Теорія запобігання злочинності

та з відродженням у Радянському Союзі у 60-ті роки кримінології отримало теоретичне кримінологічне розроблення, а згодом і практичне втілення.

Запобігання злочинності як різновид суспільної діяльності на­лежить до таких важливих напрямів останньої, як соціальний кон­ троль та соціальна профілактика. При цьому остання розуміється як цілеспрямована діяльність щодо запобігання порушенням будь-яких суспільних норм, усунення причин, що породжують ці порушення¹. Залежно від виду норм, запобігання порушенням яких здійснює соціальна профілактика, у ній можна виділити сані­тарну, технічну (запобігання санітарним, технічним порушенням), моральну (запобігання аморальним вчинкам), правову (запобіган­ня правопорушенням), а в правовій — запобігання адміністратив­ним, цивільним, трудовим правопорушенням, злочинам.

На рівні ще більш високого узагальнення та абстракції суспіль­ної організації у вигляді соціальної системи в цілому, що має пев­ну досконалість, яку порушують злочинність і будь-яка інша дест-руктивність, запобігання цим порушенням, їх профілактика має розглядатися як частина збереження досконалості та стабільності цієї системи, а недосконалість запобіжної діяльності, зниження її ефективності «певною мірою примітивізує суспільство в цілому,., через що система починає деградувати, і, якщо не вжити необ­хідних заходів, вона взагалі може соціальне зруйнуватися»².

Запобігання злочинам як різновид соціально-профілактичної діяльності має свій специфічний предмет та свою конкретну мету. Предмет становить діяльність щодо перешкоджання дії де­термінантів злочинності, передусім її причин та сприяючих умов, з метою обмеження, нейтралізації, а за можливістю — й усунення їх дії. Цим визначається функціональна спільність та змістовний зв'язок усіх елементів запобіжної діяльності: її сфер, предмета, цілей, суб'єктів, об'єктів та ін.

У літературі пропонувалося розрізняти статичний бік запо­бігання злочинності, який утворює система різноманітних заходів, спрямованих на усунення, послаблення або нейтралізацію дії

Игошев К. Е., Шмаров Й. В. Социальнмс аспсктьі предупрсждспия престугпюсти. — М;,
1980. - С. 20-31.
² Мельник П., Ківенко Е., Лановенко І. Зазнач, праця. — С. 10.                       ,,    ...і

323

Глава 8           й =

криміногенних чинників, та динамічний бік, що розглядає цей феномен як вид соціальної діяльності, спрямований фактично у тому самому напрямі¹. На наш погляд, це — штучне розмежування, оскільки будь-які заходи мають сенс лише тоді, коли перетворю­ються на реальність, що дає можливість їх оцінювати, розрізняти, визначати результативність тощо, тобто лише через їх застосуван­ня у реальній діяльності. Інша річ, що в процесі цього застосову­ються заходи, опрацьовані та системно визначені на стадії, що передує безпосередньо запобіжній діяльності.

Особливе значення для визначення предмета і об'єктів запобі­гання злочинності має їхній зв'язок («принцип відповідності») з детермінантами останньої. Отже, до запобігання злочинності може належати лише така діяльність, що здійснюється стосовно обмеження дії причин і умов, а також інших детермінантів цього прояву людської антисуспільної активності.

Запобігання злочинності — це різновид суспільної соціально- профілактичної діяльності, функціональний зміст та мета якої полягає у перешкоджанні дії детермінантів злочинності та й проявів, передусім причин і умов останніх через обмеження, нейтралізацію, а за можливістю — усунення їхньої дії.

Визначення поняття «запобігання злочинності» є першим кро­ком у створенні теорії цієї спеціальної соціально-профілактичної діяльності. У літературі піднімалося питання про співвідношення цієї теорії з теорією кримінології взагалі, пропонувалося розв'язати його через визначення співвідношення предметів цієї діяльності і кримінологічної науки та висловлювалася думка, що запобігання злочинності як окрема наукова дисципліна спирається на теоре­тичні положення кримінології, широко ними користується, але не зводиться тільки до них, бо має більш прикладний характер². З приводу наведених міркувань потрібно зауважити наступне.

По-перше, очевидно, ні в кого з фахівців у галузі науки кримі­нології не викликає сумніву приналежність до її предмета діяль­ності щодо запобігання злочинності. Вона є не лише складовою предмета кримінології, а разом із злочинністю та її причинно-

¹                Давидепко Л. М., Бандурка А. А. Зазнач, праця. — С. 95-97.

²                Курс кримінології. Загальна частина / За заг. рсд. О. М. Джужи. — С. 138.

324