Умови та механізм злочинного прояву

спосіб (наприклад, захист майна від спроби його знищити викли­кає мотив насильно подолати цей захист).

Звичайно, у багатьох випадках вчинення злочину дії потерпіло­го, і правомірні, і протиправні, і аморальні, і необережні ніяк не впливають на мотив і здійснення злочинного прояву. Як правило, це злочини, вчинення яких меншою мірою або зовсім не залежать від ситуації, у тому числі від потерпілого.

У кримінології, зокрема у віктимології, виділяють деякі кате­горії осіб з підвищеною криміногенністю. Остання риса може бу­ти пов'язана з соціальними або іншими якостями цих осіб. Розрізняють віктимність винувату та невинувату. До першої гру­пи (винуватої) відносять осіб, які зловживають спиртними напоя­ми, проституток, осіб, схильних до авантюризму, або таких, які вирізняються нахабною, нестриманою поведінкою, чим ставлять себе у становище, що може провокувати вчинення щодо них зло­чину, частіше насильницького. Невинувата віктимність пов'язана, як правило, з деякими обставинами побуту або професіями (водій таксі, касир, інкасатор, дружина алкоголіка, сусід психічно хворо­го та ін.). Жертвами невинуватої віктимності нерідко стають осо­би, які з певної причини обтяжують дії винуватців, — злочин вчи­няється як засіб позбутися цього ускладнення, тягаря (наприклад, стосовно осіб похилого віку, хворих, які знаходяться на утриманні, новонароджених, кредиторів тощо).

Із багатьох форм віктимної поведінки криміногенну роль частіше відіграє провокація злочину (погроза, насильство, образа). За даними досліджень до 35 % вбивств і 20 % тілесних ушкоджень було спричинено провокуючими діями потерпілого. Наступною за поширеністю криміногенною формою дій потер­пілого є його необережність, зокрема постановка себе у ситуацію, яка є сприятливою для злочинця. Зазначені форми поведінки по­терпілих частіше мають місце при зґвалтуванні, зараженні вене­ричною хворобою, хуліганстві. Проте нерідко необережна або амо­ральна поведінка потерпілого виконує криміногенну роль і при вчиненні корисливих злочинів (шахрайство, хабарництво, грабіж). Злочинець і потерпілий — не єдині учасники злочину, ними є й інші люди — очевидці, причетні, родичі. Вони також нерідко чинять вплив на злочинця або потерпілого, у тому числі

315

Глава 7

сприяють підвищенню віктимності останнього, або навіть самі ста­ють потерпілими (поширення віктимності). Про роль потерпілого в механізмі вчинення окремих видів злочинів йтиметься у відповідних главах Розділу 2 Курсу.

Всі обставини віктимного характеру мають уважно вивчатися не лише з метою визначення міри вини особи, що вчинила злочин, але й у кримінологічному значенні, тобто для організації віктимо-логічної профілактики. Серйозними та поки що досконало не-вирішеними проблемами залишаються соціальний, у тому числі запобіжний, захист потенційних потерпілих, особливо «невинува­тих», що виконують суспільне необхідні, але ризиковані з погляду віктивності професійні види діяльності, а також відшкодування державою, у тому числі за рахунок злочинців, шкоди, що спричи­нена потерпілим через бездіяльність, формальне ставлення органу влади до запобігання перетворенню останніх на жертви злочинів. Треба визнати, що за традицією, яка тягнеться з радянських часів, фігурі потерпілого, захисту його прав та інтересів як одному з найважливіших завдань цивілізованої гуманістичної влади та її правоохороної системи, поки що в Україні, у тому числі її кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, правозастосовчій та безпосередньо кримінологічній практиці, не приділяється належної уваги.

Рекомендована література

1. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведений

й индивидуальная профилактика преступлений. — М., 1977.

2. Игошев К. Е. Типология личности преступника й мотивация преступно-

го поведения. — Горький, 1974.

3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

4. Кршшнальная мотивация / Под. ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1986.

5. Закалюк А. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального

преступного поведения. — М., 1986.

6. Зелинский А. Ф. Осознаваемое й неосознаваемое в преступном поведе-

ний. — Харьков, 1986.

7. Курс кримінології. Загальна частина: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред.

О. М. Джужи. - К., 2001. - Кн. 1.

8. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002.

316