Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина; основні права свободи та обов 'язки людини і громадянина: поняття, вла­стивості, види.

Ядром, системотвірним елементом правового статусу людини і громадянина є права, свободи та обов'язки людини і громадянина. У правах, свободах та обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, а й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи¹.

Права людини - це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задово­лення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Поняття «права людини» складне й багатогранне, це - катего­рія не лише юридична, а й філософська, політична, моральна. Для кращого розуміння сутності цього поняття слід звернути увагу на такі його аспекти:

¹Див.: Теория права и государства. Учебник для вузов / Под ред. проф. Г. Н. Манова.- М.: Изд-во БЕК, 1996.- С. 233.

1) права з'являються у людини від моменту народження як не- від'ємні умови фізичного і соціального існування та розвитку і, водночас, як засіб і мета життя, незалежно від того, усвідомлю­ються вони людиною чи ні;

2)за змістом права людини - це такі її соціальні можливості,
які пов'язані з конкретно-історичними умовами; об'єктивно обу­мовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя су­спільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких
сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, харак­терного для конкретного суспільства. Тому законодавець не може
штучно змінювати обсягу прав і свобод: непомірне розширення
меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного харак­теру прав людини і, навпаки, свавільне обмеження прав призво­дить до дезінтеграції функцій соціальної системи;

3) права людини - це категорія можливої поведінки людини; їх
реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не
може і не повинна примушувати до використання прав. Водночас
нормальне функціонування сучасного демократичного суспільства
неможливе без використання його членами своїх прав і свобод. Ось
чому держава не може обмежуватись юридичною фіксацією прав
людини, вона повинна їх забезпечити (гарантувати) не тільки пра­вовими, а й економічними, політичними та культурними засобами;

4) права людини мають універсальний характер, неподільні,
взаємопов'язані та взаємообумовлені, вони є надбанням кожної
людини. Британська енциклопедія визначає їх таким чином: «Пра­ва належать індивідові, оскільки він є людиною. Вони співвідно­сяться з широким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам»¹.

Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні тотожне по­няттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється істо­ричними чинниками. Водночас у юридичній літературі звертається увага на те, що поняття «свобода» більшою мірою пов'язане з ха­рактеристикою таких правочинів особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо). Своєю чергою, поняття «право» передбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правочинів особи на участь у діяльності певних структур².

¹ Трошкин Ю. В. Права человека. Нарушения и защита прав человека и прессы.- С. 29.

²Див.: Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право Российской Федерации,- С. 196.

 

Забезпечуючи права і свободи людини, держава вимагає від неї певної поведінки, що формулюється в системі юридичних обов'язків.

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1)на відміну від суб'єктивного права, юридичний обов'язок -
це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не по­винна обумовлюватися бажанням людини;

2)обов'язок - це завжди певне обмеження прав людини. Люди­на повинна коритися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність установлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-право­вими документами. Так, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про гро­мадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають установлюватися законом та бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здо­ров'я чи моральності населення.

Стаття 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає заборону пропаганди війни, виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обмеження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що ви­значаються законом, і лише постільки, поскільки це є сумісним із природою зазначених прав, і тільки з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;

3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механіз­мом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встанов­лює юридичну відповідальність.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, які закріплюються різними галузями національного права України. Водночас основи правово­го статусу особи (конституційний статус особи) визначають лише права, свободи та обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, завдяки цьому, назива­ються основними правами, свободами та обов'язками людини і громадянина.

Основні права і свободи людини і громадянина - це закріп­лені в Конституції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються Українською дер­жавою і становлять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соціально зна­чимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тім, що вони виступають необхідною передумовою її участі у ви­рішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі й гідності людини тощо.

Для суспільства й держави значимість основних прав і свобод лю­дини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демо­кратичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2)вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням
людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;

3)їм притаманні особливі юридичні властивості та специфіч­ний механізм реалізації, зокрема:

а) конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, установлених іншими галузями права, які, з огляду на це, мають похідне значення стосовно до основних;

б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадя­нином;

в) мають загальний характер, тобто їх об'єм є однаковий для
кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму
закріплення - вони фіксуються в Конституції України;

д) специфіка механізму їх реалізації пов'язана з тим, що на
відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних
правовідносинах, основні права і свободи виступають передумо­вою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, не­
від'ємного права кожного учасника правовідносин.

Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина становлять певну систему і класифікуються за різними підставами (схема 17):

1)залежно від суд'єкта їх поділяють на права людини і права
громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-
правових документів - на права першого, другого і третього по­коління. Перше покоління включає проголошені буржуазними ре­волюціями (ХVІІ-ХVIII ст.) громадянські й політичні права, які
отримали назву «негативних», себто таких, що виражають неза­лежність особистості від держави, позначають межі її втручання
у сферу свободи індивідуума (право на життя, недоторканність
житла, виборче право тощо).

Друге покоління стосується соціальних, економічних і культурних прав, що дістали закріплення в міжнародно-правових документах і конституціях багатьох держав до середини XX ст. Цю групу прав інколи називають «позитивними», оскільки їх реалізація, на відміну від реалізації прав першої групи, вимагає «позитивного втручання» держави, створення відповідних механізмів реалізації (право на пра­цю, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на освіту тощо).

                     Схема 17. Класифікація основних прав

                           і свобод людини і громадянина

 

 

До третього покоління відносять солідарні або колективні права, існування яких пов'язане з глобальними проблемами люд­ства та які належать більше націям, народам чи територіальним громадам, ніж окремим індивідуумам (на мир, безпечне довкілля, самовизначення, на місцеве самоврядування тощо). Становлення прав цієї групи почалося після Другої світової війни.

3)за генезою - на природні (природжені) та похідні від них;

4)за видом суб'єкта - на індивідуальні та колективні;

5)за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають об­меженню, і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6)за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм кла­сифікації прав і свобод людини і громадянина є їхній зміст. Зви­чайно за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи¹; політичні права і свободи; економіч­ні, екологічні, соціальні та культурні права і свободи².

Особисті права і свободи розглядаються у правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави³.

Духовна і фізична свобода людини від державного контролю іс­торично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їхньою особливістю є те, що вони за суттю є природними правами людини і не пов'язані з належністю людини до громадянства України. Біль­шість із особистих прав і свобод мають абсолютний характер, тоб­то є не лише невід'ємними, а й такими, що не можуть бути обме­жені.

Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність і право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, від моменту затримання захища­ти себе особисто і користуватися правовою допомогою захисни­ка, оскаржити затримання в суді (ст. 29); право на недоторкан­ність житла (ст. 3О); право на таємницю листування, телефон них розмов, телеграфної та іншої кореспонденції {ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайо­митися в органах державної влади, органах місцевого самовряду­вання, установах і організаціях з відомостями про себе, право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім ‘ і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкоду­вання матеріальної  і моральної шкоди, завданої збиранням, збері­ганням, використанням та поширенням такої недостовірної ін­формації (ст. 32); свободу пересування,

¹ Щодо цієї групи прав у сучасній юридичній літературі є різні погляди. Так, зокрема, А. М. Колодій та А. Ю. Олійник їх іменують як «фізичні права» (див.: Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчаль­ний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- С. 167. А от П.М. Рабинович і М. І. Хавронюк виділяють у системі особистих прав і свобод дві групи: фізичні та особистісні (див.: Рабинович П. М, Хавронюк М. І. Права людини і громадя­нина: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2004.- С. 117-186).

² Деякі автори поділяють третю групу ще на дві: соціально-економічні та соціально-культурні права і свободи.- Прим. авт. Див., наприклад: Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення.- К.: Либідь, 1997.- С. 55.

³ Див., наприклад: Комментарий к Конституции Российской Федера-
ции.-С. 67.

право вільного вибору міс­ця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (ст. 33); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); пра­во на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім ‘ і, дитинства, материнства і батьківства (іет. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рі­шень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, посадових і службових осіб, право після ви­користання всіх національних засобів правового захисту зверта­тися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засо­бами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55); право на відшкодування матеріальної та мораль­ної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяль­ністю органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); заборона повторного притягнення до юридичної відпові­дальності (ст. 61); право на презумпцію невинності та на відшко­дування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62); право на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім ‘ ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія про­ти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63)¹.

Політичні права і свободи пов'язані зучастю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування. їхньою важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи по­літичні права, громадяни України, асоційовані як Український на­род - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, беруть участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні

права і свободи: право на свободу думки і свободу сло­ва, на вільне

   ¹Деякі конституційні особисті права і свободи людини і громадянина в юридичній літературі відносять до гарантій прав і свобод (Див., наприклад: Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення.- С. 56).

вираження своїх поглядів і переконань та право віль­но збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформа­цію (ст. 34); право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеук­раїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути об­раними до органів державної влади та органів місцевого самовря­дування - виборче право (ст. 38); право рівного доступу до держав­ної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадо­вих і службових осіб цих органів (ст. 40).

Політичні права і свободи, як і особисті, інколи називають не­гативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право люди­ни на невтручання держави.

На відміну від особистих і політичних прав і свобод економіч­ні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх за­безпечення вимагає від держави певних дій.

Економічні, екологічні, соціальні, культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод людини і громадянина, во­ни пов'язані з концепцією соціальної держави та стосуються таких сфер життєдіяльності, як власність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні та духовні потреби людини тощо. Економічні права за­безпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя й соціальну захищеність, а культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічно­му, соціальному і культурному прогресі суспільства.

Конституція України фіксує такі економічні, екологічні, соціаль­ні, культурні права і свободи: право власності і право громадян України користуватися об 'актами права державної та комуналь­ної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на за­робітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); право тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45); право громадян України на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в дер­жавних і комунальних навчальних закладах і право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рід­ною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяль­ності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Зміст кожного з цих основних прав і свобод розкривається у відповідних статтях Конституції України та деталізується в чин­ному законодавстві України.

Останнім часом у юридичній літературі дедалі більшого поши­рення набуває поділ прав і свобод людини і громадянина залежно від черговості їх включення до конституцій та міжнародно-пра­вових документів на такі три групи:

1. Права першого покоління - громадянські й політичні пра­ва, проголошені демократичними революціями ХVII-ХVIII ст. Ця
група прав і свобод визначає вільний розвиток особи та можливос­ті громадян брати участь в управлінні державними і суспільними
справами, забезпечує особі незалежність і недоторканність, інди­відуальну автономію та особисту свободу, захищає особу від будь-
яких втручань та обмежень, що можуть порушити свободу. Реалі­зація цих прав не може залежати від рівня соціально-економічного розвитку країни та матеріальних ресурсів держави.

  2. Права другого покоління - економічні, соціальні, культурні
права і свободи. В їх основу покладено соціалістичні концепції, які
виникли після Першої світової війни і вперше отримали закріплен­ня в «радянських» конституціях, Конституції Німеччини 1919 р., Статуті ООН (1945 р.) та в Загальній декларації прав людини (1948 р.), де було зафіксовано найважливіші з цих прав і свобод. Реалізація прав і свобод цієї групи пов'язана з рівнем економічного розвитку та наявністю відповідних матеріальних ресурсів.

3 .Права третього покоління (колективні або солідарні права) були проголошені після Другої світової війни і являють собою права особи, які не пов'язані з її особовим статусом, а продиктова­ні її належністю до якої-небудь спільноти, де правам особи відведепо провідне місце¹. Тобто, на відміну від прав і свобод першого і другого поколінь, які належать кожному індивідові, права третьої групи є одночасно правами людини і народів (право на мир, на якісну та безпечну продукцію, на безпечне довкілля тощо)².

Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в

¹Див.: Словарь терминов по теории государства и права / Под ред. проф. Н. И. Панова.- X., 1997.- С. 106.

²Див., наприклад: Сравнительное конституционное право.- М.: Ману­скрипт, 1996,- С. 262.

 

Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним, чітко визначеним консти­туційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповід­них дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складовою части­ною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціо­нування держави та життєдіяльність суспільства.

Конституція України до основних обов'язків відносить (схема 18): обов'язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній

           Схема 18. Основні обов'язки людини і громадянина

 

спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66), сплачувати податки і збори (ст. 67), неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).

Крім того, Конституція України передбачає певні обов'язки, суб'єктами яких виступають лише громадяни України - захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ст. 65); щорічно подавати до по­даткових інспекцій за місцем проживання декларації про свій май­новий стан та доходи за минулий рік (ст. 67).

Невиконання або неналежне виконання основних обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність, вид і міра якої визна­чається відповідними законами України.