Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Протягом зазначеного періоду досліджен­ням кримінологічних аспектів інших про­блем плідно займалися та мали монографічні публікації Ф. Г. Бурчак (про співучасть у злочині — 1985-1986), А. Е. Жалінський (до переїзду до Москви) і М. В. Костицький (з інформаційного забезпечення профілактики злочинів, 1979), А. П. Тузов (з проблем моти­вації протиправної поведінки неповнолітніх та її профілактики, 1977-1986).

На підставі наведеного можна зробити деякі загальні висновки щодо розвитку кримінології в Україні у радянський період. Кримінологічні дослідження тут здійснюва­лися у руслі, межах та за умов, які визначалися ставленням ком­партійної влади до кримінології у Радянському Союзі взагалі. Ос­таннє, в свою чергу, обумовлювалося ідеологічними настановами КПРС щодо ролі і завдань науки в цілому, передусім суспільних наук. Кримінологічні дослідження в України пройшли шлях від їх відносно вільного і неупередженого здійснення (20-ті — початок 30-х років), фактичного припинення (30-50-ті роки) до відновлен­ня (з початку 60-х років), але з суттєвими обмеженнями, зокрема щодо методології, інформаційного забезпечення, режиму публікацій, міжнародних контактів тощо. Ці обмеження дещо по­слабилися, проте на нетривалий час у період «перебудови» (кінець 90-х років). Кримінологічні дослідження в Україні ґрунтувалися на єдиних існуючих у Радянському Союзі ідеолого-методологічних настановах, в основі яких лежала «єдино правильна» філософія діалектичного матеріалізму. Вони проводилися фактично за одна­ковою догматичною схемою, з переважанням літературної, а не статистико-емпіричної інформації, стандартного соціолого-мето-дичного інструментарію. Кримінологічним установам Москви, зокрема Всесоюзному інституту вивчення проблем злочинності та розробки заходів її попередження Прокуратури СРСР, Інституту Держави і права АН СРСР, частково ВИДІ МВС СРСР та кафед­рам окремих ВНЗ (Московський державний університет, Московська вища школа і Академія МВС СРСР та ін.), належало опрацювання методологічних, фундаментальних проблем, видання

73

Глава 2

академічних курсів, підручників, у яких українські автори не брали участь. Дисертації українських кримінологів, як і вчених інших га­лузей, отримували затвердження тільки у ВАК СРСР. Тематика кримінологічних досліджень будувалася за предметно-галузевим, а не регіональним принципом. Останній обмежено допускався лише з порівняльною метою. У результаті особливості кримінологічної ситуації в Україні, яка за територією і кількістю населення перева­жає більшість європейських країн, згідно з її територіальними, де­мографічними, етнічними, виробничими, соціокультурними та іншими ознаками не досліджувалися. Тим більше єдиний теоретич­ний журнал «Советское государство й право» та єдине спеціалізова­не видавництво «Юридическая литература», де частково мали місце кримінологічні публікації, знаходилися лише в Москві. У Києві рідко коли можна було видати кримінологічну працю у Політви-даві України та у видавництві «Наукова думка», але доклавши бага­то зусиль, оскільки їхні тематичні плани затверджувалися у ЦК Компартії. Вкрай негативно позначалася відсутність у такій великій республіці як Україна кримінологічної установи, за винятком періоду 1972-1985 рр., коли діяв Київський філіал ВИДІ та його попередниця — КНДЛ. Кримінологічна тематика в інших наукових установах (фактично єдиному Інституті держави і права АН УРСР) та навіть у провідних вищих навчальних закладах, за винятком част­ково Київської вищої школи МВС, була обмеженою. Результати досліджень, що потребували практичної спрямованості, перебували під жорстоким контролем відділу ЦК КПУ. Викладання криміно­логії проводилося лише за союзними підручниками, де повністю була відсутня інформація українського походження, та за вкрай обмеженою навчальною програмою (36-40 навчальних годин).

Разом із тим, імена деяких українських кримінологів були відомі й на союзному рівні, передусім у системі МВС. Вони брали участь у союзних виданнях, конференціях, нарадах, але відчувала­ся їхня меншовартість та фактична другорядність порівняно з «Центром» та його представниками.

За цих умов навряд чи є підстави для виокремлення у радянсь­кий період кримінологічних досліджень в Україні, як і наукової розробки багатьох інших суспільних проблем, в окрему галузь української науки.

74