спосіб (наприклад, захист майна від спроби його знищити викликає мотив насильно подолати цей захист).
Звичайно, у багатьох випадках вчинення злочину дії потерпілого, і правомірні, і протиправні, і аморальні, і необережні ніяк не впливають на мотив і здійснення злочинного прояву. Як правило, це злочини, вчинення яких меншою мірою або зовсім не залежать від ситуації, у тому числі від потерпілого.
У кримінології, зокрема у віктимології, виділяють деякі категорії осіб з підвищеною криміногенністю. Остання риса може бути пов'язана з соціальними або іншими якостями цих осіб. Розрізняють віктимність винувату та невинувату. До першої групи (винуватої) відносять осіб, які зловживають спиртними напоями, проституток, осіб, схильних до авантюризму, або таких, які вирізняються нахабною, нестриманою поведінкою, чим ставлять себе у становище, що може провокувати вчинення щодо них злочину, частіше насильницького. Невинувата віктимність пов'язана, як правило, з деякими обставинами побуту або професіями (водій таксі, касир, інкасатор, дружина алкоголіка, сусід психічно хворого та ін.). Жертвами невинуватої віктимності нерідко стають особи, які з певної причини обтяжують дії винуватців, — злочин вчиняється як засіб позбутися цього ускладнення, тягаря (наприклад, стосовно осіб похилого віку, хворих, які знаходяться на утриманні, новонароджених, кредиторів тощо).
Із багатьох форм віктимної поведінки криміногенну роль частіше відіграє провокація злочину (погроза, насильство, образа). За даними досліджень до 35 % вбивств і 20 % тілесних ушкоджень було спричинено провокуючими діями потерпілого. Наступною за поширеністю криміногенною формою дій потерпілого є його необережність, зокрема постановка себе у ситуацію, яка є сприятливою для злочинця. Зазначені форми поведінки потерпілих частіше мають місце при зґвалтуванні, зараженні венеричною хворобою, хуліганстві. Проте нерідко необережна або аморальна поведінка потерпілого виконує криміногенну роль і при вчиненні корисливих злочинів (шахрайство, хабарництво, грабіж). Злочинець і потерпілий — не єдині учасники злочину, ними є й інші люди — очевидці, причетні, родичі. Вони також нерідко чинять вплив на злочинця або потерпілого, у тому числі
315
Глава 7
сприяють підвищенню віктимності останнього, або навіть самі стають потерпілими (поширення віктимності). Про роль потерпілого в механізмі вчинення окремих видів злочинів йтиметься у відповідних главах Розділу 2 Курсу.
Всі обставини віктимного характеру мають уважно вивчатися не лише з метою визначення міри вини особи, що вчинила злочин, але й у кримінологічному значенні, тобто для організації віктимо-логічної профілактики. Серйозними та поки що досконало не-вирішеними проблемами залишаються соціальний, у тому числі запобіжний, захист потенційних потерпілих, особливо «невинуватих», що виконують суспільне необхідні, але ризиковані з погляду віктивності професійні види діяльності, а також відшкодування державою, у тому числі за рахунок злочинців, шкоди, що спричинена потерпілим через бездіяльність, формальне ставлення органу влади до запобігання перетворенню останніх на жертви злочинів. Треба визнати, що за традицією, яка тягнеться з радянських часів, фігурі потерпілого, захисту його прав та інтересів як одному з найважливіших завдань цивілізованої гуманістичної влади та її правоохороної системи, поки що в Україні, у тому числі її кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, правозастосовчій та безпосередньо кримінологічній практиці, не приділяється належної уваги.
Рекомендована література
1. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведений
й индивидуальная профилактика преступлений. — М., 1977.
2. Игошев К. Е. Типология личности преступника й мотивация преступно-
го поведения. — Горький, 1974.
3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.
4. Кршшнальная мотивация / Под. ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1986.
5. Закалюк А. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального
преступного поведения. — М., 1986.
6. Зелинский А. Ф. Осознаваемое й неосознаваемое в преступном поведе-
ний. — Харьков, 1986.
7. Курс кримінології. Загальна частина: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред.
О. М. Джужи. - К., 2001. - Кн. 1.
8. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002.
316
