Лекція 12. Травлення в шлунку, кишечнику 1 страница

3) внутрішня — а) слизова оболонка, яка утворює багато скла­док. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми, які виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи шлункових залоз: го­ловні — виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз; б) підслизова основа, яка дає можливість слизовій оболонці збиратися у складки.

За добу у дорослої людини виробляється 1-2 л шлункового соку. Шлунковий сік людини містить воду, слиз, соляну кислоту (0,4-0,5%), травні ферменти, гормон, що регулює секреторну і моторну (рухову) функції шлунка, вітамін групи В (В 12), який запобігає виникненню не­докрів'я.

Слиз, який виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, допомагає харчовій грудці просуватися до тонкого кишечнику, захищає стінку шлунка від механічних і хімічних пошкоджень, самоперетрав­лювання під дією шлункових ферментів.

Соляна кислота створює в шлунку кисле середовище (рН 5-7), має здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлунок, виконуючи тим самим захисну функцію, розм'якшувати волокнисту їжу, зумовлювати набухання білків, активізувати травний фермент пепсин.

Наприклад, різні ділянки шлунка виділяють різний травний сік. Верх­ня частина шлунка виділяє кислий сік і дуже швидко; нижня частина — менш кислий і довготривало; пілорична частина — лужний, і весь час. Тепер стає зрозумілим, чому у верхній частині (кривизні) шлунку найчастіше за все виникає виразковий процес і злоякісні утворення.

Поза травним процесом для захисту слизової оболонки шлунка від власної кислотності виділяється слиз, який має нейтральну або слабо лужну реакцію.

Різні ділянки шлунка виділяють різний травний сік: верхня частина шлунка виділяє кислий сік і дуже швидко; нижня частина — менш кис­лий і довготривало; пілорична частина — лужний, і весь час.

У шлунковому соку містяться білкові ферменти: 1) пепсин, який виробляється шлунковими залозами у неактивній формі (пепсиноген) і активізується соляною кислотою; має здатність розщеплювати білки

до альбумоз і пептонів; 2) хімозин (ренін), або сичужний фермент, який сприяє зсіданню молока в шлунку; 3) ліпаза, який розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти. Проте ліпаза шлункового соку діє лише на емульговані жири, наприклад, на жир молока. Ферментів, які розщеп­люють вуглеводи, у шлунковому соку немає. Розщеплення вуглеводів тут продовжується в харчовій грудді за рахунок ферментів слини (амі­лази і мальтази).

Кількість і склад шлункового соку непостійні, залежать від харак­теру прийнятої їжі. Виділенню соку сприяють вода, сіль, екстрактивні речовини шочів, прянощі тощо. Регуляція функціональної активності залоз шлунка здійснюється нервовим і гуморальним шляхами.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв. Виді­лення шлункового соку починається при подразненні їжею рецепторів ро­тової порожнини. Завдяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І.П.Павлов назвав цей сік апетитним.

Під впливом соляної кислоти або продуктів перетравлення в сли­зовій оболонці шлунка утворюється особливий гормон—гастрин, який всмоктується в кров і посилює секрецію шлункових залоз.

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 годин і зазнає в основному хімічної обробки за допомогою шлункового соку. В шлунку їжа зазнає і механічної обробки. Як тільки до шлунка потрапляє харчова маса, його м'язи скорочуються, ніби намагаючись охопити її. Потім з'являються коливальні рухи, які допомагають дальшому подрібненню їжі, перемішу» ванню її зі шлунковим соком до консистенції рідкого супу. Внаслідок механічної та хімічної обробки харчові маси в шлунку перетворюються в харчову кашку — хімус. Після того починаються хвилеподібні рухи шлунка, або перистальтика (від грец. регізіаШЬаз — той, що охопт лює, стискає), спрямовані до кишечнику. Харчова кашка із шлунка ок­ремими порціями евакуюється в дванадцятипалу кишку, де відбуваєть­ся дальше перетравлювання.

Шлунок немовлят має в основному горизонтальне положення, роз­ташований майже весь у лівому підребер'ї. З віком форма шлунка змі­нюється. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2-3 років грушоподібна,* до 7 років шлунок набуває форми дорослих. Місткість шлунка збільшу­ється з віком: у новонароджених—30-35 мл, до кінця першого року жит­тя збільшується в 10 раз», в 10-12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

функція синтезу соляної кислоти розвивається в період вщ 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому становить 35,4 одиниці; у дітей від 7 до 12 років вона дорі­внює 63, Відносно низький вміст соляної кислоти в шлунковому соку дітей шкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивос­тей, що пояснює схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пеп­син, хімозин; ліпаза, молочна кислота і зв'язана соляна кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише білки, які входять до складу молока.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2,5--3 год», при вигодовуванні коров'ячим мо­локом — через 3—4 год. їжа, яка містить значну кількість білків і жирів, затримується в шлунку 4,5-6,5 год.

2. Травлення в кишечнику

Кишечник є найдовшою частиною травного тракту людини:(5-б м). Розрізняють: тонкий кишечник (4-4,5 м), у якому відбувається пере­травлювання та всмоктування поживних речовин, і товстий (1—1,5 м), у якому відбувається всмоктування води, формуються калові маси.

Майже по всій довжині діаметр тонкого кишечнику становить 3-5 см. Його стінка складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки з підсли­зовою основою, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки, її клітини мають вирости — ворсинки, які збільшують функціональну прверхню кишечнику. Загальна площа по­верхні слизової оболонки тонкого кишечнику становить 5 м2, що майже в 3 рази більше за площу зовнішньої поверхні тіла. Середній шар утво­рений гладенькими м'язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У тонкій кишці розрізішоть три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просоченої шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пилорічного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ тонкої кишки -дванадцятипалу кишку (18-22 см), в якій відбувається найінтенсив-ніше перетравлення харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкового соку. У слизовій оболонці дванадцятипалої кишки ут­ворюються гормони: секретин, який збуджує секрецію підшлункової залози і жовчі; холецистохінін, який стимулює моторику жовчного міху­ра та відкриває жовчну протоку; віллікінін, який збуджує моторику вор­синок тонкого кишечнику.

У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози та жовчних шляхів.

Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця, її вага у дітей 5-10-ти років 23-30 г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється підковою дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезін­ки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами у дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік — без­барвна, прозора рідина лужної реакції. Виділення підшлункового соку триває 6-14 годин і залежить від складу і властивостей вжитої їжі. У підшлунковому соку містяться ферменти:

а) трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клітинами залози у неактивній формі і активізується ферментом ентерокіназою кишкового соку;

б) ліпаза, яка активізується жовчю та йонами кальцію, і, діючи на жири, перетворює їх на гліцерин та жирні кислоти;

в) амілаза і мальтаза, які перетворюють складні вуглеводи на моносахариди (глюкозу та мальтозу).*

Лекція 12. Травленим «шлунку, кишечнику

Збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці дід дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом із харчовою ма­сою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

У дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляєть­ся в печінці. Печінка — найбільша залоза людського організму (1,5 кг, або 3-5% усієї маси тіла), яка міститься в правому підребер'ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Вона ділиться на дві частини — праву і ліву, між якими на нижній поверхні лежать ворота печінки — місце входження в печінку кровоносних судин і нервів та виходу з неї жовчної протоки і лімфатичних судин. Печінка є своєрідним вмістилищем харчових продуктів. Перетравлені цукри і крохмаль пере­робляються в глікоген і зберігаються в клітинах печінки. Якщо для вироблення енергії стає необхідною декстроза, печінка переробляє гліко­ген у цей цукор крові і надсилає його до м'язів та інших тканин. Крім того, печінка — вмістилище заліза (феруму). Зокрема, у новонародже­них печінка має залізо, яке витрачається в перші 6-9 місяців їх життя. Це забезпечує уникнення в них анемії, оскільки у молоці, яким годують дітей, мало заліза. У печінці можуть накопичуватися токсини, такі, як свинець (плюмбум) і ртуть (меркурій). Ця властивість печінки спричи­няє порушення в деяких випадках її функцій. Деякі ліки і харчові продук­ти можуть мати ці сполуки. У цьому випадку печінці наноситься суттє­ва шкода.

Найважливіша функція печінки — нейтралізація деяких токсинів, що утворюються в організмі або потрапляють до нього. Нікотин част­ково нейтралізується печінкою і готується для видалення нирками. Деякі токсини, що містяться у чаї, каві, какао, алкоголі, під впливом печінки перетворюються в нейтральні або нешкідливі речовини і видаляються нирками. Частина кінцевих продуктів кишечнику надходить до печінки для детоксикації і видалення. Один з таких продуктів — індол, газо­подібна сполука, котра містить сірку. Він являє собою побічний продукт неповної переробки білків яєць, м'яса і бобів. Утворюється індол у тих випадках, коли людина вживає в надлишку білки, а організм не може використати певну їх кількість. У печінці він, сполучаючись з деякими мінеральними речовинами, утворює індикан, який виявляється в сечі. Індикан є в печінці здорових людей, котрі в надлишку вживають білкову їжу, а також виявляється в сечі під час таких захворювань, як рак.

На нижній поверхні печінки є заглибина, в якій лежить жовчний міхур. У складі жовчі близько 90% води і 10% неорганічних та органіч­них речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецетин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звіль­няється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючі і симпатичні нерви.

Жовч печінки виконує такі функції: а) емульгує жири і сприяє роз­чиненню їх у воді; б) зв'язує пепсин (кислого вмісту шлунку), чим запо­бігає розпаду трипсину; в) перешкоджає гнильним процесам у кишках; г) нейтралізує кислотність шлункового вмісту (має лужну реакцію).

У дітей печінка невелика. У дорослої людини її вага становить 2,8% ваги усього тіла. Печійка новонародженої дитини важить 150 г (4,3% від ваги тіла), до двох років подвоюється, до трьох років потро­юється. В період дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожнього відділу тон­кої кишки, а останній переходить в клубову кишку. Довжина тонкої киш­ки у дорослої людини — 5-6 м. Внутрішня оболонка тонкої тишки -слизиста — має багато виростів або ворсинок (близько 4 млн. у дорос­лої людини). Ворсинки значно збільшують поверхню тонкої кишки, що має велике значення для процесу всмоктування поживних речовин. Дрібні залози, розміщені в слизовій оболонці тонкої кишки, виробляють киш­ковий сік. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, які завершують кишкове травлення. До складу кишкового до^зІМИЯСПь ферменти:

а) ерепсв», щ» спричиняє розпад пептонів і, вяь£щ|а»ша аміно­кислоти

Лекція12. Травлення 'в шлунку, кишечнику

б) ліпаза, яка розщеплює жири до гліцерину і жирних кислоті

в) амілаза, що розщеплює крохмаль; мальтаза—розщеплює мальтозу; інвертаза —• розщеплює тростиновий цукор, лактаза—~ молочний цукор; ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози;;

в) нуклеаза—розщеплює складні білки — нуклеопротеїни.

Значна частина ферментів не надходить у кишковий бік, а адсор­бується на поверхні епітеліальних клітин кишок і здійснює контактне, або пристінкове, травлення. Таким чином, у тонкійжишці закінчується переробка харчових речовин на складові частини: білки розщеплюють­ся до амінокислот, жири?— до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи —' до глюкози.

Тонкий кишечник є важливим органом внутрішньої секреції. У ньо­му розсіяні клітини, які синтезують і виділяють гормони. Маса цих клітин не поступається масі найбільших ендокринних залоз. На сьогодні в тон­кому кишечнику виявлено 7 типів різних ендокринних залоз, кожна з яких продукує певний гормон. Отже, тонкий кишечник виконує ще й роль Кишкової гормональної системи (КГС). Фізіологічне призначення КГС.-т регулювати діяльність шлунково-кишкового тракту, за­безпечувати не тільки ефективнішу переробку поживних речовин у ньо­му, але й оптимальну асиміляцію цих речовин у тканинах і клітинах внутрішньогОІСередевища.

КГС виробляє гормони, що виконують специфічні функції, а сам£І

І)секретин стимулює секрецію рідкої частини панкреатинового соку; стимулятором секреції секретину є нони гідрогену; секретин сти­мулює інсулін; І - г

..*•• 2) холецистокінін стимулює секрецію ферментів підшлункової залози і скорочення жовчного міхура, а також моторику кишечнику;,

гастрон — стимулятор секреції соляної кислоти шлунком, гальгмування моторики 12-пайої кишки, гальмування евакуації вмісту цшрюц

глюкагон мобілізує глікоген печінки, стимулює роботу мітохедйрі клітенпечінки;

5) кохеін регулюс кишкову ахлаиість;

€) віллікінін стимулює скорочення ворсинок тонкого кишечнику; 1)ентерокіпін викликає секрецію рідкого і щільного компонентів кишкового соку;

дуокрінін — фактор, який стимулює виділення секрету брунне-ровськими залозами 12-палої кишки;

вагогастрон гальмує шлункову секрецію;

Щхімоденін стимулює секрецію ферментів підшлункової залози.

У стінках кишечнику є два шари гладеньких м'язів — зовнішній шар поздовжніх м'язів і внутрішній шар кільцевих м'язів. Завдяки їхньому скороченню харчова маса переміщується, чим створюються кращі умо­ви для перетравлювання і пересування її в напрямку до товстих кишок.

Перистальтичні і маятникові рухи тонкої кишки забезпечують пе­реміщення харчової кашки в товсту кишку. Товста кишка (1-2 м) роз­міщується в черевній порожнині у вигляді літери П. її стінка має три оболонки: слизова з підслизовою основою, м'язову та зовнішню спо­лучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмокту­ються складні молекули — лише вода, мінеральні солі та деякі вітамі­ни. У товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відрост­ком (апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, в свою чергу, поді­ляється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмовидну.

У порожнині товстої кишки живуть мікроорганізми, які утворюють корисну мікрофлору кишок. У процесі своєї життєдіяльності вона зу­мовлює розпад клітковини до моносахаридів, молочної, масляної та ян­тарної кислот, які наділені бактерицидними властивостями, пригнічу­ють розмноження патогенних мікроорганізмів, синтезують деякі вітаміни (групи В, К тощо), інактивують ферменти і формують калові маси. Гнильні та бродильні процеси супроводжуються утворенням токсичних речовин (індолу, скатолу, фенолу), які в окремих випадках стають при­чиною виникнення тяжких захворювань, наприклад, загальної інтокси-кю@ї*організму при недостатній антитоксичній функції аечінки.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У ДврШВІОЇ людини довжина кишок перевищує довжину її тіла в 4-5 разів, а у немовлят — у 6 разів. Особливо інтенсивно ростуть кишки у довжину від 1 до 3 років, у зв'язку з переходом від молочної їжі до мішаної"! від 10 до 15 років.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває 11 років, найінтенсивні-ше вона росте у віці від 6 місяців до 2 років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого: її маса подво­юється до 8-Ю місяців, найінтенсивніше росте печінка в 14-15 років, досягаючи маси 1300-1400 грам. Жовчовиділення відмічається уже у 3-місячиого плода. З віком жовчовиділення посилюється.

3. Всмоктування у травному каналі

У дітей грудного віку всмоктування відбувається у шлунку і киш­ках, які мають густу сітку кровоносних судин. З віком всмоктування в шлунку зменшується, але у 8-10-річних дітей ще добре проявляється. У дорослих в шлунку добре всмоктується лише алкоголь, менше вода і мінеральні солі. Основним місцем всмоктування поживних речовин є тонка кшцка, яка мас особливий всмоктувальний апарат у вигляді киш­кових ворсинок (рис. 62).

Кишкові ворсинки — це мікрос­копічні вирости слизової оболонки тонкої кишки, загальна кількість яких досягає 4 млн. Зовні ворсинка вкри­та одношаровим епітелієм, а порож­нина її заповнена сіткою кровоносних і лімфатичних судин.

На 1 мм2 слизової оболонки тон­кої кишки міститься 40 ворсинок. Вна­слідок такої будови внутрішня повер­хня тонкої кишки досягає 4-5 м2, тоб­то приблизно у 2 рази більша поверхні Між ворсинками є велика кількість ферментів^ які утримуються тут і лише в незначній кількості потрапляють у просвіт кишок. А оскіль­ки концентрація ферментів між ворсинками вошка, основний процес травлення відбувається не в порожнині кишок, а в просторі між ворсин­ками, біля стінки кишкового епітелію. Ось чому такий вид травлення називається пристінковим.

Якби основні процеси розщеплення відбувалися у просвіті кишки, значна частина продуктів розщеплення використовувалася б мікроор­ганізмами, у кров всмоктувалася б значно менша кількість поживних речовин. Цього не відбувається тому, що мікроворсинки не допускають мікробів до місця дії ферментів, бо мікроб дуже великий, щоб проник­нути у простір між мікроворсинками. А харчові речовини, знаходячись коло стінки кишкової клітини, легко всмоктуються.

Всмоктування — складний фізіологічний процес, який відбуваєть­ся головним чином внаслідок активної роботи кишкового епітелію. В цьому процесі діють в основному два механізми: фільтрація і дифу­зія. Доведено, що епітелій кишкової ворсинки має однобічну проникність, тобто пропускає багато речовин тільки в один бік — з кишечнику в кров. Другою особливістю ворсинок є проникність їх для деяких, а не для всіх речовин. Встановлено, що гліцерин і жирні кислоти, проходячи крізь стінку ворсинки, синтезуються і утворюють жири, які всмокту­ються переважно в лімфу.

Амінокислоти всмоктуються у'крові У вигляді водних розчинів. У зв'язку з тим, що для дітей характерна підвищена проникність кишкової стінки, у невеликій кількості у них із кишечнику всмоктуються нату­ральні білки молока, яєчний білок. У зв'язку з підвищеною проникністю кишкової стінки у дітей сторонні речовини і кишкові отрути, які утворю­ються в процесі гниття їжі, продукти неповного перетравлення можуть потрапляти із кишечнику в кров, спричиняючи річні токсикози.

Глюкоза всмоктуються в кров, головним чином, у тонкій кишці, у товстій кищщщюкоза всмоктується повільно.

Всмоктування води починається в шлунку. НйЙЬЙврсивніше вода з мінеральними солями всмоктується в товстій кишці (1 л за 25 хв.). Ця особливість товстої кишки використовується в практичній медицині для введення у пряму кишку поживних речовин, що легко засвоюються при штучному харчуванні хворих.

4. Інфекційні захворювання органів травної системи та заходи їхньої профілактики

Найчастіші й найнебезпечніші гострі інфекційні захворювання трав­них шляхів — це дизентерія, хвороба Боткіна (жовтяниця) і холера. При­чиною їх виникнення є порушення правил гігієни—немиті руки, фрукти, овочі; недотримання норм кулінарної обробки їжі; купання та пиття води з невідомих водойм, особливо закритих (озера, ставки); порушення пра­вил зберігання харчових продуктів (наприклад, не в холодильнику), особ­ливо м'ясних та молочних; контакт із хворими на ці хвороби. Перенос­никами багатьох інфекційних хвороб травних шляхів є мухи.

Дизентерія — гостре інфекційне захворювання товстого кишеч­нику — спричиняє дизентерійна паличка. Через два-сім днів після зара­ження в людини з'являються гострі ознаки захворювання: надзвичайна кволість, млявість, озноб, підвищення температури тіла, болісні спазми у животі. Частота випорожнень збільшується до 10-25 разів на добу. Кал рідкий, з великим вмістом слизу і з домішками крові.

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит — гостре інфекційне захворювання, за якого переважно уражається печінка. Спричиняють цю хворобу віруси гепатиту А, В або С. Вірус гепатиту А (структури, що містять РНК) найчастіше передається через їжу та воду. Вірус ге­патиту В (структури, що містять ДНК) передається під час перели­ванні крові, вживання ліків, статевих відносин, а також від інфікованої матері додатний у ході пологів. Зазвичай вірусний гепатит є гострим короткочасним захворюванням. Однак хронічний гепатит В або С може призводити до цирозу; він підвищує також ризик виникнення раку яечм)б-ки. Гепатитові А та В можна запобігти імунізацієїр..;,

Людина заражається ла вірусний гепатит через забруднені випо­рожненнями харчові продукти, воду, домашні речі, бріоші руки. Мужи теж є переносниками вірусу гепатиту. Зараження може статися при купанні у закритих непроточних водоймах, коли людина з необереж­ності ковтне воду. Захворювання починається через 40 днів з моменту потрапляння збудника до організму і виявляється болем у горлі, кволі­стю, цоявою нудоти, блюванням, підвищенням температури тіла. Сеча темнішає, а кал знебарвлюється, через декілька днів з'являється жов­тяниця. Ця хвороба дуже небезпечна, бо призводить до загибелі клітин печінки і порушення всіх її функцій. Інфекційне походження цього захво­рювання вперше довів видатний російський терапевт і вчений С.П. Боткін. Холера — це особливо небезпечна гостра інфекція органів трав­лення, що швидко призводить до смерті хворого і набуває характеру поширеної епідемії, її збудником є холерна паличка, яка знаходиться у різних водоймах. Зараження відбувається через рот з їжею або водою, інфікованими холерною паличкою. Починається хвороба раптовими не­стримними проносами—до ЗО разів на добу. Випорожнення рідкі, нага­дують рисовий відвар. З ними людина втрачає багато води і мінераль­них солей. Організм зневоднюється, виснажується, отруюється речо­винами, які виділяє збудник у процесі своєї життєдіяльності.

5. Хвороби органів травної системи

Пептична виразка трапляється приблизно у 10% населення роз­винених країн. Відомі декілька причин цього захворювання. Однак, 90% виразок дванадцятипалої кишки та 70% виразок шлунка розвиваються під впливом бактерії НеІісоЬасІекруІогі. Іншими факторами можуть бути не стероїдні протизаплідні засоби (НСПЗЗ), куріння, стрес, алко­голь, обтяжена спадковість. Основним симптомом є періодичний біль у верхній ділянці живота, який зникає після вживання ЇЖІ або ррацидів.

Пептична виразка переважно уражає дванадцагаюаяу! кишку. Ос­новною локалізацією виразки у шлунку є мала кривина. Виразка може виникати також у стравоході та тонкій кишці.

У нормі внутрішня оболонка стінки шлункад*зравн*вдя!гипалої кишки захищена шаром слизу від дії хлорютоищневої кислотща|вненгЛекція 12. Травлення І шлунку, кишечнику

ну (травного ферменту) та різноманітних шкідливих речовин. Ушкод­ження виникає внаслідок порушення слизового бар'єру органу та кон­такту шлункового соку з клітинами внуїрішньої оболонки шлунка. На раинш;стадії відбувається лише часткове ураження слизової оболонки шлунка у вигляді неглибокого ушкодження, яке називається ерозією.

При виразці ушкоджуються слизова, підслизова та м'язова обо­лонки. Пептичні виразки мають круглу або овальну форму. Вони мо­жуть ставати хронічними і загоюватися з утворенням рубців.

Пептична виразка може уражати усю товщу стінки органу. Це спри­чиняє ушкодження артерії та кровотечу або перфорацію із запаленням серозної оболонки черевної порожнини (перитоніт). Іншим ускладнен­ням є звуження вихідного отвору шлунка внаслідок утворення рубців.

Доброякісні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (пептичні виразки) належать до найпоширеніших захворювань верхніх відділів травного тракту. Крім цього, виникають грижа стравохідного отвору, запалення (гастрит та дуоденіт) і рак шлунка.

Грижа стравоходу — вихід частини шлунка в грудну клітку че­рез нормальний отвір у діафрагмі. Здебільшого виникає в людей з надмір­ною масою тіла, середнього або похилого віку, особливо в жінок. При діафрагмальних грижах органи черевної порожнини виходять через па­тологічні отвори в діафрагмі. Ковзна грижа стравоходу — це найпо­ширеніший тип грижі. Виникає, якщо нижня частина стравоходу або вер­хня частина шлунка ковзає в грудну клітку через отвір у діафрагмі. Внас­лідок цього порушується нормальний тиск у ділянці сполучення шлунка та стравоходу, вміст шлунка проникає в стравохід (рефлюкс), розви­вається печія.

Гастрит—запалення стінки шлунка. Можливими причинами роз­витку гастриту є подразнення, зумовлені алкоголем, димом тютюну, НСПЗЗ. Останні дослідження підтверджують роль бактеріїНеІісоЬасІег руїогі як чинника розвитку гастрипу. Г^трда може розвиватися по­вільно або виникати раптово. Симптоми: нудота, бідьу верхній ділянці живота, порушення травлення.І

Хвороби печінки. Основною причиною захворювань печіюси є над­мірне споживання алкоголю. До інших причин наяежан» труєні інфекції печінки, небажані ефекти ліків та отруєння хімічними сполуками, 'Таю ушкодження можуть спричинити цироз. У печінці іноді розвивається рак, але переважно він поширюється з травного траму та легень. Рідко трап­ляється природжена вада - артезія жовчних проток. Якщо дітей 5 цим захворюванням не лікувати у перші тижні життя, у них розвивається жовтяниця та виражене ушкодження печінки.

Тривале зловживання алкоголі» веде до щирозу печінки, при яко­му обмежується регеяфаціЛ'й' клітям.Алкогольне ураження печінки спочатку безсимптомне, але аналіз крові виявляє порушення функції печінки. З часом розвивається жовтяниця та затримка рідини в організмі. Алкоголь лише частково руйнується ферментами шлунка. Активність ферментів у жінок менша, тому вони є групою особливого ризику.

Алкогольне ураження печінки зумовлює надмірне накопичення жирів у клітинах печінки (жирова дистрофія), що спричиняє збільшення розмірів печінки та її болючість. Іноді виникає запалення (алкогольний гепатит). У таких випадках подальше зловживання алкоголем призво­дить до цирозу або печінкової недостатності. Алкоголь частково виді­ляється через нирки та дихальні шляхи, решта у печінці перетворюєть­ся на ацетальдегід, токсичний для клітин печінки. Унаслідок утворення ацетальдегіду в печійці виникає ушкодження клітин та запалення, що призводить до порушення її функції.

Портальна гіпертензія. При цирозі фіброзна тканина спричиняє порушення кровоплину в печінці та підвищення тиску у ворітній вені. Підвищення тиску зумовлює зміну напряму кровоплину в деяких суди­нах ворітної системи з розширенням вен стравоходу та верхньої части­ни шлунка. Можливий розрив вен з розвитком кровотечі.

Підвищення тиску зумовлює розширення неп у місці сполучення шлунка зі стравоходом. Яри розриві вен у блювотних масах та фекалі­ях з'являється кров.

Важливим симптомом захворювання печінки є жовтяниця, найха­рактернішим проявом якої є пожовтіння очей та шкіри. Іншими снмптомами є нудота, втрата апетиту, схуднення^ накопичення рідини в животі, порушення зсідаявя Крові та збільшення грудної клітки у чоловіків.

Абсцес (накопичення гною) у печінці спричиняється бактеріаль­ною інфекцією чи амебами. Бактерії можуть потрапляти з інших інфіко­ваних органів, зокрема апендикса. Амеби проникають у стінку кишки, зумовлюючи запалення й утворення виразки, потім потрапляють у сис­темний кровообіг, досягаючи печінки через ворітну вену. Абсцес печін­ки, зумовлений амебами, переважно трапляється в тропічних країнах. Йому передує діарея. Прояви абсцесу: лихоманка, схуднення, збільшення розмірів печінки, біль у грудній клітці та животі.

У разі порушення режиму харчування (сухоїдіння, великі перерви між їдою, їда на ніч, зловживання жирною їжею) у людини може виник­нути запалення жовчного міхура, або холецистит (прояви — нудота, блювання, печія, біль у правому підребер'ї, проноси, лихоманка), а з часом через згущення жовчі в ньому утворюються камінці, їх поява є проявом жовчнокам'яноїхвороби. Камені в жовчному міхурі утворю­ються внаслідок порушення балансу між основними компонентами жовчі та складаються з жовчного пігменту і холестерину. Жовчнокам'яна хво­роба виникає переважно у жінок середнього віку з надмірною масою тіла. Камені з жовчного міхура можуть потрапити у міхурову протоку та опинитися в дванадцятипалій кишці або закупорити протоки. Прохо­дячи через цю протоку, камені спричиняють сильний біль (жовчну коль­ку). Закупорення каменями міхурової протоки зумовлює жовтяницю, інфекцію жовчної протоки (холангіт), сильний біль у верхній ділянці живота. Закупорення основної протоки підшлункової залози спричиняє панкреатит.