Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Формування кримінологічних поглядів у процесі розвитку на­уки кримінального права в Україні належить в основному до дру­гої половини XIX ст. Кримінологічні проблеми знаходили висвітлення у виданих на той час фундаментальних працях з кримінального права та його історії В. А. Ліновського (Одеса, 1847), С. О. Богородського (Київ, 1862) та ін. Особливий внесок у розвиток кримінального права у сполученні з кримінологічними ідеями у той час зробив професор Київського університету св. Во­лодимира О. Ф. Кістяківський (1833-1885). Як фахівець він фор­мувався у руслі класичного напряму кримінального права. Пред­ставники цього напряму розглядали злочин, його елементи та по­карання лише в межах юридичної форми, на підставі юридичної догми, поза з'ясуванням витоків та обумовлення досліджуваної норми реальними процесами та відносинами суспільної дійсності. Такий підхід був властивий і раннім працям О. Ф. Кістяківського. Про це свідчила його докторська дисертація, що мала назву «Ис-торико-догматическое исследование по русскому праву о пресече-нии обвиняемому способов уклониться от следствия й суда» (1868). Проте поступово О. Ф. Кістяківський починає переходити до вивчення суспільних процесів, які обумовлюють походження та формування правових інститутів, зокрема кримінального права. Вже через рік, досліджуючи інститут смертної кари, він нама­гається розглянути його в історико-соціологічному аспекті. Ціка­вий факт щодо розвитку поглядів О. Ф. Кістяківського у бік з'ясу­вання детермінації злочинів наводить О. В. Філонов. Він цитує ре­цензію О. Ф. Кістяківського на вступну лекцію М. Духовського «Задачи науки уголовного права», прочитану в Ярославському ліцеї 03.10.1872 р., зокрема згоду рецензента з автором у головно­му: наука кримінального права не повинна вивчати «только преступление, как отрьівочное явление, без изучения его при­чин»¹. Пізніше відомий український криміналіст-процесуаліст професор М. А. Чельцов-Бебутов відзначав, що О. Ф. Кістяківсь­кий у 70-80-х роках XIX ст. був єдиним із фахівців у галузі кримінального права, хто послідовно провадив соціологічний підхід. Потім такий підхід був розвинутий у його вченні про

' ФилоновА. В. Зазнач, праця. - С. 57.

47

Глава 2,

кримінальні покарання, зокрема у відстоюванні розуміння соціальної ролі покарання та його суспільної підставності. Щодо сутності кримінального покарання О. Ф. Кістяківський підкрес­лював пріоритетність його виховної ролі, яка має розвиватися за­ради «самозбереження суспільства». У кожному правопорушнику він вбачав, перш за все, людину, здебільшого жертву несправедли­вого суспільного буття, яку слід виправляти застосуванням «відновлюючих» доцільних заходів. Особливе місце у працях О. Ф. Кістяківського, передусім у монографії «Молодьіе преступ-ники й учреждения по их исправлению с обзором российских учреждений» (1878), відводилося проблемі виправлення малоліт­ніх злочинців. Для них він заперечував засто­сування тюремного ув'язнення та рекоменду­вав виправно-виховні установи: притулки, землеробно-виховні колонії, одну з яких сам організував у селі Рубіжному під Києвом.

Кримінологічне значення праць О. Ф. Кі­стяківського полягає у тому, що, привертаю­чи увагу до проблем суспільної обумовле­ності злочинів, він не лише розширював сферу інтересів кримінального права у бік його соціологічного розуміння та криміно­логічної складової, а й вказував напрями розкриття останньої у царині суспільних відносин та соціальної детермінації.

Ідеї, значущі для формування криміно­логічних наукових поглядів та їх методологічних засад, пізніше роз­вивав українській правознавець Б. О. Кістяківський (1868-1920) — старший син О. Ф. Кістяківського. У докторській дисертації за кни­гою «Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук та загальної теорії права» (1916) він доводив ідею соціальної обумовленості права, а в подальших працях — і дій людини, регуль­ованих правом та зумовлених багато в чому рівнем суспільної культури. Множинність причин, що обумовлюють право та регуль­овані ним відносини і вчинки, вважав він, вимагає різних методів їхнього наукового дослідження, в тому числі соціологічних, психо­логічних і навіть телеологічних, оскільки поведінські прояви — це творча активність особистості. Таким чином, поведінка людини,