Статус народного депутата України

Принципи статусу народного депутата України; строк пов­новажень народного депутата України; права та обов'язки на­родного депутата України; гарантії діяльності народного депу­тата України.

Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати пов­новаження, що дає можливість брати участь у законотворчій діяль­ності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України.

Правовий статус народного депутата України встановлюється положеннями Конституції України (статті 78-81), Законом України «Про статус народного депутата України» в редакції Закону від 22 березня 2001 р., Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. та іншими актами. У них закріплюються принци­пи статусу народного депутата України, строк його повноважень, права та обов'язки, гарантії депутатської діяльності.

Принципами статусу народного депутата України є:

- вільний депутатський мандат;

- здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;

- несумісність депутатського мандата з іншими видами діяль­ності;

- рівноправність депутатів;

- депутатська недоторканність і депутатський індемнітет .     

Приніціп вільного депутатського мандата прямо не закріплю­ється в Конституції України, але він випливає із загального прин­ципу парламентаризму, який отримав визнання в ст. 75 Конститу­ції України. Крім того, Конституція України не передбачає таких складових ознаки імперативного мандата, як накази виборців та відкликання народного депутата України виборцями. Цей принцип має визначальне значення та обумовлює характер мандата народ­ного депутата України.

Конституції «радянського» періоду закріплювали імператив­ний характер депутатського мандата, що обґрунтовувався на ос­нові положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо у XVIII ст. Доктрина Ж.-Ж. Руссо базується на ідеї неподільності і непредставництва народного суверенітету: пред­ставляти можна не сам суверенітет, а лише владу. За Ж.-Ж. Руссо депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише йо­го уповноваженими¹. Звідси випливали такі необхідні елементи імперативного депутатського мандата, як пов'язаність депутата волею своїх виборців (накази виборців) і відкликання депутата ви­борцями. У практичному плані імперативний мандат не має ніяко­го сенсу, оскільки звернення депутата до своїх виборців із кожного питання, яке обговорюється парламентом, внаслідок лише суто технічних проблем, не кажучи про інші аспекти, може повністю дезорганізувати його роботу.

Конституції демократичних держав здебільшого закріплюють принцип вільного депутатського мандата, сформульований англій­ським ученим і законодавцем Едмундом Бруком 1774 р.: «Парламент не є зібранням послів, котрі мають різні та ворожі інтереси, що їх ко­жен член парламенту повинен захищати, діючи як агент і адвокат та борючись з іншими агентами і адвокатами; парламент є спеціальною асамблеєю однієї нації з одним інтересом, інтересом цілого, в якому керівними принципами повинні бути не місцеві цілі, а користь для всіх, яка є результатом захисту інтересів усіх як одного цілого»².

Сутність цього принципу полягає в тому, що парламентарій є представником усього народу (нації), ніхто не може відкликати його або давати обов'язкові накази. Беручи участь у здійсненні функцій парламенту, він пов'язаний нормами Конституції, відпо­відальністю перед Богом і своєю совістю, яка повинна підказувати йому, яке рішення приймати щодо тих чи інших проблем, які обго­ворюються в парламенті. До основних положень вільного депутат­ського мандата, зокрема, належать:

1)мандат є загальним (тобто хоча депутати і можуть обиратися
по виборчих округах, вони представляють усю націю);

2)мандат - не імперативний, а факультативний (його здійс­нення вільне від примусу, депутат не зобов'язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парламентських засіданнях, не зобов'язаний враховувати думку своїх виборців);

3)мандат не підлягає відкликанню;

4)мандат за його здійснення не потребує схвалення дій манда­тарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не під­лягає запереченню)³.

 

  ¹Див.: Руссо Ж.-Ж. Трактати.- М.: Наука, 1969.- С. 222.                                                                      

²Цит. за: Норман Орнстін. Роль законодавчої влади в демократичному суспільстві.- С. 3.

³Див.: Прело М. Конституционное право Франции.- М.: ИЛ, 1957.-С. 437-39.

З огляду на політичну структурованість Верховної Ради Украї­ни постає проблема відповідності принципу вільного мандата вимогам фракційної дисципліни. З одного боку, вільний мандат пе­редбачає відсутність будь-якого тиску на депутата, що може при­звести до його обмеженості у прийнятті рішень та парламентських діях, а з іншого - депутат, в інтересах досягнення спільної по­літичної мети, повинен діяти згідно з рішенням, прийнятим біль­шістю партійної фракції, до складу якої він входить. У літературі звертається увага на те, що фракційна дисципліна є наслідком по­літичної плюралістичної структури сучасного суспільства, де «здійснення індивідуальних і партикулярних інтересів можливе лише фокусуванням їх у спільній акції»². Тож вільний характер де­путатського мандата не можна розглядати ідеалізовано: ніхто й ніколи не може бути абсолютно незалежним. Депутат, який пору­шує вимоги фракційної дисципліни, може притягатися до відпові­дальності, наприклад, бути виключеним із фракції, яка не повинна (в умовах змішаної виборчої системи) мати конституційно-правового характеру, тобто виключення (вихід за власною ініціа­тивою) народного депутата України з фракції чи партії не повинно призводити до втрати ним депутатського мандата, незалежно від того, чи був він обраний від одномандатного виборчого округу, чи за партійним списком. Такий висновок обумовлений тим, що, з одного боку, депутати-мажоритарщики (обрані в одномандатних округах) взагалі не можуть нести будь-якої відповідальності перед партіями чи їх фракціями, з другого,- депутати, обрані за партій­ними списками не можуть бути дискриміновані у порівнянні з де-путатами-мажоритарщиками - це буде суперечити принципу де­путатської рівноправностіі.

У зв'язку із внесення 8 грудня 2004 р. до ст. 81 Конституції України доповнень, що передбачають дострокове припинення пов повалень у разі нсвходження народного депутата України, обра­ного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого бло­ку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції висловлюється думка, про нівелювання прин­ципу вільного депутатського мандату і відновлення в Україні принципу імперативного мандату. Таке твердження не відповідає дійсності з огляду на те, що імперативний характер депутатського мандату обумовлений особливим зв'язком депутата з виборцями, а не з політичними партіями та їх фракціями в парламенті. Що сто­сується внесених 8 грудня 2004 р. до Конституції України змін і доповнень, то вони не призвели до зміни конституційної регламен­тації взаємовідносин і зв'язків народних депутатів з виборцями та до реставрації таких елементів імперативного мандату, як накази виборців та відкликання депутата виборцями.

²Государственное право Германии.- Т. 1.-С. 164.

Принципи здійснення повноважень народним депутатом Ук­раїни на постійній основі та несумісності депутатського мандата закріплені в ст. 78 Конституції України та в ст. З Закону України «Про статус народного депутата України». Так, народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі, а прин­цип несумісності депутатського мандата означає, що народний де­путат України не має права:

1)бути членом Кабінету Міністрів України, керівником цент­рального органу виконавчої влади;

2)мати інший представницький мандат чи одночасно бути на
державній службі;

3)обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4)мати будь-яку, крім депутатської, оплачувану роботу, за ви­нятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5)залучатись як експерт органами досудового слідства, проку­ратури, суду, а також провадити адвокатську діяльність;

6)входити до складу керівництва, правління чи ради підприєм­ства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо не­сумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, на­родний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Принцип депутатської рівноправності знаходить свій вияв у праві народних депутатів України обирати і бути обраними до органів Верховної Ради та на парламентські посади, у праві зако­нодавчої ініціативи, брати участь у дебатах тощо.

Принцип депутатської недоторканності означає, що:

1.Народний депутат України не може бути без згоди Верхов­ної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

2.Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих
речей і багажу, транспорту, житлового чи службового приміщення
народного депутата, а також порушення таємниці листування, те­лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосу­вання інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і
свободи народного депутата України, допускаються лише в разі,
коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його
до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одер­жати інформацію неможливо (ч. З ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України»).

3.Арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний за­побіжний захід і арешт як адміністративне стягнення за вчинене
правопорушення можуть бути застосовані до народного депутата
України лише за згодою Верховної Ради України (Рішення Кон­ституційного Суду України від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003
(справа про гарантії депутатської недоторканості)).

Порядок одержання згоди Верховної Ради України на притяг­нення народного депутата України до відповідальності визнача­ється Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України». Так, подання про надання згоди на притягнення до відповідальності депутата вноситься до Верховної Ради України Генеральним прокурором України, про що негайно доводиться до відома депутата. Це подання вноситься до пред'явлення депутатові обвинувачення або видання санкції на арешт депутата і розглядається Верховною Радою України не пізніш як у місячний термін. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, з додержанням звичайної процедури визначає законність і обґрунтованість подання. На засідання комітету запро­шується депутат, щодо якого внесено подання. Відсутність запроше­ного депутата на засіданні комітету без поважних причин не є пере­шкодою для прийняття рішення. Рішення про згоду на притягнення до відповідальності депутата приймається на засіданні Верховної Ради України поіменним голосуванням у вигляді постанови не менш як 2/3 голосів депутатів від їхньої фактичної кількості. Рішення Верховної Ради України з цього питання не переглядається.

Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах: по-перше, як невідповідальність народного депутата України- він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або ви­словлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідаль­ності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України); по-друге,

як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльність (згідно зі ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» оплата праці народного депутата України прово­диться в розмірах, установлених Верховною Радою України).

          

                                    * * *

Строк повноважень народного депутата України - п 'ять років (ч. 5 ст. 76 Конституції України).

Повноваження народного депутата України починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України - від моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. При цьому народний депутат України не може брати участі в засіданнях Верховної Ради України та її органів з ухваль­ним голосом, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти й підписати присягу має наслідком утрату депутатського мандата.

Припиняються повноваження народного депутата України од­ночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України, за загальним правилом від моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання, обраної на чергових парламентських виборах.

Повноваження народного депутата України можуть бути при­пинені й достроково: за рішенням Верховної Ради України, Прези­дента України, за рішенням суду, на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення або ав­томатично (схема 26).

Верховна Рада України приймає рішення про дострокове при­пинення повноважень народного депутата в разі:

1)складення повноважень за його особистою заявою;

2)припинення його громадянства або виїзду на постійне про­живання за межі України;

5) смерті.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України (а отже, і народних депутатів України), якщо:

1)протягом одного місяця у Верховній Раді України не сфор­мовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 Кон­ституції України;

2)протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів
України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів
України;

3)протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засі­дання не можуть розпочатися.

При цьому, повноваження народного депутата України припи­няються достроково в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання, обраної на позачергових парла­ментських виборах.

Конституція України (ст. 90) передбачає певне обмеження що­до реалізації права Президента України достроково припиняти по­вноваження парламенту. Так, рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається ним після кон­сультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України, а по­вноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скли­кання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Крім того, повноваження Верховної Ради України також не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Суд приймає рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо

несумісності депутатського мандата з іншими видами діяль­ності, ці обставини ним не усунуто.

 

     Схема 26. Строк повноважень народного депутата України

 

При цьому комітет, до компетенції якого входять питання депу­татської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Го­лові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає матеріали комітету з обґрунтуванням відмови у зверненні до суду. У разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду, комітет розглядає їх і у випадку незгоди з ними вносить пропози­цію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України.   На підставі закону за рішенням вищого керівного органу відпо­відної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) по­вноваження народного депутата України припиняються достроково у разі невходження народного депутата України, обраного від полі­тичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу де­путатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку полі­тичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії- з дня прийняття такого рішення.

Автоматично повноваження народного депутата України припи­няються достроково у разі:

1) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо

народного депутата України, визнання народного депутата Украї­ни недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження при­пиняються - з дня набрання законної сили рішенням суду;

2) смерті народного депутата України - з дня смерті, засвідче­ної свідоцтвом про смерть.

                                     * * *

Повноваження народного депутата України закріплюються Конституцією та Законом України «Про статус народного депута­та України» відповідно до основних організаційних форм його ро­боти - робота у Верховній Раді України та її органах; робота у ви­борчому окрузі та за його межами (схема 27).

Народні депутати України є членами колегіального органу-Верховної Ради України, і основною формою їхньої роботи є участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів. Працюючи у Верховній Раді та її органах, народний депутат реалізує такі основ­ні права: ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами; законодавчої ініціативи; вносити проек­ти постанов, інших актів; вносити до Верховної Ради України та її органів пропозиції; звертатись із запитами, брати участь у де­батах, вимагати відповіді на запит; виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій; об'єднуватись у депутатські групи (фракції) тощо.

       Схема 27. Повноваження народного депутата України

 

До основних обов'язків народного депутата у Верховній Раді України та її органах Закон відносять: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до скла­ду яких його обрано, виконувати їхні доручення; додержуватися Регламенту Верховної Ради України; брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рі­шень її органів; інформувати Верховну Раду України та її відпо­відні органи про виконання їхніх доручень.

Працюючи у Верховній Раді України та її органах, народний депутат зобов'язаний дотримуватися правил депутатської ети­ки. Регламент Верховної Ради України забороняє народним депу­татам України вживати образливі висловлювання та непристойні і лайливі слова, закликати до незаконних і насильницьких дій, виступати на засіданні без дозволу головуючого, заважати про­мовцям і слухачам діями, які перешкоджають викладенню або сприйманню виступу (вигуками, оплесками, вставанням тощо). У разі порушення цих правил до народного депутата України мо­жуть бути застосовані такі стягнення: попередження, припинення виступу, позбавлення права виступу на засіданні, відсторонення від присутності на засіданні.

Закон України «Про статус народного депутата України» (ст. 8) передбачає, що у своїй діяльності народний депутат України повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди чберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народ­них депутатів України, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв і вчинків, що компрометують його са­мого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим с використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам лю­дини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.

Працюючи у виборчому окрузі та за його межами, народний депутат України користується правом: братії участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтере­си громадян та організацій; звертатися в державні органи і орга­ни об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій з пи­тань своєї депутатської діяльності; відвідувати будь-які держав­ні органи та органи об 'єднань громадян, підприємства, установи та організації з питань своєї депутатської діяльності; перевіряти відомості про порушення закону, прав та інтересів громадян і орга­нізацій та вимагати від відповідних посадових осіб, органів та організацій припинення цих порушень тощо.

При цьому народний депутат України зобов'язаний: підтриму­вати тісні зв'язки з виборцями; вивчати громадську думку, потре­би і запити населення; вести регулярне приймання виборців.

Окремо, в Законі України «Про статус народного депутата України» фіксуються права народного депутата України у взаємо­відносинах із засобами масової інформації, на забезпечення інфо­рмацією та на її використання, зокрема:

право виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу в місяць у друкованих засобах масової інформації, у прямому ефірі на радіо або у режимі прямого ефіру (до десяти хви­лин в місяць) та в прямому ефірі або у режимі прямого ефіру на телебаченні (до двадцяти хвилин в місяць), на радіо (до десяти хви­лин в місяць) та телебаченні (до двадцяти хвилин в місяць), безкош­товно, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються пов­ністю або частково за рахунок коштів державного бюджету;

права на забезпечення інформацією (в тому числі ознайомити­ся конфіденційною та таємною інформацією з питань депутат­ської діяльності) та на її використання.

                                     * * *

Гарантіями діяльності народного депутата України є:

1)непорушність повноважень народного депутата України;

2)депутатська недоторканність;

3)забезпечення народному депутатові України умов для вико­нання депутатських повноважень;

4)звільнення народного депутата України від призову на вій­ськову службу або збори;

5)державне страхування народного депутата України;

6)забезпечення народному депутатові України умов для під­вищення професійного рівня;

7)фінансове, медичне і соціально-побутове забезпечення на­родного депутата України;

8)відшкодування витрат, пов'язаних із депутатською діяль­ністю;

9)забезпечення народного депутата України житловим примі­щенням тощо.

Важливою умовою ефективної реалізації повноважень народних депутатів України є також передбачена Законом України «Про ста­тус народного депутата України», Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення відповіда­льність за невиконання законних вимог народного депутата Украї­ни, за посягання на честь, гідність народного депутата України та вплив на нього, членів його сім'ї та родичів, помічників-консультантів народного депутата України, а також за порушення гарантій щодо забезпечення діяльності народного депутата України.