Закони, постанови, заяви та звернення, декларації.
Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.
Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт1, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно загального характеру.
В юридичній літературі2 виділяють такі формальні ознаки закону:
1) рівень прийняття (загальнодержавний);
2)орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі);
3)особливий порядок прийняття (прийняття закону включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією
Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України);
4)непідконтрольність із боку будь-якого органу державної влади
(закони можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою
України. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, внаслідок чого він або
його окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають
чинність, але це не означає скасування або зміни самого закону).
Закон має певну структуру, основними елементами якої є: реквізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) закону.
В юридичній літературі використовуються також і різні способи класифікації законів (див. таблицю 5).
Конституція України (ст. 92) чітко визначила предмет законодавчої діяльності Верховної Ради України. Так, виключно законами України визначаються:
1)права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
2)громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3)права корінних народів і національних меншин;
1У парламентській практиці трапляються й ненормативні закони.
2Див., наприклад: Хропанюк В. Н. Теория государства и права.- М.,
1998.-С. 243
4)порядок застосування мов;
1Назва «органічні закони» пов'язана з тим, що подібні акти, прийняття яких прямо вимагає Основний закон, мають органічну єдність з Основним законом, стають його зовнішнім «органом» або становлять продовженняйого «організму».
2Термін використано М. О. Кругловим у праці: Конституционньїй совет Франции.- М., 1993.
3Із законодавчої практики інших країн відомі, наприклад, такі форми закону: основи законодавства, модельні (хребетні) закони тощо.
4Є характерними для країн англосаксонської системи права.
5)засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6)основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7)правовий режим власності;
8)правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9)засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10)засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших
об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12)організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13)територіальний устрій України;
14)судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і
слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи
організації та діяльності адвокатури;
15)засади місцевого самоврядування;
16)статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17)основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
18)правовий режим державного кордону;
19)правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;
20)організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21)організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;
22)засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є
злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2)порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до
інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів
збройних сил інших держав на території України;
3)одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних
стандартів;
4)порядок використання і захисту державних символів;
5)державні нагороди;
6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
7)державні свята;
8)порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Законом України оголошується амністія.
* * *
Постанова - акт, за допомогою якого Верховна Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їхніх голів), обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо. Зазвичай, постанови Верховної Ради України мають ненормативний характер. Проте, окремі з них можна віднести і до нормативних актів, наприклад, постанову Верховної Ради України від 19 вересня 2006 року «Про внесення змін до статей 59, 61 Регламенту Верховної Ради України».
* * *
Із практики Верховної Ради України відомі також такі акти, як заяви, звернення та декларації.
Заяви та звернення - акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів інших країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у прийнятій 14 жовтня 2003 р. Заяві Верховної Ради України «З приводу подій у Керченській протоці» дається оцінка ситуації, що склалася через будівництво російською стороною гідротехнічної споруди в напрямку українського острова Тузла, розпочатого без попереднього повідомлення та узгодження з відповідними державними органами України.
У цій Заяві Верховної Ради України були також сформульовані пропозиції до Федеральних Зборів Російської Федерації втрутитися в ситуацію з метою негайного припинення будь-яких односторомніх дій, які суперечать принципам добросусідства і духу стратегічного партнерства між Україною та Росією і можуть бути спрямовані на порушення державного суверенітету України, її територіальної недоторканності.
Заклик об'єднати зусилля в реалізації Плану дій та Йоганнес-бурзької декларації зі сталого розвитку, узгоджуючи її взаємопов'язані завдання - економічний та соціальний розвиток і захист довкілля - на локальному, національному, регіональному і глобальному рівнях із наданням пріоритету боротьбі з бідністю міститься, наприклад, у Зверненні Верховної Ради України до парламентів, урядів та громадськості держав Європи, схваленому постановою Верховної Ради України 22 травня 2003 р.
Із практики Верховної Ради України відомі також і звернення, що мають не міжнародний, а внутрішній характер, наприклад, Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 р. щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.
* * *
Декларація - акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин. Декларації, прийняті Верховною Радою (зокрема Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р.), мають нормативний характер, але безпосереднє їх застосування, через загальний характер норм декларацій, ускладнено. Декларативні положення реалізуються, здебільшого, за допомогою конкретніших приписів.
