Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Всеукраїнський кабінет із вивчення особи злочинця і злочинності. Кабінет перебував у віданні НКВС УРСР, його очолювала профе­сор юридичного факультету Є. П. Френкель, активну участь у роботі комітету брали Е. Я. Неміровський, майбутній професор М. Д. Шаргородський, а також М. І. Воєвода, А. М. Халецький. Головною метою цього закладу було сприяння виправно-трудовим установам у правильному застосуванні методів виправно-трудово­го впливу, а також вивчення злочинності. В роботі Кабінету широко використовувалися соціологічні методи: анкетування засуджених, вивчення вироків, інших матеріалів ДОПРу (рос. — Дома принудительньїх работ), повторне обстеження після засто­сування виправно-виховних заходів. Зміст анкетних та інших матеріалів свідчить про те, що Кабінет в оцінці природи злочин­ності стояв на позиціях її соціальної детермінації, разом із тим враховував і біологічну складову точку зору (Е. Я. Неміровський, 1925; Є. П. Френкель, 1928 та ін.).

Одеський кабінет з 1927 р. діяв як Всеукраїнська установа. Його діяльність підтримувалася НКВС, іншими установами. Було визнано доцільним створити подібні кабінети в інших містах України. У 1928 р. їх створено в Києві та Харкові, планувалося та­кож у Полтаві, Житомирі, Вінниці. У ряді міст (Дніпропетровськ, Чернігів, Суми, Ахтирка) за ініціативи Кабінету діяли його «лан­ки» з вивчення особи злочинця.

У центрі уваги зазначених кримінологічних установ на той час стояли три основні проблеми: причини вчинення злочинів; роль і місце серед них особи злочинця, його індивідуальних, в тому числі біологічних властивостей; опрацювання з урахуванням резуль­татів розробки названих проблем стратегій та практичних реко­мендацій щодо перевиховання та ресоціалізації засуджених.

Третьою характерною ознакою розвитку кримінологічних досліджень в Україні цього періоду (до початку 30-х років) був широкий спектр їхнього проведення, що відображав різноманіття наукових гіпотез та можливість їхньої вільної, неупередженої перевірки.

Вільність та неупередженість тематики досліджень забезпечу­валися насамперед постановкою відповідних завдань перед назва­ними установами та визначенням згідно з цим структури цих уста-

53

Глава 2

нов. Вище наводилися статутна мета та напрями досліджень Одеського кабінету. Багато спільного з ним мав Київський кабінет. У Положенні про останній вказувалося, що він проводить дослідження «з виявлення причин, що породжують та сприяють розвитку злочинності або окремих злочинів, а також зі всебічного вивчення особистості окремих правопорушників як з соціально-економічної, так і з загальнобіологічної точок зору». Відповідно, структура Київського кабінету мала 3 секції: соціологічну, загаль-нобіологічну і пенітенціарну. Згідно з напрямами діяльності секцій формувалася тематика та методи досліджень, визначалося коло результатів розроблень.

Аналогічні Одеському та Київському кабінетам завдання мав Харківський кабінет з вивчення причин злочинності та особи зло­чинця. Він також складався з 3 секцій: пенітенціарної, криміналь­ної та соціально-економічної, які відрізнялися не стільки метода­ми, скільки предметом дослідження. У тематиці переважали соціо­логічний та профілактико-пенітенціарний напрями.

Широкий спектр досліджень визначав наступну (четверту) ха­рактерну відмінність українських кримінологічних установ того періоду. Вона проявилася передусім у різнопрофільному складі дослідників. Поряд із вченими в галузі кримінального права, кримінальної політики і процесу тут працювали фахівці з судової статистики, пенітенціарії, а також соціологи, психологи, педагоги, антропологи, психіатри, невропатологи, психофізіологи тощо. По­ряд та разом із вченими дослідження вели практикуючі фахівці, передусім із слідчих, судових, пенітенціарних, лікувальних уста­нов, закладів соціальної допомоги і реабілітації, розумової та іншої корекції. Безумовно, це створювало умови для багатогранного, всебічного дослідження проблеми, використання знань фахівців різних галузей, передусім вивчення людини. Разом із тим, є підстави вважати, що головні ідеї, концепції, гіпотези досліджень визначалися в руслі кримінологічних завдань, фахівцями пере­дусім наук кримінально-правового циклу. Саме вони були «облич­чям» названих установ. Вже було названо групу відомих учених, які працювали в Одеському кабінеті. У Київських криміно­логічних установах у дослідженнях брали участь відомі вчені: про­фесори В. М. Гаккебуш, В. І. Фаворський, Н. П. Паше-Озерський,

54