Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

злочинності (1966). На багато років щоденним посібником для прак­тичних працівників стала праця П. П. Михайленка (у співавторстві) «Опьіт борьбьі с преступностью в районе» (Київ, 1968).

Наприкінці 60-х — початку 70-х років ряд кримінологічних досліджень було розгорнуто у відділі кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії на­ук УРСР. їх результатами стали колективні монографії «Попере­дження правопорушень неповнолітніх» (1967 р., відповідальний редактор М. М. Михеєнко), «Боротьба з правопорушеннями і зло­чинністю» (1969 р., відповідальний редактор І. П. Лановенко), «Кримінально-правова боротьба з хуліганством» (1971 р., відпо­відальний редактор Ф. А. Лопушанський), «Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» (1971 р., відпо­відальний редактор І. П. Лановенко). У 1963-1970 рр. автором Курсу у журналі «Радянське право» була опублікована серія на­укових статей (7) щодо ролі та ефективності громадського впливу у запобіганні правопорушенням, де наводилися результати аналізу діяльності у цьому напрямі громадських формувань, визначалися теоретичні засади її здійснення.

У першій половині 60-х років було прийнято кілька документів вищого партійного рівня Союзу та Української РСР, у яких вказу­валося на необхідність розширення наукового розроблення про­блем злочинності, її обумовлення, запобігання їй та (як тоді писа­лося) викорінення, поліпшення підготовки кадрів для діяльності у зазначених напрямах. У 1966 р. вийшов перший підручник з кримінології, підготовлений відновленим на той час (1963) Всесо­юзним інститутом з вивчення причин та розроблення заходів попередження злочинності. Було розроблено навчальну програму, у вузах юридичного профілю відновлено викладання з цієї дисципліни. Невдовзі у деяких вузах (Харківський юридичний інститут, нині — Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Київська вища школа МВС, нині — Національний університет внутрішніх справ України, а через деякий час — в Одеській національній юридичній академії) створено спеціалізо­вані кафедри кримінології. Це сприяло розгортанню на кафедрах наукових кримінологічних досліджень, підготовці наукових кадрів. У 1971 р. у Москві було видано монографію доцента юри-

63

Глава 2

дичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка С. А. Тарарухіна «Преступное поведение», яка викликала значний резонанс новим поглядом на ряд важливих кримінологічних проблем.

Проте обсяг кримінологічних досліджень в Інституті держави і права АН УРСР та у вищих навчальних закладах був обмежений, особливо в експериментальній частині. Настійливо відчувалася потреба створення в республіці спеціалізованої кримінологічної науково-дослідної установи. Тут знову проявив ініціативу П. П. Михайленко. За його пропозицією та під його керівництвом Міністерством внутрішніх справ СРСР у 1971 р. була створена Київська науково-дослідна лабораторія (КНДЛ), що підпорядко­вувалася Всесоюзному науково-дослідному інституту (ВИДІ) МВС СРСР. Начальник лабораторії одночасно зайняв посаду пер­шого заступника начальника ВИДІ. З перших днів провідною для КНДЛ стала кримінологічна тематика. До Лабораторії прийшло декілька науковців, які мали досвід кримінологічних досліджень. Серед них доктор юридичних наук Й. А. Гельфанд, кандидати наук А. М. Носенко, О. О. Ковалкін, М. Т. Куц, В. О. Кузнєцов, згодом — С. В. Трофімов. Влітку 1972 р. заступником начальника КНДЛ став і автор Курсу. Проте переважну більшість співробітників Лабораторії становили працівники-практики, які прагнули займа­тися наукою, однак не знали з чого починати. Завдяки вмілій організації праці і навчання, сприятливим умовам для творчості працівники КНДЛ почали швидко нарощувати науковий досвід.

Однак становленню колективу було завдано, здавалося б, непо­правного удару. Наприкінці 1973 р. П. П. Михайленка за необгрун­тованими обвинуваченнями, у тому числі у «націоналістичних викривленнях», було виключено з лав КПРС, звільнено з посад, позбавлено наукових ступенів і звань. Колектив КНДЛ очолив автор Курсу. Це був дуже складний період у житті Лабораторії. На­вчання працівників організації і методам збору й обробки інфор­мації, проведенню досліджень сполучалося з набуттям досвіду опрацювання отриманих результатів. Стало правилом регулярне проведення занять навчально-методичного семінару для співробітників Лабораторії. До проведення занять запрошувалися провідні кримінологи країни Ю. М. Антонян, А. І. Алексєєв,

64