Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

вірогідного і реального, міра ймовірності, що обумовлюється характером прогнозованого об'єкта, повнотою та якістю прогнос­тичне значущої інформації про нього, а також здатністю до її точного виміру, визначають рівень відносності результатів прогно­ зу, ступінь його наближеності до абсолютного.

Імовірність виявляється не лише стосовно відносності резуль­тату, а й у можливості отримання різних його варіантів. Відобра­жаючи об'єктивно існуючу багатоваріантність поведінки людини, що залежить від низки об'єктивних та суб'єктивних обставин, про­гноз такої поведінки також не може бути однозначним. Він має певну відносну визначеність лише щодо цієї сукупності обумов­люючих його ознак, обставин, та й то — на певний момент. З пли­ном часу можуть змінюватися не лише кількісні параметри ре­зультату прогнозу, що впливають на підвищення або пониження його надійності та міри ймовірності здійснення, але й висновок щодо суті прогнозованої поведінки.

У процесі прогнозування потрібно враховувати також мож­ливість впливу самої процедури прогнозу на його об'єкт. Практи­ка свідчить, що передпрогнозне його оцінювання, виконання прогнозної процедури та нерідко заходи, що вживаються відразу після прогнозу згідно з ним, як правило, не залишають об'єкт байдужим до нього, викликають певні реакції об'єкта, що зміню­ють його первісний стан та впливають на міру підтвердження прогнозу.

За своєю головною методологічною спрямованістю прогноз індивідуального злочинного прояву належить до типу пошукових, за якого прогнозування стану об'єкта здійснюється через умовне продовження на майбутнє тенденцій його розвитку в минулому та сучасному. При цьому деякі нетипові обставини, що можуть впли­нути на цю тенденцію (створити перепони, пришвидшити або загальмувати) або умовно зовсім не беруться до уваги, або створюється інструмент (апарат) оцінювання їхнього ймовірного прояву і впливу. Такий прогноз звичайно відповідає на питання, чи відбудуться ймовірно прогнозовані зміни поведінки, чи стане вона такою при збереженні умов або їхній імовірній зміні.

На підставі розглянутих методологічних принципів та наста­нов, а також конкретних цілей прогнозування індивідуального зло-

405

Глава 9

чинного прояву, нами був зроблений висновок, що процес його на­ укового розроблення за дуже загальною методологічною схемою по­ винен складатися з чотирьох основних методичних частин, які за­безпечують послідовне вирішення таких завдань:

1) вивчення сучасної і минулої поведінки людини, що стано­
вить інтерес, і складових, які її обумовлюють: особистості, середо­
вища, ситуації, закономірностей їхнього формування і вияву
(здійснюється, як правило, із застосуванням соціологічних та пси­
хологічних методів і має назву «метод ретроспекції»);

2) виявлення серед ознак і закономірностей об'єктів, названих
у п. 1, тих, які відображають тенденцію зміни (розвитку)
поведінки в бік злочинної, тобто мають кримінально-прогностич­
ну значущість; визначення їхньої якісної ролі та кількісного зна­
чення, в тому числі у системі показників, найзручніших для прак­
тичного прогнозування (найчастіше проводиться з використан­
ням кількісних методів і через кримінологічну інтерпретацію його
результатів із метою визначення за певним прогностичним мето­
дом прогностичної значущості зазначених ознак та показників —
має назву «метод прогностичної діагностики»);

3) створення прогностичної моделі злочинного прояву, в якій
системно концентрується та ймовірнісне оцінюється кримінальне
значуща прогностична інформація (використовується метод моде­
лювання ознак, названих у п. 2, та кількісні методи для визначен­
ня міри ймовірності прогностичних висновків — має назву «метод
моделювання»);

4) створення, випробовування та впровадження прикладної ме­
тодики прогнозування, придатної для практичного використання
(це, власне, вже і є методика індивідуального прогнозу).

Головну і найбільш складну ланку цієї методичної програми становить її друга частина — прогностична діагностика, в процесі реалізації якої здійснюється науково обґрунтований відбір прогно­стична значущих ознак, їх ще називають «індикаторами», «ключо­вими подіями» тощо. Методи відбору прогностичне значущих оз­нак прогностичні. Це ядро всієї методичної програми і вирішення завдання індивідуального прогнозування.

На період проведення нашої роботи у зарубіжній і вітчизняній практиці застосовувалися, в основному, три методи прогностич-

406