Ю. Д. Блувштейн, С. В. Бородін, І. І. Карпець, В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, О. Б. Сахаров, М. О. Стручков. Заняття проводились і з нових на той час проблем віктимології, системного аналізу, застосування психологічного тестування, математичних методів, автоматизації збору, обробки й аналізу інформації, у тому числі з використанням ЕОМ. Майже кожне заняття семінару перетворювалося на подію, яка отримувала розголос і поза Лабораторією, його з власної ініціативи відвідували викладачі КВШ, інших навчальних та наукових установ Києва. За таких умов зростали наукові навички працівників Лабораторії, увага до її роботи, прагнення до співпраці.
Як відомча установа Лабораторія спрямувала результати досліджень передусім на вирішення гострих прикладних проблем діяльності органів внутрішніх справ, надання їм науково-методичної та консультативної допомоги. Таке спрямування діяльності Лабораторії було помічено і підтримано керівництвом МВС УРСР, насамперед міністром І. X. Головченком. Саме за його безпосередньої участі були рішуче відкинуті спроби охочих ліквідувати КНДЛ як дітище крамольного П. П. Михайленка. Впевненість, що Лабораторія буде існувати і має для цього добрі перспективи, дала змогу залучити до наукової роботи в ній досвідчених дослідників С. А. Тарарухіна, В. Ф. Трегубова, В. М. Смітієнка, В. Л. Чубарева.
Протягом кількох наступних років у Лабораторії на широкій емпіричній базі було проведено ґрунтовні дослідження діяльності громадських формувань із профілактики правопорушень (А. П. Закалюк, О. О. Ковалкін), проблем запобігання злочинності неповнолітніх (С. А. Тарарухін, В. Ф. Трегубов, В. П. Сахно), рецидивної злочинності (А. М. Носенко, В. І. Попов, В. Л. Пасічник), грабежів, розбоїв, інших майнових злочинів (В. О. Кузнєцов, Б. І. Бараненко, В. І. Грачов), сімейно-побутових злочинів (С. В. Трофімов, М. С. Хруппа, В. В. Петров), дармоїдства (А. П. Закалюк, В. І. Женунтій), бродяжництва (В. І. Грачов) та ін. Після кожного дослідження до МВС України спрямовувалися ґрунтовні аналітичні матеріали, пропозиції, рекомендації. Ряд із них стали предметом розгляду та вжиття конкретних заходів вищими керівними органами УРСР. За матеріалами досліджень
З 7-223 65
Глава 2
були опубліковані монографії А. П. Закалюка «Общественное воз-действие й предупреждение правонарушений» (Київ, 1975), С. А. Тарарухіна (у співавторстві з А. І. Селецьким) «Несовершен-нолетние с отклоняющимся Іюведением» (Київ, 1981), захищено ряд кандидатських дисертацій (О. Г. Кулика, В. П. Сахно, Б. І. Ба-раненка, В. І. Грачова, М. С. Хрупни, В. В. Петрова, В. І. Женунтія та ін.). Як уже відзначалося у сучасній літературі, результати майже всіх зазначених розроблень, більшість із яких була здійснена вперше в СРСР або в Україні, через існуючі на той час режимні обмеження, на жаль, не були опубліковані у відкритих наукових виданнях та не стали доступними широкому науковому загалу.
Проте КНДЛ зажила авторитету, що стало підставою для Міністерства внутрішніх справ СРСР, щоб уже у 1976 р. збільшити ЇЇ штатну чисельність майже вдвічі, а у 1978 р. перетворити Лабораторію на Київський Філіал ВИДІ МВС СРСР також зі значним розширенням її структури та штату. Останнє дало змогу розгорнути нові напрями досліджень. Оскільки одним із них стало всебічне вивчення особи злочинця, до роботи у Філіалі було запрошено фахівців, які мали спеціальну кваліфікацію з психології (В. О. Андросюк, Л. І. Казмиренко, Л. М. Москалюк), соціології (О. Я. Зирянов), педагогіки (О. П. Северов), психофізіології (О. В. Шаповалов), психіатрії (А. І. Коротенко) та ін. Тим самим було поновлено корисну дослідницьку практику кримінологічних установ 20-х років. Для дослідження проблем боротьби із різними категоріями злочинів до Філіалу з МВС УРСР були переведеш досвідчені аналітики: М. М. Короткий, Л. С. Сміян, В. М. Попович. На роботу у Філіалі відібрано групу молодих практичних працівників, які проявили аналітичні здібності (О. І. Чулкова, А. І. Пясецький, В. І. Осадчий, О. І. Ємець, О. О. Садченко, О. І. Рощенко, В. С. Ковальський та ін.). Вони швидко оволоділи навичками наукової роботи, захистили дисертації і стали керівниками кафедр, наукових підрозділів, видавництва юридичної літератури, а О. І. Ємець — помітним державним діячем. У цей час у Філіалі успішно розроблялися проблеми кримінологічного аналізу злочинності (О. О. Ковалкін, О. Г. Кулик), прогнозування та запобігання індивідуальної злочинної поведінки (керівник А. П. Закалюк), боротьби з незаконним обігом наркотичних речо-
66
