Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

Другий напрям складався у процесі формування і розвитку на­уки кримінального права під впливом ідей гуманізації покарання, можливості недопущення його застосування через покращання соціально-середовищних умов, своєчасне вжиття загальносоціаль-них та індивідуальних превентивних заходів.

Третій напрям виростав із попереднього — кримінально-право­вого, переважно з його позитивної школи. Але за своїм спрямуван­ням та інтересами відшукати та зрозуміти сутність злочину, пов'язати її з певними чинниками, в тому числі, можливо, з відхи­леннями від природних якостей моральності, чесноти, доброзич­ливості тощо, цей напрям фактично був кримінологічним у сучас­ному розумінні. Невипадково у цьому напрямі виникла і назва науки «кримінологія» (Топінард, 1874; Р. Гарофало, 1885).

Початок формування в Україні загальних засад розуміння со­ціальної сутності та шляхів подолання негативних суспільних вчинків, до яких належить і злочинність, нерідко пов'язують із поглядами та настановами відомого українського філософа-просвітителя Г. С. Сковороди (1722-1794). Серед багатьох його прогресивних положень щодо демократичного соціального устрою суспільства знаходимо настанови про необхідність суспільної турботи щодо створення умов розвитку особи, реалізації її природних прав, прояву власних здібностей, вихован­ня соціальних якостей, моральне самовдосконалення через нелег­ку боротьбу в душі людини добра і зла. Сучасні кримінологи вбачають у поглядах Г. С. Сковороди зародження кримінологічних ідей про функції суспільства щодо виховання його членів, розвит­ку у них суспільно-доцільної спрямованості і тим самим запобігання їхнім антисуспільним проявам¹.

Майже через століття ці ідеї знайшли відображення у працях російських і українських революціонерів-демократів, які, вивчаю­чи гострі суперечності народжуваного капіталістичного ладу, доводили їхній соціальний характер, необхідність викриття та усунення їхніх причин і навіть зміни цього ладу. Водночас обґрун­товувалися соціальний зміст та шляхи подолання соціальних «виразок» капіталізму, в тому числі злочинності. Так, у працях

Филонов А. В. Зарождспие, теоретичсскис истоки й развитис криминологичсской науки в Украине. - ДоІІецк, 1997. - С. 45.

45

Глава 2

відомого українського та російського історика, публіциста, політичного мислителя М. І. Костомарова (1817-1885), зокрема в його «Книзі буття українського народу» (1846), на тлі втілення ранньохристиянської ідеї соціальної справедливості, свободи, рівності і братерства доводилася необхідність скасування кріпацтва, станових відмінностей, потреба суспільного дбання на засадах християнської моралі про освіту і добробут народу, його культуру. На думку М. І. Костомарова, пріоритет у вирішенні цих проблем мав належати суспільству, в тому числі представницьким органам влади. Дещо пізніше, у другій половині XIX ст. у працях українського історика, публіциста, громадського діяча М. П. Дра-гоманова (1841-1895) було розвинуто ідеї «соціальної справедли­вості», «всесвітньої правди», прав людини на ґрунті ліквідації абсолютизму, залишків російської феодально-кріпосницької системи, встановлення політичної свободи. До змісту останньої М. П. Драгоманов включав наділення всіх правами і свободами, в тому числі запровадження місцевого самоврядування, недотор­канності особи, свободи національно-культурного розвитку. Людину він розглядав як вищу цінність, всебічному розвитку якої, забезпеченню природного права на життя мав бути підпорядкова­ний новий суспільний соціалістичний лад, заснований на гуманістичних, ліберальних засадах.

Аналогічні гуманістично-демократичні ідеї були близькі твор­чості Т. Г. Шевченка (1814-1861), П. А. Куліша (1819-1897), І. Я. Франка (1856-1916), працям М. С. Грушевського (1866-1934) та ін. Ідеї українських гуманістів, демократів вираз­но доповнювалися національно-визвольним спрямуванням, ви­криттям каральної політики царату в Україні, придушення ним проявів національної свідомості та прагнень до відновлення авто­номії, втраченої після приєднання України до Росії в середині XVIII ст. Разом із тим, їхні погляди щодо здобуття Україною власної державності та національного визволення поєднувалися з необхідністю соціальної перебудови українського суспільства, його розвитку на гуманістичних засадах, що передбачає піднесен­ня цінності людини, забезпечення її вільного розвитку, національ­ної культури і моралі та, безперечно, має кримінологічне за­побіжне значення.

46