Унітарний державний устрій

Поняття державного устрою, класифікація держав за їхнім державним устроєм; ознаки України як унітарної держави.

Державний устрій¹ - це політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних оди­ниць, формою їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми державного устрою: унітарна, федеративна та обласна (регіональна) держава.

Унітарною (від лат. unitas - єдність) вважається держава, всі або переважна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державоподібного статусу. Себто, територія унітарної держави складається з адміністративних або політико-адміністративних оди­ниць, які, за окремими винятками², не наділяються власним право­вим статусом, а статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади.

Унітарні держави класифікуються:

1) залежно від наявності чи відсутності в їхнім складі дер-жавоподібних територіальних утворень (автономних одиниць) на прості та складні. Територія простої унітарної держави по­діляється лише на адміністративно-територіальні одиниці³, тоді як складна унітарна держава у своєму складі має автономні територіальні одиниці;

2) залежно від ступеня централізації управління на централі­зовані, децентралізовані та відносно децентралізовані. В централі­зованій унітарній державі управління на всіх субнаціональних (нижчих загальнодержавного) територіальних рівнях здійснюється адміністрацією, що призначається вищим органом виконавчої влади. У децентралізованій унітарній державі відсутні місцеві органи ви­конавчої влади загальної компетенції, і на всіх субнаціональних те­риторіальних рівнях функціонують органи місцевого самовряду­вання.

¹У новітній юридичній літературі паралельно з терміном «державний устрій» використовуються інші терміни, наприклад, «територіальна орга­нізація публічної влади», «територіально-політичний устрій», «державно-територіальний устрій» тощо.

²Мова йде про автономні утворення у складі унітарної держави.

³Невеликі унітарні держави взагалі можуть не мати адміністративно-територіального поділу.

   Відносно децентралізовані унітарні держави характеризу­ються поєднанням прямого державного управління на місцях із місцевим самоврядуванням: на вищому (область) та середньому (район) субнаціональних територіальних рівнях одночасно функ­ціонують органи виконавчої влади загальної компетенції та органи місцевого самоврядування.

Федеративною є держава, всі вищі територіальні одиниці якої мають державоподібний статус. Федерація - це союзна держава, складне об'єднання кількох державоподібних політико-територі-альних утворень - суб'єктів федерації. У сучасному світі існують 24 федерації, з них сім у Європі, чотири в Азії, шість в Америці, чотири в Африці, три в Океанії.

Від федерації слід відрізняти конфедерацію, яка є формою міждержавного об'єднання, суб'єкти якого зберігають державний суверенітет.

                                    * * *

Частина 2 ст. 2 Конституції України визначає Україну як уні­тарну державу, не конкретизуючи при цьому конкретну форму унітаризму. Аналіз положень Конституції України, присвячених питанням організації виконавчої влади на місцях, статусу Автоном­ної Республіки Крим і місцевого самоврядування дозволяє харак­теризувати Україну як складну, відносно децентралізовану унітар­ну державу.

Це пояснюється тим, що, по-перше, до складу України вхо­дить автономне територіальне утворення - Автономна Республіка Крим, по-друге, децентралізацію управління в Україні здійснено лише на низовому територіальному рівні - село, селище, місто, а на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях управління збережено централізоване державне управління.

Подібна система територіальної організації влади є архаїчною і сьогодні в європейських країнах практично не застосовується. В контексті конституційної реформи гостро стоїть і питання щодо вдосконалення українського унітаризму на основі подальшої децент-

ралізації управління, зокрема запровадження місцевого самовряду­вання на регіональному та субрегіональному територіальних рівнях. Це завдання має бути вирішене в ході другого етапу реформи. Зок­рема, проектом Закону «Про внесення змін до Конституції України» (реєстрац. № 3207-1П2) передбачено ліквідацію районних держав­них адміністрацій, відновлення повноцінного місцевого самовряду­вання на районному рівні та створення виконавчих органів облас­них рад, перерозподіл повноважень між місцевими державними адміністраціями та обласними радами на користь останніх.