Теорія запобігання злочинності

більше, що останні згідно з Конституцією України визначаються лише законами. Чинні законодавчі акти, де регулюються питання запобігання злочинності, мають бути приведені у відповідність з цим базовим Законом.

2. Удосконаленню підлягає законодавче регулювання діяльності
щодо запобігання саме злочинності, а не безмірного поля правопо­
рушень. Запобігання правопорушенням доцільно регламентувати у
базових галузевих законах: про освіту, про охорону здоров'я, охоро­
ну праці тощо. Законодавче регулювання у базовому спеціальному
законі не повинно обмежуватися регламентацією лише профілак­
тики, а охоплювати запобігання у цілому, тобто й на індивідуально­
му рівні, в тому числі відвернення і припинення злочинів.

3. Має бути вирішено питання про доцільність обмеження регу­
лювання цим Законом лише спеціального запобігання, тобто
цільового здійснення запобіжних заходів (спеціально-криміно­
логічних) і залишення поза цим обмеженням регулювання загаль­
носуспільних заходів, що не мають спеціальної мети запобігання.

4. Закон не повинен суперечити Конституції України та міжна­
родним зобов'язанням України. Це здається можливим з ураху­
ванням міркувань, наведених вище у розгляді питання про
конституційні засади запобігання злочинності. Підставою інди­
відуального запобігання у формі індивідуальної профілактики
вчинення злочину особою, у томі числі застосування до неї окре­
мих засобів примусу, має бути лише протиправна поведінка
(минула або нинішня) цієї особи, що містить небезпеку її повто­
рення у формі злочинного прояву.

5. Закон має бути оптимально узгоджений із чинним законо­
давством. Лише за необхідності удосконалення окремих норм на
підставі єдиного визначення слід передбачити приведення їх у
відповідність із новим базовим законом.

6. Має бути проявлена воля на найвищому державному рівні, у
тому числі керівництва Верховної Ради України щодо прискорення
доопрацювання, розгляду та прийняття подібного Закону. Ніби як
реагування на цей висновок вчених, у Заходах щодо виконання Ком­
плексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 рр.,
затвердженої Кабінетом Міністрів України у грудні 2006 р., передба­
чено здійснити розробку проекту згаданого Закону.

345

Глава 8

£ 3. Суб'єкти діяльності та заходи щодо запобігання злочинності та злочинним проявам

Суб'єктом діяльності щодо запобігання злочинності та злочин­ним проявам можуть бути визнані орган, організація, окрема осо­ба, які у цій діяльності виконують хоча б одну з таких функцій що­до заходів запобігання: організація, координація, здійснення або безпосередня причетність до здійснення. Інші, зокрема забезпечу­ючі, заходи (навчання, видання літератури, підготовка рекомен­дацій, фінансування тощо) не дають функціональних підстав поширювати на їхніх виконавців термін «суб'єкт» запобігання злочинності та злочинним проявам.

Суб'єкти запобігання злочинності можуть бути поділені на де­кілька груп, зокрема:

а) органи та організації, які керують цією діяльністю, організу­
ють її, створюють систему управління нею (органи державної
влади та управління, органи місцевого самоврядування);

б) органи та організації, стосовно яких запобігання злочинності
та злочинних проявів віднесено або має бути віднесено до основ­
них завдань і функцій (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціалізо­
вані громадські організації);

в) органи, установи, організації, функції та повноваження яких
не мають цільового спрямування на запобігання злочинності та
злочинним проявам, але їхня діяльність посередньо впливає на за­
побіжні процеси щодо детермінантів злочинності та окремих
злочинів (заклади освіти, культури, охорони здоров'я, соціальної
допомоги, адміністрація підприємств, установ, організацій тощо).

В основу наведеного поділу суб'єктів запобігання злочинності покладено функціональну ознаку, насамперед реальний вплив виконуваних ними функцій та відповідних їм видів діяльності на усунення (нейтралізацію) детермінантів злочинності та злочин­них проявів. Можливі й інші підстави диференціації названих суб'єктів, зокрема згідно з класифікацією виконуваних запобіж­них заходів або видів запобіжної діяльності, а саме: її рівнів, масштабу, спеціального цільового призначення, застосовуваних засобів тощо. Важливо, щоб при цьому забезпечувалося дотриман­ня загальних принципів та правил класифікації, передусім її одно-порядковості, проведення за єдиною підставою тощо. Цим прин-

346