Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Наведені відмінності розвитку кримінологічних досліджень в Україні у період з початку і майже до кінця 20-х років обумовлю­валися насамперед заінтересованістю у них влади, яка здійснюва­ла практичні кроки щодо їхнього підтримання. Це проявлялося у вже зазначеному вирішенні питань інформаційно-статистичного забезпечення досліджень, створенні кримінологічних установ та матеріальних умов для їхньої діяльності, а також у постановці перед ними завдань вивчення злочинності, її причин, особи злочинця в широкому спектрі. Це передбачало вільне визначення тематики, творчий пошук шляхів і методів її наукового розроб­лення, можливість плюралізму думок за наявності відповідної на­укової аргументації. Зазначені умови стимулювали участь у на­укових розробленнях відомих учених та досвідчених практиків, у тому числі представників різних напрямів старої школи криміна­льного права, схильних до розроблення її кримінологічних аспектів, а також молодих науковців, студентства, сповнених ентузіазмом нових пошуків і звершень, що був притаманний суспільному життю тих років. Про них відомий поет П. Г. Тичина писав у ті часи:

; • Ми вивчаєм стратосферу,                       •         о

•' Атомне ядро і сферу...                                                 -

О великий час, неповторний час!

За названі роки в Україні, як і в Росії, було закладено основи формування кримінології як науки, наукового вивчення однієї із найскладніших і, разом з тим, винятково гострих проблем суспільства, якою є злочинність. Розширилися вчення про неї, по­шук наукових знань щодо її причин та інших обумовлюючих об­ставин, у тому числі пов'язаних з особою злочинця. Було досягну­то, по суті, новий досвід творчої співпраці у вивченні криміно­логічних проблем, передусім особи злочинця, представників різних галузей знань, у тому числі природничих, включаючи біологічні, медичні, психіатричні тощо. За їх участю був зібраний та проаналізований великий фактичний матеріал. На його основі написані цікаві теоретичні та прикладні праці, які досі представля­ють для науки значний інтерес.

57

Глава 2

І раптом, на початку 1929 р. спочатку в Росії, а згодом і в Україні, кримінологічні дослідження були піддані ніщивній критиці за «неоломброзіанські викривлення», поширення теорії факторів злочинності в «її соціально-біологічному або біосоціаль-них варіантах», інші буржуазні прояви, несумісні з марксистсько­го наукою. Сигналом для цієї критичної атаки вважається стаття співробітника Комуністичної академії в Москві С. Булатова в журналі «Революция права» (№ 1, 1929) під голосною назвою «Возрождение Ломброзо в советской криминологической литера-туре». Автор статті дуже різкими виразами і оцінками розкритику­вав окремі положення та висновки праць кримінологів, у тому числі відомих, щодо деяких рис злочинців біологічного походжен­ня та їхнього місця в обумовленні злочинів. Потім через кілька місяців, у Комуністичній академії було зібрано диспут з питань вивчення злочинності в СРСР, який виявився не науковою дискусією, а однобічною партійно-ідеологічною «розборкою» (за нашими відомостями жоден із критикованих авторів не виступав). Диспут прийняв рішення (?!) про визнання роботи криміно­логічних установ (не окремих авторів —?!) незадовільною через допущення у розробленні проблеми злочинності «біологізатор-ства» та «вульгарного соціологізму». Працівників криміно­логічних установ було обвинувачено в ігноруванні «класового підходу в поясненні злочинності та її причин».

Невдовзі подібну акцію у вигляді республіканської конференції з питань методології вивчення злочинності було проведено в Ук­раїні, де також негативно оцінили дослідження українських кримінологів, які допустили «догматизм, аполітизм, буржуазний формалізм».

Зовсім скоро почалися суто адміністративні заходи: спочатку перегляд, а потім скорочення тематики досліджень, штату праців­ників і фінансування кримінологічних установ. Згодом, знову ж таки владними структурами, а не вченими, було визнано не­доцільність наукового розроблення кримінологічних проблем вза­галі, кримінологічні установи ліквідовано, а на їхніх залишках створено підрозділи, переорієнтовані на іншу тематику. На цій «хвилі», як зазначалося, у 1931 р. було ліквідовано Всеукраїнсь­кий інститут вивчення злочинності. Наукове розроблення про-

58