Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

М. А. Чельцов-Бебутов, С. М. Самойленко, І. А. Залкінд, С. І. Ти-хенко, В. А. Зіверт. У Харківському кабінеті працювали або спів­працювали з ним відомі криміналісти: Г. І. Волков, В. А. Внуков, М. М. Гродзинський, С. П. Штерман, В. С. Трахтеров та ін.

На період роботи у Харківському кабінеті припадає час напи­сання фундаментальних праць відомого в галузі кримінального права професора Г. І. Волкова (1892-1939). У своїх працях він роз­робляв ряд проблем суто кримінологічного змісту: про природу і детермінацію злочину, соціальну небезпеку останнього та особи, яка його вчиняє, механізм злочинної поведінки, можливість її про­гнозування тощо. В одній із перших монографій «Уголовное право й рефлексология» (Харків, 1928) він виявив себе прихильником поширеного тоді рефлексологічного пояснення механізму по­ведінки, а також використання висновків про злочинну поведінку, отриманих методом рефлексології. Він виступив рішучим против­ником психологічного методу, як суб'єктивного, емпірично не підтвердженого, та запропонував виключити з кримінального пра­ва (і з кримінології) психологічні категорії. Г. І. Волков дав цікаве трактування співвідношення соціальних та індивідуально-біоло­гічних детермінантів в обумовленні злочинної поведінки: «Вся сукупність зовнішніх подразників, що ґрунтується на соціально-економічній основі, надходить до організму суб'єкта у вигляді механічних подразників, які визначають поведінку; спрямованість цієї поведінки визначається соціальною природою подразників, механізм же виникнення соціального збудника діє за законом рефлексології... залежно від дії своїх законів, фізіологічний процес дає різні кути зламу соціального середовища»¹. Г. Волкову нале­жать розкриття соціальної сутності теорії «небезпечного стану», критика використання теорії факторів для пояснення складного процесу детермінації, що є актуальним і для сучасної кримінології, а також пропозиції щодо прогнозування на підставі прийомів рефлексології злочинної поведінки.

Після переїзду у 1931 р. до Москви Г. І. Волков опублікував працю «Уголовная политика зпохи промьішленного капитализма» (1932), в якій показував значення, за його висловом, соціолого-кримінально-правових, а фактично кримінологічних, знань для

Волков Г. Й. Уголовное право й рефлексология. — Харьков, 1928. — С. 66—67.

55

Глава 2                                             .                                                           ,ІГ.

формування кримінальної політики. Плідна, багато в чому ори­гінальна, хоча частково і суперечлива, особливо в останніх працях, наукова діяльність Г. І. Волкова, кого справді можна вважати од­ним із фундаторів кримінологічної думки в Україні, обірвалася у розквіті його творчих талантів у 1939 р. — він був підданий не­обгрунтованим репресіям. Фотографія Г. І. Волкова, придатна для сучасного друку, на жаль, не збереглася.

З діяльністю Харківського кабінету значною мірою пов'язана наукова праця й іншого відомого фахівця В. А. Внукова, зокрема його монографія «Проблеми изучения личиости преступника в свете марксистской криминологии» (Харків, 1930). У ній автор розкрив діалектичне співвідношення між соціальним і біоло­гічним в обумовленні злочинної поведінки. За його поясненням причини злочинної поведінки визначаються детермінантами соціального ряду, біологічні ж властивості не впливають на причи­ни, але чинять вирішальний вплив на процес обумовлення та його форму, виконуючи роль тієї «випадковості», через яку прояв­ляється «необхідність», задана соціальними чинниками. Вивчен­ням особи злочинців з хибами психіки (при збереженні осудності) та розробленням кримінально-правових і запобіжно-криміно­логічних заходів щодо такої особи у цей час займався майбутній відомий професор В. С. Трахтеров.

Координаційну функцію щодо діяльності кримінологічних ус­танов в Україні з початку 1931 р. почав здійснювати Всеукраїн­ський інститут вивчення злочинності (ВІВЗ), який було створено у Харкові. Він підпорядковувався Наркомату юстиції УСРР і діяв як науково-дослідний центр не лише в галузі кримінології, а й кримінальної та пенітенціарної політики за тематикою, що визна­чалася Нарком'юстом. Дослідження Інституту спочатку проводи­лися у трьох секціях: соціально-економічній, пенітенціарній та криміналістичній, та двох комісіях: судово-психопатологічній і методологічній. Інституту на правах філій підпорядкувалися кабінети вивчення злочинності у Києві, Одесі та Харкові. Посту­пово тематика Інституту відходила від кримінологічної в бік вив­чення проблем розслідування злочинів, кримінальної політики капіталістичних країн. Після переведення Інституту разом з інши­ми республіканськими установами до Києва (1934) його невдовзі було ліквідовано (1935).

56