Правовий статус іноземців в Україні

Поняття іноземців та осіб без громадянства (апатридів); іммі­грація в Україну; правовий режим іноземців в Україні; особливості правового статусу окремих категорій іноземців; в’ їзд на терито­рію України та виїзд з території України іноземців та осіб без гро­мадянства; відповідальність іноземців та осіб без громадянства.

До складу населення України як сукупності людей, що прожи­вають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадян­ства (апатриди).

Конституція України чітко розмежувала поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших лише іноземних громадян (ст. 26). Відповідно до конституційних положень у зако­нах України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадян­ства» (ст. 1) та «Про громадянство України» (ст. 1) дається норма­тивне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець -особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства -особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлашту­вання на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

                                     * * *

Під імміграцією розуміється прибуття в Україну чи залишення в Україні в установленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Згідно з Законом України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади (Указом Пре­зидента України «Питання організації виконання Закону України «Про імміграцію» від 7 серпня 2001 р. виконання функцій спеціа­льно уповноваженого центрального органу виконавчої влади з пи­тань імміграції покладено на Міністерство внутрішніх справ України) в межах квоти імміграції (ім. кв.). Квота імміграції - гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким перед­бачено надавати дозвіл на імміграцію в Україну протягом кален­дарного року - встановлюється Кабінетом Міністрів України у ви­значеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1)діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтере­сам України;

2)висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба
в яких є відчутною для економіки України;

3)особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку
України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100
(ста) тисяч доларів США, зареєстровану в порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України;

4)особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи ба­бою, онуком чи онукою громадян України;

5)особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6)батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповноліт­ні діти;

7)особи, які безперервно прожили на території України протя­гом трьох років од дня надання їм статусу біженців в Україні чи
притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та не­повнолітні діти, які проживають разом із ними.

Згідно з Порядком формування квоти імміграції, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983, квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних і місцевих ор­ганів виконавчої влади.

При цьому пропозиції до Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб щодо встанов­лення квоти імміграції на наступний календарний рік вносять:

Мінкультури - стосовно діячів культури, імміграція яких від­повідає інтересам України;

Мінпраці - стосовно висококваліфікованих спеціалістів і ро­бітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки Ук­раїни;

Мінекономіки разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями - стосовно осіб, які здійснили іноземну інве­стицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 тис. доларів США;

МОН - стосовно діячів науки, імміграція яких відповідає інте­ресам України;

Держкомнацміграції - стосовно осіб, які безперервно прожили на території України протягом трьох років од дня надання їм ста­тусу біженця чи притулку в Україні, а також їхніх батьків, чоловіків (дружин) і неповнолітніх дітей, які проживають разом з ними;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації - стосовно граничної кількості іммігрантів, які можуть бути прийняті протягом календар­ного року відповідним регіоном (за категоріями іммігрантів).

Інші центральні органи виконавчої влади можуть подавати до зазначених у цьому пункті органів пропозиції щодо формування квоти імміграції за галузевим принципом.

Пропозиції стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сест­рою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей готуються безпосередньо Державним департаментом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Наприклад, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів Ук­раїни від 7 лютого 2007 р. № 37-р на 2007 р. встановлені такі кво­ти імміграції:

діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України - 675;

висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України - 0;

особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США, зареєстровану в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України - 0 (для Автономної Республіки Крим, Закар­патської та Харківської областей - без обмеження);

особи, які є повнорідним братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України - 2465;

особи, які раніше перебували в громадянстві України - 349;

батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні ді­ти-3120;

особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притул­ку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповно­літні діти, які проживають разом із ними - 714;

разом - 7323.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1)одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він пе­ребуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і
батькам громадян України;

2)особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України,
або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3)особам, які мають право на набуття громадянства України за
територіальним походженням;

 

4)особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5)закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх
дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Водночас дозвіл на імміграцію не надається:

1)особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України
визнається злочином, якщо судимість не погашено і не знято в
установленому законом порядку;

2)особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або
злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнарод­ному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слід­ство за нею не закінчено;

3)особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, на­ркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено
центральним органом виконавчої влади з питань охорони здо­ров'я. Зокрема, затверджений наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 19 жовтня 2001 р. № 415 Перелік інфекційних
хвороб, захворювання на які є підставою для відмови в наданні
дозволу на імміграцію в Україну, включає такі хвороби:

туберкульоз (активну форму);

ВІЛ-інфекцію;

інші інфекційні захворювання, шо перебувають у стадії за­гострення, до періоду одужання або закінчення періоду носійства збудників інфекційних хвороб відповідно до Міжнародної ста­тистичної класифікації хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я;

4)особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазна­чили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5)особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на терито­рію України.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постій­не проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове прожи­вання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на по­стійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з іммі­грацією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово пе­ребувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні доку­менти, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово пе­ребувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зо­бов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.

 

                                   * * *

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 p., Закон України «Про біженців» у редакції Закону від 21 червня 2001 p., Конвенція про статус біженців 1951 року, яка була ратифікована Верховною Радою України 10 січня 2002 року, Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів, яка була ратифікована Верховною Радою України 16 берез­ня 2007 року, інші нормативні акти і міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: інозем­ці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни Украї­ни, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Цим Конституція України закріплює національний правовий режим іноземців в Україні¹. Цей режим характеризується такими рисами.

1.Він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто по­ширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий статус окре­мих із них може мати певні особливості.

2.Іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж
обов'язки, що й громадяни України. Так, Конституцією та закона­ми України іноземцям та особам без громадянства гарантуються особисті (громадянські) права, що належать до загальновизнаного переліку природних прав: право на життя та його захист; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність житла; право на шлюб і сімейні відноси­ни; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграф­ної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сі­мейне життя; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань; право на свободу віросповідання.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні чи­сленними економічними, соціальними та культурними правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їхній влас­ності можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони такожє суб'єктами свободи підприємницької діяльності, права на працю, права на страйк, правана відпочинок, права на соціальний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, правана сприятливе навколишнєсередовище і екологічну безпеку.

Іноземціта особи без громадянства мають право на звернення до судута до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майновихта інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Конституцій­ний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і сво­бод. Національнимрежимом у галузі цивільного процесуального  права іноземці та особи беч громадянства користуються відповідно до положень статей 423, 424 Цивільного процесуального кодексу України незалежно від їх перебування на території України.

3. Дія національного режиму щодо іноземців має певні межі:
вони повністю не прирівнюються у правах та обов'язках до грома­дян України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного до­ступу до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно з громадянами України об­сяг економічних, соціальних і культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власнос­ ті, права на захист від незаконного звільнення, права на соціаль­ний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

Наприклад, Земельним кодексом України обмежуються право вла­сності іноземців та осіб без громадянства на землю. За ст. 81 Кодексу вони можуть набувати права власності на земельні ділянки лише не-сільськогосподарського призначення та в разі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угода­ми; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомо­го майна, що належать їм за правом власності; прийняття спадщини.

4. Національний правовий режим має безумовний характер -
він поширюється на іноземців та осіб без громадянства незалежно
від того, мають чи ні громадяни України подібні права у відповід­них

 

   ¹У літературі виділяють три види правових режимів іноземців - націо­нальний, спеціальний та найбільшого сприяння (Прим, автора). Див., на­приклад: Кузнецов М. Н. Иностранные граждане и лица без гражданства на территории СССР- М., 1985.- С. 5-10.

 

 

 країнах.

Положеннями ст. 24 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено принцип недискримінації іноземців та осіб без грома­дянства: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належ­ності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Водночас Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість ретор­сії- обмежувальних заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держа­ви стосовно громадян України: «Якщо іноземною державою вста­новлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято».

                                    * * *

Правовий статус різних категорій іноземців в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

- іноземців, які іммігрували в Україну на постійне прожи­вання;

- іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового пра­цевлаштування - трудящих-мігрантів (згідно з Порядком оформ­лення іноземцям та особам без громадянства дозволу на праце­влаштування в Україні, затвердженим Постановою Кабінету Міні­стрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028, дозвіл на працевла­штування оформляється іноземцеві, який має намір провадити в Україні трудову діяльність за умови, якщо в країні (регіоні) відсу­тні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для вико­нання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укла­дених між українським та іноземним суб'єктами господарської діяльності);

- політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на тери­торії України);

- біженців;

- осіб, які користуються дипломатичними і консульськими
привілеями та імунітетами;

- іноземців, які перебувають на території України на під­ставах, передбачених міжнародними договорами України (на­приклад, військовослужбовці інших держав);

-нелегальних мігрантів тощо.

Так, зокрема, статус іноземців, які користуються дипломатич­ними і консульськими привілеями та імунітетами (дипломатичних агентів) характеризується тим, що на них не поширюється юрисдик­ція України. Наявність дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї тощо.

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдик­ції України, належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв, члени сімей глав дипло­матичних представництв і члени сімей дипломатичного персоналу представництв, представники інших держав (глави держав, урядів

тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних організацій. Проте на цих осіб не розповсюджу­ється імунітет від цивільної юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спа­дкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їхньої про­фесійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межа­ми службових обов'язків. Крім того, глава дипломатичного представ­ництва, члени дипломатичного персоналу підлягають юрисдикції України в разі згоди на це акредитуючої держави¹.

Частковим імунітетом від юрисдикції України користуються: глави консульських представництв, консульські посадові особи, члени їхніх сімей, співробітники адміністративно-технічного пер­соналу дипломатичного представництва, дипломатичні кур'єри тощо. Згідно з Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи в Україні консульські посадові особи корис­туються особистою недоторканністю і не можуть бути затримані або заарештовані інакше як у разі переслідування за вчинення тяж­кого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили. Консульські посадові особи та консульські службовці користуються імунітетом від кримінальної, адміністра­тивної юрисдикції України та юрисдикції судів України в цивіль­них справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах служ­бових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки пред'явлення позовів про компенсацію заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не можуть відмовлятися від свідчень. Працівники консульської установи не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, а також показання, що роз'яснюють законодавство ак­редитуючої держави. У разі відмови консульських посадових осіб свідчити до них не можуть бути застосовані заходи примусу або покарання. Держава, що представляється консульською устано­вою, може відмовитися від привілеїв та імунітетів працівників консульської установи, передбачених цим пунктом.

Особливий статус на території України мають біженці.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (під­данства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни свосї громадянської на­лежності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні визначається Законом України «Про біженців» (у редакції Закону від 21 червня 2001 р.) та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 р., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії іноземців та осіб без грома­дянства в Україні характеризується такими особливостями.

1.Вони не можуть бути вислані або примусово повернуті до
країни, з якої вони прибули та де їхньому життю або свободі за­грожує небезпека. Цей принцип, який отримав у міжнародному праві назву non refouiement, є основним елементом притулку (без нього притулок втрачає будь-який сенс), він закріплений
у ст. З Закону України «Про біженців» відповідно до вимог ст. 33
Конвенції ООН про статус біженців: «Країни, що домовляються,
не будуть жодним чином висилати чи повертати біженців на кор­дон країни, де’їхньому життю чи свободі загрожує небезпека через
їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної
групи чи політичні переконання».

2.Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців.

3.Біженці мають рівні з громадянами України права на:

- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне зали­шення території України, за винятком обмежень, які встановлю ються законом;

-працю;

-підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

­

 

¹Див.: Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене Указом Президента України від 10.06.93 р. № 198/93.

 

- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

- відпочинок;

- освіту;

- свободу світогляду і віросповідання;

- направлення індивідуальних чи колективних письмових
звернень або особисте звернення до органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- володіння, користування і розпорядження своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і
службових осіб;

- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верхо­вної Ради України з прав людини;

- правову допомогу.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, мають також рівні з громадянами України права у шлюбних і сімейних відносинах.

4.Біженці мають право на одержання грошової допомоги, пен­сії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановле­ному законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

5.На біженців покладаються обов'язки:

- повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграцій­ної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на по­стійне проживання в іншій державі;

- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-
територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція
іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на об­лік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконав­чої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені
органом міграційної служби за місцем проживання.

За загальним правилом, установленим Законом України «Про біженців», особи, які мають намір набути статусу біженця і пе­ретнули державний кордон України у порядку, встановленому за­конодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звер­нутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися неза­конно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи поса­дову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають пові­домити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикор­донної служби України до органу міграційної служби.

Особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого пере­бування в країні їх громадянської належності чи постійного про­живання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть поверну­тися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу мі­фаційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Якщо державний кордон України перетинає чи перетнула ди­тина, розлучена з сім'єю, і заявляє про намір набути статусу біжен­ця, або про це повідомили інші особи, які не є законними представ­никами неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикор­донної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міфаційної служби та орган опіки і піклування.

Орган міфаційної служби, який прийняв до розгляду заяву іно­земця чи особи без фомадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань фомадянства та реєстрації фізич­них осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міфаційної служби проводить співбесіду із заявником, роз­глядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає до­даткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про від­мову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Орган міфаційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заяв­ник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було від­мовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбаче­них абзацом другим ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про при­йняття такого рішення орган міфаційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Закон України «Про статус біженців» (ст. 10) установлює забо­рону щодо надання статусу біженця особі:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за ме­жами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу бі­женця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом Украї­ни до тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам
Організації Об'єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом
другим ст. 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отри­мала притулок в іншій країні;

- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця
перебувала в третій безпечній країні. При цьому під третьою безпе­чною країною в Законі розуміється країна, в якій особа перебувала
до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через те­риторію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про ви­знання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

- дотримується міжнародних стандартів із прав людини у
сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами
універсального та регіонального характеру, зокрема норм про за­борону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, по­водження чи покарання;

- дотримується міжнародних принципів стосовно захисту бі­женців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 р. та
Протоколу про статус біженців 1967 р., враховуючи принцип не-
вислання;

- має національне законодавство у сфері притулку та біжен­ців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

- забезпечить особі ефективний захист проти вислання та мо­жливість звертатися за притулком і користуватися ним;

- погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

Статус біженця надається на період дії обставин, що стали під­ставою для отримання статусу біженця.

За даними Державного комітету України у справах національ­ностей та міграції, у першому півріччі 2005 р. до органів міграцій­ної служби було подано 670 заяв про надання статусу біженця, 332 заяви прийнято до розгляду, відмовлено в наданні статусу бі­женця 114 особам, заяви щодо 11 осіб були задоволені.

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біженця, є посвідчення біженця, яке видається іноземцеві чи осо­бі без громадянства, які досягли 16-річного віку на підставі відпо­відного рішення Державного комітету України у справах націо­нальностей та міграції. Положення про посвідчення біженця було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовт­ня 2002 р. № 1527.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

1)добровільно знову скористалася захистом країни громадян­ської належності (підданства);

2)набула громадянство України чи добровільно набула грома­дянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави
і користується її захистом;

3)добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за
межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань ста­ти жертвою переслідувань;

4)будучи особою без громадянства, може повернутися в країну
свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини,
за яких було надано статус біженця, більше не існують;

5)отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в ін­шій країні;

6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона вдається до діяльності, що становить загрозу національній безпеці, громад­ському порядку, здоров'ю населення України.

                                     * * *

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Украї­ну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому поряд­ку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України¹.

В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозво­ляється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони гро­мадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і за­конних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

 

¹Див., наприклад: Угода між Урядом України та Урядом Російської Фе­дерації про безвізові поїздки громадян України та Російської Федерації від 16 січня 1997 р.

- якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав
про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи
не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон України
порушив правила перетинання державного кордону України, митні
правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних ви­мог посадових осіб Державної прикордонної служби України, мит­них та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства
України під час попереднього перебування в Україні.

Іноземці та особи без громадянства виїжджають з України за дійсними паспортними документами. Іноземці та особи без грома­дянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з гро­мадянами України права на вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Виїзд з України іноземцю та особі без громадянства не дозво­ляється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або
кримінальна справа розглядається судом - до закінчення прова­дження у справі;

- його засуджено за вчинення злочину - до відбування пока­рання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки Украї­ни - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

                                    * * *

Іноземці та особи без громадянства на території України не­суть цивільно-правову, кримінальну та адміністративну відпові­дальність на загальних підставах.

Згідно з ч. З ст. 24 Кодексу України про адміністративні право­порушення законами України може бути передбачено особливий вид адміністративної відповідальності іноземців та осіб без грома­дянства - адміністративне видворення за межі України (депор­тація). Відповідно до цього положення Кодексу Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 32) встановив, що іноземець, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може, бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнен­ня приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебу­вання з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця за межі України може супрово­джуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років.

Крім цих випадків, іноземець може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпе­ки України з наступним повідомленням протягом 24 годин проку­рора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця грубо порушують законодавство про статус іноземців або супере­чать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громад­ського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захи­сту прав і законних інтересів громадян України. Такі заходи, на­приклад, згідно зі ст. 16 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та со­ціальний захист населення» можуть бути застосовані до ВІЧ-інфікованих і хворих на СНІД іноземців та осіб без громадянства, які не виконують запропонованих закладами охорони здоров'я про­філактичних заходів щодо недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції та своєю поведінкою створюють загрозу здоров'я інших осіб.

Іноземець зобов'язаний покинути територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення, але не пізніше ніж через 30 днів після прийняття вказаного рішення. У разі прийняття рі­шення про видворення іноземця за межі України у нього негайно анулюється віза та вилучаються інші документи на право перебу­вання в Україні.

Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністратив­ного суду. Така постанова приймається судом за зверненням орга­ну внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадян­ства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видво­рення або є обгрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухиля­тися від виїзду.

Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне пе­ребування на території України (в порушення заборони щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнарод­ними договорами України підстав для перебування в Україні (тран­зитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповіда­ють встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним докумен­том), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний

для підготовки їх видворення за межі України у примусовому по­рядку, але не більше ніж шість місяців. Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджене Постановою Ка­бінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1110.

Рішення органів внутрішніх справ або Служби безпеки України про видворення іноземця з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім ви­падків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтере­сами забезпечення безпеки України чи охорони громадського по­рядку.

Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, здійсню­ється органами охорони державного кордону, а в інших випадках -органами внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв.

Іноземці, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійс­нюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців, влаштовували їхні незаконний в'їзд, проживання, праце­влаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення термі­ну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців.

Водночас не допускається колективного видворення іноземців. Так, ця вимога передбачена в ст. 4 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Іноземцеві, який порушує законодавство України, якщо ці пору­шення не передбачають адміністративної або кримінальної відпові­дальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. Та­кий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства відпали підстави для його подальшого перебування в Україні. Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України.

Закон України «Про імміграцію» передбачає ще одну специфіч­ну форму відповідальності іноземців та осіб без громадянства - скасування дозволу на імміграцію. Так, у ст. 12 цього Закону перед­бачається, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1)з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих
відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили
чинність;

2)іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк
більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці
України, громадському порядку в Україні;

4)це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і закон­них інтересів громадян України;

5)іммігрант порушив законодавство про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця від дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому за­конодавством України.

У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або сво­боді загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили. У разі скасування дозво­лу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця від дня відбут­тя покарання.

 

 

 

 

 

Розділ V

НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ (ВИБОРИ, РЕФЕРЕНДУМ)