Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


«разок тесту дл€ контролю знань. 1. ќсобист≥сть людини вивчають науки:




1. ќсобист≥сть людини вивчають науки:

а) ф≥лософ≥€;

б) соц≥олог≥€;

в) психолог≥€;

г) педагог≥ка;

д) псих≥атр≥€.

2. ƒл€ становленн€ особистост≥ ≥ндив≥д маЇ засвоњти так≥ в≥дносини сусп≥льства:

а) економ≥чн≥, пол≥тичн≥, д≥лов≥;

б) економ≥чн≥, пол≥тичн≥, ≥деолог≥чн≥;

в) економ≥чн≥, культурн≥, пол≥тичн≥;

г) економ≥чн≥, д≥лов≥, рел≥г≥йн≥;

д) рел≥г≥йн≥, культурн≥, духовн≥.

 

3.  ≥льк≥сн≥ та €к≥сн≥ зм≥ни у людини Ц це:

а) р≥ст;

б) дозр≥ванн€;

в) навчанн€;

г) розвиток;

д) вихованн€.

4. —оц≥альн≥ типи д≥€льност≥ забезпечують засвоЇнн€ способ≥в д≥й:

а) з власними органами т≥ла;

б) у соц≥альному середовищ≥;

в) з предметами матер≥альноњ та духовноњ культури;

г) з науковими пон€тт€ми;

д) з власним ≥нтелектом.

 

5. ¬≥дображенн€ людиною самоњ себе, свого ставленн€ до обТЇктивноњ д≥йсност≥ ≥ самоњ себе, повТ€заноњ з мовою, називаЇтьс€:

а) св≥дом≥стю;

б) самосв≥дом≥стю;

в) надсв≥дом≥стю;

г) п≥дсв≥дом≥стю;

д) передсв≥дом≥стю.

—писок л≥тератури:

1. «агальна психолог≥€: п≥дручник /за загальною редакц≥Їю академ≥ка —.ƒ. ћаксименка. Ц ¬≥нниц€: Ќова книга, 2004. Ц 704 с.

2. ћаклаков ј.√. ќбща€ психологи€. Ц —ѕб.: ѕитер, 2002. Ц 592 с.

3. ћаксименко —.ƒ. √енгеза зд≥йсненн€ особистост≥.- .: ¬ид-во “ќ¬ У ћћФ, 2006.- 240с.

4. ћаксименко —.ƒ. ѕсихолог≥€ особистост≥ /
—.ƒ ћаксименко,  .—. ћаксименко, ћ.¬ ѕапуча. - .: ¬ид-во “ќ¬ У ћћФ, 2007. Ц296с.

5. ћТ€соњд ѕ.ј. «агальна психолог≥€.Ц  .: ¬ища школа, 2000.- 480 с.

6. ѕсихолог≥€ / за ред. ё.Ћ. “роф≥мова. Ц  .: Ћиб≥дь, 2001. Ц 560 с.

7. —тол€ренко Ћ.ƒ. ќсновы психологии. Ц –остов н/ƒ.: ‘еникс, 2003. Ц 672 с.

8. Ўаграева ќ.ј. ƒетска€ психологи€. Ц ћ.: ¬Ћјƒќ—, 2001. - 368 с.

9. –омановська Ћ.≤. ƒиференц≥йна психолог≥€/
Ћ.≤. –омановська, Ћ.ќ. ѕодкоритова Ц Ћьв≥в: Ќовий св≥т Ц 2000, 2008. Ц 236 с.

10. Ёльконин ƒ.Ѕ. »збранные психологические труды. Цћ.: ѕедагогика, 1989. -560с.

4. “еор≥њ особистост≥ у психолог≥њ

4.1. ќсобист≥сть €к багатовим≥рна система.

4.2. Ѕ≥хев≥оральний п≥дх≥д до вивченн€ особистост≥. Ѕ≥хев≥оризм та необ≥хев≥оризм. ќперантний б≥хев≥оризм Ѕ. —к≥нера.

4.3. ѕсиходинам≥чна теор≥€ особистост≥ «. ‘рейда (фрейдизм).

4.4. јнал≥тична психолог≥€  .√. ёнга.

4.5. ≤ндив≥дуальна психолог≥€ ј. јдлера.

4.6. √уман≥стична психолог≥€.

4.7. “рансперсональна психолог≥€ —тан≥слава √рофа.

4.1 ќсобист≥сть €к багатовим≥рна система

ќсобист≥сть Ц багатовим≥рна, багатор≥внева система психолог≥чних характеристик, що забезпечують ≥ндив≥дуальну своЇр≥дн≥сть, ситуативну ст≥йк≥сть особистост≥. ”с≥ псих≥чн≥ процеси, стани та властивост≥ мають розгл€датис€ €к про€в ц≥л≥сноњ, самобутньоњ, неповторноњ особистост≥.

” ’’ стол≥тт≥ у межах власне психолог≥чного п≥дходу до вивченн€ особистост≥ виникаЇ близько пТ€тидес€ти р≥зних теор≥й, що описують особист≥сть. “еор≥€ особистост≥ Ц це сукупн≥сть г≥потез або припущень про природу та механ≥зми розвитку особистост≥. ≤снуЇ багато њх класиф≥кац≥й, зокрема:

1) за способом по€сненн€ повед≥нки вид≥л€ють:

- психодинам≥чн≥ теор≥њ:описують особист≥сть та по€снюють њњ повед≥нку, виход€чи з психолог≥чних та внутр≥шн≥х характеристик;

- соц≥одинам≥чн≥ теор≥њ:головну роль у детерм≥нац≥њ повед≥нки людини в≥двод€ть зовн≥шн≥м факторам, культур≥, соц≥уму, традиц≥€м ≥ т.≥н.;

- ≥нтеракц≥он≥стськ≥ теор≥њ:що грунтуютьс€ на принцип≥ взаЇмод≥њ зовн≥шн≥х та внутр≥шн≥х фактор≥в в управл≥нн≥ повед≥нкою людини.

2) за способом одержанн€ даних про особист≥сть вид≥л€ють:

- експериментальн≥ теор≥њ: побудован≥ на анал≥з≥ та узагальненн≥ даних, що з≥бран≥ при проведенн≥ досл≥д≥в;

- неекспериментальн≥ теор≥њ: узагальненн€ ірунтуютьс€ на зовн≥шн≥х враженн€х, спостереженн≥ та досв≥д≥.

3) в≥дпов≥дно до погл€ду на особист≥сть €к на структурне чи динам≥чне утворенн€ розр≥зн€ють:

- структурн≥ теор≥њ:головним Ї зТ€суванн€ структури особистост≥ та системи пон€ть, за допомогою €ких вона маЇ описуватис€;

- динам≥чн≥ теор≥њ:центром њх уваги Ї розвиток особистост≥, д≥агностика њњ властивостей та формуванн€.

” сучасн≥й психолог≥њ ≥снуЇ с≥м основних п≥дход≥в до вивченн€ особистост≥. ÷е:

- психодинам≥чний («. ‘рейд);

- анал≥тичний ( .√. ёнг);

- гуман≥стичний ( . –оджерс, ј. ћаслоу);

- когн≥тивний (ƒж.  елл≥);

- повед≥нковий (ƒж.”отсон);

- д≥€льн≥сний (ј.Ќ. ЋеонтьЇв);

- диспозиц≥йний (√. ќллпорт).

 ожен п≥дх≥д маЇ свою теор≥ю, своњ у€вленн€ про властивост≥ та структуру особистост≥, своњ методи њх д≥агностики.  ожна теор≥€ особистост≥ по€снюЇ та намагаЇтьс€ передбачитиповед≥нку людини.

–озгл€д та анал≥з р≥зних концепц≥й та погл€д≥в на особист≥сть представник≥в р≥зних шк≥л та напр€мк≥в психолог≥њ дозволить б≥льш глибоко розкрити сутн≥сть та зм≥ст особистост≥ людини.

 

4.2 Ѕ≥хев≥оральний п≥дх≥д до вивченн€ особистост≥.

Ѕ≥хев≥оризм та необ≥хев≥оризм. ќперантний б≥хев≥оризм Ѕ. —к≥нера

Ѕ≥хев≥оризм ( в≥д англ. behavior - повед≥нка) виник у рамках повед≥нкового напр€му у психолог≥њ. ўе одна назва ц≥Їњ теор≥њ Ц теор≥€ науч≥нн€. ќсновоположником б≥хев≥оризму Ї американський вчений ƒжон Ѕ. ”отсон (1878 -1990рр.). ¬≥н критикував психолог≥ю за субТЇктив≥зм ≥ практичну безкорисн≥сть, заперечував св≥дом≥сть €к предмет наукового досл≥дженн€. ѕредметом б≥хев≥оризму в≥н оголосив повед≥нку. ћета њњ вивченн€ Ц практичне використанн€.
ƒ. ”отсон побудував свою психолог≥чну теор≥ю на п≥дірунт≥ вченн€ ≤.ѕ. ѕавлова про умовн≥ рефлекси. Ѕазуючись на ньому, вчений стверджував, що особист≥сть Ї сукупн≥стю повед≥нкових реакц≥й ≥, таким чином, Ї предметом науч≥нн€. “а чи ≥нша повед≥нкова реакц≥€ виникаЇ на певний стимул чи ситуац≥ю. ÷ей процес б≥хев≥ористи описували такою формулою: S R, де S Ц стимул; R - реакц≥€. “аким чином, вс≥ види повед≥нки - це навички, набут≥ у процес≥ ефективного повторенн€ де€ких д≥й у в≥дпов≥дь на зовн≥шн≥ чи внутр≥шн≥ подразники. Ќаведена формула по€снюЇ пристосуванн€ орган≥зму до умов зовн≥шнього середовища. ѕристосуванн€ Ц це робота мТ€з≥в, залоз ≥ т. ≥н. у в≥дпов≥дь на стимул. ѕовед≥нка, таким чином, трактуЇтьс€ дуже широко (судинн≥ реакц≥њ, скороченн€ мТ€з≥в, вид≥ленн€ секрету залозами) ≥ разом з тим досить вузько, бо не враховуЇ низку реакц≥й ф≥з≥олог≥чного та психолог≥чного характеру, що не спосте≠р≥гаютьс€. “ому теор≥ю ƒ. ”отсона вважають механ≥стичною.

ќтже, б≥хев≥ористи заперечували генетичну чи психо≠лог≥чну спадков≥сть. √оловне джерело розвитку особистост≥ вбачали в навколишн≥й д≥йсност≥ (середовищ≥). ¬важали, що особист≥сть формуЇтьс€ ≥ розвиваЇтьс€ прот€гом усього житт€ у процес≥ соц≥ал≥зац≥њ, вихованн€ ≥ навчанн€, але ранн≥ роки Ц найб≥льш важлив≥. ѕ≥дірунт€м ус≥х знань Ї зд≥бност≥, що закладаютьс€ у дитинств≥. –ац≥ональн≥ та ≥ррац≥ональн≥ процеси подан≥ однаковою м≥рою, все залежить в≥д типу ≥ складност≥ повед≥нки. ” людини майже повн≥стю в≥дсутн€ свобода вол≥, њњ повед≥нка детерм≥нована зовн≥шн≥ми обставинами, подана - автоматизованими соц≥альними навичками ≥ рефлексами.

Ќа думку б≥хев≥орист≥в, на замовленн€ можна сформувати будь - €кий тип особистост≥ (вченого, поета, бандита,) бо нав≥ть вс≥ емоц≥йн≥ властивост≥ особистост≥ Ц результат виробленн€ класичних умовних рефлекс≥в. «в≥дси навички ≥ науч≥нн€ складають пров≥дну проблему б≥хев≥оризму. Ќавичка Ц це ≥ндив≥дуально набута д≥€. ƒ. ”отсон описував процес формуванн€ навичок, побудував криву, що в≥дображаЇ залежн≥сть формуванн€ навичок в≥д к≥лькост≥ вправ. —початку формуванн€ навичок в≥дбуваЇтьс€ швидкими темпами, дал≥ упов≥льнюЇтьс€, ≥, нарешт≥, к≥льк≥сть вправ не впливаЇ на вдосконаленн€ навичок. ÷€ д≥л€нка називаЇтьс€ плато. ѕроцес формуванн€ навичок в≥дбуваЇтьс€ шл€хом сл≥пих спроб ≥ помилок, та не може бути керованим. —аме тут ви€вл€Їтьс€ механ≥стичний характер ученн€ ƒ. ”отсона.

¬ивченн€ повед≥нки ≥ процесу формуванн€ навичок зд≥йснювалос€ на тваринах. ќдержан≥ результати були перенесен≥ на людину. “акий п≥дх≥д у психолог≥њ називаЇтьс€ б≥олог≥заторським. Ѕ≥олог≥заторський п≥дх≥д не заперечував ≥ сам ƒ. ”отсон. Ћюдину в≥н розгл€дав €к реагуючу ≥стоту, ототожнював њњ з тваринами. ¬≥н писав, що людина ЂЕ€вл€Ї собою тварину, €ка в≥др≥зн€Їтьс€ словесною повед≥нкоюї. Ѕ≥олог≥заторський ≥ механ≥стичний характер ученн€
ƒ. ”отсона склав п≥дірунт€ дегуман≥стичного ставленн€ до людини: управл≥нн€ повед≥нкою ототожнюЇтьс€ з ман≥пулюванн€м. ÷ей самий принцип використовуЇтьс€ у побудов≥ реклами.

≤сторичною заслугою ƒ. ”отсона Ї досл≥дженн€ повед≥нки обТЇктивними методами, розробленн€ методики формуванн€ навичок, використанн€ результат≥в досл≥дженн€ у практиц≥ управл≥нн€ повед≥нкою.

«годом схема S R була поставлена п≥д сумн≥в. ¬иник новий напр€мок в американськ≥й психолог≥њ, представники €кого робл€ть спробу подолати пр€мол≥н≥йн≥сть ≥ спрощену схему класичного б≥хев≥оризму. ÷е Ц необ≥хев≥оризм. …ого засновником Ї ≈.“олмен (1886 -1959 рр.). ¬≥н показав, що експериментальн≥ досл≥дженн€ повед≥нки тварин не в≥дпов≥дають уотсон≥вському молекул€рному розум≥нню повед≥нки за схемою S R. ѕовед≥нка, на думку ≈.“олмена, значно складн≥ша, вона Ї мол€рним феноменом, тобто це - ц≥л≥сний акт, що маЇ спр€мован≥сть на мету, пластичн≥сть, селективн≥сть. —кладн≥сть повед≥нки обумовлюЇтьс€ складн≥стю њњ детерм≥нац≥њ. ≈. “олмен вид≥л€Ї три групи детерм≥нант:

1. Ќезалежн≥ зм≥нн≥ ≥ вих≥дн≥ ф≥з≥олог≥чн≥ стани.

2. ¬идов≥ властивост≥ орган≥зму, або зд≥бност≥.

3. ¬нутр≥шн≥ зм≥нн≥, що втручаютьс€ (ц≥л≥, п≥знавальн≥ процеси ≥ т. ≥н.). —аме останн≥, на думку ≈.“олмена, Ї предметом експериментального досл≥д≠женн€.

ƒо класичноњ схеми S R була введена додаткова зм≥нна, щоопосередковуЇ реакц≥ю орган≥зму на середовище. ÷ю пром≥жну зм≥нну складають псих≥чн≥ процеси людини, що залежать в≥д њњ спадковост≥, ф≥з≥олог≥чного стану, минулого досв≥ду та природи стимулу. “аким чином, формула трансформувалас€ в SHR, де Ќ Ц пром≥жна зм≥нна.

–езультати досл≥дженн€ були одержан≥ на тваринах ≥ використан≥ ≈. “олменом дл€ по€сненн€ повед≥нки людини. “ак, ≈. “олмен поповнив заг≥н б≥олог≥заторського по€сненн€ осо≠бистост≥ людини.

≤дењ б≥хев≥оризму розвивав Ѕерес ‘р≥дер≥к —к≥ннер (1904-1990рр.), створивши концепц≥ю оперантного обумовленн€ .
Ѕ. —к≥ннер розр≥зн€в три види повед≥нки:

а) умовно-рефлекторну;

б) безумовно-рефлекторну;

в) оперантну.

ѕерш≥ дв≥ викликаютьс€ стимулами ≥з зовн≥шнього середовища ≥ складають реакц≥њ типу S. ќперантна, на його думку, меншою м≥рою залежать в≥д зовн≥шньоњ ситуац≥њ, а походить ≥з середини, вид≥л€Їтьс€ самим орган≥змом. “ак≥ реакц≥њ викликаютьс€ волею. —аме так≥ ≥нструментальн≥ реакц≥њ Ѕ. —к≥ннер ≥ назвав оперантними.÷е реакц≥њ типу R. ¬они переважають в адаптивн≥й повед≥нц≥ тварин. јдаптац≥€ орган≥зму в≥дбуваЇтьс€ €к насл≥док активних спроб Ц вплив≥в тварин на св≥т. ƒе€к≥ з них, €к вдал≥ й корисн≥, закр≥плюютьс€. ќперантн≥ реакц≥њ Ї активною повед≥нкою. —ама активн≥сть зводитьс€ до хаотичних спроб ≥ лише де€к≥ з них Ї правильними ≥ закр≥плюютьс€. “аким чином, орган≥зм перебуваЇ у св≥т≥ закр≥плених стимул≥в. ѕри цьому виключаютьс€ особливост≥ зовн≥шнього середовища.

Ѕ. —к≥ннер вводить пон€тт€ п≥дкр≥пленн€ €к зас≥б формуванн€ повед≥нки. ѕ≥дкр≥пленн€ - це под≥€, що йде за реакц≥Їю ≥ зб≥льшуЇ в≥рог≥дн≥сть њњ по€ви. ѕ≥дкр≥пленн€ завжди п≥дсилюЇ повед≥нку, за €кою йде.

≤снують р≥зн≥ типи п≥дкр≥плень. Ќаприклад, харчове, активн≥сне (подивитис€ “V), ман≥пул€тивне (малюванн€), позес≥альне (в≥д англ. possess Ц волод≥ти; од€гти нову сукню), соц≥альне (об≥йми).

“акож розр≥зн€ють два види п≥дкр≥плень:

1) первинн≥: стимули, €к≥ закладен≥ у людини в≥д народженн€ (наприклад, ф≥з≥олог≥чн≥ потреби, намаганн€ вижити);

2) вторинн≥: генерал≥зован≥, нейтральн≥ стимули наск≥льки сильно асоц≥юютьс€ з первинними, що з часом сам≥ починають д≥€ти €к п≥дкр≥пленн€ (наприклад, грош≥ чи перспектива њх одержанн€).

Ѕ. —к≥ннер зосередив свою увагу на особливост≥ реакц≥њ ≥ на звТ€зку њњ з процесами п≥дкр≥плень та ≥нтервалами м≥ж ними Ц режим п≥дкр≥пленн€. –ежим п≥дкр≥пленн€ можна побудувати, задаючи певний часовий ≥нтервал або певний ≥нтервал реакц≥њ. Ѕ. —к≥ннер п≥дкреслював важлив≥сть п≥дкр≥п≠ленн€, що грунтуЇтьс€ на уникненн≥ неприЇмних стимул≥в. ѕод≥бн≥ реакц≥њ в≥др≥зн€ютьс€ в≥д покаранн€. ѕри покаранн≥ стимул йде за реакц≥Їю, зменшуючи в≥рог≥дн≥сть њњ по€ви, але д≥€ на покаранн€ маЇ лише тимчасовий характер ≥ не надто ефективно усуваЇ небажану повед≥нку. ќтже, позитивне п≥дкр≥пленн€ краще, н≥ж покаранн€.

Ѕ. —к≥ннер розробив теор≥ю науч≥нн€. ¬с€ процедура науч≥нн€ у тварин Ї процедурою Ђпосл≥довного наведенн€ на потр≥бну реакц≥юї. Ђѕотр≥бна реакц≥€ї негайно п≥дкр≥плюЇтьс€.

Ѕ. —к≥ннер розробив ≥ св≥й вар≥ант програмованого навчанн€. Ќавчальний зм≥ст розд≥л€Їтьс€ на окрем≥ кроки (дози). ÷≥ кроки мають бути доступними дл€ учн≥в. ѕравильне виконанн€ кроку негайно п≥дкр≥плюЇтьс€. ƒл€ п≥дкр≥пленн€ використовують техн≥чн≥ засоби. —ьогодн≥ це - комп'ютер. ѕроцес навчанн€ ≥ндив≥дуал≥зуЇтьс€, бо кожен учень виконуЇ кроки навчального зм≥сту в≥дпов≥дно до своњх можливостей.

Ќавчанн€ розгл€даЇтьс€ €к наб≥р зовн≥шн≥х акт≥в повед≥нки ≥ п≥дкр≥пленн€ правильних ≥з них. ѕри цьому внутр≥шн€ п≥знавальна д≥€льн≥сть не орган≥зуЇтьс€, а навчанн€ втрачаЇ свою специф≥ку €к св≥домий процес. “ому ц€ концепц≥€ принципово обмежена.

—воњ досл≥дженн€ Ѕ. —к≥ннер проводив на тваринах. ќтже, оперантний б≥хев≥оризм маЇ б≥олог≥заторський характер.

4.3. ѕсиходинам≥чна теор≥€ особистост≥ «. ‘рейда (фрейдизм)

«асновник психоанал≥тичного напр€мку у психолог≥њ -
«. ‘рейд (1856 -1939рр.), австр≥йський псих≥атр ≥ психолог, автор Ђкласичного психоанал≥зуї. “ерм≥н Ђпсихоанал≥зї маЇ три значенн€: 1) теор≥€ особистост≥; 2) метод терап≥њ особист≥сних розлад≥в; 3) метод вивченн€ неусв≥домлених думок та почутт≥в людини.

«. ‘рейд працював у псих≥атричн≥й кл≥н≥ц≥ з ж≥нками, причини хвороб €ких приховувалис€ у сексуальн≥й сфер≥. —ексуальна незадоволен≥сть ж≥нок призвела до псих≥чних розлад≥в. ѕрацюючи з пац≥Їнтами - ж≥нками, «.‘рейд не м≥г не привласнити особливост≥ њх св≥тосприйманн€ ≥ не подати њх у своЇму вченн≥ через призму наукового анал≥зу. “ому пон€тт€ сексуальност≥ Ї пров≥дним у його вченн≥. «авд€ки цьому його ще називають пансексуал≥змом.

Ќа початку своЇњ кл≥н≥чноњ практики «. ‘рейд викорис≠товував г≥пноз. ѕ≥д час г≥пнотичних сеанс≥в пац≥Їнти розпов≥дали про под≥њ, що њх травмували. ѕ≥сл€ таких сеанс≥в хвороби або зникали, або слабшали. ÷ей феномен було названо катарсис - очищенн€.

«. ‘рейд розмежував пон€тт€ Ђпсих≥каї ≥ Ђсв≥дом≥стьї, д≥йшовши висновку про ≥снуванн€ несв≥домого р≥вн€ псих≥ки людини. ÷е було в≥дкритт€м у психолог≥њ. якби
«. ‘рейд б≥льше н≥чого не зробив у психолог≥њ, а лише в≥дкрив несв≥доме, то його ≥мТ€ нав≥чно було б записане в ≥стор≥ю психолог≥њ золотими л≥терами.

“ак, у псих≥чному житт≥ людини «. ‘рейд вид≥лив три р≥вн≥: св≥доме, передсв≥доме та несв≥доме.

–≥вень св≥домост≥ представлений в≥дчутт€ми та переживанн€ми, що людина усв≥домлюЇ на даний момент. ќбласть передсв≥домого (п≥дсв≥домого ), що ≥нод≥ називають Ђдоступна памТ€тьї, м≥стить досв≥д, що на даний момент не усв≥домлюЇтьс€, але п≥сл€ докладанн€ невеликих зусиль може повернутис€ до св≥домост≥. Ќесв≥доме Ц найглибша та значуща частина людськоњ псих≥ки. ¬оно Ї сховищем прим≥тивних ≥нстинкт≥в, а також емоц≥й та спогад≥в, що загро≠жу≠вали св≥домост≥ ≥ були вит≥снен≥ з нењ. «. ‘рейд вважав, що саме неусв≥домлен≥ переживанн€ визначають повс€кденне функц≥онуванн€ людини.

ѕрактика л≥куванн€ та вивченн€ псих≥чних розлад≥в привела до таких висновк≥в:

- афективн≥ враженн€ можуть вит≥сн€тис€ ≥з св≥домост≥ ≥ впливати на повед≥нку людини;

- джерела патолог≥чних зм≥н хворим нев≥дом≥;

- дл€ л≥куванн€ необх≥дний г≥пноз. ¬≥н дозвол€Ї вит≥с≠неним враженн€м перейти у св≥дом≥сть ≥ спри€ти полегшенню.

Ќа думку «. ‘рейда, головне джерело розвитку особис≠тост≥ Ц це природжен≥ б≥олог≥чн≥ ≥нстинкти, а точн≥ше Ц енерг≥€ л≥б≥до (в≥д лат. libido Ц пот€г, бажанн€). ≈нерг≥€ л≥б≥до маЇ два спр€муванн€: на продовженн€ роду (в≥д лат.eros - сексуальний пот€г) та на руйнуванн€ (в≥д грецьк. tanatos Ц смерть, агресивний пот€г).  р≥м того, Ї також ≥нстинкт самозбереженн€. ÷≥ ≥нстинкти людина не усв≥домлюЇ, але њњ пове≠д≥нка повн≥стю детерм≥нована ними. ƒосв≥д роботи
«. ‘рейда показав недостатн≥сть використанн€ лише г≥пнозу. “ому в≥н розробл€Ї ≥ використовуЇ так званий метод в≥льних асоц≥ац≥й. —утн≥сть його пол€гаЇ у тому, що пац≥Їнт у стан≥ релаксац≥њ (розслабленн€) в≥льно висловлюЇ вс≥ думки, що приход€ть йому у голову. “ак в≥н доходить висновку, що реальний мотив завжди прихований за фасадом повед≥нки, ≥ лише описки, обмовки, збентеженн€, зн≥€ков≥нн€тасновид≥нн€ можуть дати точну ≥нформац≥ю про особист≥сть. «. ‘рейд анал≥зував ц≥ про€ви псих≥ки, шукав, таким чином, психотравмуюч≥ под≥њ, що були вит≥снен≥ у несв≥доме. ѕереведенн€ ж њх на р≥вень св≥домост≥ полегшуЇ псих≥чний стан хворого. —аме тому «. ‘рейд ≥ називав своЇ вченн€ психоанал≥зом.

—труктура особистост≥ за «. ‘рейдом маЇ три блоки або ≥нстанц≥њ:

Id - воно - головна структура особистост≥, що складаЇтьс€ ≥з сукупност≥ несв≥домих (сексуальних ≥ агресивних) мотив≥в, та функц≥онуЇ, керуючись принципом задоволенн€. —утн≥сть його складають ≥нстинкти: сексуальний, агресивний та самозбереженн€. ÷€ структура н≥чого не знаЇ про реальн≥сть. ¬она егоњстична та аморальна.

Ego - я - сукупн≥сть переважно усв≥домлених людиною п≥знавальних та виконавчих функц≥й псих≥ки, що представл€ють вс≥ наш≥ знанн€ про реальний св≥т. Ego Ц структура, що обслуговуЇ Id, функц≥онуЇ зг≥дно з принципом реальност≥ ≥ регулюЇ процес взаЇмин м≥ж Id ≥ Super-ego. Ego, пригн≥чуючи сексуальн≥ пот€ги Id, Ї ареною безк≥нечноњ боротьби м≥ж Id ≥ Super-ego.

Super-ego - Ќад-я Ц п≥дструктура, що виникаЇ у процес≥ соц≥ал≥зац≥њ та м≥стить соц≥альн≥ норми, установки, моральн≥ ц≥нност≥ того сусп≥льства, у €кому живе людина. «. ‘рейд вид≥л€в у Ќад-я дв≥ п≥дсистеми: сов≥сть таEgo-≥деал. —ов≥стьвключаЇ здатн≥сть до критичноњ самооц≥нки, на€вн≥сть моральних заборон та виникненн€ почутт€ провини у людини, коли вона не виконуЇ власн≥ об≥ц€нки. ѕ≥дірунт€м Ego-≥деалуЇ сукупн≥сть ц≥нностей батьк≥в, того, що вони схвалюють, та ц≥нностей самоњ людини. “аким чином, Ego-≥деал складаЇ певн≥ стандарти, до €ких прагне ≥ндив≥д. Ќад-я вважаЇтьс€ повн≥стю сформованим, коли зовн≥шн≥й контроль зам≥нюЇтьс€ на самоконтроль.

Id ≥ ≈go перебувають у пост≥йн≥й боротьб≥ за обмежену енерг≥ю л≥б≥до. —ильн≥ конфл≥кти спричин€ють напруженн€, тривогу та можуть призвести до псих≥чних проблем, ≥ нав≥ть до захворювань. ƒл€ зн€тт€ напруженн€, збереженн€ емоц≥йного благополучч€ та особист≥сноњ ц≥л≥сност≥ людина виробл€Ї захисн≥ механ≥зми. «ахисний механ≥зм Ц це сукупн≥сть несв≥домо д≥ючих механ≥зм≥в, що блокують вираженн€ соц≥ально неприйн€тних думок, бажань та почутт≥в у св≥домост≥ людини. «. ‘рейд описав так≥ захисн≥ механ≥зми.

¬ит≥сненн€Ц вигнанн€ з≥ св≥домост≥ травмуючих момент≥в, неприЇмних дл€ людини в≥дчутт≥в, думок та нам≥р≥в.

«апереченн€Ц неприйманн€ за реальн≥сть неприЇмних дл€ людини под≥й.

–ац≥онал≥зац≥€ Ц спос≥б розумного виправданн€ таких вчинк≥в та д≥й, що суперечать моральним нормам.

ѕроекц≥€ Ц несв≥доме приписуванн€ власних неусв≥домлених €костей ≥нш≥й людин≥, набагато переб≥льшуючи њх.

≤зол€ц≥€Ц в≥дд≥ленн€ психотравмуючоњ ситуац≥њ в≥д повТ€заних з нею власних переживань.

–еактивн≥ утворенн€Ц повед≥нка, протилежна бажанню.

–егрес≥€Ц перех≥д до б≥льш прим≥тивного р≥вн€ повед≥нки та мисленн€ п≥д тиском складних життЇвих ситуац≥й, сильних емоц≥йних переживань.

—убл≥мац≥€ Ц л≥б≥до чи агресивна енерг≥€ трансформуютьс€ у р≥зн≥ види соц≥ально прийн€тноњ д≥€льност≥. Ќаприклад, творч≥сть, мистецтво, сусп≥льна активн≥сть.

Ћюдина може використовувати вс≥ описан≥ форми психолог≥чного захисту, але зазвичай не одночасно. Ѕ≥льш того, €к правило, людина надаЇ перевагу дек≥льком формам. « одного боку, захисн≥ механ≥зми в≥д≥грають позитивну роль: дозвол€ють зберегти достатн≥й р≥вень самоповаги та захиститис€ в≥д тривоги. « ≥ншого боку, надм≥рне використанн€ даних механ≥зм≥в призводить до викривленн€ реальност≥ та неможливост≥ особист≥сного розвитку.

“аким чином, в≥дпов≥дно до вченн€ «. ‘рейдаособист≥сть Ц це система сексуальних ≥ агресивних мотив≥в, з одного боку, ≥ захисних механ≥зм≥в Ц з ≥ншого.

«. ‘рейд мав багато учн≥в Ц його посл≥довник≥в, €к≥ продовжували його вченн€. ÷е представники неофрейдизму:  . ’орн≥, ≈. ‘ромм, √.—. —алл≥ван,  .√. ёнг, ј. јдлер. ѕроте з часом де€к≥ з них в≥д≥йшли в≥д класичних позиц≥й фрейдизму та сформулювали власн≥ психолог≥чн≥ теор≥њ. Ќаприклад, анал≥тична психолог≥€  .√. ёнга, ≥ндив≥дуальна психолог≥€ ј. јдлера.

ѕ≥дірунт€ виникненн€ неофрейдизму з його р≥зноман≥тними напр€мками склало само вченн€ «. ‘рейда. ¬оно характеризуЇтьс€ методолог≥чною недосконал≥стю (ор≥Їнтац≥€ на ≥нстинкти) та ч≥тко вираженим в≥дпов≥дно до нењ б≥олог≥заторським п≥дходом.  р≥м того, зм≥ни соц≥альних умов, що в≥дбулис€ у св≥т≥ у середин≥ ’’ стол≥тт€, вплинули ≥ на особливост≥ псих≥чних розлад≥в людей. ¬они не вписувалис€ у систему пансексуал≥зму. ¬се це потребувало вдосконаленн€ фрейдизму.

ќдним ≥з вдосконалювач≥в фрейдизму Ї учениц€ ≥ посл≥довниц€ «. ‘рейда  арен ’орн≥ (1885 -1952рр.). ¬она критикувала «. ‘рейда за б≥олог≥заторську ор≥Їнтац≥ю, запе≠ре≠≠чувала пансексуал≥зм, л≥б≥доносну та агресивну тенденц≥њ в орган≥зац≥њ повед≥нки людини. ¬она напол€гала на необх≥дност≥ вивченн€ соц≥ального оточенн€, що Ї, на думку  . ’орн≥, причиною почутт€ тривоги та невроз≥в. ƒжерелами людськоњ повед≥нки Ї потреба у безпец≥ та свобода в≥д страху (прагненн€ задовольнити своњ потреби). якщо вони вступають у суперечн≥сть, то викликають невротичн≥ потреби ≥ в≥дпов≥дн≥ њм стратег≥њ соц≥альноњ повед≥нки. ѓх три: рух до людей, рух в≥д людей та рух проти людей. ƒом≥нуванн€ одн≥Їњ з цих стратег≥й формуЇ невротичну особист≥сть: або ту, €ка шукаЇ любов ≥ визнанн€ людей за будь - €ку ц≥ну, або таку, €ка намагаЇтьс€ заховатис€ в≥д сусп≥льства, або агресивну, €ка прагне престижу ≥ влади.

‘орми реакц≥й невротичноњ особистост≥ неадекватн≥ ≥ не усувають тривожн≥сть, а п≥дсилюють њњ, викликають все нов≥ ≥ нов≥ конфл≥кти. “ак, у вченн≥  . ’орн≥ людина Ї рабом обставин.

якщо у «. ‘рейда особист≥сть людини повн≥стю залежить в≥д природжених ≥нстинкт≥в, то у  . ’орн≥ Ц в≥д соц≥альних умов. ћетодолог≥чна ж сутн≥сть вченн€ не зм≥нюЇтьс€. «м≥нюЇтьс€ б≥олог≥заторський п≥дх≥д на соц≥олог≥заторський.

4.4. јнал≥тична психолог≥€  .√. ёнга

 арл √устав ёнг (1875 - 1961рр.) вивчав вплив динам≥чних неусв≥домлених пот€г≥в на повед≥нку людини. јле на в≥дм≥ну в≥д «. ‘рейда не зводив несв≥доме лише до суми сексуальних та агресивних пот€г≥в. ¬≥н вважав його творчим розумним принципом, що повТ€зуЇ людину з ус≥м людством, з природою ≥ космосом. ” той самий час €к джерело активност≥ особистост≥ за «. ‘рейдом Ц сексуальна енерг≥€, за  .√. ёнгом Ц це творча енерг≥€ людини, що може ви€вл€тис€ у р≥зних сферах.

—труктура особистост≥ за  . ёнгом складаЇтьс€ з трьох окремих, але активно взаЇмод≥ючих м≥ж собою структур: ≥ндив≥дуальне св≥доме (Ego), ≥ндив≥дуальне несв≥доме, колективне несв≥доме.

Ego, або ≥ндив≥дуальне св≥доме, Ї центром сфери св≥домост≥. ¬оно поЇднуЇ думки, почутт€, спогади та в≥дчутт€, завд€ки €ким ми в≥дчуваЇмо свою ц≥л≥сн≥сть та пост≥йн≥сть. ≈go також складаЇ п≥дірунт€ самосв≥домост≥.

ќсобисте несв≥доме складаЇтьс€ з переживань, що колись були св≥домими, але пот≥м стали забутими чи вит≥сненими з≥ св≥домост≥. јле за певних умов вони можуть повернутис€ до св≥домост≥.  . ёнг вид≥лив структурн≥ одиниц≥ особист≥сного несв≥домого Ц комплекси.÷е сукупн≥сть емоц≥йно зар€джених думок, почутт≥в та спогад≥в. Ќа думку  . ёнга, комплекси утворюютьс€ навколо самих звичайних тем та чин€ть великий вплив на повед≥нку людини.

 олективне несв≥доме Ц це глибинний р≥вень псих≥ки, що м≥стить спогади та образи, сп≥льн≥ дл€ всього людства. ѕ≥дірунт€м колективного несв≥домого Ї архетипи. јрхетипи Ц це природжен≥ ≥дењ або спомини, що спонукають людей сприймати, переживати чи реагувати на под≥њ певним чином. јрхетипи виконують подв≥йну функц≥ю: спонукають до повед≥нки певного типу та продукують колективн≥ ≥дењ, образи, теор≥њ людства, що ви€вл€ютьс€ у м≥фах, казках, мистецтв≥. ¬с≥ потужн≥ ≥дењ та у€вленн€ людства можуть бути зведен≥ до архетип≥в.  ≥льк≥сть архетип≥в у колективному несв≥домому може бути необмежена. ќсобливу увагу у своњй теоретичн≥й систем≥  . ёнг прид≥л€в таким архетипам: персона, ан≥ма, ан≥мус, т≥нь та сам≥сть.

ѕерсона (маска)Ц це публ≥чне обличч€ людини, тобто те, €к вона ви€вл€Ї себе у м≥жособист≥сних в≥дносинах. ѕерсона складаЇтьс€ з великоњ к≥лькост≥ соц≥альних ролей, що людина виконуЇ у сусп≥льств≥. ƒана структура формуЇтьс€ дл€ того, щоб чинити вплив на оточуючих та допомагати людин≥ приховувати своњ д≥йсн≥ нам≥ри.

“≥нь Ц це прихована, темна частина особистост≥. ¬она м≥стить соц≥ально неприйн€тн≥ сексуальн≥ та агресивн≥ ≥мпульси. “≥нь також маЇ й позитивн≥ властивост≥.  . ёнг розгл€дав т≥нь €к джерело життЇвоњ сили, спонтанност≥ та творчого начала у людин≥.

јн≥маЦ це ж≥ноча частина псих≥ки чолов≥ка. јн≥мус, навпаки - чолов≥ч≥ особливост≥, що ≥снують у ж≥нц≥. Ќа думку  . ёнга, ан≥ма та ан≥мус мають бути розвинен≥ гармон≥чно. —при€тливим дл€ розвитку особистост≥ Ї можлив≥сть дл€ чолов≥ка виражати фем≥нн≥ риси, тобто бути невпевненим, мТ€ким та слабким. “очно так ≥ гармон≥€ ж≥нки передбачаЇ про€в маскул≥нних рис Ц наполегливост≥, дом≥нантност≥, р≥шучост≥.

—ам≥сть Ц найб≥льш важливий архетип у теор≥њ  . ёнга. ÷е серцевина особистост≥, навколо €коњ обТЇднан≥ вс≥ ≥нш≥ елементи. √оловна мета житт€ людини Ц розвиток самост≥. —формована сам≥сть не ви€вл€Їтьс€ у певному в≥ц≥, дос€гненн€ зр≥лого Ђяї потребуЇ роботи над собою, наполегливост≥, ≥нтелекту та великого життЇвого досв≥ду.

“аким чином,особист≥сть,за  .√. ёнгом, Ц це сукупн≥сть природжених ≥ реал≥зованих архетип≥в. —енс житт€ людини пол€гаЇ у наповненн≥ природжених архетип≥в природним зм≥стом.

4.5 ≤ндив≥дуальна психолог≥€ ј. јдлера

јльфред јдлер (1870 - 1937рр.) вважаЇ, що людина за своЇю природою Ї сусп≥льною ≥стотою, ≥ тому пров≥дним мотивац≥йним засобом њњ д≥€льност≥ Ї сусп≥льн≥ потреби, найважлив≥ша з €ких Ц потреба у звТ€зках з≥ сусп≥льством. ѕерш за все людина - це св≥дома ≥стота, а несв≥доме маЇ в њњ житт≥ другор€дне значенн€. ќтже, людина ц≥лком усв≥домлюЇ своњ ц≥л≥, прагненн€, можливост≥ та слабкост≥. Ѕажанн€ людини спр€мован≥ на набутт€ приналежност≥, знаходженн€ свого м≥сц€ у сусп≥льств≥. “аким чином, д≥њ людини обумовлен≥ майбутн≥м, а не минулим, €к стверджуЇ традиц≥йний психоанал≥з.

Ќа думку ј. јдлера, структура особистост≥ Їдина, а детерм≥нантою у розвитку особистост≥ Ї не сексуальн≥ ≥нстинкти, а прагненн€ людини до могутност≥. јле це прагненн€ не завжди може бути задоволеним. ƒуже часто людина маЇ ф≥зичн≥ чи псих≥чн≥ невади, що призвод€ть до формуванн€ у нењ комплексу неповноц≥нност≥. Ћюдина прагне в≥днайти способи дл€ подоланн€ цього в≥дчутт€ шл€хом компенсац≥њ. ≤снуЇ три форми про€ву компенсац≥њ:

- усп≥шна компенсац≥€ почутт€ неповноц≥нност≥, що Ї насл≥дком зб≥гу пот€гу до вищост≥ з соц≥альним ≥нтересом;

- надкомпенсац≥€, що означаЇ одноб≥чне пристосуванн€ до умов житт€ внасл≥док надм≥рного розвитку €коњсь одн≥Їњ риси або зд≥бност≥;

- Ђвих≥д у хворобуї, при €к≥й людина не може зв≥льнитис€ в≥д почутт€ неповноц≥нност≥, не може прийти до компенсац≥њ Ђнормальнимиї засобами ≥ тому виробл€Ї симптоми хвороби, щоб виправдати свою невдачу. “ак виникаЇ невроз.

¬≥дчутт€ комплексу неповноц≥нност≥ може мати €к позитивний, так ≥ негативний вплив на особист≥сть. ѕри позитивному вплив≥ дос€гаЇтьс€ мета.  ожна людина обираЇ свою власну життЇву мету в≥дпов≥дно до своњх ≥ндив≥дуальних особливостей. ¬она формуЇтьс€ у дит€чому в≥ц≥ €к компенсац≥€ почутт€ неповноц≥нност≥, невпевненост≥ у соб≥ та безпорадност≥ у св≥т≥ дорослих.

ј. јдлер вид≥лив три життЇв≥ мети:

1.Ћюбов Ц т≥сний союз розуму та т≥ла, вища форма кооперац≥њ м≥ж двома ≥ндив≥дами протилежноњ стат≥.

2. ƒружба Ц вираженн€ причетност≥ до людей, необх≥дн≥сть сп≥лкуванн€.

3.–обота Ц приносить задоволенн€ ≥ в≥дчутт€ власноњ значущост≥ у тому р≥вн≥, у €кому вона необх≥дна сусп≥льству.

ƒос€гненн€ життЇвоњ мети в≥дбуваЇтьс€ за допомогою життЇвого стилю. ∆иттЇвий стиль Ц комплекс засоб≥в, за допомогою €ких дос€гаЇтьс€ життЇва мета. ≤снують фактори, що впливають на деформац≥ю життЇвого стилю, зокрема:

- орган≥чна неповноц≥нн≥сть;

- розбещен≥сть;

- знехтуван≥сть.

„астиною життЇвого стилю Ї схема аперцепц≥њ.

јперцепц≥€ Ц це властив≥сть псих≥ки людини, що пол€гаЇ у залежност≥ сприйманн€ предмет≥в ≥ €вищ в≥д попереднього досв≥ду ≥ особист≥сних особливостей субТЇкта. Ќаприклад, Ђкор≥ньї у математиц≥, стоматолог≥њ, б≥олог≥њ, ф≥лолог≥њ.

“аким чином, ј. јдлер дещо соц≥ал≥зував теоретичн≥ погл€ди «. ‘рейда, але далеко не повною м≥рою, оск≥льки комплекс неповноц≥нност≥ Ї природженим.

 

4.6. √уман≥стична психолог≥€

√уман≥стична, або екзистенц≥альна, психолог≥€ зТ€вилас€ у 30-т≥ роки ’’ ст. €к противага неофрейдистським концепц≥€м. ѕ≥дірунт€ гуман≥стичного напр€мку Ц погл€д на особист≥сть €к на ц≥л≥сну, в≥дкриту систему, що здатна до самоорган≥зац≥њ ≥ саморозвитку. јкцентом у гуман≥стичн≥й психолог≥њ Ї погл€д на ≥ндив≥да €к на центральну ц≥нн≥сть. ѕовед≥нка людини Ц зовн≥шн≥й про€в њњ внутр≥шнього св≥ту. ѕредставниками гуман≥стичного напр€мку у психолог≥њ Ї  арл –. –оджерс (1902 Ц 1987 рр.), јбрахам √. ћаслоу (1908 -1970 рр.), √ордон ¬.ќлпорт (1897 Ц 1970 рр.), Ў. Ѕюллер (1893 Ц 1974 рр.). ¬они були не згодн≥ з думкою про те, що людська повед≥нка обумовлена або прагненн€м до задоволенн€, або тенденц≥Їю до агрес≥њ, або до захисту в≥д сусп≥льства. Ќа њх думку, джерело розвитку особистост≥ Ц природжен≥ тенденц≥њ до самореал≥зац≥њ. –озвиток особистост≥ Ц це розгортанн€ цих природжених тенденц≥й. ѕредметом њњ вивченн€ стала здорова особист≥сть (на в≥дм≥ну в≥д попередн≥х теор≥й, що ірунтувалис€ на вивченн≥ тварин чи псих≥чно хворих людей).

ћета житт€, за  . –оджерсом, Ц реал≥зувати весь св≥й природжений потенц≥ал, бути повн≥стю функц≥онуючою особист≥стю.

ќсновний компонент структури особистост≥, за
 . –оджерсом, Ц Ђяї-концепц≥€, що формуЇтьс€ у процес≥ взаЇмод≥њ людини з навколишн≥м середовищем, перш за все Ц соц≥альним. Ђяї - концепц≥€ Ц це динам≥чна система у€влень ≥ндив≥да про себе, що повТ€зана з њх оц≥нкою.

я - концепц≥€ маЇ три складов≥:

1. ќписова Ц образ Ђяї. ” гуман≥стичн≥й психолог≥њ прийн€то вид≥л€ти основн≥ установки на сприйманн€ людиною самоњ себе:

Ј Ђяї - реальне: сукупн≥сть думок, почутт≥в, переживань Ђтут ≥ теперї.

Ј Ђяї - ≥деальне: сукупн≥сть думок, почутт≥в, переживань, що людина хот≥ла б мати дл€ реал≥зац≥њ свого потенц≥алу.

Ј Ђяї - дзеркальне (соц≥альне) Ц установки, повТ€зан≥ з у€вленн€ми ≥ндив≥да про те, €ким його бачать оточуюч≥.

ѕри народженн≥ Ђяї - реальне дор≥внюЇ Ђяї -≥деальному. якщо впродовж житт€ Ђяї - реальне дор≥внюЇ Ђяї - ≥деальному, то особист≥сть маЇ високу самооц≥нку. якщо ж Ђяї - реальне не дор≥внюЇ Ђяї - ≥деальному, то виникаЇ тривожн≥сть, зТ€вл€ютьс€ ознаки депрес≥њ.

2. —амооц≥нка- складова, повТ€зана з емоц≥йним ставленн€м до себе або до окремих своњх €костей.

3. ѕовед≥нкова складова Ц зовн≥шн≥й про€в вищезга≠даних складових.

÷ентральним моментом у гуман≥стичн≥й психолог≥њ Ї практичне використанн€ њњ у психотерап≥њ та осв≥т≥. ¬елика заслуга у цьому належить  . –оджерсу. ¬≥н розробив теор≥ю повноц≥нного функц≥онуванн€ творчоњ особистост≥ ≥ в≥дпов≥дну њй особист≥сно-ор≥Їнтовану психотерап≥ю.
¬она в≥дома п≥д назвою кл≥Їнт-центрованоњ терап≥њ. ” вченн≥
ј. ћаслоу пров≥дна потреба людини - самоактуал≥зац≥€. ÷е процес пост≥йного розвитку ≥ практичноњ реал≥зац≥њ своњх можливостей. —амоактуал≥зац≥€ Ц це €вище природжене.  р≥м ц≥Їњ потреби, ј. ћаслоу вид≥л€Ї також р€д ≥нших, що вс≥ разом формують ≥Їрарх≥ю.

ѕТ€ть р≥вн≥в мотивац≥њ за ј. ћаслоу:

1) ф≥з≥олог≥чний (њжа, сон, секс);

2) потреба у безпец≥ (квартира, робота);

3) потреба у належност≥ (потреба одн≥Їњ людини в ≥нш≥й Ц с≥мТ€);

4) р≥вень самооц≥нки (потреба у самоповаз≥, компетенц≥њ, г≥дност≥);

5) потреба у самоактуал≥зац≥њ (потреба у творчост≥, крас≥, ц≥л≥сност≥).

ѕотреби першого та другого р≥вн≥в Ц деф≥цитарн≥ (припин€ютьс€ п≥сл€ њх задоволенн€); четвертого та пТ€того Ц ростов≥ (п≥дсилюютьс€ п≥сл€ реал≥зац≥њ).

Ћюдина, €ка дос€гаЇ пТ€того р≥вн€, Ц псих≥чно здорова особист≥сть, за ј. ћаслоу. ’арактеристиками ц≥л≥сноњ особистост≥ Ї:

1) ефективне сприйманн€ реальност≥;

2) спонтанн≥сть, простота ≥ природн≥сть повед≥нки;

3) ор≥Їнтац≥€ на вир≥шенн€ проблеми;

4) пост≥йна дит€ч≥сть сприйманн€;

5) част≥ переживанн€ п≥кових почутт≥в, екстазу;

6) щире бажанн€ допомогти всьому людству;

7) глибок≥ м≥жособист≥сн≥ в≥дносини;

8) висок≥ моральн≥ стандарти.

÷≥л≥сна особист≥сть прагне до встановленн€ гарного психолог≥чного контакту з ≥ншими, в≥дкрито емоц≥йна, знаЇ, хто вона ≥ ким хот≥ла б бути, максимально в≥дкрита новому досв≥ду, живе Ђтут ≥ заразї, майже безумовно позитивно ставитьс€ до вс≥х, емпатична.

ўе одним, не менш в≥домим представником гуман≥стичноњ психолог≥њ Ї √. ќллпорт, €кий розробив психолог≥чну теор≥ю особистост≥, що одержала назву Ђтеор≥€ рисї. ¬≥дпов≥дно до ц≥Їњ теор≥њ люди в≥др≥зн€ютьс€ один в≥д одного набором та ступенем розвитку в них окремих, незалежних рис.

√уман≥стична психолог≥€ маЇ низку привабливих особливостей, бо звертаЇтьс€ до здоровоњ, творчоњ особистост≥. Ќайб≥льш ц≥нними Ї так≥ особливост≥:

а) спр€мован≥сть на конкретну ц≥л≥сну особист≥сть з њњ реальними потребами, в≥рою у доброту ≥ власн≥ сили особистост≥;

б) урахуванн€ власних почутт≥в, ц≥нностей, п≥дкресленн€ ун≥кальност≥ особистост≥;

в) досв≥д Їдност≥ теор≥њ та практики;

г) наданн€ реальноњ допомоги людин≥, €ка страждаЇ в≥д в≥дчудженн€, властивого сусп≥льству.

“аким чином, особист≥стьв≥дпов≥дно до погл€д≥в гуман≥ст≥в Ц це ц≥л≥сна в≥дкрита система, що спроможна до самоорган≥зац≥њ ≥ саморозвитку.

 

4.7. “рансперсональна психолог≥€ —тан≥слава √рофа

„еський психолог, ф≥лософ та псих≥атр —тан≥слав √роф Ї одним ≥з засновник≥в нового напр€му у психолог≥њ, що виник у зах≥дному св≥т≥ наприк≥нц≥ ’’ стол≥тт€. ¬≥н ірунтуЇтьс€ на нових в≥дкритт€х не лише власне психолог≥њ, а й ф≥зики, к≥бернетики, теор≥њ хаосу та ≥н. наук.

—. √роф показуЇ багатовим≥рн≥сть псих≥ки людини. ¬≥н на≠го≠лошуЇ на важливост≥ доб≥ограф≥чного (пренатального ≥ пери≠натального) та трансперсонального р≥вн≥в псих≥ки, що не бралис€ до уваги ран≥ше. ѕренатальний (в≥д лат. pre-до,
natalis - те, що стосуЇтьс€ народженн€) розвиток - це дородовий, утробний розвиток ≥ндив≥да, п≥д час €кого в≥дбуваЇтьс€ розгортанн€ успадкованого потенц≥алу. ѕеринатальний (в≥д. лат. peri - б≥л€) розвиток у пер≥од в≥д 28 тижн€ ваг≥тност≥, пер≥од полог≥в та перш≥ 7 дн≥в житт€ новонародженого.“аким чином, зг≥дно з погл€дами —. √рофа, псих≥ка складаЇтьс€ з таких р≥вн≥в:

1. ќсобисте б≥ограф≥чненесв≥доме, з €ким працював
«. ‘рейд.

2. “рансперсональне (надособисте) несв≥доме, €ке також м≥стить у€вленн€  . √. ёнга про архетип≥чне (колективне) несв≥доме.

3. ѕеринатальненесв≥доме, що Ї мостом м≥ж особис≠т≥сним та надособист≥сним несв≥домим, наповнене символ≥змом та конкретними переживанн€ми смерт≥ та в≥дродженн€. —аме регрес≥€ до пренатального р≥вн€ Ї умовою доступу до трансперсонального.

—. √роф наголошував на важливост≥ пренатального пер≥оду розвитку людини, а також безпосередньо процесу народженн€ дл€ подальшого розвитку особистост≥. —. √роф розд≥лив по€ву людини на св≥т на чотири етапи, €к≥ в≥н назвав базовими перинатальними матриц€ми (Ѕѕћ).Ќа кожному з цих етап≥в можуть виникнути особлив≥ проблеми. ѓх невдале вир≥шенн€ викликаЇ т€жк≥ травми псих≥ки, що м≥цно закр≥плюютьс€ у п≥дсв≥домост≥ людини у вигл€д≥ матриць та впливають на подальше житт€. ÷≥ матриц≥ визначають певний стереотип повед≥нки людини.

ѕ≥дгрунт€ психолог≥њ —. √рофа складають транспер≠со≠нальн≥ переживанн€, що виникають у зм≥неному стан≥ св≥домост≥ («——). «—— викликаютьс€ застосуванн€м спец≥ально розробленоњ техн≥ки холотропного диханн€(в≥д грецьк. holos Ц Ђц≥лийї, trepein- Ђрухатис€ дої). ќстаннЇ - це ≥нтенсивне диханн€ за певними правилами, що супро≠воджуЇтьс€ специф≥чною музикою та сфокусованою роботою з т≥лом. ” «—— актив≥зуютьс€ Ѕѕћ та у символ≥чн≥й форм≥ в≥дбуваЇтьс€ вив≥льненн€ придушеноњ хворобливоњ енерг≥њ. ƒана практика маЇ не лише психотерапевтичне значенн€, а й спр€мована на самоп≥знанн€, збагаченн€ внутр≥шнього досв≥ду, духовний р≥ст та особист≥сний розвиток людини.

«апитанн€ до самоконтролю

1. як≥ Ї п≥дходи, що по€снюють сутн≥сть особистост≥ людини?

  1. —утн≥сть б≥хев≥оризму.

3. ¬ивченн€ формуванн€ навичок у б≥хев≥оризм≥
ƒ. ”отсона.

4. ѕричини виникненн€ необ≥хев≥оризму та його сутн≥сть.

  1. ќперантний б≥хев≥оризм Ѕ. —к≥ннера.
  2. ѕрограмоване навчанн€ у вченн≥ Ѕ. —к≥ннера.
  3. —утн≥сть фрейдизму.
  4. —труктура особистост≥ за «. ‘рейдом.
  5. ћехан≥зми психолог≥чного захисту.
  6. ѕ≥дірунт€ виникненн€ та сутн≥сть неофрейдизму.

11. ѕор≥вн€йте фрейдизм та неофрейдизм. «найд≥ть сп≥льн≥ та в≥дм≥нн≥ риси.

12. ƒайте характеристику архетип≥в колективного несв≥домого  . √. ёнга.

13.  омплекс неповноц≥нност≥ та його подоланн€ у вченн≥ ј. јдлера.

14. √уман≥стична психолог≥€: ор≥Їнтац≥€ на здорову особист≥сть.

  1. ≤Їрарх≥€ мотив≥в за ј. ћаслоу.
  2. ѕогл€д на псих≥ку —. √рофа.

ѕрактичне зан€тт€

Ўколи та напр€мки у психолог≥њ

1. Ѕ≥хев≥оризм. ѕередумови виникненн€ та подальше еволюц≥онуванн€.

  1. Ќеоб≥хев≥оризм.
  2. ќперантний б≥хев≥оризм.

4. ѕсихоанал≥з ≥ його вплив на розвиток психолог≥њ та ≥нших наук.

  1. Ќеофрейдизм.
  2. ѕон€тт€ про несв≥доме та його вплив на повед≥нку людини.
  3. √уман≥стична психолог≥€.

«разок тесту

 

1.  олективне несв≥доме, за  .√. ёнгом, поЇднуЇ:

а) комплекси;

б) архетипи;

в) емоц≥њ;

г) традиц≥њ;

д) стереотипи.

 

2. ѕсихоанал≥з заснував:

а) ƒ. ”отсон;

б) «. ‘рейд;

в)  . ’орни;

г) Ѕ. —к≥ннер;

д) ≈. ‘ромм.

 

3. «. ‘рейд зробив у психолог≥њ в≥дкрив:

а) св≥дом≥сть;

б) самосв≥дом≥сть;

в) передсв≥дом≥сть;

г) п≥дсв≥дом≥сть;

д) надсв≥дом≥сть.

 

4. ‘ормуванн€ навичок у теор≥њ ƒ. ”отсона залежить в≥д:

а) знань;

б) ум≥нь;

в) к≥лькост≥;

г) навчанн€;

д) вихованн€.

 

5. ÷ентральною ц≥нн≥стю у гуман≥стичн≥й психолог≥њ Ї:

а) ≥ндив≥д;

б) людина;

в) св≥дом≥сть;

г) ≥нтелект;

д) мисленн€.

 

—писок л≥тератури

1. ¬ар≥й ћ.…. ѕсихолог≥€ особистост≥: навч. пос. Ц  .: ÷ентр навчальноњ л≥тератури, 2008. Ц 592 с.

2. √роф —танислав. ѕсихологи€ будущего: ”роки современных исследований сознани€ /пер. с англ.
—. ќфертаса и ќ. ÷ветковой. Ц ћ.: ќќќ Ђ»здательство ј—“ї и др., 2003. Ц 458 с.

3. ∆дан ј.Ќ. »стори€ психологии. Ц ћ.: ћ√”,1990. Ц
368 с.

4. ѕсихологи€: учебник дл€ гуманитарн≥х вузов /под общ. ред. ¬.Ќ. ƒружинина. Ц —ѕб.: ѕитер, 2001. Ц 656 с.

5. –оменець ¬.ј. ≤стор≥€ психолог≥њ ’’ стол≥тт€ /
¬.ј. –оменець, ≤.ѕ. ћаноха -  .: Ћиб≥дь, 1998. Ц 990 с.

6. “еории личности в западноевропейской и американской психологи. ’рестомати€ по психологи личности
/ ƒ.я. –айгородский (редактор, составитель). Ц —амара: »здательский дом ЂЅј’–ј’ї, 1996. Ц 480 с.

7. ‘рейд «. ѕсихологи€ бессознательного: пер. с нем. Ц ћ.: ѕросвещение, 1989. - 448 с.

8. ’ьелл Ћ., «иглер ƒ. “еории личности. (ќсновные положени€, исследование и применение) / Ћ. ’ьелл,
ƒ. «иглер Ц —ѕб.: ѕитер  ом, 1998. Ц 608 с.

  1. „еловек и его символы /  арл √устав ёнг,

ћ Ћ. фон ‘ранц, ƒж. Ћ. ’ендерсон, ». якоби, ј. яффе /под общ. редакцией —.Ќ.—иренко.Ц ћ: —еребренные нити, 1997. Ц
368 с.

≤нтелект

 

5.1 —утн≥сть та теор≥њ ≥нтелекту.

5.2 ƒинам≥ка та фактори, що обумовлюють ≥нтелект.

5.3 ¬им≥рюванн€ ≥нтелекту.


5.1. —утн≥сть та теор≥њ ≥нтелекту

—лово ≥нтелект походить в≥д латинського intellectus Ц розумний. ѕ≥д ≥нтелектом розум≥ють глобальну властив≥сть людини, що забезпечуЇ правильн≥сть сприйманн€ ≥ розум≥нн€ ≥нформац≥њ, правильн≥сть мисленн€, гармон≥йн≥сть взаЇмод≥њ з навколишн≥м св≥том. ѕогл€ди на ≥нтелект пройшли певну трансформац≥ю ≥ суттЇво залежать в≥д методолог≥чних погл€д≥в досл≥дника та тих тест≥в, що використовують дл€ досл≥дженн€ цього феномену.

ƒовго ≥снувала думка, що ≥нтелект маЇ спадкову обумовлен≥сть: людина народжуЇтьс€ або розумною, або н≥.

” 1884 р. англ≥йський учений ‘. √альтон (1822-1911 рр.) вважав, що люди певних с≥мей ≥нтелектуально б≥льш розвинен≥, а також, що ж≥нки у цьому в≥дношенн≥ поступаютьс€ чолов≥кам. ‘. √альтон обстежив дес€ть тис€ч ос≥б. ¬≥н був дуже здивований, що за результатами досл≥дженн€ видатн≥ д≥€ч≥ науки не в≥др≥зн€лис€ в≥д простих смертних, а ж≥нки за де€кими показниками ви€вилис€ б≥льш розвинен≥, н≥ж чолов≥ки.

” 1885 роц≥ ƒ.  еттелл (1860 Ц 1944 рр.) розробив наб≥р тест≥в ≥ назвав њх Ђментальнимиї. ÷ими тестами визначалис€ швидк≥сть реакц≥њ, час сприйманн€ подразник≥в, больовий пор≥г, запамТ€товуванн€ певного зм≥сту. ƒ.  еттелл ви€вив р≥зн≥ значенн€ певних €костей. ѕобудував дзвоникопод≥бну криву, под≥бну до розпод≥лу ф≥зичних величин. ÷≥ дан≥ були використан≥ дл€ вивченн€ розпод≥лу ≥нтелекту серед населенн€. “ут ви€вились €к люди середнього р≥вн€, так ≥ Ђв≥дстал≥ї та Ђнадобдарован≥ї.

≤нш≥ вчен≥, €к≥ вивчали ≥нтелект, розгл€дали його б≥льш широко. ≤нтелектуальна людина Ц це та, €ка Ђправильно Е розум≥Ї ≥ мислитьї ≥ може Ђпристосовуватис€ до обставин житт€ї. ÷ю точку зору п≥дтримав ƒ. ¬екслер.

—ьогодн≥ б≥льш≥сть психолог≥в погоджуютьс€ саме з таким розум≥нн€м ≥нтелекту. ≤нтелектом називаЇтьс€ глобальна властив≥сть ≥ндив≥да адаптуватис€ до навколишнього середовища.

ќск≥льки ≥нтелект Ї глобальним €вищем, то виникаЇ непроста проблема розробленн€ його структури. Ќе викликаЇ заперечень факт багатор≥вневоњ орган≥зац≥њ ≥нтелекту.

” психолог≥њ вид≥л€ють дв≥ групи теор≥й ≥нтелекту: факторн≥ та ≥Їрарх≥чн≥.

” 1904 роц≥ англ≥йський вчений „. —п≥рмен вид≥лив Ђгенеральнийї фактор ≥нтелекту ≥ позначив його буквою G. ÷ей фактор визначаЇ спроможн≥сть людини адаптуватис€ до навколишнього середовища. јле ж розвТ€зуванн€ математичних задач, вивченн€ ≥ноземноњ мови, написанн€ в≥рш≥в, ремонт техн≥чних вироб≥в, будуванн€ будинку вимагають р≥зноњ д≥€льност≥ мозку при под≥бност≥ генерального фактора. “ому „. —п≥рмен вводить пон€тт€ фактора специф≥чних зд≥бностей ≥ позначаЇ буквою S. ÷ей фактор у р≥зних людей розвинений по-р≥зному ≥ впливаЇ на вир≥шенн€ конкретних завдань адаптац≥њ. —юди належить вербальний, просторовий ≥ числовий фактори. “ак виникла перша факторна модель ≥нтелекту.

 ожна людина своЇр≥дно вир≥шуЇ питанн€ адаптац≥њ, а ≥нтелект ви€вл€Їтьс€ у перцентивних, мнем≥чних, мовних, вербальних та ≥нших зд≥бност€х.

Ћ. “ерстоун (1887 Ц 1955 рр.) досл≥див р≥зн≥ боки загаль≠ного ≥нтелекту. ¬≥н назвав њх первинними розумовими потенц≥€ми. ¬≥н вид≥лив с≥м таких потенц≥й.

1. «датн≥сть до рахуванн€, тобто зд≥бн≥сть оперувати числами ≥ виконувати арифметичн≥ д≥њ.

2. ¬ербальна гнучк≥сть, тобто здатн≥сть легко по€снювати, використовувати найб≥льш важлив≥ слова.

3. ¬ербальне сприйманн€, тобто здатн≥сть розум≥ти усну ≥ писемну мову.

4. ѕросторова ор≥Їнтац≥€, тобто здатн≥сть у€вл€ти соб≥ р≥зноман≥тн≥ предмети у простор≥.

5. ѕамТ€ть.

6. «датн≥сть до розм≥рковуванн€.

7. Ўвидк≥сть сприйманн€ в≥дм≥нностей ≥ под≥бних ознак м≥ж предметами та њх зображенн€ми.

ѕодальш≥ досл≥дженн€ спри€ли вид≥ленню б≥льшоњ к≥лькост≥ фактор≥в. “ак, ƒ. √≥лфорд вид≥лив 120 фактор≥в ≥нтелекту.

≤Їрарх≥чн≥ модел≥ характеризуютьс€ тим, що фактори ≥нтелекту розм≥щуютьс€ на р≥зних поверхах ≥Їрарх≥њ. ¬≥домо дек≥лька ≥Їрарх≥чних теор≥й. ћи розгл€немо модель
‘. ¬ернона та ƒ. ¬екслера.

¬ершину ≥Їрарх≥њ ‘. ¬ернона займаЇ генеральний фактор ≥нтелекту G за „. —п≥рменом. ƒругий р≥вень займають два фактори: вербально-осв≥тн≥ зд≥бност≥ та практико-техн≥чн≥ зд≥бност≥. “рет≥й р≥вень займають спец≥альн≥ зд≥бност≥: техн≥чне мисленн€, математичн≥ зд≥бност≥, вербальн≥ зд≥бност≥. ќстанн≥й, четвертий р≥вень обТЇднуЇ т≥льки прост≥ субфактори.

≤Їрарх≥чна модель ≥нтелекту ƒ. ¬екслера маЇ три р≥вн≥:

1. –≥вень загального ≥нтелекту.

2. –≥вень групових фактор≥в: ≥нтелект д≥й, вербальний ≥нтелект.

3. –≥вень специф≥чних фактор≥в (в≥дпов≥даЇ окремим субТЇктам).

–озгл€нут≥ ≥Їрарх≥чн≥ модел≥ не витримують експериментальноњ перев≥рки, не п≥дтверджуютьс€ емп≥ричними даними ≥ мають умогл€дний характер.

 

5.2. ƒинам≥ка та фактори, що обумовлюють ≥нтелект

≤нтелект, €к ≥ ≥нш≥ псих≥чн≥ утворенн€, прот€гом житт€ людини зм≥нюЇтьс€, тобто розвиваЇтьс€. –озвиток ≥нтелекту €к глобального утворенн€ залежить в≥д багатьох фактор≥в. ћи розгл€немо лише вплив в≥ку, осв≥ти та профес≥йноњ д≥€льност≥.

ƒосл≥дники вважають, що головний розвиток ≥нтелекту в≥дбуваЇтьс€ у перш≥ 20 рок≥в житт€ людини. Ќайб≥льш ≥нтенсивно ≥нтелект розвиваЇтьс€ з двох до дванадц€ти рок≥в. ћаксимуму розвитку ≥нтелект дос€гаЇ у 19 - 20 рок≥в. ƒо
30 - 34 рок≥в ≥нтелект у людини збер≥гаЇтьс€ стаб≥льним. ѕ≥сл€ цього настаЇ спад ≥нтелектуальних функц≥й. ќсобливо сильно ≥нтелект зменшуЇтьс€ п≥сл€ 60 рок≥в. јле ц≥ дан≥ зазнають критики. ѕ≥дгрунт€ критики склали методи досл≥дженн€. ƒан≥ залежност≥ ≥нтелекту в≥д в≥ку людини були одержан≥ методом поперечного зр≥зу. ѕри цьому не враховувалис€ н≥ р≥вень осв≥ти, н≥ особливост≥ профес≥йноњ д≥€льност≥. як зТ€сувалос€, люди молодшого в≥ку мали вищий р≥вень осв≥ти ≥ ефективн≥ше виконали запропонован≥ тести. “ому р≥вень ≥нтелектуальност≥ ви€вивс€ вищим.

ƒосл≥дженн€ були видозм≥нен≥. ѕ≥дбирали дл€ досл≥дженн€ людей р≥зного в≥ку, але приблизно однакового р≥вн€ осв≥ти ≥ профес≥йноњ д≥€льност≥. –езультати виконанн€ тест≥в не ви€вили суттЇвих в≥дм≥нностей.

—уперечлив≥сть результат≥в досл≥дженн€ ≥нтелекту людей р≥зного в≥ку лише п≥дтверджуЇ складн≥сть ≥ багатогранн≥сть такого феномену, €к ≥нтелект.

ѕродуктивн≥сть ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥ залежить в≥д активност≥ профес≥йноњ д≥€льност≥. “ак, €кщо профес≥йна д≥€льн≥сть вимагаЇ систематичноњ ≥нтелектуальноњ активност≥, то ≥нтелектуальн≥ функц≥њ можуть розвиватис€ нав≥ть у похилому в≥ц≥, тобто у 60 - 80 рок≥в.

≤ все ж, з в≥ком ≥нтелектуальний р≥вень зменшуЇтьс€.

“аким чином, ≥нтелект людини залежить в≥д в≥ку, р≥вн€ осв≥ти та профес≥йноњ д≥€льност≥, що вимагаЇ ≥нтелектуальноњ активност≥.

5.3. ¬им≥рюванн€ ≥нтелекту

Ќеобх≥дн≥сть вим≥рюванн€ ≥нтелекту викликана практичними потребами, ≥ перш за все потребами навчанн€. ” 1881 роц≥ у ‘ранц≥њ було запроваджене обовТ€зкове початкове навчанн€. ” переповнених класах обТЇднувалис€ д≥ти одного в≥ку, але з р≥зним р≥внем псих≥чного розвитку та ≥нтелекту. √оловною проблемою навчанн€ ви€вилас€ пов≥льна робота де€ких д≥тей. ќр≥Їнтац≥€ на них призводила до в≥дставанн€ всього класу. ” звТ€зку з цим виникла необх≥дн≥сть селекц≥њ д≥тей за критер≥Їм швидкост≥ виконанн€ завдань.

” 1905 роц≥ французький психолог ј. Ѕ≥не
(1857 - 1911 рр.) розробив методику визначенн€ ≥нтелекту. ¬≥н склав 10 набор≥в тест≥в дл€ кожноњ в≥ковоњ групи в≥д 3 до 12 рок≥в.  ожен наб≥р дл€ певного в≥ку (наприклад, 5 рок≥в) мав 6 завдань. “аким чином, одне завданн€ оц≥нювалос€ в≥ком 2 м≥с€ц≥ (р≥к Ц 12 м≥с€ц≥в). ¬иконанн€ завдань свого в≥ку (чи невиконанн€) визначаЇ ≥нтелектуальний в≥к, в≥дпов≥даЇ паспортному в≥ку (або не в≥дпов≥даЇ). ¬иконанн€ завдань старшого в≥ку додаЇ до паспортного в≥ку в≥дпов≥дну к≥льк≥сть м≥с€ц≥в. “ак ≥нтелектуальний в≥к стаЇ б≥льшим за паспортний. “ак, дитина 7 рок≥в виконала вс≥ завданн€ дл€ 3, 4, 5 рок≥в, чотири завданн€ дл€ д≥тей 6 рок≥в, ≥ два завданн€ дл€ д≥тей 7 рок≥в. “од≥ њњ ≥нтелектуальний в≥к становить 24+12+12+12+8+4=72 м≥с€ц≥ (6 рок≥в). «в≥дси висновок, що дитина в≥дстаЇ на 1 р≥к у ≥нтелектуальному розвитку.

ѕод≥бна р≥зниц€ ≥нтелектуального в≥ку у 4 роки ≥ 12 рок≥в не тотожна. “ому виникаЇ необх≥дн≥сть вдосконалити методику ј. Ѕ≥не. ” 1912 роц≥ н≥мецький психолог ¬. Ўтерн (1871 Ц 1938 рр.) запропонував математичне р≥вн€нн€, за допомогою €кого одержали певний показник, що в≥дображаЇ звТ€зок м≥ж ≥нтелектуальним ≥ паспортним в≥ком. ÷ей показник ¬. Ўтерн назвав коеф≥ц≥Їнтом ≥нтелектуальност≥ (IQ). ¬≥дношенн€ ≥нтелектуального в≥ку до паспортного в≥ку виражене у процентах ≥ називаЇтьс€ коеф≥ц≥Їнтом ≥нтелектуальност≥.

де IQ Ц коеф≥ц≥Їнт ≥нтелектуальност≥;

≤¬ Ц ≥нтелектуальний в≥к;

ѕ¬ Ц паспортний в≥к.

 онцепц≥€ цього коеф≥ц≥Їнта передбачаЇ, що ≥нтелектуально нормальна дитина - це така дитина, у €коњ ≥нтелектуальний в≥к в≥дпов≥даЇ паспортному, тобто маЇ показник 100. ” 1939 роц≥ англ≥йський психолог ј. ¬екслер розробив шкалу ≥нтелекту дл€ дорослих, а п≥зн≥ше ≥ дл€ д≥тей. “ести цих шкал складалис€ з набор≥в вербальних та невербальних завдань.

” 70 роках минулого стол≥тт€ наукова ≥ практична ц≥нн≥сть ≥нтелектуальних тест≥в була поставлена п≥д сумн≥в. ѕсихологи поступово в≥дмовл€ютьс€ в≥д них. ¬еличезна к≥льк≥сть ≥нтелектуальних тест≥в р≥зних автор≥в, на жаль, не вир≥шують задов≥льно завдань вим≥рюванн€ ≥нтелекту. јдже тести дозвол€ють визначати не ст≥льки р≥вень ≥нтелектуальних функц≥й, ск≥льки знанн€ чи об≥знан≥сть у певн≥й галуз≥ знань чи людськоњ д≥€льност≥. ќсь чому сьогодн≥ тести ≥нтелекту використовуютьс€ ≥з застереженн€ми, а одержан≥ результати ≥нтерпретують не так категорично.

6.  огн≥тивна сфера людини

6.1. ¬≥дчутт€.

—прийманн€.

6.3.ѕам'€ть.

ћисленн€.

”€ва.

”вага.

6.1. ¬≥дчутт€.

6.1.1. ѕон€тт€ про в≥дчутт€.

6..1..2. ‘≥з≥олог≥чне п≥дірунт€ в≥дчутт≥в.

. 6.1.3.  ласиф≥кац≥€ ≥ р≥зновиди в≥дчутт≥в.

6.1.1. ѕон€тт€ про в≥дчутт€

¬≥дчутт€ - п≥знавальний псих≥чний процес в≥добра≠женн€ окремих властивостей предмет≥в ≥ €вищ при њх безпосередн≥й д≥њ на органи чутт€ людини. ¬≥дчутт€ - це найпрост≥ший псих≥чний процес, первинна форма ор≥Їнтац≥њ живого орган≥зму у навколишньому середовищ≥. « в≥дчутт≥в починаЇтьс€ п≥знавальна д≥€льн≥сть людини. «а допомогою р≥зних анал≥затор≥в вона в≥дбираЇ, нагромаджуЇ ≥нформац≥ю про обТЇктивну реальн≥сть, про власн≥ субТЇктивн≥ стани ≥ на ц≥й п≥дстав≥ виробл€Ї адекватн≥ способи реагуванн€ на зовн≥шн≥ та внутр≥шн≥ впливи. ќргани чутт€ - це Їдин≥ канали, за €кими зовн≥шн≥й св≥т проникаЇ у св≥дом≥сть людини. ¬≥дчутт€ ≥снують у св≥домост≥ €к субТЇктивн≥ образи обТЇктивного св≥ту. ÷€ особлив≥сть в≥дчутт≥в обумовлена природою самих в≥дчутт≥в тапсих≥чним складом особистост≥, €ка здатна в≥дчувати.

 

6.1.2. ‘≥з≥олог≥чне п≥дірунт€ в≥дчутт≥в

¬ченн€ про вищу нервову д≥€льн≥сть розкриваЇ науково -природниче п≥дгрунт€ в≥дчутт≥в. ≤. —Їченов та ≤. ѕавлов своњми досл≥дженн€ми показали, що в≥дчутт€ - це своЇр≥дн≥ рефлекторн≥ д≥њ, ф≥з≥олог≥чним п≥дірунт€м €ких Ї нервов≥ процеси, що виникають внасл≥док впливу подразник≥в на органи чутт€, або анал≥затори. јнал≥затори -це органи тваринного ≥ людського орган≥зму, що анал≥зують навколишню д≥йсн≥сть ≥ сприймають подразненн€ з навколишнього св≥ту: зоровий анал≥затор сприймаЇ св≥тлов≥ подразненн€ або коливанн€ електромагн≥тних хвиль, слуховий - звуков≥, смаковий, нюховий - х≥м≥чн≥ властивост≥ речовин, шк≥рн≥ Ч теплов≥, механ≥чн≥ властивост≥ предмет≥в та €вищ. ” кожному анал≥затор≥ Ї перифер≥йна, анал≥зуюча частина, або рецептор. ≤нша його частина Ч пров≥дний шл€х в≥д рецептора до центральноњ частини анал≥затора, розм≥щеноњ у мозку. ” центральн≥й частин≥ анал≥затора зд≥йснюютьс€ тонкий анал≥з ≥ синтез збуджень. «а його допомогою подразники диференц≥юютьс€ за особливост€ми, €к≥стю та ≥нтенсивн≥стю.

6.1.3.  ласиф≥кац≥€ ≥ р≥зновиди в≥дчутт≥в

≤снують р≥зн≥ класиф≥кац≥њ орган≥в чутт€ ≥ чутливост≥ орган≥зму до подразник≥в, що надход€ть до анал≥затор≥в ≥з зовн≥шнього св≥ту або зсередини орган≥зму. «алежно в≥д м≥ри контакту орган≥в чутт€ з подразниками розр≥зн€ють чутлив≥сть контактну (дотикову, смакову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). «а розм≥щенн€м рецептор≥в в орган≥зм≥ Ч на поверхн≥, всередин≥ орган≥зму, у м'€зах ≥ сухожилл€х Ч розр≥зн€ють в≥дчутт€ екстерорецептивн≥, що в≥дображують властивост≥ предмет≥в та €вищ зовн≥шнього св≥ту (зоров≥, слухов≥, нюхов≥, смаков≥), ≥нтерорецептивн≥, що несуть ≥нформац≥ю про стан внутр≥шн≥х орган≥в (в≥дчутт€ голоду, спраги, втоми), та пропр≥орецептивн≥, що в≥дображують рухи орган≥в т≥ла ≥ його стан (к≥нестетичн≥ та статичн≥). як самост≥йн≥ вид≥л€ють температурн≥в≥дчутт€, що Ї функц≥Їю особливого температурного анал≥затора, що зд≥йснюЇ терморегул€ц≥ю ≥ теплообм≥н орган≥зму з навколишн≥м середовищем. “емпературн≥ в≥дчутт€ належать також до дотикових.

¬≥дпов≥дно до системи анал≥затор≥в розр≥зн€ють в≥дчутт€ зоров≥, слухов≥, дотиков≥, больов≥, температурн≥, смаков≥, нюхов≥, голоду ≥ спраги, статев≥, к≥нестетичн≥ та статичн≥. ожен ≥з цих р≥зновид≥в в≥дчутт€ маЇ певний орган (анал≥затор), певн≥ законом≥рност≥ виникненн€ та переб≥гу.

—прийманн€

ѕон€тт€ про сприйманн€.

6.2.2. ¬ластивост≥ сприймань.

ѕон€тт€ про сприйманн€

 онтактуючи з навколишн≥м св≥том, людина одержуЇ ≥нформац≥ю не т≥льки про певн≥ властивост≥ та €кост≥, що притаманн≥ тим або ≥ншим обТЇктам чи €вищам, але ≥ в≥домост≥ про сам≥ об'Їкти €к ц≥л≥сн≥ утворенн€. “аке ц≥л≥сне њх в≥дображенн€ у мозку людини характеризуЇ другу ланку Їдиного процесу чуттЇвого п≥знанн€ Ч сприйманн€.

—прийманн€Ч це псих≥чний процес ц≥л≥сного в≥дображенн€ у мозку людини предмет≥в та €вищ, у сукупност≥ вс≥х властивостей при безпосередн≥й д≥њ на органи чутт€. ” результат≥ сприйманн€ виникають субТЇктивн≥ образи сприйн€тих обТЇкт≥в Ч у€вленн€. ѕроцес сприйманн€ в≥дбуваЇтьс€ у взаЇмозвТ€зку з ≥ншими псих≥чними процесами особистост≥: мовою (називаЇмо його словом), почутт€ми (ви€вл€Їмо своЇ ставленн€ до нього), волею (св≥домим зусилл€м орган≥зовуЇмо перцептивну д≥€льн≥сть). ¬ажливу роль у сприйманн≥ в≥д≥грають емоц≥йний стан особистост≥. ≈моц≥њ постають €к мотив, внутр≥шнЇ спонуканн€ до п≥знанн€ предмет≥в та €вищ. ” сприйманн≥ предмет≥в та €вищ св≥ту важливу роль в≥д≥грають активн≥сть, д≥Їв≥сть особистост≥. ¬она ви€вл€Їтьс€ у рухах орган≥в чутт€, спр€мованих на обТЇкти, що сприймаютьс€.

6.2.2. ¬ластивост≥ сприйманн€

¬ажливою умовою усп≥шного сприйманн€ обТЇкт≥в д≥йсност≥ Ї його виб≥рков≥сть.

¬иб≥рков≥сть предмета сприйманн€ обумовлюЇтьс€ потребами та ≥нтересами людини, необх≥дн≥стю у знанн€х, профес≥йною спр€мован≥стю тощо.

¬ластивост≥ сприйманн€ Ч предметн≥сть, ц≥л≥сн≥сть, структурн≥сть, константн≥сть та осмислен≥сть.

ѕредметн≥стьсприйманн€ ви€вл€Їтьс€ у сп≥вв≥дношенн≥ в≥домостей про обТЇкти ≥з самими обТЇктами €к нос≥€ми певноњ ≥нформац≥њ. “ака об'Їктивац≥€ вражень у конкретних об'Їктах реального св≥ту забезпечуЇ ор≥Їнтуючу та регулюючу функц≥њ у практичн≥й д≥€льност≥ людини. ѕредметн≥сть сприйманн€ Ї набутою властив≥стю, що формуЇтьс€ у процес≥ активноњ взаЇмод≥њ субТЇкта з обТЇктивним св≥том ≥ грунтуЇтьс€ на певн≥й систем≥ д≥й, приводить до розум≥нн€ предметност≥ св≥ту.

ѕредмети та €вища сприймаютьс€ €к Їдине ц≥ле, в €кому окрем≥ компоненти постають в Їдност≥. ¬≥дсутн≥сть у предмет≥ €когось одного його аспекту або детал≥ не заважаЇ ц≥л≥сному сприйманню. ѕредмет €к ц≥ле, ставленн€ до нього €к ц≥лого визначаЇ його структуру. Ћише у процес≥ анал≥зу предмет розчленовуЇтьс€ на складов≥, вид≥л€ютьс€ його характеристики. ÷≥л≥сно сприйн€те не завжди осмислюЇтьс€ €к предмет, що маЇ певну структуру. ќсмисленн€ сприйн€того залежить в≥д досв≥ду та знань особистост≥.

” сприйманн≥ предмет≥в та €вищ важливу роль в≥д≥грають попередн≥й досв≥д, попередн≥ у€вленн€ особистост≥. «алежно в≥д повноти њх зм≥сту ≥ спр€мованост≥ те, що сприймаЇтьс€ в≥дображаЇтьс€ у св≥домост≥ адекватно. «м≥ст попереднього досв≥ду, спор≥днен≥сть його ≥з об'Їктом, ≥нтерес до нього Ї т≥Їю передумовою ефективност≥ та адекватност≥ сприйманн€, €ку називають аперцепц≥Їю. ” багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче у них побачити.

6.3. ѕамТ€ть

6.3.1. ѕон€тт€ про памТ€ть.

6.3.2. ¬иди пам'€т≥.

6.3.1. ѕон€тт€ про памТ€ть

ѕамТ€ттю з давн≥х - давен ц≥кавилис€ ф≥лософи, психологи та ф≥з≥ологи. ѕамТ€ть €к здатн≥сть в≥дтворювати минулий досв≥д - одна з основних властивостей нервовоњ системи, що виражаЇтьс€ у можливост≥ довгостроково збер≥гати ≥нформац≥ю про под≥њ зовн≥шнього св≥ту та реакц≥њ орган≥зму.

–ад€нський психолог ј. –. Ћур≥€ так говорить про памТ€ть: Ђ ожне наше переживанн€, враженн€ та рух залишаЇ певний в≥дбиток, що збер≥гаЇтьс€ довгий час ≥ за в≥дпов≥дних обставин ви€вл€Їтьс€ знову ≥ стаЇ предметом св≥домост≥. “ому п≥д памТ€ттю ми розум≥Їмо сприйманн€, збер≥ганн€ ≥ в≥дтворенн€ в≥дбитк≥в минулого досв≥ду, що даЇ людин≥ можлив≥сть накопичити ≥нформац≥ю ≥ мати справу з≥ сл≥дами минулого досв≥ду п≥сл€ того, €к €вища, що породили њх, зниклиї. ѕамТ€ттю називаЇтьс€ псих≥чний процес в≥дображенн€ минулого досв≥ду. ѕам'€ть €к п≥знавальний процес виконуЇ три пров≥дн≥ функц≥њ: накопиченн€ власного особист≥сного досв≥ду; збереженн€ тотожност≥ власного Ђяї; функц≥онуванн€ ≥нтелекту.

 р≥м того, у л≥тератур≥ зустр≥чаЇтьс€ й ≥нше визначенн€ памТ€т≥: запамТ€товуванн€, збер≥ганн€ та в≥дтворенн€ ≥ндив≥дом його досв≥ду називаЇтьс€ памТ€ттю. ” памТ€т≥ розр≥зн€ють так≥ основн≥ процеси: запамТ€товуванн€, збер≥ганн€, в≥дтворенн€ ≥ забуванн€.

6.3.2. ¬иди памТ€т≥

ѕамТ€ть людини ≥ндив≥дуальна ≥ залежить в≥д багатьох фактор≥в - ф≥зичних та психолог≥чних.

ѕ≥дірунт€м класиф≥кац≥њ памТ€т≥ Ї три ознаки: 1) за переважанн€м форми псих≥чноњ активност≥ - рухова, емоц≥йна, образна, словесно - лог≥чна або ≥нтелектуальна;
2) за способом запамТ€товуванн€ - дов≥льна та мимов≥льна; 3) за тривал≥стю збер≥ганн€ ≥нформац≥њ Ц оперативна, короткочасна, довготривала.

ќбТЇкти д≥€льност≥ - рух, почутт€, образ або слово Ч дали назви таким видам памТ€т≥, €к рухова, емоц≥йа, образна та словесно - лог≥чна.

–уховапамТ€ть - запамТ€товуванн€, збер≥ганн€ та в≥дтворенн€ рух≥в. ¬она виражаЇтьс€ у формуванн≥ навичок. ’ода, манера розмовл€ти, см≥€тис€, почерк повТ€зан≥ з руховими навичками.

Ђякщо ви здатн≥ побл≥дн≥ть або почервон≥ти при одн≥й згадц≥ про пережите, €кщо ви боњтес€ думати про давно пережите нещаст€ - у вас Ї пам'€ть на почутт€ї, - писав
 .—. —тан≥славський про емоц≥йнупамТ€ть.

√н≥в ≥ рад≥сть, в≥дчай ≥ над≥€, ненависть та любов - почутт€ пол€рн≥.

—ила емоц≥йноњ памТ€т≥ у людей неоднакова. ≈моц≥йно б≥дн≥ не можуть в≥дтворити пережит≥ почутт€, б≥льш≥сть людей в≥дтворюють њх у певному ступен≥, артистичн≥ натури не т≥льки сприймають гостро своњ почутт€, але й почутт€ ≥нших. ≈моц≥йна памТ€ть маЇ своЇр≥дну особлив≥сть. ¬она пол€гаЇ у тому, що запамТ€товуютьс€ не сам≥ емоц≥њ чи почутт€, а предмети, люди чи под≥њ, що њх викликали. якщо людина зустр≥чаЇтьс€ з тими обТЇктами, то знову переживаЇ т≥ ж почутт€ чи емоц≥њ.

ќбразна памТ€ть оперуЇ у€вленн€ми - образами предмет≥в, сформованими у нашому досв≥д≥. ¬она под≥л€Їтьс€ на зорову, слухову, нюхову, смакову та дотикову. Ќайб≥льш розповсюдженою у б≥льшост≥ людей Ї зорова та слухова пам'€ть.

„удова образна памТ€ть - особливий дар художник≥в, музикант≥в, письменник≥в.

–ухова, емоц≥йна та образна памТ€ть у своњх особливих формах притаманна ≥ тваринам. —пециф≥чно людська памТ€ть Ц словесно - лог≥чна, зм≥стом €коњ Ї наш≥ думки та мова.

—ловесно-лог≥чна памТ€ть - це не просто запамТ€товуванн€, а переробка словесноњ ≥нформац≥њ, вид≥ленн€ з нењ суттЇвого, збереженн€ у памТ€т≥ тих думок, що ними виражен≥. ѕ≥дірунт€м словесно - лог≥чноњ пам'€т≥ Ї складний процес перекодуванн€ матер≥алу, пов'€заного з узагальненн€м пров≥дних момент≥в ≥нформац≥њ.

“е, що людина сприймаЇ, може зберегтис€ у памТ€т≥ ≥ тод≥, коли не стоњть завданн€ запамТ€тати. “ака форма запам'€товуванн€ маЇ назву мимов≥льногозапамТ€товуванн€. ƒл€ нього характерна в≥дсутн≥сть нам≥ру запам'€тати даний матер≥ал.

ƒалеко не все, що людина сприймаЇ, закр≥плюЇтьс€ у памТ€т≥. —прийн€ти - ще не означаЇ запамТ€тати. —пец≥альне опитуванн€ значноњ к≥лькост≥ людей продемонструвало, що звичайн≥ обТЇкти, що люди бачили сотн≥ раз≥в, не збереглис€ у њхн≥й памТ€т≥.

Ќер≥дко дл€ закр≥пленн€ матер≥алу у памТ€т≥ необх≥дно, щоб у людини була мета Ц запамТ€тати даний матер≥ал. ѕри постановц≥ мети у людини виникаЇ нам≥р запамТ€тати матер≥ал. Ќам≥р пол€гаЇ у загальн≥й готовност≥ людини д≥€ти певним чином, у даному випадку - краще запамТ€тати те, що вимагаЇтьс€. ¬иникненн€ нам≥ру Ї лише початковим моментом процесу св≥домого запамТ€товуванн€. √оловний чинник - зд≥йсненн€ нам≥ру.

«апамТ€товуванн€, дл€ €кого властива на€вн≥сть мети запамТ€тати та використанн€ р≥зних метод≥в ≥ прийом≥в, спр€мованих на усп≥шне закр≥пленн€ матер≥алу у памТ€т≥, називають дов≥льним запам'€товуванн€м.

¬ид≥л€ють особливу форму дов≥льного (св≥домого) запамТ€товуванн€ - заучуванн€. ¬оно зд≥йснюЇтьс€ у процес≥ багаторазових повторень. ѕри заучуванн≥ особливу роль маЇ завданн€, а також способи та прийоми, що сп





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 696 | Ќарушение авторских прав


Ћучшие изречени€:

Ћогика может привести ¬ас от пункта ј к пункту Ѕ, а воображение Ч куда угодно © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

2031 - | 1990 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.29 с.