Гарантії прав і свобод людини і громадянина

Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина, націо­нальні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина; ви­ди гарантій прав і свобод людини і громадянина, юридичні гаран­тії прав і свобод людини і громадянина; міжнародно-правовий ме­ханізм захисту прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кож­ною людиною і громадянином.

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотри­манні Конституції України та законів України, приписах природ­ного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і гро­мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпо­середньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван­ня прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випли­ває зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.

Особливе місце в цій системі посідає Президент України - гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України).

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на те­риторії України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зок­рема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парла­ментського контролю, що його здійснює Уповноважений:

1)захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених
Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ворами України;

2)додержання та поважання прав і свобод людини і громадя­нина органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання та їхніми посадовими і службовими особами;

3)запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­на або сприяння їх поновленню;

4)сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі;

5)поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6)запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза­ції людиною своїх прав і свобод;

7)сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу.

Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну до­повідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і грома­дянина в Україні органами державної влади, органами місцевого само­врядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхніми посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в за­конодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верхов­ній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадя­нина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і са­ме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж¹. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод люди­ни і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України.

Зокрема, Закон України «Про Конституційний Суд України» (ст. 43) передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є грома­дяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Консти­туційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення

 

  ¹Див.: Э бзеев Б. С. Правовое государство, Конституционный суд.- М.: Закон и право, 1996.- С. 96.

 

Конституції України та законів України з метою забезпечення реа­лізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадя­нина, а також прав юридичної особи.    

Конституційне звернення надсилається до Конституційного Суду України як поштова кореспонденція або подається безпосе­редньо до Секретаріату Суду.

У конституційному зверненні обов'язково зазначаються:

1)прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця
чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або
повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

2)відомості про представника особи за законом або уповнова­женого за дорученням;

3)статті (окремі положення) Конституції та/або законів Украї­ни, тлумачення яких має дати Конституційний Суд України;

4)обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні поло­жень Конституції та/або законів України;

5)дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються
суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і
матеріалів додаються);

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.
До конституційного звернення має бути додано:

- тексти статей (окремих положень) Конституції та/або закону
України, офіційне тлумачення яких необхідно дати, із зазначенням
джерел їх опублікування;

- довіреність або інший документ, що підтверджує повноважен­ня представника за законом або уповноваженого за дорученням;

- належним чином оформлені копії рішень судів або інших ор­ганів державної влади, які підтверджують факти неоднозначного
застосування положень Конституції та/або законів України, що
потребують офіційного тлумачення;

- інші матеріали та документи, на які посилаються автори, об­ґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні положень
Конституції та/або законів України. Правильність копій документів має бути належним чином завірена (печаткою (штампом) та підписом відповідної посадової особи юридичної особи за місцем роботи чи проживання).

Конституційне звернення, документи та інші матеріали до ньо­го подаються у трьох примірниках.

Конституційні звернення надсилаються до Конституційного Суду без сплати державного мита.

Направляючи звернення до Конституційного Суду України, слід врахувати два важливих моменти. По-перше, згідно зі ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України» однією з ос­новних вимог до змісту конституційного звернення є наявність обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції та/або законів України. По-друге, підставою для кон­ституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та/або законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції та/або законів України судами України, ін­шими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конститу­ційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Неоднозначність застосування положень Конституції та/або за­конів України судами, іншими органами державної влади полягає в тому, що за юридично однакових обставин у справах однієї і тієї ж категорії положення Конституції та/або законів України у загальній юридичній практиці застосовуються по-різному.

Не є підставою для конституційного звернення неоднозначне трактування (роз'яснення) правових норм органами державної влади, органами місцевого самоврядування, установами, організа­ціями в листах, коментарях тощо.

Конституційні звернення, які не відповідають зазначеним ви­могам Закону, не підлягають розгляду Конституційним Судом України, про що суб'єкту права на конституційне звернення нада­ється письмова відповідь.

З метою прискорення попереднього вивчення конституційних звернень та зменшення кількості необгрунтованих письмових звер­нень у Конституційному Суді України створено приймальню для громадян та юридичних осіб, де чергують досвідчені працівники Секретаріату Конституційного Суду України. Вони приймають належно оформлені конституційні звернення та надають консуль­тації з питань щодо повноважень Конституційного Суду України, кола суб'єктів права на конституційне звернення, підстав, форми та змісту конституційних звернень, з якими громадяни та юридич­ні особи можуть звертатися до Конституційного Суду України, та щодо порядку розгляду таких звернень Конституційним Судом.

Прийом громадян та представників юридичних осіб здійсню­ється щодня, крім вихідних та святкових днів, з 10.00 до 17.00 з перервою з 13.00 до 14.00 за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 14, телефон (044) 238-13-17.

Слід зазначити, що у період з 1997 року, коли почав діяти Кон­ституційний Суд України, і по травень 2005 року лише за конститу­ційними поданнями органів державної влади Конституційний Суд України прийняв 60 рішень, у яких суб'єктами права на конститу­ційне подання та звернення порушувалися питання захисту консти­туційних прав і свобод людини або їх реалізації.

Зокрема, дано офіційне тлумачення положень Конституції України щодо права громадян вільно обирати і бути обраними до органів

 

державної влади та органів місцевого самоврядування -ст. 38¹; права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації - ст. 39²; права громадян на безоплат­ну медичну допомогу, що надається у державних і комунальних за­кладах охорони здоров'я - ст. 49³; доступності і безоплатності освіти в державних і комунальних навчальних закладах - ст. 53⁴ тощо.

Водночас функції щодо створення належних умов для реаліза­ції прав, свобод і обов'язків виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відіграють також органи місцевого само­врядування, об 'єднання громадян.

 

                                      * * *

В юридичній літературі розрізняють соціально-економічні, по­літичні та юридичні гарантії⁵.

Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповід­ного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реаліза­цію прав, свобод і обов'язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, на­лежної інфраструктури.

Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орі­єнтовану політику держави, ЇЇ спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в су­спільстві.

Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов'язків людини і громадя­нина. При цьому, крім внутрішньодержавних, Конституція України передбачає також і міжнародно-правові гарантії прав і свобод люди­ни і громадянина. Так, відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних

 

¹Див.: Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 7-рп/99 (справа про сумісництво посад народного депутата України, місь­кого голови).

² Див.: Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року№ 4-рп/200] (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).

³ Див.: Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року№ 10-рп/2002 (справа про безоплатну медичну допомогу).

⁴ Див.: Рішення Конституційного Суду України від 4 березня 2004 року№ 5-рп/2004 (справа про доступність і безоплатність освіти).

Див., наприклад: Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право Российской Федерации.- С. 191.

 

 

міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнарод­них організацій, членом або учасником яких є Україна. З цього кон­ституційногоположення випливає, що право звертатися зі скаргою до міжнародних організацій обумовлено наявністю відповідних між­народних договорів України і може бути використане лише після то­го, як буде вичерпано всі національні засоби правового захисту.

 

                                     * * *

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і сво­бод людини охоплює міжнародні організації та установи, що без­посередньо розглядають питання, пов'язані з порушенням прав і свобод людини, а саме:

1.Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН.

2.Комісію з прав людини ООН.

3.Спеціальні органи ООН - Комітет із прав людини (Міжнарод­ний пакт про громадянські і політичні права), Комітет з економіч­них, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про еко­номічні, соціальні та культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет із ліквідації расової дис­кримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримі­нації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти ка­тувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гід­ність видів поводження і покарання).

4.Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав
людини (з прав людини). За розпорядженням Верховного комісара
ООН з прав людини встановлено «лінію прямогозв 'язку з питань
прав людини» - постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка
дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні
ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв'язку
доступна для жертв порушень прав людини, для їхніх родичів і не­
урядових організацій.

Номер факсу лінії прямого зв язку (Н UMAN RIGHTS FAX LIN Е) у Женеві, Швейцарія; (41) (22) 917-0092.

5. Європейський суд із прав людини. У громадян України мож­ливість звертатися до Європейського суду з'явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до Конвенції Європейсь­кий суд працює на постійній основі та складається з 40 суддів (по одному від кожної держави - члена Ради Європи) Стосовно заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України, Європейський суд:

1)може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було
використано всі національні засоби захисту аж до звернення до Вер­ховного Суду України і не пізніше шести місяців від дати прийняття
остаточного рішення відповідною національною установою України;

2)не розглядає заяв, які надійшли до Суду ще до того, як
Україна стала членом Ради Європи;

3)не розглядає індивідуальних заяв, якщо вони:

 

- анонімні;

- за своєю сутністю порушують те саме питання, що вже було
розглянуте Європейським судом або вирішене іншою процедурою
міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої
нової інформації;

- є зловживання правом на оскарження або явно необгрунто­ваними;

- є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї.
Європейський суд приймає до розгляду лише такі скарги, які

пов'язані з порушенням прав, що гарантовані Конвенцією і прото­колами до неї. До них, зокрема, відносять права:

- на життя;

- на повагу до гідності;

- на свободу і особисту недоторканність;

- на законність обвинувачення і справедливість належного та
безстороннього суду;

- підозрюваного, обвинуваченого на захист;

- на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної
сили, крім випадків, коли він пом'якщує чи скасовує відповідаль­ність особи;

- засудженого на перегляд вироку;

- на компенсацію шкоди, завданої незаконним засудженням;

- не бути вдруге покараним за один і той самий злочин;

- на невтручання в особисте і сімейне життя;

 

- на недоторканність житла;
- на таємницю листування;

- на свободу думки, совісті й релігії;

- на свободу виявлення поглядів;

- на свободу мирних зборів;

- на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадських ор­ганізаціях);

- на створення сім'ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні
громадянські права у шлюбі;

- на захист від будь-якої дискримінації;

- на приватну власність;

- на освіту;

- виборче право;

- право не бути позбавленим волі лише на підставі неспромож­ності виконання свого договірного зобов'язання;

- на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на
території певної держави, де людина законно перебуває;

- вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути
висланим з території своєї держави, а також право безперешкодно­го в'їзду на її територію;

- право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави,
на території якої він законно проживає.

Всі скарги до Європейського Суду надсилаються за адресою: European Court of Human Rights,

Council of Europe / BP 431 R 6 67006,

  Strasburg Cedex France