Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

кримінологічна думка, в тому числі її наукова частина, була пред­ставлена у різних напрямах розвитку цих процесів із переважним орієнтуванням на соціологічний напрям.

£ 2. Стан кримінологічних досліджень в Україні у радянський період

Передусім слід відзначити, що за часів існування Радянського Союзу в різні періоди ставлення пануючої компартійної влади до кримінологічної науки, а звідси й умови та можливості її розвитку, у тому числі в Україні, були неоднаковими. За цими ознаками слід виокремити 3 різні періоди: 1) відразу після Жовтневої революції 1917 р. до початку 30-х років; 2) від початку 30-х років, що знаме-нувалися загальним посиленням сталінського диктату і тоталітар­них методів керівництва, до «хрущовської відлиги» на початку 60-х років; 3) від першої половини 60-х років до розпаду Радянсь-кого Союзу на початку 90-х років.

Перший період (1917-1930), який досить детально описаний в українській кримінологічній літературі, мав кілька, на наш погляд, принципових відмінностей від двох інших. Одна з них полягала у тому, що з перших місяців існування радянської влади, у тому числі в Україні, вживалися заходи щодо налагодження та збору даних кримінальної статистики. Далі формувалася єдина держав­на система кримінальної статистики та її аналізу. Статистичні дані регулярно публікувалися у відкритих виданнях, статистичних збірниках. Таким чином створювалася система інформаційного за­безпечення кримінологічного аналізу злочинності, відкритого об­говорення його результатів, їхнього порівняння в регіональному вимірі та з іншими країнами.

Наступною відмінністю цього періоду стало організаційне за­ безпечення аналітично-кримінологічної діяльності. Спочатку аналітичні підрозділи було створено у Нарком'юсті, Всеросійській надзвичайній комісії (ВНК), Наркоматі внутрішніх справ, у тому числі в його підрозділі, що опікувався виправно-трудовими уста­новами, а також у Наркоматі освіти. В органах державної статис­тики було введено нову галузь — моральна статистика та утворені відповідні відділи. Декретом Раднаркому (тодішній Уряд) від 30.05.1919 р. у центрі та на місцях створювалися комісії у справах

51

Глава 2              . • ••,-(.-»>-"'>;'І:.'.->іч<"-.--,,! >".П"¹.'ИГ''ЧТ»'І •••••.-

неповнолітніх, які не лише розглядали справи про злочини осіб у віці до 17 років, але й вели облік та аналіз правопорушень осіб цієї вікової категорії, вживали запобіжно-виховні заходи.

Потреба більш глибокого дослідження проблем злочинності, ЇЇ детермінації та запобігання була реалізована шляхом створення спеціальних наукових кримінологічних установ. Спроба створи­ти таку установу було ще весною 1921 р., коли Нарком'юст УРСР розробив проект декрету Раднаркому щодо утворення Інституту кримінальної антропології і психології. У проекті передбачалося, що Інститут створюється з метою боротьби зі злочинністю, зокре­ма для всебічного вивчення питань, пов'язаних з її виникненням, а також для розроблення профілактичних заходів стосовно мораль­ного оздоровлення злочинних елементів та запобігання можли­вості проявам злочинності загалом. У структурі Інституту перед­бачалися теоретичний і профілактичний відділи, а у складі першо­го — три секції: соціологічна, антропологічна, психологічна і дві підсекції щодо дитячої злочинності і проституції. Проте з невідо­мих причин Інститут не був створений. Дослідники, які вивчали це питання (Ф. Г. Тарасенко, 1967; А. М. Чепульченко, 1973; О. В. Філонов), не змогли знайти пояснення цьому факту в архівних матеріалах.

Натомість в Україні, як і в Росії, для вивчення злочинності, що розросталася, почали створювати відомчі та позавідомчі криміно­логічні установи. Однією з перших було створено у 1924 р. юридичну клініку при юридичному факультеті Київського інсти­туту народного господарства, яка головною метою мала залучення студентів до соціологічного вивчення злочинності та ознайомлен­ня їх з методикою розслідування. Незважаючи на відсутність асиг­нувань та штатних посад, у клітці, особливо у 1926-1928 рр., під керівництвом професорів І. А. Малиновського, М. А. Чельцова-Бебутова (завідувач клінікою), за участю асистента, а пізніше відо­мого професора С. І. Тихенка, було проведено ряд досліджень що­до вивчення злочинця та злочинності, особливостей професійних злочинців, застосування асоціативного методу тощо.

Водночас у 1924 р. в Одесі, з ініціативи працівників виправно-трудової інспекції губвиконкому та вчених юридичного факульте­ту Одеського Інституту народного господарства був створений

52