Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

інформації. Експертні оцінки можуть бути довільними, коли вони не обмежені варіантами відповіді, або програмованими, що пропо­нують декілька варіантів відповідей, з яких експерт має вибрати один, на його думку, більш адекватний істині. Експертні оцінки поділяють на індивідуальні та групові, що об'єднують відповіді де­кількох експертів. Групове отримання експертних оцінок доцільно проводити за єдиною експертною методикою, яка передбачає також методику інтегрування індивідуальних оцінок (відповідей) у групову. Формами отримання експертної оцінки є інтерв'ю, «круглий стіл», комісія, метод «мозкової атаки» та ін. Щодо вико­ристання окремих способів та процедур кримінологічного прогно­зування за методом експертних оцінок докладніше йтиметься у главі «Кримінологічна експертиза» Книги 3 Курсу. Порядок та способи практичного застосування у цілях кримінологічного про­гнозування методів екстраполяції та моделювання розглядати­муться в окремій главі Книги 3 Курсу.

Практика кримінологічного прогнозування засвідчила доціль­ність комплексного застосування різних його методів. Спочатку во­но здійснюється, скажімо, за методом екстраполяції з поступовим переходом від простої до складеної її форми, а за вміння визнача­ти у кількісних показниках міру залежності та впливу на загальні показники злочинності відповідних показників її окремих видів — до складної екстраполяції. За можливості визначення та кількісного виміру детермінантів злочинності, їхнього зв'язку, прогнозування за методом екстраполяції може бути доповнене, а прогнозні показники — уточнені через застосування моделювання та факторного аналізу. Нарешті, прогнозні висновки, отримані ме­тодами екстраполяції та моделювання, можуть бути за наявності високофахових експертів піддані експертному оцінюванню та кримінологічній інтерпретації.

Досі йшлося про кримінологічне прогнозування на соціально­му рівні. Перейдемо до теоретичного обґрунтування та методо­логії прогнозування індивідуального злочинного прояву.

На відміну від соціальних прогнозів, які отримали широке за­стосування в науці та на практиці, індивідуальне прогнозування, і не лише в кримінології, поки що мало розроблене теоретично, а ще менше — у створенні та використанні прикладних методик.

401

Глава 9

Що заважало цьому? Адже ідея індивідуального прогнозування злочинного прояву висловлювалася ще А. Кетле в середині XIX ст.

По-перше, насторожене ставлення багатьох кримінологів до са­мої можливості передбачення індивідуальної поведінки особи, що складалося головним чином під впливом ідей «свободи волі» у по­ведінці особи, несумісних із передбаченням її діяльнісних проявів.

По-друге, ймовірний характер індивідуальних прогнозів, які ґрунтуються на інтегрованому висновку щодо дії та взаємодії дуже великої кількості чинників, точну тенденцію розвитку яких важко і майже неможливо передбачити. Правда, ймовірним є будь-який прогноз, навіть соціальний.

По-третє, тривала дискусійність щодо вибору і навіть до підхо­ду у визначенні основного методу індивідуального прогнозування. Більшу поширеність набули спроби застосування факторного методу, використання якого ускладнювалося великою кількістю детермінантів індивідуальної поведінки, неможливістю одночасно інтегрувати і однозначно визначити їх прояв, взаємодію та резуль­тат, через що факторний метод не сприяв опрацюванню приклад­ної методики.

Четверте — це мляве проникнення до кримінології кількісних методів, досягнень математичної статистики, без чого неможли­вий аналіз та прогноз дії численних чинників поведінки людини.

П'яте і головне — це цілком виправдане уявлення про винятко­ву складність наукового визначення чинників індивідуальної активності людини, особливо антисуспільної та злочинної, які мають різну природу, роль, детерміністичне значення, сучасні обмежені можливості пізнання. Дослідження проблеми ускладню­валося тим, що її вирішення тривалий час вбачалося у сфері про­никнення до психологічного механізму поведінки з його невизна­ченістю, обмеженими можливостями експериментальної пе­ревірки. Поки трималися ідеї обґрунтування прогнозу поведінки на підставі психологічних чинників, просування вперед не було.

За цих умов більшість фахівців кримінології періоду її віднов­лення в Радянському Союзі в 60-70-х роках XX ст., визнаючи ідею індивідуального прогнозування злочинної поведінки, обмежува­лися констатацією його принципової можливості. На початку 70-х років, у тому числі в Україні (С. А. Тарарухін), було запропонова-

402