс€ €к своЇр≥дне знар€дд€ управл≥нн€ повед≥нкою (псих≥кою) одн≥Їњ людини ≥ншою. ” процес≥ зовн≥шньоњ практичноњ д≥€льност≥ людина оволод≥ваЇ знаками (знар€дд€ми) культури ≥ набуваЇ спроможност≥ управл€ти своЇю повед≥нкою. ѕроцес оволод≥нн€ знаками Ї привласненн€м њх, тобто, ≥з зовн≥шн≥х вони стали внутр≥шн≥ми. ѕроцес переходу зовн≥шньоњ, соц≥ально-символ≥чноњ д≥€льност≥ у внутр≥шню, псих≥чну, називаЇтьс€ ≥нтер≥оризац≥Їю. ” процес≥ ≥нтер≥оризац≥њ Ђнатуральн≥ї функц≥њ перетворюютьс€ у вищ≥ псих≥чн≥ функц≥њ (Ђкультурн≥ї). “ак, механ≥чна памТ€ть перетворюЇтьс€ на лог≥чну, а ≥мпульсивн≥ д≥њ - на дов≥льн≥.

¬нутр≥шн€ псих≥чна д≥€льн≥сть може легко трансформуватис€ ≥ Ђрозгортатис€ї у зовн≥шню ф≥зичну д≥€льн≥сть. ѕроцес переходу внутр≥шньоњ псих≥чноњ д≥€льност≥ у зовн≥шню, ф≥зичну, називаЇтьс€ екстер≥оризац≥Їю.

“иповим прикладом ≥нтер≥оризац≥њ Ї оволод≥нн€ першокласником написанн€м букви Ђаї. ”читель за допомогою слова (знака, символа) управл€Ї елементарними д≥€ми (куди поставити ручку, куди провести, де повернути...). ƒл€ повного оволод≥нн€ написанн€м букви необх≥дно не менше 150 повторень. —аме ц≥ повторенн€ забезпечують ≥нтер≥оризац≥ю. —тудент на лекц≥њ п≥д час конспектуванн€ не думаЇ, €к ≥ де ставити ручку, €к ≥ куди провести л≥н≥ю, а лише одним рухом пише букву Ђаї. ÷е вже процес екстер≥оризац≥њ.

1.4. ћетоди психолог≥чних досл≥джень

 

Ѕудь Ц €ка наука грунтуЇтьс€ на фактах. ‘актами психолог≥њ €к науки Ї про€ви псих≥ки: псих≥чн≥ процеси, псих≥чн≥ стани, псих≥чн≥ властивост≥. Ќакопиченн€ факт≥в забезпечують методи. ћетодом називають спос≥б одержанн€ факт≥в.

” психолог≥њ використовують так≥ методи: спостереженн€, експеримент, опитуванн€, тестуванн€, математична обробка даних.

—постереженн€ Ц ц≥леспр€моване, спец≥ально орган≥зоване сприйманн€ псих≥чних €вищ. Ќаукове спостереженн€ передбачаЇ постановку мети, плануванн€, визначенн€ €вищ та умов спостереженн€, способи ф≥ксац≥њ результат≥в. —постереженн€ €к метод досл≥джень маЇ своњ недол≥ки та переваги.

ѕереваги спостереженн€:

- досл≥дник одержуЇ факти природноњ повед≥нки людини;

- досл≥дник сприймаЇ людину €к ц≥л≥сну особист≥сть.

ѕсих≥ка людини ви€вл€Їтьс€ у взаЇмод≥њ з ≥ншими людьми, тому спостереженн€ даЇ можлив≥сть ви€вити сутн≥сть взаЇмов≥дносин у колектив≥.

Ќедол≥ки спостереженн€:

- про€ви псих≥ки перепл≥таютьс€ з великою к≥льк≥стю супутних €вищ соц≥ального та ф≥з≥олог≥чного характеру;

- досл≥дник лише ф≥ксуЇ про€ви псих≥чного, не може втручатис€ у њх переб≥г, не може викликати т≥ €вища, що його ц≥кавл€ть;

- досл≥дник не може забезпечити повторенн€ псих≥чних €вищ.

‘акти, з≥бран≥ методом спостереженн€, мають описовий характер, не завжди в≥дображають справжн≥й стан справ, мають значний вплив субТЇктивного в≥д спостер≥гача.

≈ксперимент Ц спец≥ально орган≥зована форма досл≥дженн€. ≈ксперимент дозвол€Ї досл≥днику створити умови та викликати т≥ чи ≥нш≥ €вища псих≥ки. «а необх≥дност≥ в експеримент≥ можливе багаторазове повторенн€ досл≥ду з метою перев≥рки результат≥в. ” процес≥ повторень можливе вар≥юванн€ умовами експерименту.

 р≥м переваг, експеримент маЇ ≥ своњ недол≥ки. ќск≥льки експериментатор сам викликаЇ до житт€ т≥ чи ≥нш≥ про€ви псих≥ки, то зникаЇ природний характер псих≥чних €вищ.  оротк≥ в≥дпов≥д≥ п≥ддосл≥дних не дають ц≥л≥сного у€вленн€ про особист≥сть. ¬икористанн€ техн≥чних засоб≥в може ор≥Їнтувати досл≥дника на њх показанн€, а не на псих≥чн≥ про€ви людини.

” психолог≥њ використовуютьс€ так≥ види експерименту: природний, лабораторний, камерний, психолого-педагог≥чний.

ѕриродний експеримент проводитьс€ у природних умовах житт€ ≥ д≥€льност≥ людей. ѕ≥ддосл≥дн≥ нав≥ть гадки не мають, що вони досл≥джуютьс€, бо експеримент орган≥зуЇтьс€, €к звичайне житт€ та д≥€льн≥сть колективу чи окремоњ людини. ” такому експеримент≥ новими можуть бути умови житт€ чи д≥€льност≥, нов≥ взаЇмов≥дносини ≥ таке ≥нше. ћайстром такого експерименту вважають видатного рад€нського педагога ј.—. ћакаренка. ѕ≥д його кер≥вництвом зд≥йснювалис€ вихованн€ та навчанн€ неповнол≥тн≥х правопорушник≥в за його власною системою.

Ћабораторний експеримент проводитьс€ у спец≥альних лаборатор≥€х ≥з використанн€м р≥зноман≥тних техн≥чних засоб≥в. Ћюдина перебуваЇ у незвичних умовах, ≥ њњ повед≥нка не завжди може бути адекватною. —ьогоденн€ характеризуЇтьс€ зменшенн€м ≥нтересу до цього експерименту.

 амерний експеримент проводитьс€ у будь Ц €к≥й в≥льн≥й к≥мнат≥ у звичайних обставинах. ” ньому беруть участь досл≥дник, п≥ддосл≥дний та асистент, €кий ф≥ксуЇ результати експерименту. ѕ≥ддосл≥дний виконуЇ певн≥ завданн€ досл≥дника. ¬иконанн€ завдань передбачаЇ використанн€ знайомих д≥й. ƒл€ проведенн€ камерного експерименту необх≥дно, щоб досл≥дник ≥ п≥ддосл≥дний були знайом≥.  амерний експеримент поЇднуЇ кращ≥ особливост≥ природного ≥ лабораторного експеримент≥в.

ѕсихолого-педагог≥чний експеримент дозвол€Ї вивчати вплив певних педагог≥чних метод≥в, форм чи зм≥сту на формуванн€ знань, ум≥нь, навичок, форм повед≥нки. “акий експеримент проводитьс€ в умовах педагог≥чного процесу, але за експериментальним зм≥стом чи методами. ÷ей експеримент дозвол€Ї вивчати псих≥чн≥ €вища залежно в≥д властивостей особистост≥ учн€.  р≥м того, психолого-педагог≥чний експеримент розгл€даЇ учн€ не €к п≥ддосл≥дного, а €к вихованц€. ќск≥льки цей експеримент передбачаЇ формуванн€ певних псих≥чних утворень, його називають формувальним.

ќпитуванн€ Ц одержанн€ в≥дпов≥дей на певн≥ запитанн€. ” ньому вид≥л€ють: анкетуванн€, бес≥ду, ≥нтервТю.

јнкетуванн€ Ц метод психолог≥чного досл≥дженн€ за допомогою анкет. «а допомогою анкетуванн€ вивчають б≥ограф≥чн≥ дан≥, ц≥нност≥, установки, особист≥сн≥ риси. јнкета Ц перел≥к запитань, що передбачаЇ вивченн€ певноњ психолог≥чноњ особливост≥. јнкети бувають в≥дкритими та закритими. ” закритих анкетах Ї вар≥анти в≥дпов≥дей, наприклад: так, н≥. ” в≥дкритих п≥ддосл≥дний сам вибираЇ форму в≥дпов≥д≥.

Ѕес≥да Ц метод одержанн€ факт≥в шл€хом вербальноњ комун≥кац≥њ. ¬икористовуЇтьс€ дл€ вивченн€ р≥зноман≥тних про€в≥в псих≥ки. ” бес≥д≥ п≥ддосл≥дний ≥ досл≥дник в≥льно сп≥лкуютьс€. ƒосл≥дник маЇ можлив≥сть ставити додатков≥ запитанн€, заперечувати, не погоджуватис€. ƒо початку самоњ бес≥ди головне п≥дготувати запитанн€.

≤нтервТю Ц метод одержанн€ факт≥в шл€хом вербальноњ комун≥кац≥њ. ¬оно нагадуЇ бес≥ду. √оловною в≥дм≥нн≥стю Ї лише одержанн€ досл≥дником в≥дпов≥дей на запитанн€. ƒосл≥дник лише ставить запитанн€. ¬≥н не втручаЇтьс€ у в≥дпов≥дь, њњ зм≥ст та форму.

“естуванн€ (в≥д англ. test Ц проба, випробуванн€) метод одержанн€ психолог≥чних факт≥в за допомогою стандартизованих запитань та завдань. “естуванн€ дозвол€Ї визначити певн≥ особист≥сн≥ €кост≥. ѕоширенн€ цього методу повТ€зують з прац€ми јльфреда Ѕ≥не (1857 Ц 1911 рр.). ÷ей метод дуже простий у проведенн≥ ≥ обробц≥ результат≥в. «а допомогою тест≥в уперше почали вим≥рювати р≥вень ≥нтелектуальност≥. —ьогодн≥ тестуванн€ використовують дл€ визначенн€ р≥вн€ розвитку певних особист≥сних €костей у людей р≥зних в≥кових пер≥од≥в. ¬они дають можлив≥сть визначенн€ р≥вн€ розвитку розумово в≥дсталих та педагог≥чно занедбаних д≥тей. “естуванню доступне пор≥вн€льне визначенн€ псих≥чного розвитку людей р≥зних в≥кових пер≥од≥в та груп людей у р≥зн≥ в≥ков≥ пер≥оди та у р≥зних умовах. Ќарешт≥, тестуванн€ дозвол€Ї за короткий пром≥жок часу з≥брати велику к≥льк≥сть матер≥алу ≥ досить легко його обробити.

ћетод математичноњ обробки використовуЇтьс€ дл€ к≥льк≥сного опрацюванн€ одержаних психолог≥чних факт≥в. Ќайчаст≥ше використовуютьс€ методи альтернативного, корел€ц≥йного та вар≥ативного анал≥з≥в.

јльтернативний анал≥з передбачаЇ одержанн€ ≥ використанн€ р≥зних в≥дсоткових показник≥в: сп≥вв≥дношенн€ ц≥лого ≥ частин, м≥ж частинами ц≥лого.

 орел€ц≥йний анал≥з передбачаЇ одержанн€ коеф≥ц≥Їнта, що в≥дображаЇ ступ≥нь взаЇмозвТ€зку ознак певних психолог≥чних про€в≥в.  орел€ц≥йн≥ коеф≥ц≥Їнти можуть мати значенн€ в≥д 0 до 1. якщо коеф≥ц≥Їнт дор≥внюЇ

0 Ц 0,4, то звТ€зок пом≥рний, 0,5-0,7 - звТ€зок середн≥й,
0,8 - 1,0 - звТ€зок сильний.

¬ар≥ативний анал≥з передбачаЇ побудову вар≥ац≥йного р€ду досл≥джуваних ознак у досл≥джувальн≥й груп≥. “ут же маЇ м≥сце обчисленн€ середн≥х значень досл≥джуваних €костей дл€ конкретноњ групи.

 

«апитанн€ дл€ самоконтролю

1. як≥ €вища складають псих≥ку людини?

2. Ќазв≥ть псих≥чн≥ процеси.

3. Ќазв≥ть механ≥зми псих≥ки людини.

4. ўо вивчаЇ психолог≥€?

5. ƒайте коротку характеристику основних пер≥од≥в розвитку психолог≥њ.

6. ќсновн≥ п≥дходи до розум≥нн€ феномену душ≥ у стародавньому св≥т≥.

7. јристотель про душу.

8. ≤деал≥стичне розум≥нн€ душ≥ ѕлатоном. —клад душ≥.

9. “еолог≥чний характер розум≥нн€ душ≥ у середн≥ в≥ки.

10. ƒосл≥дний п≥дх≥д до вивченн€ псих≥ки у нов≥ часи.

11. ћехан≥стичне розум≥нн€ псих≥ки у вченн≥ –. ƒекарта.

12. ¬ченн€ про рефлекс. ƒуал≥зм у психолог≥њ.

13. «акон ¬ебера - ‘ехнера.

14. «аснуванн€ першоњ психолог≥чноњ лаборатор≥њ. —труктурал≥зм у психолог≥њ.

15.  ультурно - ≥сторичний п≥дх≥д до розум≥нн€ псих≥ки.

16. ƒайте характеристику основних метод≥в досл≥дженн€ у психолог≥њ.

ѕрактичне зан€тт€

–озвиток та сучасне становище психолог≥њ

1. ѕсихолог≥€ античност≥. ќсновн≥ тенденц≥њ у вивченн≥ феномену душ≥.

2. ѕриродничо - наукове розум≥нн€ псих≥чних процес≥в у XVII-XVIII ст. ¬ивченн€ феномену св≥домост≥.

3. ѕредмет та структура сучасноњ психолог≥њ.

4. ќсновн≥ психолог≥чн≥ категор≥њ.

5. ћетоди психолог≥њ.

 

«разок тесту дл€ контролю знань

1. ѕсихолог≥€ €к наука вивчаЇ:

а) факти, законом≥рност≥ та механ≥зми псих≥ки;

б) псих≥чн≥ стани, псих≥чн≥ процеси, псих≥чн≥ властивост≥;

в) душу;

г) можливост≥ дос€гнень людини;

д) причини переживань людини.

 

 

2. ”€вленн€ про загальну одухотворен≥сть Ц це:

а) дуал≥зм;

б) г≥лозоњзм;

в) ан≥м≥зм;

г) стоњцизм;

д) атом≥зм.

 

3. ƒумку про безсмерт€ душ≥ вперше висловив:

а) јристотель;

б) ƒемокр≥т;

в) јнакс≥мандр;

г) √≥ппократ;

д) ѕлатон.

 

4. ѕерший в ≥стор≥њ психолог≥њ закон ¬ебера-‘ехнера в≥дображаЇ:

а) пор≥г домаганн€;

б) пор≥г дос€гнень;

в) пор≥г розр≥зненн€ в≥дчутт≥в;

г) пор≥г розвитку емоц≥й;

д) пор≥г ≥нтелекту.

 

5. ѕредметом психолог≥њ, на думку функц≥онал≥ст≥в, Ї:

а) функц≥њ мисленн€ у житт≥ людини;

б) функц≥њ св≥домост≥ у процес≥ пристосуванн€;

в) функц≥њ душ≥ людини;

г) функц≥њ почутт≥в ≥ в≥дчутт≥в;

д) функц≥њ нервовоњ системи.

—писок л≥тератури:

1. «агальна психолог≥€: п≥дручник /за загальною редакц≥Їю академ≥ка —.ƒ. ћаксименка Ц ¬≥нниц€: Ќова книга, 2004. Ц 704 с.

2. ћТ€соњд ѕ.ј. «агальна психолог≥€. Ц  .: ¬ища школа,
2000. Ц 480 с.

3. ќснови психолог≥њ / за ред. ќ.¬.  иричука, ¬.ј. –оменц€. Ц
 .: Ћиб≥дь, 1996. Ц 632 с.

4. ќбща€ психологи€ /под ред. ј.¬.ѕетровского.Ц ћ.: ѕросвещение, 1986.Ц 464 с.

5. –оменець ¬.ј. ≤стор≥€ психолог≥њ ’≤’ Ц початку ’’ ст. Ц  .: ¬ища школа, 1995. Ц614 с.

6. –оменець ¬.ј. ≤стор≥€ психолог≥њ ’’ ст. /¬.ј. –оменець, ≤.ѕ ћаноха. Ц  .: Ћиб≥дь, 1998. - 992 с.

7. Ўаграева ќ.ј. ƒетска€ психологи€. Ц ћ.: ¬Ћјƒќ—, 2001.- 368 с.

8. ярошевський ћ.√. »стори€ психологии. ћ.: ћысль, 1985.-576 с.

2. Ѕ≥олог≥чне п≥дірунт€ псих≥ки





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 298 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2005 - | 1939 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.13 с.