Лекція 12. Травлення в шлунку, кишечнику 4 страница

модель побудови здорового харчового раціону на основі необхідних для здорового харчування продуктів, різноманітність та співвідношення яких вона ілюструє. За рекомендаціями ВООЗ, більше половини добової енергії повинно надходити з продуктами, що входять до двох нижніх шарів піраміди, а саме: хлібом, зерновими, макаронними виробами, ри­сом і картоплею. Із продуктів, що входять до другого знизу шару піра­міди, спеціалісти рекомендують споживати якомога більше овочів та фруктів. Краще вживати їх свіжими, відповідно до сезону, бажано місце­вого виробництва. Припустиме також споживання свіжозаморожених та сушених овочів та фруктів, корисні й консервовані, хоча вони й не містять вітаміну С. Третій знизу шар піраміди закликає до обачливості. У пропорційному відношенні для здорового раціону харчування продук­ти цієї зони необхідні в малих кількостях. З правого боку розташовані м'ясні і рибні продукти, яйця, горіхи й бобові. Жирні сорти м'яса і м'ясо­продуктів доцільно заміняти квасолею, бобовими, рибою, яйцями, пти­цею та пісним м'ясом. З лівого боку цієї зони знаходяться продукти з великим вмістом кальцію, а саме: сири, нежирне молоко та молочні про­дукти. На верхівці піраміди розташовані продукти, перед вживанням яких слід добре поміркувати. Сюди входять продукти з високою енергетич­ною цінністю і незначним вмістом мікроелементів. Продукти цієї групи в надзвичайно малих кількостях потрібні лише для забезпечення до­даткової енергії понад ту, що вже надходить від інших груп продуктів. Отже, організовуючи харчування дітей і підлітків, слід мати на увазі, що для них характерні:

1)більш інтенсивний, ніж у дорослих, обмін речовин;

2)більша потреба в білках, мінеральних солях та вітамінах;

3)значні витрати енергії, зумовлені підвищеною рухливістю дітейта своєрідним співвідношенням маси і поверхні тіла (у дітей 1 кг масивідповідає більшій поверхні тіла, ніж у дорослих, що збільшує інтенсивність віддачі тепла організмом);

4)функціональна незрілість травного каналу, яка потребує доборулегкозасвоюваних харчових продуктів та їх відповідної кулінарної обробки.

Проблема гігієни харчування дітей і підлітків охоплює питання ре­жиму харчування. У роботах фізіологів, зокрема І.П. Павлова, доведе­но, що харчовий рефлекс має ту чи ту періодичність, відповідно до якої встановлюється і суворо дотримується режим харчування дітей, згідно з яким прийом їжі має відбуватися кожні 3,5—4 год. Для підлітків, юнаків і дівчат прийоми їжі встановлюються у кількості 3-4 разів на добу, при­чому на перший сніданок повинно припадати 20-25% денної норми, на другий сніданок — 15-20%, на обід 40-50%, на вечерю — 15-20%.

їду слід починати із закусок — наприклад, салатів. Добре збуджу­ють травну секрецію супи та борщі. Не слід починати з жирної їжі, ос­кільки жири гальмують травну секрецію. Продукти, багаті на білки (м'я­со, риба, сир, бобові), рекомендують вживати в період активної діяль­ності, зазвичай вранці та вдень, оскільки білки активізують обмінні про­цеси та діяльність нервової системи.

Важливе значення має температурний режим їжі. Перші страви повинні мати температуру не нижче 55-65°С, другі — не нижче 50-60°С, холодні страви — не нижче 15°С. їсти треба не поспішаючи, доб­ре пережовуючи їжу. Важливе значення має відповідне сервірування сто­ла, добрий настрій, відсутність шуму. Треба уникати будь-якої сторон­ньої діяльності (читання, серйозних розмов, перегляду телевізійних пе­редач тощо), яка гальмує діяльність травних залоз і знижує апетит.

Перед сном небажано вживати продукти, що збуджують нервову систему: гострі приправи, каву, шоколад, какао. Вечеря має бути лег­кою, не пізніше за 2-3 години до сну. При цьому треба віддавати пере­вагу молочним (особливо кисломолочним), фруктово-овочевим стра­вам; вони не потребують значного напруження травної системи і не по­рушуватимуть сон. Однаково шкідливими є і переїдання, і голодування перед сном, бо вони роблять його тривожним, неспокійним аж до роз­витку безсоння.

Порушення в режимі харчування можуть призвести до згасання умовного рефлексу і розладів травлення.

Загальновідомо, що тютюнокуріння і вживання алкоголю чинять негативний вплив на органи травлення і безпосередньо на процеси травлення. Алкоголь подразнює слизові оболонки стравоходу і шлунку, що призводить до хронічного їх запалення — езофагіту, гастриту, виразко­вої хвороби шлунку. Шкідливий вплив алкоголю поширюється і на печ­інку, функцією якої є нейтралізація токсичних речовин, які надходять в організм. Поступово внаслідок вживання алкоголю може розвинутися цироз печінки — тяжке захворювання, для якого характерні постійні болі в ділянці печінки (вона стає твердою на дотик, спочатку збільшуєть­ся в розмірах, а потім зменшується в результаті зморщування), гіркота в роті, свербіння шкіри, порушення процесу травлення.

Шкідливий вплив тютюнокуріння на органи травлення виявляєть­ся у подразненні слизової оболонки стравоходу і шлунку, підвищенні кис­лотності шлункового соку. Нікотин провокує схильність до судом шлун­ку, кишечнику і у великих дозах може викликати непрохідність кишеч­нику внаслідок парезу. Це призводить до смерті. Тютюнокуріння по­гіршує смак, апетит. Загальний отруйний ефект нікотину проявляється у схудненні, нездоровому кольорі обличчя.

Батьки, а також педагоги у своїй повсякденній роботі з дітьми і підлітками повинні надавати велике значення профілактиці шкідливих звичок, вихованню в учнів гігієнічних навичок, у тому числі пов'язаних з прийомом їжі. Школярів слід привчати мити руки перед їжею, їсти і пити з особистого посуду, правильно користуватися індивідуальними столо­вими приборами, не поспішаючи розжовувати їжу, полоскати рот (або чистити зуби) після прийому їжі, не пити сиру воду тощо. Набуття дітьми цих гігієнічних навичок допоможе уникнути глистяних заражень, а та­кож шлунково-кишкових захворювань.

Таким чином, раціональне харчування включає такі принципи: баланс енергії, тобто рівновага між енергією, що надходить з їжею, і енергією, яка витрачається у процесі життєдіяльності; задоволення по­треб організму у тій чи тій кількості і співвідношенні харчових речовин (білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин і води); дотри­мання режиму харчування (час, кратність прийому їжі). Саме раціо­нальне харчування з дотриманням усіх гігієнічних приписів вживання їжі повинно задовольнити всі фізіологічні потреби дитячого організму.

Це, насамперед, стосується пластичних речовин, з яких будуються кліти­ни, тканини, органи, а також енергетичних, які компенсують витрати енергії, що відбуваються у процесі навчання, гри, спілкування, допомоги по господарству тощо.

Питання для самоперевірки

1. Обґрунтуйте біологічне значення вітамінів для життєдіяльностіорганізму людини.

2. Що є джерелом вітамінів для організму людини?

3. Охарактеризуйте хворобливі стани, що виникають за нестачівітамінів в організмі людини.

4. Охарактеризуйте хворобливі стани, що виникають за надмірноїкількості вітамінів в організмі людини.

5. Поясніть біологічне значення раціонального харчування.

6. Обґрунтуйте основні гігієнічні вимоги до організації харчуваннядітей шкільного віку.

7. У чому проявляється негативний вплив тютюнокуріння і вжи­вання алкоголю на органи травлення?

З історії науки

Про вітаміни стало відомо лише у 1880 р., коли російський лікар М.І. Лунін виявив у харчових продуктах невідомі чинники, конче потрібні для життя людини. Наприклад, білі миші, що одержували незбиране молоко, добре росли і були здоровими, але гинули, коли їх годували сум­ішшю з основних складових цього молока: білком — казеїном, жиром, молочним цукром, мінеральними солями та водою.

Тобто вони не одержували якихось речовин, без яких їхній організм не міг повноцінно існувати. У 1912 р. польський учений Казимир Функ визначив хімічний склад цих речовин і назвав їх вітамінами.

° Раніше вважали, що такі захворювання як скорбут (цинга), рахіт, пелагра, бері-бері мають інфекційний характер, і вчені особливу увагу приділяли виявленню мікробних збудників цих хвороб. Лише 1912 року вчений Казимир Функ на підставі своїх дослідів та аналізу експериментальних і клінічних спостережень інших авторів дійшов висновку, що причиною цих захворювань є харчування неповноцінними продуктами, в яких не вистачає речовин, названих ним вітамінами.

° Про значення раціонального харчування для здоров'я писав іще у XI ст. видатний лікар Сходу Ібн-Сіна (Авіценна).

Важливо знати, що...

° Потреба організму у вітамінах зростає під час усіх захворю­вань, важкої фізичної й розумової праці, вагітності, в умовах підвищеної радіоактивності.

° Хоча б один раз на день слід їсти рідку гарячу страву (суп, борщ). Сухоїдіння — дуже шкідливе.

° Дієта — це раціон і режим харчування хворої людини за спе­ціально підібраною системою. Наприклад, при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів радять вживати знежирену їжу; разом з тим дієта передбачає збільшену кількість овочів і фруктів, що сприяють кращому виробленню та виділенню жовчі.

о Вегетаріанство — система харчування, за якої людина повністю або майже повністю уникає вживання продуктів тваринного походжен­ня. Овочі та фрукти — цінне джерело вітамінів, органічних кислот та мінеральних солей. Крім того, овочі та фрукти багаті на так звані ба­ластні речовини (клітковина, харчові волокна), які поліпшують перис­тальтику (запобігають запорам, самоотруєнню організму), виводять з організму зайвий холестерин (профілактика атеросклерозу). Однак фізіо­логи і лікарі вважають тваринну їжу джерелом повноцінних, легко зас­воюваних білків. Білки, що містяться у більшості необроблених рослин­них продуктів, важко піддаються дії травних ферментів, а тому гірше засвоюються, а багато з них (наприклад, білки пшениці, рису, інших зла­кових) у необробленому вигляді майже не засвоюються. Сучасна на­ука про харчування стверджує, що харчування людини повинно бути мішаним.

Цікаво знати, що...

о У людському організмі мікроелементи переважно накопичують­ся у певних органах та тканинах, зокрема, йод—у щитоподібній залозі, нікель — у підшлунковій залозі, кадмій — у нирках, хром — у мозку, манган — у серці, станум — в язиці, плюмбум — у довгих кістках, арсен — у нігтях і чоловічому волоссі, аурум — у жіночому волоссі, стронцій — у хребцях, барій — у пігментній оболонці очей.

о Учені встановили, що молекула води, потрапивши до людсько­го організму, перебуває в ньому в середньому 14 днів.

о Учені виявили, що жир, який тільки-но потрапив до організму, відкладається про запас, а витрачається жир з уже готового запасу.

Література

1. Мамчур Ф.І. Довідник з фітотерапії.—К.: Здоров'я, 1986.—280 с.

2. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. Навч.посібник для пед. ін-тов. К.: Вища школа, 1981.— С. 140-155.

3. Принципи здорового харчування. Посібник для поліпшення якостіроботи.— К.: Ін-т кардіології АМН України, 2001.— 30 с.

4. Совєтов С.Є. та ін. Шкільна гігієна. Навч. посібник для сту­дентів пед. ін-тів.— К.: Вища школа, 1971.— С. 98-134.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП,2001.—С. 145-166.

6. Хрипкова А.Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигие-на. Пособие для пед ин.-тов / А.Г.Хрипкова, М.В.Антропова, Д.А.Фар-бер.—М.: Просвещение,1990 — С. 201-213.

7. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Гигиена и здоровье школьника.—М.: Просвещение, 1988.— С. 91-99.

 

 

Лекція 15.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ ВИДІЛЕННЯ. АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА ОРГАНІВ СЕЧОВИДІЛЕННЯ

План

1.Органи і шляхи виділення кінцевих продуктів обміну.

2.Сечова система: будова, функції.

3.Механізм сечоутворення.

4.Регуляція процесу сечоутворення.

5.Хвороби сечової системи та запобігання їм.

Основні поняття: органи виділення, органи сечовиділення, нир­ки, сечовивідні шляхи, сечовід, сечовий міхур, сечівник, нефрон, сеча, первинна сеча, вторинна сеча, реабсорбція.

1. Органи і шляхи виділення кінцевих продуктів обміну

У процесі обміну речовин постійно утворюються кінцеві продукти обміну жирів, білків і вуглеводів, які вже не потрібні організму і навіть шкідливі для нього, а тому повинні бути видалені з організму. Процес виділення як складова частина обміну речовин - один із головних у збе­реженні гомеостазу.

Кінцевими продуктами обміну жирів і вуглеводів є вуглекислий газ і вода. При розпаді білків, крім вуглекислого газу і води, утворюється сечовина, сечова кислота, креатинін, фосфорно- і сірчанокислі солі та інші сполуки. Кінцеві продукти обміну речовин надходять у кров і вино­сяться нею до органів виділення. Органами виділення є легені, потові залози шкіри, шлунково-кишковий тракт, нирки.

Легені виводять з організму вуглекислий газ, пари води, а також деякі леткі речовини (ефір після наркозу, алкоголь).

Потові залози шкіри виділяють зайву воду, мінеральні солі, солі важких металів, які можуть потрапити в організм разом із їжею, деякі продукти обміну білків (наприклад, аміак), а за важкого фізичного на­пруження — молочну кислоту.

Печінка знешкоджує різні отруйні речовини, надлишки гормонів, продукти обміну гемоглобіну та білків. Після цього вони разом із жов­чю потрапляють у кишечник та викидаються з організму. Хвора печін­ка не може виконувати свою видільну функцію, через що настає тяжке самоотруєння організму.

Шлункові та кишкові залози, а також підшлункова залоза виді­ляють у просвіт шлунка та кишечнику алкоголь, розчинений у крові, продукти обміну білків, воду та зайві мінеральні солі. Викидаючи кал, кишечник звільняє організм від зайвих, непотрібних і шкідливих про­дуктів обміну, хвороботворних мікроорганізмів.

Одним із найголовніших органів виділення та підтримання гомеос­тазу є —- нирки. Вони виводять із сечею з організму надлишок води, мінеральні солі, шкідливі продукти білкового обміну (сечовина, сечова кислота). Нирки регулюють водний і сольовий обмін, забезпечуючи нормальний водно-сольовий склад рідин тіла (крові, лімфи, міжклітинної рідини).

Нирки підтримують певну сталу реакцію крові. При накопиченні в крові кислих або лужних продуктів обміну через нирки збільшується виділення надлишків відповідних солей. У підтриманні сталості реакції крові важливу роль відіграє здатність нирок синтезувати аміак, який з'єднує кислі продукти, заміщаючи у них натрій і калій. При цьому утво­рюються амонієві солі, які виводяться у складі сечі, а натрій і калій зберігаються для потреб організму.

2. Сечова система: будова, функції

Сечова система складається з органів, які виробляють сечу (нир­ки), виводять її з нирок (ниркові чашечки, ниркова миска, сечоводи), нагромаджують її (сечовий міхур) та виводять її назовні (сечівник).

Нирки — це парні органи, які містяться в черевній порожнині по обох боках хребта, приблизно на рівні 11 -го грудного до 3-го попереко­вого хребців. Нирки червоно-бурого кольору бобоподібної форми. Маса кожної нирки близько 120 г, довжина — 9-12 см, ширина — 5-6 см, товщина — 2-3 см.

Нирка вкрита щільною фіброзною капсулою. Ззовні нирки знахо­диться ще шар жирової тканини — жирова капсула, яка міцно тримає нирки у певному анатомічному положенні. Вся нирка оточена фасцією нирки.

У нирці розрізняють передню та задню поверхні, внутрішній (увіг­нутий) і зовнішній (опуклий) краї та верхній і нижній полюси (кінці) (рис.63). На верхньому полюсі містяться надниркові залози. На увігнутому внут­рішньому краю нирки є заглибина — це ворота нирки. Сюди входять ниркова артерія та нерви, а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і сечовід.

На поздовжньому розрізі нирки (рис. 63) видно невелику порожни­ну — ниркову миску, оточену двома шарами ниркової речовини.

Рис. 63. Нирки та сечоводи:

а — загальний вигляд: 1 — нижня порожниста вена; 2 — аорта; З — ліва наднир­кова залоза; 4 — ниркова артерія; 5 — ліва нирка; б — ниркова вена; 7 — лівий се­човід; б — розріз нирки: І — малі ниркові чашки; 2 — нирковий мозок (ниркові піраміди); 3 — великі ниркові чашки; 4 — ниркові сосочки; 5 — ниркова миска; 6 — ниркова кора; 7 — сечовід.

Зовнішній шар називається корковим, а внутрішній — мозковим. Мозковий шар утворений нирковими пірамідами, що мають конічну фор­му. Кожна нирка має по 10-15 пірамід. Коркова речовина вкриває осно­ви пірамід, заповнює простори між ними, утворює ниркові стовпи. Верхівки пірамід повернуті у нирковий синус, заокруглені у вигляді со­сочків. На верхівках сосочків відкривається велика кількість дрібних трубочок, по яких у чашечки стікає сеча. З чашечок сеча потрапляє у лійкоподібну порожнину — ниркову миску, яка переходить у сечовід. Сечоводи — це вузькі м'язові трубки довжиною ЗО см, які за допомо­гою перистальтичних хвиль виводять сечу в сечовий міхур. Сечовий міхур — непарний порожнистий м'язовий орган (місткість становить 300-700 мл), який виконує функцію резервуару сечі, що з нього виво­диться назовні через сечівник.

Процес утворення і виділення сечі з організму називається діуре­зом (від грец. сііигео — виділяю сечу).

Основною структурно-функціо­нальною одиницею нирки є нефрон (від грец. перкгоз — нирка). Почи­нається нефрон (рис. 64) у корково­му шарі нирковим тільцем, яке складається з капсули Шумлянсько-го-Боумена і клубочка кровоносних капілярів (мальпігіїв клубочок).

Капсула Шумлянського-Боуме-на — це мікроскопічної величини чашечка, стінки якої складаються з двох шарів епітеліальних клітин. Між цими шарами лежить щілиноподібний простір, від якого починається нир­ковий канадець, що має стінку з од­ного шару циліндричного епітелію. На початку нирковий канадець скручується і потім переходить у мозко­вий шар. Ця частина канальця називається звивистим канальцем пер­шого порядку.

У мозковому шарі канадець випрямляється, утворюючи у ньому петлю Генле, повертається в корковий шар, в якому канадець скручуєть­ся, утворюючи звивистий канадець другого порядку, який впадає в збірну трубочку.

Збірні трубочки проходять через мозковий шар і на верхівці відкри­ваються в на верхівці сосочка ниркової піраміди, що переходить у нир­кові чашки, а останні — в ниркову миску і сечовід.

У дітей нирки відносно більші, ніж у дорослого. Нирка новонарод­женої дитини важить 11 -12 г, у однорічної дитини — 3 6 г, в 12-річної— 100 г, а у дорослої людини — 150 г. До трирічного віку нирки швидко ростуть, з 3 до 5 років формується кіркова речовина, в 9-10-річних дітей за будовою кіркова речовина нирки не відрізняється від нирки дорослої людини. Найінтенсивніше росте мозкова речовина до 3 років, у 5-6 років та в 9-12 років.

3. Механізм сечоутворення

Характерною особливістю будови нирки є те, що вона має не одну, а дві капілярні сітки, пов'язані з сечоутворенням: клубочкову і периту-булярну. Клубочкова капілярна сітка міститься в нирковому тільці, пе-ритубулярна утворена виносною артеріолою, що розгалужується на ка­піляри і густо обплітає ниркові канальці. Виносна клубочкова артеріола за діаметром менша приносної, що створює умови для підвищення тис­ку в її капілярах. Тиск у капілярах клубочка ниркового тільця становить 9,3-2 кПа, а в капілярах, що обплітають ниркові канальці, — 2,67-5,33 кПа. Завдяки підвищеному тиску в капілярах клубочка частина плазми наче витискається з них у порожнину капсули нефрона. Це пер­ша фаза сечоутворення — фільтраційна, яка полягає у тому, що в мальпігієвому клубочку під впливом тиску крові рідка її частина фільт­рується крізь стінки капілярів і збирається в порожнині між стінками капсули Шумлянського-Боумена. Тут утворюється первинна сеча, яка за своїм складом схожа на плазму крові: вода, хлорид натрію, глюкоза, амінокислоти, продукти обміну білків — аміак, сечовина та солі сечо­вої кислоти. Однак, у первинній сечі відсутні білки і формені елементи крові. За хвилину в нирках утворюється 110-130 мл первинної сечі, що за добу становить 150-180 л.

У другу фазу утворення сечі в канальцях відбувається всмокту­вання води і деяких складових частин первинної сечі назад у кров. Пер­винна сеча віддає крові воду, багато солей, глюкозу, амінокислоти та інші речовини. Сечовина, сечова кислота назад не всмоктується. Зав­дяки такому вибірковому всмоктуванню в кінцевій сечі, яка збирається в нирковій мисці, залишаються лише ті сполуки, які організм не може використати, а потрібні речовини повертаються назад у кров. Цей про­цес називається реабсорбцією (від лат. ге — префікс, який означає протилежну дію, аЬзогрііо — поглинання).

Крім реабсорбції, у канальцях нирки відбувається й активний про­цес секреції. Завдяки секреторній функції канальців із організму виділя­ються речовини, які з якихось причин не можуть профільтруватися із клубочка капілярів у порожнину капсули ниркового тільця (фарби, лікарські речовини). У результаті реабсорбції і канальцевої секреції утворюється вторинна, або кінцева, сеча. Склад вторинної сечі: зайва вода, хло­рид натрію, сечовина, аміак, солі сечової кислоти. За добу в організмі людини утворюється 1-1,5 л вторинної сечі. Кількість добової сечі змінюється при зміні питного режиму, температури довкілля, надмірно­му вживанні солі.

У середньому за добу в дорослої людини з сечею виділяється 25 г неорганічних речовин, з них кухонної солі до 15 г, органічних речовин 35 г, з них до 30 г сечовини.

Забарвлення сечі залежить від наявності пігментів — уробіліну та урохрому. У сечі дітей значно більше креатину, ніж креатиніну. Креа­тин у сполуці з фосфатом міститься, головним чином, у скелетних м'я­зах. Він є важливою частиною обміну речовин при м'язовій роботі. Прй розщеплені фосфо'креатиніну, кінцевого продукту, утворюється креатинін.

Тому збільшення з віком креатиніну в сечі у дітей відображає ріст ске­летних м'язів і м'язової роботи.

Поява білка в сечі {альбумінурія) розцінюється як ознака захво­рювання нирок, а наявність глюкози {глюкозурія) пов'язана звичайно з хворобою обміну речовин — цукровим діабетом.

В осаді сечі можуть бути кристали солей (що утворюються за певних умов), а також поодинокі лейкоцити. Однак велика кількість лей­коцитів, тобто виділення гнійної сечі {піурія), є, звичайно, показником запальних процесів у сечовивідних шляхах.

Еритроцити зустрічаються в сечі тільки при запальних процесах у нирках {нефриті) або при травмах сечовивідних шляхів (у тому числі і після проходження ниркових каменів — великих кристалів солей деяких кислот (сечової, щавлевої, фосфорної).

Таким чином, під час хвороб склад сечі різко змінюється: в ній з'являється білок, цукор, ацетон, жовчні кислоти, кров'яні тільця.

З віком змінюються кількість і склад сечі. Сечі у дітей виділяєть­ся порівняно більше, ніж у дорослих, а сечовипускання відбувається частіше внаслідок інтенсивного водного обміну і відносно більшої кількості води та вуглеводів у раціоні харчування дитини.

Акт сечовипускання відбувається рефлекторно внаслідок імпульсів у центр сечовипускання, що знаходиться в крижовому відділі спинного мозку і перебуває під контролем кори головного мозку. Імпульси йдуть від надмірно розтягнутих стінок сечового міхура. Збудження, що вини­кає в рецепторах, іде по доцентрових нервах у центр сечовипускання, переходить там на відцентрові нерви і надходить по них до м'язів міху­ра і сфінктерів. Стінки міхура скорочуються, а сфінктери в цей час роз­слабляються — відбувається сечовипускання.

4. Регуляція процесу сечоутворення

Робота нирок регулюється нервовою системою, а також гумораль­но. Нирки іннервуються волокнами симпатичної нервової системи і блу­каючим нервом. По цих волокнах з центральної нервової системи до нирок надходять імпульси, які впливають на утворення первинної сечі і на діяльність ниркових канальців, де відбувається зворотне всмокту­вання та секреція сечі. Робота нирок підпорядковується не лише безу­мовно-рефлекторному контролю, а й регулюється корою великих півкуль головного мозку, гіпоталамусом.

Гуморальна регуляція здійснюється під впливом гормонів і медіа­торів, які регулюють транспорт іонів і води у канальцях нефронів, зміню­ють проникність клітинної мембрани й інтенсивність іонних насосів. Так, під впливом антидіуретичного гормону задньої частини гіпофіза— ва­зопресину — виділення сечі різко зменшується. Вазопресин змінює проникність стінки звитої частини канальця нефрону та збірних трубо­чок, тобто допомагає реабсорбції води, що приводить до підвищення осмотичної концентрації сечі. При недостатньому надходженні в кров цього гормону виділення сечі може збільшитися до 20 л за добу. Під впливом гормону щитоподібної залози тироксину сечоутворення підси­люється, а під впливом гормону надниркових залоз адреналіну — змен­шується. Гормон коркової речовини надниркових залоз альдостерон підсилює реабсорбцію іонів натрію, виведення йонів калію і гальмує зво­ротне всмоктування кальцію та магнію.

Нервово-гуморальні механізми відповідальні і за деякі розлади сечової системи: наприклад, при дії на організм надмірно сильних боль­ових подразників (травма, опік, ниркова колька, оперативне втручання) може виникнути рефлекторна або рефлекторно-гуморальна зупинка сечовиділення — анурія. І навпаки діурез збільшується під впливом сечогінних засобів (діуретин, меркузал, гіпотіазид тощо).

У немовлят протягом першого року життя має місце мимовільне (безумовно-рефлекторне) сечовипускання, що пов'язане з недостатнім розвитком кори великих півкуль. Лише поступово, в міру розвитку кори головного мозку, в дитини виробляється умовний рефлекс затримуван­ня сечовипускання. На кінець першого року життя в дитини виробляється умовно-рефлекторне затримання сечовипускання. Цей рефлекс приблиз­но на кінець другого року життя дитини стає настільки міцним, що про­являється і під ча'с сну.

5. Хвороби сечової системи та запобігання їм

Гломерулонефрит — дуже тяжка хвороба усього організму з пе­реважним ураженням ниркових клубочків обох нирок. Це захворюван­ня належить до інфекційно-алергічних хвороб. Найчастіше він виникає в людей, що перенесли стрептококову інфекцію (ангіну, скарлатину), мають хронічний тонзиліт, гайморит або каріозні зуби. Часто причиною гломерулонефриту є переохолодження організму, яке активізує стрепто­кокову інфекцію, а також знижує опірність імунної системи до нього. Іноді гломерулонефрит виникає тільки як алергічне захворювання, коли антигеном є неінфекційний чинник, на який також виробляються анти­тіла. Це буває у разі переливання несумісної за групою крові, введення імунних сироваток, застосування деяких ліків (наприклад, антибіотиків). Досить часто гломерулонефрит виникає тоді, коли антигенами стають зруйновані тканини власного організму (обпечені, вражені сонячною або іонізуючою радіацією). Характерною ознакою гломерулонефриту є змен­шення (до 100-300 мл) або припинення виділення сечі. В організмі зат­римується вода та хлорид натрію. Внаслідок цього утворюються на­бряки, які особливо помітні на обличчі. У вторинній сечі з'являються білки та еритроцити. Сеча червоніє і набуває вигляду "м'ясних помиїв"9. Втрата із сечею великої кількості еритроцитів призводить до розвитку анемії. Унаслідок затримки солі та води в хворих значно підвищується артеріальний тиск. Тяжке самоотруєння організму продуктами білково­го обміну спричинює сильний головний біль, порушення зору, надзви­чайну кволість, часті блювання. Цю хворобу ніякими народними, не­традиційними методами вилікувати не можна, тому слід вчасно зверну­тися до лікаря. Профілактика гломерулонефриту в основному полягає у лікуванні хронічних вогнищ стрептококової інфекції (каріозні зуби, тон­зиліт, гайморит тощо), ангіни, униканні переохолодження організму та зловживання сонцем.

'Однак слід знати, що червоний колір сечі можуть зумовити деякі продукти (наприк­лад, буряк) і ліки.

Пієлонефрит — запалення ниркової миски — типовий місцевий запальний процес мікробного походження, що перебігає переважно в одній нирці. Інфекційний чинник здебільшого потрапляє у ниркову миску так званим висхідним шляхом із статевих органів, уретри, сечового міху­ра. Іноді інфекційний чинник потрапляє у нирку з кров'ю або лімфою (низхідний шлях ураження), наприклад, як ускладнення грипу, запален­ня легенів, каріозного ураження зубів, гаймориту. Розвиткові пієлонеф­риту сприяє застій сечі внаслідок малорухливого способу життя, наяв­ності камінців у нирковій мисці, при запорах, блукаючій нирці, під час вагітності. Трапляється гострий та хронічний пієлонефрит. Гострий пієло­нефрит супроводжується підвищенням температури тіла до 40°С, озно­бами, загальним нездужанням, блюванням, болями у поперековій ділянці та у верхній частині живота. Сеча стає каламутною від великої кількості лейкоцитів та злущеного епітелію ниркових мисок і сечовивідних шляхів. Хронічний пієлонефрит має тривалий, хвилеподібний перебіг з періода­ми загострення. В період затухання процесу хворий може почувати тільки загальне нездужання, та в сечі постійно виявляються лейкоци­ти. В цьому періоді хвороби потрібна дієта з обмеженням солі, із забо­роною вживання смаженого м'яса та риби, грибів, копченостей, пря­нощів, алкоголю. Рекомендується їсти більше свіжих огірків, петрушки, селери, кавунів, меду, пити узвари. До комплексу лікування, призначе­ного лікарем, можна додати відвари лікарських рослин, які мають анти­бактеріальну та протизапальну дію: кропиви, кропу, споришу, звіробою, деревію, кореня лопуха, березових бруньок, ягід чорної бузини, трави цикорію, листки чорниць, шовковиці.