Умови та механізм злочинного прояву

ються у процеси, що відбуваються у сфері розуму, свідомості, при цьому вони піддаються специфічній трансформації — узагальню­ються, вербалізуються, скорочуються та, головне, стають здатни­ми для подальшого розвитку»¹. Тому не варто у механізмі злочин­ного вчинку шукати та визначати причину вчинення останнього. На це відповідає теорія детермінації та вивчення практики її реалізації.

2. Далі щодо дотримання у цьому питанні позиції видатних ав­торитетів у кримінології. У разі розгляду питання про причини конкретного злочинного прояву, у тому числі у контексті їх зв'яз­ку та обґрунтування у механізмі цього прояву, часто посилаються на В. М. Кудрявцева, який перший у вітчизняній кримінології роз­глянув структуру та спричинення індивідуальної злочинної по­ведінки (у нашому контексті — злочинного прояву). Він писав, що до цього акту ведуть дві лінії взаємодіючих причинних зв'язків:

а) особливості особи суб'єкта;

б) конкретна життєва ситуація, в якій він знаходиться.

При цьому звично відмічається, що ці дві лінії зв'язків вплива­ють на злочинне діяння у тісній взаємодії та в кожному випадку їх значення у детермінації неоднакове щодо вирішальності тої чи іншої лінії впливу².

Розглянемо уважно цю конструкцію, у тому числі терміно­логічне визначення елементів, що її утворюють. Відмітимо, у пер­шу чергу, що йдеться не про причини індивідуального злочинного прояву, а про дві лінії «причинних зв'язків», у яких, як відомо, без­посередньою причиною вчинку є лише причина останньої ланки спричинення, а не причини всіх інших, більш віддалених ланок де­терміністичного зв'язку. Зазначимо далі, що загальні лінії причин­них зв'язків «ведуть» до вчинення злочину, але не вказано з якою функціональною роллю, зокрема не наведено, що вони виконують роль його причин. Наступне, що слід відмітити: у цьому процесі відбувається взаємодія зазначених ліній, яка «впливає» на злочинне діяння, а не обумовлює, а тим більше спричинює його. І останнє: значення цих ліній, у тому числі їх визначальна роль у

¹                 Леоптьев А. Н. Дсятсльпость. Созиапис. Личпость. — С. 95.

²                 Кудрявцев В. Н. ПричиІпюсть в криминологии (О структуро Ішдивидуального прєступпо-
го поведений). - М., 1968. - С. 16.

281

Глава 7

різних випадках є неоднаковою, але не у спричиненні злочинного вчинку, а у його «детермінації». Думається на підставі наведеного аналізу стає очевидним, що у конструкції структури злочинного вчинку, визначеній В. М. Кудрявцевим, зовсім не йдеться про його причину, тим більше безпосередню, про те, що такою причиною є будь-який з названих елементів дозлочинної взаємодії у процесі детермінації, у тому числі соціальне середовище, включаючи мікросередовище, або конкретна життєва ситуація, або їх взаємодія з особливостями особи, яка вчиняє злочин. До таких самих висновків приводить аналіз конструкцій спричинення злочинного вчинку, запропонованих іншими авторами. Посилання на них у намаганні довести спричинюючу роль зовнішніх чин­ників чи їх взаємодії з особистісними чинниками по відношенню до злочинного прояву обумовлено, на наш погляд, двома причина­ми: 1) відшукати будь що «авторитетне» підтвердження своїй не дуже обґрунтованій позиції; 2) незнанням або неточним викорис­танням термінології теорії детермінації та причинності, на що вже не раз зверталася увага у Курсі.

На підтвердження своєї позиції (вона докладно викладена у главах 5 та 6 Курсу та не потребує повторення) пошлемося лише на провідного авторитета у кримінологічних теоріях особи та де­термінації злочинності та злочинного прояву Ю. М. Антоняна. У своїй останній монографії він пише: «Ніякі причини та інші об­ставини, що впливають на злочинну поведінку, зовнішні, об'єктивні або внутрішні, суб'єктивні не здатні спричинити таку поведінку, якщо вони не преломлюються через психологію індивіда... Вона (індивідуальна злочинна поведінка. — Авт.) реалі­зується через антисуспільні уявлення та установки, які є у людей, відповідні їм ціннісні орієнтації, що домінують у їхній психології моральних прогалин... Щодо зовнішніх впливів, то їх людина сприймає («зустрічає») з усім тим, що їй дано від природи, і з тим, що вона встигла засвоїти, набути зі свого життєвого досвіду»¹. У цьому висновку повною мірою підтверджена точка зору щодо індивідуально-психологічного характеру безпосередньої причини злочинного прояву. Слід лише застерегти від спрощеного розу-

¹ Аптонян Ю. М. Кримипологая. Избрапиьіе лскции. — С. 103-106.

282