Типологізації та набуття типових ознак особистості особою передкримінального типу та особою злочинця

Рівні соціальної типології особистості та набуті нею типові ознаки

Рівень 1 - за сутністю спрямованості

Результат: за суспільне неприйнятної спрямованості особистості особа набуває типову ознаку суспільної неприйнятності (СН)

Типології (типи) особистості

 

 

Соціальна типологія (типи) особистості за спрямованістю
Суспільне прийнятної спрямованості		Суспільне неприйнятної спрямованості

 

Рівень 2а — за ознаками суспільної неприйнятності

Типології (підтипи) СН за ознакою:

 

- Інші члени
суспільства

- власність

- економічні
принципи

- норми права

- норми моралі

- норми культури

- інші норми

 

- асоціальна

- антисоціальна

- суспільне
небезпечна

 

Результат: визначені види СН за різними її ознаками, у тому числі за глибиною - суспільне небезпечна (СНБ); особа за останньої набуває типової ознаки суспільної небезпечності

 

Рівень 26 — за характером ймовірного прояву суспільної небезпечності особистості

Типологія (типи) особи суспільне небезпечної особистості за ймовірним проявом суспільної небезпечності

Результат: визначені ймовірні типи СНБ особистості; типові ознаки передкримінального та кримінального типів: криміногенна орієнтація та кримінальна мотивація з високою ймовірністю вчинення злочину

272

Теорія особи злочинця

 

Рівень 3 — за діяльнісним проявом активності особи СНБ спрямованості

Прояви

Типологізація (типи) особи СНБ особистості за діяльнісним проявом активності

 

 

 

 

 

 

 

Неправомірний, незлочинний, без високої ймовірності вчинення злочину		Особа правопорушника
Те саме з високою ймовірністю вчинення злочину		Особа передкримінального типу

 

 

 

 

 

 

 

Вчинення злочину		Особа злочинця
	••^
У тому числі умисно повторного		Особа рецидивіста

Результат: визначена пов'язаність типів особи суспільне небезпечної спрямованості з діяльнісним проявом активності; типова ознака особи злочинця - вчинення злочину

Як видно зі схеми, особи типів, які нас цікавлять, а саме: стосов­но якої ймовірно можна прогнозувати вчинення злочину (перед-кримінальний тип) та яка вчинила злочин (тип особи злочинця) свою першу типову ознаку отримують у ретроспективі під час виділення серед інших членів суспільства за суспільною неприй­ нятністю спрямованості їх особистості. Серед інших членів суспільства на першому рівні соціальної типологізації (за сут­ністю соціальної спрямованості особистості) вони належать до типу особи з суспільне неприйнятною особистістю.

Особи передкримінального типу та типу злочинця набувають (також при ретроспективному розгляді) додаткових типових ха­рактеристик суспільної неприйнятності (поділяються на підтипи останньої) під час диференціації її вияву спочатку за ознаками: сфери прояву, стійкості, інтенсивності, глибини. Зокрема під час поділу осіб суспільна неприйнятного типу спрямованості особи­стості залежно від суспільної значущості об'єкта спрямування виділяються його підтипи: асоціальний, антисоціальний та най­глибший суспільна небезпечний, який характеризується спрямуван­ням проти головних умов життєдіяльності суспільства. Особи передкримінального типу та типу злочинця належать, як правило,

273

Глава 6

до названого суспільне небезпечного підтипу суспільної неприй­нятності — це їх друга типова ознака, хоча під час спрямування не проти головних умов життєдіяльності суспільства або за відсут­ності дієвого вияву цього спрямування можуть належати й до антисуспільного або навіть асоціального підтипів суспільної неприйнятності спрямованості їх особистості. Крім згаданих типових характеристик, особи суспільне небезпечного підтипу суспільне неприйнятної спрямованості особистості залежно від прогнозування характеру ймовірного прояву суспільної небезпеч­ності саме на цій стадії ще лише прогностична поділяються па три підтипи, серед яких крім некримінального, виділяються перед-криміпальний та кримінальний. Типовими ознаками обох останніх е криміногенна орієнтація, а самого останнього — ще й кримінальна мотивація. Всі згадані типології (типи і підтипи) відображуються у разі типологізації особи суспільне неприйнятної спрямованості особистості на другому рівні за ЇЇ відповідними ознаками і харак­тером ймовірного прояву суспільної небезпечності такої особис­тості.

Реальний вияв передкримінального типу та типу злочинця осо­ба отримує через відповідні діяльнісні прояви активності: пер­ший — через неправомірні діяння з високою ймовірністю вчинення злочину, другий — після вчинення злочину. Названі діяльнісні про­ яви є типовими ознаками: перша — особи передкримінального типу; друга — особи злочинця. Через повторне вчинення умисно­го злочину виділяється посткримінальиий підтип суспільної не­безпечності особи та відповідно — особа злочинця-рецидивіста.

Раніше було зазначено, що додаткова типологізація спрямова­ності особистості суспільне неприйнятного типу проводиться за такою ознакою як сфера ЇЇ вияву. Відповідно вибудовується типо­логія такої спрямованості особистості та осіб, які мають останню. Зазначена типологія зберігає своє значення і на третьому рівні соціальної типологізації особи, на якому серед інших виокрем­люється тип особи злочинця. Міра суспільної неприйнятності, а далі й суспільної небезпечності спрямованості особи злочинця залежить від суспільної значущості сфери суспільних відносин, у якій вона проявляється, та об'єктів цієї сфери, до яких вона спря­мовується. Характер спрямованості антисоціального та суспільно

274

Теорія особи злочинця

небезпечного ЇЇ типів може виявлятися у негативному, принизли­вому, чи активно протидіючому, або легковажно-безвідповідально­му та іншому суспільне неприйнятному ставленні особи, у тому числі особи злочинця, до різних об'єктів, умов життєдіяльності суспільства. Такими об'єктами є: людська особа, яка складає головну цінність демократичного суспільства, та пов'язані з нею суспільні феномени і блага: життя, здоров'я, честь, гідність, особи­ста недоторканність, природні права людини і громадянина. Суспільне неприйнятна та небезпечна спрямованість особистості щодо будь-якого зі згаданих об'єктів виділяє один з типів особи злочинця у разі її типології за сферою та характером зазначеної спрямованості.

Інший різновид особи злочинця за цією типологією утворює її тип, що подібним неприйнятним і небезпечним чином ставиться до власності, недоторканність права на яку є також вищою цінністю цивілізованого суспільства. Наступні типи особи злочинця за цією типологією диференціюються через ставлення до таких сфер суспільних відносин, головних умов життєдіяльності суспільства як держава, її національна безпека; праця, що є основою існування та розвитку суспільства, людська культура, суспільні норми, прави­ла, настанови, передусім загальнообов'язкові, правові, екологічні, технологічні правила безпеки тощо. Слід підкреслити, що типологія за ознакою характера ставлення до зазначених об'єктів суспільних відносин сполучається з типологіями, побудованими за іншими ознаками: глибина, інтенсивність, стійкість суспільне неприйнятної спрямованості. Тобто вона може бути побудована відповідно до кож­ного типу особи злочинця, виділеного за названими підставами та у сполученні з ним. Таким чином, запропонована типологія може бу­ти визначена в якості універсальної щодо особи злочинця.

Як зазначалося вище, крім типології особи злочинця існує бага­то класифікацій останньої, що проводяться за будь-якою нетипо­вою ознакою самого злочину (вид, місце, час, спосіб, форма вчи­нення тощо) або його суб'єкта (стать, вік, освіта, соціальне становище, психофізіологічні властивості, психологічні та психічні якості, мотиви та ін.). Класифікацію особи злочинця до­цільно розглядати стосовно окремих видів злочинів, що міститься У Книзі 2 Курсу.

275

Глава 6

Рекомендована література

1. Игоіиев К. Е. Типология личности преступника й мотивация преступно-

го доведення. — Горький,1974.

2. Личность преступника. — М., 1975.

3. Теоретические проблеми учення о личности преступника: Сб. науч.
тр. - М., 1979.

4. Закалюк А. П. Проблеми социальной типологии личности правонару-

шителя й преступника / Проблеми изучения личности правонаруши-теля: Сб. науч. тр. — М., 1984.

5. Закалюк А. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального

преступного поведения. — М., 1986.

6. Курс Советской криминологии. Предмет. Методология. Преступность

й ее причини. Преступник. — М., 1985.

7. Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За заг. ред. І. М. Дань-

шина. - X., 2003.

8. АнтонянЮ. М. Криминология. Избранние лекции. — М., 2004.

9. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку
XXI століття // Інформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем
кримінології АПрНУ. - 2002. - № 5.

276

л^ •.,  -.-      Глава?       . •_{: (},

умови та механізм злочинного прояву

Ні

$ 1. Поняття та структура механізму    ••,.,• злочинного прояву

У попередніх главах зазначено, що злочинність у реальній дійсності має прояви у вигляді злочинних вчинків та злочинної діяльності. У кримінології їх часто називають терміном «злочинна поведінка», що надає їм нормативно-оціночного значення, як вже зазначалося у главі 4 під час розгляду проявів злочинності. У по­передніх главах вказувалося, що безпосередньою причиною зло­чинного прояву є сформовані у процесі соціалізації, зокрема в умовах мікросередовища, суспільне неприйнятні елементи індивідуальної свідомості, здебільшого її буденної психології, які знаходять вияв у формі криміногенних мотивів. Зазначалося також, що формування згаданих елементів та реалізація мотиву відбуваються за певних умов, за певним механізмом. Далі визна­чимо цей механізм та умови.

Насамперед, потрібно зазначити, що мова йде не про механізм вчинення злочину (його стадії, склад злочину, пов'язані з ним різновиди останнього), а про механізм злочинного прояву. У літе­ратурі в останньому розумінні здебільшого звично вживається терміносполучення «механізм злочинної поведінки», що перево­дить увагу з його внутрішніх закономірностей на їх зовнішню оцінку. У кримінології термін «прояв» (та й «поведінка»), на відміну від криміиально-правового терміна «діяння», охоплює не лише сам діяльнісний акт злочину, а й об'єктивні та суб'єктивні обставини, які передували йому, у тому числі обумовили виник­нення мотивів, визначення цілей, вибір засобів, прийняття рішен-

277

Глава 7

ня вчинити злочин, процес реалізації цього рішення. Усі названі обставини не охоплюються кримінально-правовим поняттям «склад злочину». Вони виходять за його межі, утворюють кримі­нологічне поняття «злочинний прояв», що включає як формуван­ня криміногенних мотивів і злочинного наміру, так і його здійснення.

Важливою частиною розкриття змісту та структури процесу злочинного прояву є вивчення та визначення його механізму. Головним змістом поняття останнього є зв'язок і взаємодія зовнішніх детермінантів об'єктивної дійсності та внутрішніх, психічних процесів і станів особи, що детермінують криміногенні мотиви і рішення вчинити злочин, спрямовують та контролюють виконання цього рішення. Механізм злочинного прояву охоплює ряд складових елементів, які мають динамічний характер та взаємодіють між собою. Зміст цього механізму та функції окремих його елементів визначаються наступним чином: «пере­роблення особою впливів зовнішнього середовища на основі соціальної та генетичної інформації, формування ставлення до діяльності та діяльність, яка визначається психологічними проце­сами і заборонена кримінальним законом»¹.

Зв'язок і взаємодія у механізмі злочинного прояву зовнішніх детермінантів середовища та внутрішніх психічних процесів, в яких переробляються впливи перших, використовується части­ною кримінологів для обґрунтування тези про те, що цей зв'язок та взаємодія і є безпосередньою причиною вчинення злочину. С. А. Тарарухін зазначає, що «розкриття причин злочину безпосе­редньо пов'язане з проникненням у механізм злочинної по­ведінки»², при цьому посилається на А. Й. Міллера, який слідом за А. І. Долговою стверджував, що «причиною злочину є діалектична взаємодія криміногенних факторів соціального середовища (зовнішніх умов) і антисуспільних властивостей особи (внут­рішніх умов)»³. Ця позиція критично розглядалася у главі 5 Курсу.

¹ Дубовик О. Л. Припятие рсіпепия в механизмс престуїшого поведсния й ипдивидуальпая
профилактика престушіепиіі. — М., 1977. — С. 4-5.

² Курс кримінології. Підруч.: У 2 кн. / За заг. рсд. О. М. Джужи. — КІІ. 1 — С. 111.

³ Миллер А. Й. Противоправиое Іювсдепис Іюсовершешюлстних (генезис й ранняя профи­
лактика). - К., 1985. - С. 140.

278