Теорія запобігання злочинності

му числі вітчизняних, матеріалах, використовувалися терміни «боротьба», «війна» зі злочинністю, зміст яких у широкому зна­ченні охоплював також суспільну діяльність щодо виявлення, усу­нення, ослаблення та нейтралізації чинників, що детермінують злочинність. Останнім часом, здебільшого у зв'язку з критичним ставленням до терміна «боротьба» стосовно злочинності (немає прямого протиборства, його сторін, переможених та переможців тощо), запропоновано, також у широкому розумінні, вживати термін «протидія», що охоплює й запобігання злочинності, яке нібито у широкому значенні тотожне протидії¹.

Через те, що мова йде про терміни, які мають відобразити (ши­роко чи вузько) поняття запобігання злочинності, вимушений ще раз нагадати смислове значення та відмінність термінів «поняття» та «термін», пославшись на визначення відомого фахівця К. К. Платонова². Згідно з його визначенням, поняття відображує сутність предмета пізнання, а термін має однозначно відобразити це поняття так, щоб сприйняття терміна безсумнівно вело до відтворення того самого предмета.

Поняття «боротьба», «протидія» належать до класу узагальне­них, які відтворюють загальну сутність, що полягає у чиненні супротиву. Вони не розкривають напрямів, спрямованості, функ­ціональної ролі та змістової сутності різних форм супротиву, що мають значну сутнісну, а звідси й понятійну різницю, як, напри­клад, запобігання злочинам та судове покарання за них згідно з кримінальним законом. Сутнісний зміст останніх має лише одну загальну спільність, що полягає у чиненні супротиву злочинам. Проте ця спільність є сутністю іншого, більш загального предмета, яким є протидія злочинності. Відповідно, й термін «протидія» однозначно відображує лише сутність, що полягає у супротиві, та не розкриває сутності запобігання, як і інших форм протидії зло­чинності. Послідовний прихильник застосування щодо загального впливу на злочинність узагальненого терміна «протидія» як тако­го, що у широкому контексті нібито охоплює й запобігання, Л. М. Давиденко в одній з останніх монографій цілком слушно

¹                 Давьіденко Л. М., Бандурка А. А. Зазнач, праця. — С. 86-87.

²                 Платопов К. К. О системо психологии. — М., 1972. — С. 16.

'/₂ 11 7-223                                                                                 321

Глава 8

зазначає, що термін «протидія» в етимологічному смислі тлумачиться як дія, що чинить супротив (рос. — наперекор) іншій дії або явищу¹, а кримінологічний аспект протидії створює діяльність «з виявлення причин та умов злочинності, їх усунення, послаблення або нейтралізації»². Очевидно, такі дії щодо чинників злочинності, як їх виявлення, послаблення, нейтралізація тощо, навряд чи етимологічне адекватно відповідають сутності поняття «супротив». Отже, термін «протидія» може бути використаний для відтворення загального впливу на злочинність, але він лише однобічно («супротив») відображає останній та не містить одно­значного відображення поняття запобігання злочинності, тобто не може вживатися як такий, що за сутністю тотожний поняттю «запобігання», навіть коли він вживається у широкому значенні.

Тепер коротке визначення запобігання злочинності можна по­повнити соціальним функціональним змістом. Насамперед зазна­чимо, що запобігання злочинності у широкому функціональному значенні є різновидом суспільної діяльності для раціональної організації і регуляції суспільних відносин з метою недопущення вчинення злочинів. Історичне коріння такої суспільної діяльності заглиблюється до стародавніх часів. Із появою кримінально-пра­вової заборони певних дій та злочинів і порушень цієї заборони поставали питання не лише про покарання за ці порушення, але й про недопущення їх. Окремі думки такого змісту знаходимо у стародавніх мислителів Платона, Аристотеля, інших. Ідея запобі­гання злочинності отримала чіткий вираз у просвітителів XVIII ст. Монтеск'є у знаменитому трактаті «Про дух законів» відзначав: «Вмілий законодавець не стільки турбується про пока­рання за ці порушення, скільки про запобігання злочинам. Він прагне не стільки карати, скільки поліпшувати нрави». Ці думки розвивали Беккаріа, Вольтер, Радищев. Останній, зокрема, вказу­вав, що серед засобів верховної влади, якими вона підтримує діян­ня громадян у межах закону, слід виділити три: ті, що забороня­ють, заохочують, запобігають.

Положення про можливості і роль запобігання злочинності у напрямах протидії їй було сприйнято марксистською соціологією

¹                 Давьіденко Л. М., Бандурка А. А. Зазнач, праця. -

²                 Там само. - С. 12.

322

-С. 11.