Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

коли у Координаційному бюро з проблем кримінології було нала­годжено їхній облік (див. таблицю № 1).

Таблиця № 1

Таблиця

Даних про кількість наукових розроблень

На основі кримінологічних досліджень в Україні

За 1998-2005 рр.

 

Вид наукової розробки	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	Разом	% до заг. кіл-ті
Проект законод., ін. нормат.-прав. акта, державної профани	2	5	25	20	11	9	19	27	118	4,3
Доповідна записка, аналіт. довідка, пропозиції, рекомендації	24	38	53	40	31	46	39	81	352	13,0
Методика, методичні рекомендації	2	9	15	19	35	20	26	34	160	5,9
Пщручник, навч.-наук. посібник, монографія, брошура	16	19	40	39	40	62	76	87	379	14,0
Докторська дисертація	-	-	2	4	4	2	6	3	21	0,7
Кандидатська дисертація	6	12	14	11	17	39	34	ЗО	163	6,0
Наукова стаття, тези до конференції, семінару	32	66	152	184	199	231	285	303	1452	53,7
Електр. банк, модель, макет бази даних кримінол. інформації						4	2	2	8	0,3
Разом	85	149	304	317	343	413	497	567	2675	100

Наведені дані свідчать про збільшення з року в рік кількості наукових розроблень, виконаних за кримінологічними досліджен­нями. Кількість їх у 2005 р. (567) більш ніж у 6 разів перевищила показник 1998 р. (85). Збільшення кількості простежується у всіх видах наукових розроблень: щодо методик і методичних рекомен­дацій (в 17 разів), наукових статей і тез до конференцій (у 9 разів), кандидатських дисертацій (у 5 разів), проектів законодавчих й інших нормативно-правових актів, державних програм та пропо­зицій до них (у 13 разів), підручників, посібників, монографій і брошур (у 5 разів). Якщо в 90-х роках не було захищено жодної докторської дисертації, то починаючи з 2000 р. захищено в серед­ньому по 2-3 дисертації в рік, а у 2004 р. — 6. В останні роки з'яви­лися нові, більш складні та системні види розроблень, такі як електронний банк даних, електронний сайт, модель, макет бази даних кримінологічної інформації.

77

Глава 2

Заслуговує на увагу структура наукових розроблень за їх вида­ми. Вагоме місце в ній займають такі значні за обсягом, системні, розраховані на тривале масове використання розроблення, як підручники, посібники, монографії, брошури — 14,0 %, а також аналітичні документи, що, як правило, супроводжуються певними пропозиціями і рекомендаціями (13 %). Менша частка (4,3 %) роз­роблень правотворчого характеру, які можуть здійснюватися не за кожним кримінологічним дослідженням та підготовка яких вима­гає більш високої правової кваліфікації. Значну частину, а з 2001 р. більше половини всіх наукових розроблень (53,7 %) становлять наукові статті та тези до наукових конференцій. Без додаткового аналізу цього виду розроблень немає можливості оцінити значен­ня факту збільшення їхньої кількості. З одного боку, збільшення кількості наукових публікацій та тез до наукових конференцій є позитивним, тим більше ВАК України встановив певні вимоги щодо кількості публікацій для подання до захисту дисертацій, а також стосовно оприлюднення результатів останніх на зібраннях науковців. З огляду на значне зростання кількості захищених докторських та кандидатських дисертацій, збільшення кількості цього виду розробок може бути пояснено саме дисертаційними потребами. З іншого боку, аналіз показує значне збільшення кримінологічних досліджень, єдиним результатом яких мала бути підготовка наукової статті. У багатьох випадках це є свідченням «вузької» теми дослідження, однобічного його проведення, що не може бути оцінено позитивно.

Аналіз свідчить, що за кількістю виконаних розроблень протя­гом вказаного періоду наукові установи та вищі навчальні заклади, де проводяться кримінологічні дослідження, можуть бути розді­лені на кілька груп. До першої групи, де підготовлено понад 150 розроблень, належать Київський національний університет внутрішніх справ України, передусім його (до 2005 р.) Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю (НДІПБЗ) (нині — Державний науково-дослідний інститут МВС України), Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з ор­ганізованою злочинністю (МНДЦ), Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук (НДІВПЗ, Харків). Це ті наукові установи, що були утворені після здобуття

78