Вибори, виборче право, принципи виборчого права України 1 страница

Поняття і форми прямої демократії; вибори та їх соціальне призначення; види виборів; виборче право; виборча система; кон­ституційні принципи виборчого права України: вільні, загальні, рів­ні, прямі вибори, таємне голосування; порядок призначення виборів.

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовлад­дя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. При цьому пріоритетною формою визнається безпосередня (пряма) демо­кратія, яку можна визначити як пряме волевиявлення народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, що здійснюється встановленими Конституцією та законами України способами - шляхом таємного голосування або вираженням волі через політичні партії, інші еле­менти механізму безпосередньої демократії¹.

Форми безпосередньої демократії - це способи і засоби без­посереднього здійснення влади народом або його частиною (те­риторіальною громадою, населенням адміністративно-територі­альної одиниці), які унеможливлюють передання владних повно­важень будь-яким органам чи особам. З історії безпосередньої демократії відомі різноманітні форми народного волевиявлення, зокрема, вибори, референдуми, збори, народні обговорення, петиції тощо. Згідно зі ст. 69 Констиіуції України основними фор­мами народного волевиявлення є вибори та референдум.

 

¹Під механізмом безпосередньої демократії розуміють систему суспіль­но-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань, органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, інших організаційно-правових і нормативно-правових інститутів, що забезпечують здійснення волевиявлення народу - Див., наприклад: Виборче право України. Навчаль­ний посібник / За ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук.- К.: Парламентське вид-во, 2003.- С. 24.

 

                                   * * *

Під виборами в найширшому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосу­ванні визначених осіб. Завдяки виборам формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських органі­зацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади та органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування упов­новажених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здо­буття кожного мандата, мають право балотуватися два та більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й до­зволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійсню­ється колегіальним органом (наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України).

Соціальне призначення виборів полягає в тім, що:

1.Вибори є вихідним принципом організації державного меха­нізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомоги, зок­рема, формуються парламент - Верховна Рада України; представ­ницький орган Автономної Республіки Крим і представницькі ор­гани місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демокра­тичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які набували би владних повноважень в інший, ніж пряме чи опосередковане волевиявлення народу, спосіб.

2.Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції Украї­ни та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ ви­значає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав. Як під­креслює Г. Майєр, вибори - це «єдиний акт, в якому політична во­ля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати, до
того ж в обов'язковій з позиції права формі, державну волю»¹.

¹Государственное право Германии: В 2 т.- Т. 1.- М.: Ин-т государства и права РАН, 1994-С. 121.

 

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політич­ної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадяни наділяють влад­ними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Вибори є одним із найдавніших інститутів людського суспіль­ства. Вони починають застосовуватися вже в родовому суспільстві, а в суспільствах стародавніх Греції та Риму вибори стають важли­вим способом організації державної влади.

Вибори мають глибоке історичне коріння і на українських зем­лях, де вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічового, а згодом і магдебурзького права, слугували осно­вою побудови всіх ланок влади козацької державності.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя су­спільства, характеризують ступінь демократизму державного ре­жиму і являють собою основну форму волевиявлення народу, реа­лізації народного суверенітету.

Тому не випадково значну увагу виборам приділяє міжнародне право, норми якого закріплюють стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади, які, у свою чергу, запозичуються конституційно-правовими системами окремих країн, зокрема й України.

Найважливіше значення в цьому плані мають такі міжнародно-правові акти:

1. Загальна декларація прав людини ООН 1948 р., у ст. 21 (п. 3)
якої зазначено: «Воля народу повинна бути основою влади уряду;
ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих ви­борах, які повинні провадитися за загального і рівного виборчого
права таємним голосуванням або ж через інші рівнозначні форми,
що забезпечують свободу голосування».

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.,
в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав
людини. Стаття 25 пакту проголошує, що кожний громадянин по­винен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

b) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних вибо­рах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого пра­ва за таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних
свобод (Протокол 1, 1952 р.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народові вільне виявлення його думки під час вибо­ру законодавчої влади».

4. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 р.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з ро­зумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які за­безпечують народові вільне виявлення його думки під час вибору законодавчої влади».

Ці міжнародні норми мають загальний характер, вони універ­сальні та слугують важливою гарантією виборчих прав громадя­нина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовари­ства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнарод­но-правових документах, а серед них насамперед слід звернути увагу на вимоги вільних, справедливих та справжніх виборів, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску й залякування виборців, їхньою важливою гаран­тією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права (загальні та рівні ви­бори за таємного голосування). Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі полі­тичного плюралізму.

Міжнародні норми щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, з прийнят­тям якої в червні 1996 р. було закладено передумови для подаль­шого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конституції по­няття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, у пре­амбулі Конституції України зазначено, що Верховна Рада України приймає її дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У ст. 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основ­ними формами безпосереднього здійснення влади народом є вибо­ри та референдум (ст. 69). У ст. 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в ст. 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого само­врядування.

Конституція України (ст. 3) також декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви маються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і сво­боди людини, зокрема право обирати і бути обраним, та їхні га­рантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'яз­ком держави.

                     

                                     * * *

Види виборів. Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

1)залежно від того, які органи обираються, вибори поділяють­ся на парламентські (вибори народних депутатів), президентські
(вибори Президента України) та місцеві - вибори депутатів місце­вих рад, сільських, селищних, міських голів;

2)залежно від того, обирається виборний орган повністю або
частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише
частина колегіального виборного органу влади) вибори;

3)залежно від підстав проведення вибори можуть бути чер­говими, позачерговими (достроковими), повторними, проміж­ними;

4)залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна
поділити на прямі та непрямі.

                               

                                    * * *

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретуєть­ся в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституцій­но-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місце­вого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особ­ливостями:

1) він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-
правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2)значна частина його норм є полівалентними, себто такими,
що одночасно належать до двох та більше галузей права;

3)переважна більшість норм цього інституту є процесуальни­ми нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утво­рення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і ре­єстрації кандидатів; статус виборців та інших суб'єктів виборчо­го процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосу­вання; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

1.Конституція України, у якій виборам та референдумам при­свячено III розділ, статті 5, 36, 38, 76, 85, 92, 103, 141.

2.Закони України - «Про вибори народних депутатів України»
від 25 березня 2004 р.; «Про вибори Президента України» від
18 березня 2004 р.; «Про вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р.; «Про Центральну виборчу ко­місію» від 30 червня 2004 р.; «Про державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 року тощо.

3.Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення
виборчого законодавства України¹.

4.Міжнародні договори України, в яких встановлено загально­визнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду
на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них,
зокрема, належать: Загальна декларація прав людини ООН від
10 грудня 1948 р.; Конвенція про політичні права жінок (набула
чинності 7 липня 1954 р., ратифікована Українською РСР 22 липня
1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації від 20 листопада 1963 р.; Міжнародний пакт про грома­дянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН
16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня
1973 р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру
НБСЄ від 29 червня 1990 р.

Особливістю виборчого законодавства України сьогодні є його суттєве оновлення, мета якого - запровадження нових засад ви­борів і зміцнення гарантій виборчих прав громадян України. Зок­рема, нове виборче законодавство передбачає зміну виборчої сис­теми на парламентських і місцевих виборах, перехід від змішаної та мажоритарної систем (схема 10) до пропорційної системи (мажоритарна система залишається лише на виборах Президента України та сільських, селищних, міських голів), підвищення ролі партій в організації та проведенні виборів.

Суб'єктивне виборче право - закріплене Конституцією Ук­раїни (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборця­ми, а сукупність виборців у межах України, територіальної грома­ди, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат). У науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

1) Юридичний - сукупність зареєстрованих виборців (включе­них до списку виборців);

 

¹Наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 17 квітня 2003 р. № 9-рп/2003 (справа про вибори депутатів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим), Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 р. № 2-рп/2002 (справа про виборчу заставу), Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 р. № З-рп/2005 (справа про вибори Прези­дента України).

 

2) фактичний - сукупність виборців, які проголосували на ви­борах;

3) потенційний - сукупність як зареєстрованих, так і через будь-які причини незареєстрованих виборців.

                                     * * *

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійс­нення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загально­визнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних між­народно-правових документах. Так, ч. З ст. 21 Загальної декларації прав людини встановлює: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефаль-сифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж че­рез інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дис­кримінації... та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних вибо­рах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права за таємного голосування і забезпечують свободу волевияв­лення виборців...».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових докумен­тів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єк­тивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи зага­льного, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного го­лосування (схема 19).

При цьому слід зазначити, що Конституція України закріплює принципи виборчого права як універсальні, вони стосуються до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичний характер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя. Дета­лізація цих конституційних принципів здійснюється у виборчому законодавстві.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець са­мостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує - брати йо­му участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою.

Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов'язкового вотуму - юридичного обов'язку виборців брати участь у голосу­ванні: у встановленні результатів виборів не враховується, яка част­ка виборців взяла участь у голосуванні,- вибори вважаються таки­ми, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець.

         Схема 19. Принципи виборчого права

 

Отже, принцип вільних виборів забороняє будь-яке пересліду­вання за ухиляння від участі в голосуванні (абсентеїзм), хоч би якими причинами воно було викликане - хвороба, від'їзд, незаці­кавленість у результатах виборів, бажанням використати свою не­участь у голосуванні як політичну демонстрацію тощо. Так, залеж­но від мотивів неучасті у виборах виділяють такі види абсентеїзму, як політичний, економічний, соціальний, аполітичний тощо. На­приклад, за політичного абсентеїзму виборець, ухиляючись від участі у виборах, висловлює свій протест політичним програмам і передвиборним платформам усіх кандидатів, він вважає, що жодна з них не відповідає його власним політичним поглядам. Політич­ний абсентеїзм може бути також пов'язаний із сумнівами виборця щодо можливості проведення чесних виборів. За економічного та соціального абсентеїзму виборець висловлює протест стосовно складної економічної чи соціальної ситуації, що склалася в су­спільстві (безробіття, недостатня соціальна захищеність, кепська екологія тощо), він не вірить у бажання і здатність усіх кандидатів боротися з цими негативними явищами. Аполітичний абсентеїзм не пов'язаний із політичною демонстрацією, він полягає в байду­жому ставленні, відсутності будь-якого інтересу виборця до вибо­рів і політики в цілому.

Можна по-різному оцінювати явище абсентеїзму. З нашої влас­ної історії, з практики інших країн ми знаємо багато прикладів, коли абсентеїсти обвинувачуються в нерозумінні соціального значення та демократичної цінності виборів, у невиконанні важливого гро­мадського обов'язку тощо. Така оцінка абсентеїзму має певне об­ґрунтування, адже масове ухиляння від участі у виборах призводить або до обрання представницького органу влади невеликою части­ною виборців, що дозволяє ставити під сумнів його легітимність, або ж може затягнути виборчий процес (у разі встановлення обов'язкового мінімуму участі у виборах необхідно проводити по­вторні вибори). З метою штучного стимулювання активності ви­борців законодавство окремих країн навіть передбачає обов'язковий вотум чи обов'язкове голосування, а абсентеїсти притягуються до юридичної відповідальності. Звичайно, це сприяє активнішій участі виборців у голосуванні, але не вирішує головної проблеми - не усу­ває пасивності виборця, який вимушено проголосував, а лише мас­кує її. Примус до участі в голосуванні на практиці призводить до того, що пасивний виборець або стає здобиччю політичної демаго­гії, або ж голосує навмання, без свідомого вибору. І в першому, і в другому випадках обов'язкове голосування фактично призводить до спотворення народного волевиявлення та фальсифікації народного представництва і, отже, не може розглядатись як демократичний інструмент підвищення політичної активності громадян.

Саме з цими обставинами пов'язана заборона застосування примусу у виборчому законодавстві України - насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають віль­ному формуванню та вільному виявленню волі виборця на вибо­рах народних депутатів України (наприклад, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Водночас публічні заклики або агітація за бойкотування вибо­рів забороняються. Подібні дії, зокрема, передбачають адміністра­тивну відповідальність (штраф від трьох до шести неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян) - ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Принцип загального виборчого права (схема 20) означає:

по-перше, право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадя­нина в управлінні державними справами, воно належить до полі­тичних прав, відповідно, негромадяни, зокрема й апатриди, які проживають на території України, не наділяються виборчим пра­вом. Подібна вимога передбачена законодавством інших країн, за винятком Нової Зеландії. Договір про Європейський Союз 1992 р. (Маастрихтський договір) передбачає надання на умовах взаєм ності виборчих прав іноземцям - громадянам інших держав - чле­нів ЕС, але лише на місцевих виборах.

По-друге, відповідно до положень ст. 24 Конституції України ви­борче законодавство України забороняє будь-які привілеї чи обме­ження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних

властивостей громадянина України як людини та від мого громадян­ських рис. При цьому до природних властивостей можуть бути відне­сені раса, колір шкіри, стать, а до громадянських властивостей - по­літичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне похо­дження, майновий стан, місце проживання, мовна належність.

 

 

Схема 20. Загальне виборче право

 

Виділення цих властивостей громадянина у виборчому законо­давстві обумовлене особливостями України як держави з багатона­ціональним складом населення, громадяни якої використовують різні мови та належать до різних релігійних конфесій. Слід зазначи­ти, що перелік властивостей громадянина, за якими забороняється дискримінація його виборчих прав, не є вичерпним. Так, у ч. 8 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» йдеться також про необхідність врахування «інших ознак», які можуть ви­никнути в процесі реалізації виборчих прав. Такий підхід повною мірою узгоджується із загальновизнаними нормами міжнародного права. Зокрема, ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права прямо вказує на те, що кожний громадянин пови­нен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтова­них обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах.

По-третє, забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та цим Законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому повинен бу­ти зазначений строк дії цих обмежень. Наприклад, надзвичайний стан на всій території України може бути введено на строк не більше як на ЗО діб і не більше як на 60 діб в окремих місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України не більше як на 30 діб (ст. 7 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»).

У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфі­кації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчо­го права). До них відносять:

1) віковий ценз - активного виборчого права набувають грома­дяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років;

2) ценз дієздатності - не мають права голосу громадяни, ви­знані судом недієздатними.

При цьому передбачений Конституцією України 18-річний вік виборця має бути підтверджений відповідними документами, до яких Закон України «Про вибори народних депутатів» (ч. З ст. 2) відносить: паспорт громадянина України; тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб недавно прийнятих до громадянсгва України); військовий квиток (виключно для військовослуж­бовців строкової служби); картка (довідка) установи кримінально-виконавчої системи, що повинна містити: прізвище, ім'я, по бать­кові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебу­вають в установах кримінально-виконавчої системи); паспорт гро­мадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка.

Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок психіч­ної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вимога визнання громадя­нина недієздатним тільки судом спрямована на зміцнення гарантій виборчих прав громадян. Це означає, що у випадку, коли громадя­нин тяжко хворий і навіть перебуває на обліку у відповідній психі­атричній медичній установі, то самі по собі ці обставини не мо­жуть бути підставою для відсторонення його від участі у виборах. Лише суд на підставі ретельного вивчення медичного висновку може визнати громадянина недієздатним і, отже, нездатним обира­ти та бути обраним.

Що стосується процедури визнання громадянина недієздатним, то вона визначена у розділі IV Цивільного процесуального кодексу України.

Так, заява про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі,- за місцем цього закладу. Така заява може бути подана членами сім'ї фізичної особи, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки й піклування, психіатричним закла­дом. У заяві повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не є здатною усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здо­ров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки й піклу­вання. Воно і є підставою для ухвалення рішення відповідним ви­конавчим органом сільської, селищної, міської, районної у містах ради не включати цього громадянина до загального списку вибор­ців або виключити його з цього списку і відповідно - про виклю­чення його зі списку виборців на виборчій дільниці.

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною може бути скасоване в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану, що здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки й піклування.

Рішення суду про поновлення громадянина в дієздатності є підставою для включення його як до загального списку виборців, так і до списку виборців на виборчій дільниці;

3) ценз осілості передбачено при проведенні місцевих виборів -
депутати сільських, селищних, міських рад і сільські, селищні, місь­кі голови обираються громадянами України, які належать до відпо­відних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних те­риторіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються громадянами Украї­ни, які проживають на території Автономної Республіки Крим (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Конституція і виборче законодавство України не передбачають інших виборчих цензів для активного виборчого права на прези­дентських, парламентських виборах. Зокрема, мають право голосу громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у скоєнні злочи­ну тощо;