Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

ф 3. Розвиток кримінології в Україні після здобуття державного суверенітету

Здобуття Україною державного суверенітету, офіційне визнан­ня неприйнятною компартійної ідеології і системи влади та кон­кретні кроки щодо усунення їхнього диктату в різних суспільних сферах, зокрема науковій, створили сприятливі умови для розвит­ку кримінології. Поряд із цими об'єктивними передумовами та за­вдяки їм неабияке значення мали усунення суб'єктивно-упере­дженого ставлення окремих керівних працівників ЦК КПУ до кримінологічних установ, їхньої роботи та керівників, втрата мож­ливості використання владно-адміністративного диктату апарату для обмеження або й припинення кримінологічних досліджень, що неодноразово мало місце в минулому.

Нова влада позитивно поставилися насамперед до потреби орга-нізаційно-інституційної розбудови кримінологічних установ та під­розділів. При утворенні у 1992 р. Української академії внутрішніх справ (у подальшому — Національної) в її структурі був передбаче­ний та невдовзі почав діяти Науково-дослідний центр, на базі якого у 1997 р. виник Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю. Переважною для нього стала кримінологічна темати­ка. Значно розширилася та пожвавилася наукова діяльність кафед­ри кримінології Академії, розпочалася підготовка кримінологів-на-уковців через ад'юнктуру і докторантуру. Зазначеним змінам спри­яло й те, що проректором із наукової роботи у першому складі керівництва Академії був призначений кримінолог.

У 1995 р. у складі Академії правових наук України у Харкові був утворений Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності. Для декількох його підрозділів провідним став кримінологічний напрям досліджень.

У 1995 р. з ініціативи Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України за безпосередньої участі автора Курсу при зазначеному Комітеті був утворений Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю (МНДЦ), дослідження якого мають в основному кримінологічне спрямування.

Протягом тих самих років у Харкові, Луганську, Донецьку, Одесі, Запоріжжі, Львові, згодом Дніпропетровську було створено

75

Глава 2

вищі навчальні заклади системи МВС України, майже у кожному з яких організовано спеціалізовані кафедри кримінології або такі, що поєднували її викладання з іншими дисциплінами криміналь­но-правового циклу. Невдовзі у 1997 р. у Національному універси­теті внутрішніх справ (Харків) було утворено кримінологічну ла­бораторію для проведення відповідних досліджень.

Подібні організаційні заходи відбулися в ряді вузів іншого підпорядкування. Спеціалізовані кафедри кримінології було утво­рено в Харківському юридичному інституті (нині — Національна юридична академія імені Я. Мудрого) Одеській державній юри­дичній академії, Академії державної податкової служби України (згодом ці заклади отримали статус Національних), а в останній — ще й Науково-дослідний центр, серед наукових досліджень якого значне місце займають кримінологічні.

Організаційно-інституційна розбудова кримінологічних уста­нов та підрозділів створила сприятливі умови для залучення, кон­солідації, підготовки та підвищення кваліфікації наукових кадрів кримінологів, розширення кримінологічних досліджень.

Разом із тим, у побудові нового українського суспільства і про­голошеної демократичної соціальної правової держави Україна, реформуванні її економіки за ринковим типом, а точніше в ор­ганізації та керівництві цими процесами, проявилися значні нега­тивні, а нерідко й кризові наслідки, в тому числі криміналізація суспільних відносин, приховане (латентне) та офіційно зареєстро­ване зростання злочинності. Суспільно-політичні передумови та причини цих процесів і їхніх кримінологічно значущих наслідків будуть детально розглянуті у відповідних главах Курсу, де висвіт­люються природа та детермінація сучасної злочинності, передусім у сфері економіки, у формах організованої злочинної й коруп-ційної діяльності та ін.

Наразі обмежимося лише висновком, що зростаючі органі-заційно-інституційні та кадрові можливості проведення криміно­логічних досліджень у 90-х роках XX ст., особливо у другій їх половині, поєдналися із тим, що різко зросли потреби у таких дослідженнях, передусім з огляду на загрозливий стан та динаміку злочинності. Все разом це позначилося на збільшенні кількості та­ких досліджень та виконаних на основі них розроблень, що може бути проілюстровано наступними даними, починаючи з 1998 р.,

76