Початок сучасного конституційного процесу в Україні

пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення україн­ським народом його невід'ємного права на самовизначення та про­голошувалися нові принципи організації публічної влади та право­вого статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виді­лити три основні етапи.

Перший етап сучасного конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На пер­шому етапі розпочалася робота з підготування проекту нової Конс­титуції України. Хронологічно вона здійснювалася таким чином:

- 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила
Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції
Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього
ГоловиВерховної Ради Української РСР Л. Кравчука;

- Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де
було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої
Конституції України. Цю Концепцію ухвалила Верховна Рада
Української РСР 19 червня 1991 р.;

- на основі Концепції Комісія підготувала проект нової Кон­ституції України, останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 р.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність із положеннями Декларації про державний суверені­тет України від 16 липня 1990 р. та Акта проголошення незалеж­ності України від 24 серпня 1991 р. Через загострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап почався після завершення дострокових парла­ментських і президентських виборів та охопив період від 10 лис- топада 1994 року по 8 червня 1995 року.

Цей етап характеризувався відновленням конституційного про­цесу. Так, 10 листопада Верховна Рада України затвердила склад Комісії з розробки нової Конституції України («Конституційної ко­місії»), до якої ввійшли представники всіх гілок влади, відомі вчені та громадські діячі, зокрема, співголови Комісії - Президент України Л. Д. Кучма, Голова Верховної Ради України О. О. Мороз, секре­тар комісії та 38 членів (15 народних депутатів України, 15 осіб, призначених Президентом України, Голова Конституційного Суду України, по два представники від Верховного Суду України, від Вищого арбітражного суду України та від Генеральної прокуратури України, один представник від Автономної Республіки Крим).

Одночасно з розробленням проекту Конституції України на дру­гому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. в різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутріш­ньо суперечливий документ. Відтак виник стан конституційної не­визначеності, коли різні статті Конституції України по-різному ви­значали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влади).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Консти­туційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самовря­дування на період до прийняття нової Конституції України. Кон­ституційний договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап охопив період від 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціо­нування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до 28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою Украї­ни). В юридичній літературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапі конституційний процес в Україні характеризу­ється суттєвими особливостями, які відносно рідко трапляються в конституційній практиці. До них належать:

а) створення Конституційною комісією України на своєму засі­данні 24 листопада 1995 р. нової Робочої групи з підготування проек­ту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії;

б) схвалення Конституційною комісією України проекту Кон­ституції, представленого Робочою групою, і передання його разом
із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на
розгляд до Верховної Ради України;

в) представлення проекту Конституції України на спеціально­му засіданні Верховної Ради України 20 березня 1996 р.;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тим­часової спеціальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України;

 д) колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради Украї­ни, яке тривало майже добу) обговорення більшості статей проек­ту Конституції України і прийняття нової Конституції України пе­реважною, кваліфікованою більшістю голосів. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяли участь 387 народних депутатів України («за» - 338, «проти» -18, «утрималось» - 5, «не голосувало» - 26);

е) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верхов­ної Ради України та урочисте підписання тексту Конституції Прези­дентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.;

є) офіційне оприлюднення Конституції України 14 липня 1996 р.

Аналізуючи процедуру прийняття Конституції України 1996 р. не можна не зазначити, що вона відбулася з певними порушення­ми вимог конституційної доктрини, а саме - вона була прийнята парламентом без затвердження на всенародному референдумі. Та­ким чином установча влада народу була реалізована органом дер­жавної влади без відповідного уповноваження народом (Верховну Раду України не було трансформовано в установчі збори, вона зберігала статус парламенту).

Така процедура може викликати певні сумніви щодо легітимності Конституції України 1996 р., а посилання на те, що її було прийнято відповідно до положень Конституції УРСР 1978 р. на­вряд чи щось змінює, оскільки остання, за своїм змістом і принци­пами, мала неконституційний характер.

Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного про­цесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня1996 р. і триває дотепер. Він пов'язаний з необхідніс­тю внесеннязмін до Конституції України 1996 р., спрямованих на (трансформацію форми правління в Україні (від президент­сько-парламентарної до парламентарно-президентської). Протя­гом 2002-2003 рр. до Верховної Ради України було внесено дванадцять законопроектів, що передбачали внесення змін до Конституції України.

Цей етап характеризується такими діями:

1. 26 грудня 2002 р. Верховна Рада України утворила Тимчасо­ву спеціальну комісію Верховної Ради України з опрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції Украї­ни, якій було доручено доопрацювати законопроекти про внесення змін до Конституції України з урахуванням відповідних висновків Конституційного Суду України, а також вимог юридичної техніки та внести доопрацьовані законопроекти на розгляд Верховної Ради України до 23 грудня 2003 р.

2. 4 вересня 2003 року народні депутати України С. Б. Гавриш, Р. В. Богатирьова, К. Т. Ващук, М. М. Гапочка, Б. В. Губський, Л. В. Кравчук, В. Ю. Пєхота, П. М. Симоненко, А. В. Толстоухов, І. Ф. Шаров, О. В. Задорожній та інші, всього 233 підписи, внесли до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», реєстрац. № 4105, який передбачав вдосконалення механізму функціонування державної влади, роз­поділу повноважень між Президентом України та органами дер­жавної влади, забезпечення балансу між гілками влади, ефективної співпраці парламенту та Уряду, їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики.

24 грудня 2003 року Верховна Рада України приймає рішення попередньо схвалити цей законопроект та направити його до Кон­ституційного Суду України (постанова Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України», реєстрац. № 4105), а питання про прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» вне­сти до порядку денного наступної чергової (п'ятої) сесії Верховної Ради України. 8 квітня 2004 р. проект Закону про внесення змін до Конституції України (попередньо схвалений проект групи народних депутатів України з висновком Конституційного Суду України), реєстрац. № 4105, не набрав необхідної кількості голосів під час голосування у Верховній Раді України.

3.19 вересня 2003 року народні депутати України С. Б. Гав-
риш, Р. В. Богатирьова, К. Т. Ващук, М. М. Гапочка, Б. В. Губсь-
кий, Л. В. Кравчук, В. Ю. Пєхота, І. Ф. Шаров, О. В. Задорожній та
інші внесли до Верховної Ради України проект Закону України
«Про внесення змін до Конституції України», реєстрац. №4180,
мета та предмет якого збігалися з метою та предметом законопро­екту № 4105. 24 червня 2004 року цей законопроект був попере­дньо схвалений Верховною Радою України, а Закон України «Про
внесення змін до Конституції України», прийнятий 8 грудня 2004 р.
(реєстр. № 2222-ІV). Тим самим було змінено конституційний ста­тус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Мініст­рів України, що було передбачено на першому етапі новітньої кон­ституційної реформи. Ці зміни передбачають розширення устано­вчих та контрольних повноважень парламенту стосовно уряду, що і забезпечує трансформації форми правління від президентсько-
парламентарної до парламентарно-президентської республіки.

4. 1 липня 2003 року народними депутатами України
А. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Моро­зом, Ю. Г. Ключковським та іншими з метою реформування сис­теми територіальної організації влади (регіональний та місцевий рівень) до Верховної Ради України внесено проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», реєстрац. № 3207-1, який був попередньо схвалений парламентом 8 грудня 2004 р.

7 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав зако­нопроект таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Консти­туції України. 22 грудня Верховна Рада України попередньо ухва­лила його уточнений текст, після чого він отримав реєстрац. № 3207- 1П2 і знову направлений до Конституційного Суду Украї­ни для одержання висновку щодо відповідності законопроекту ви­могам статей 157 та 158 Конституції України.

                                      * * *

Чинну Конституцію України було прийнято парламентом -Верховною Радою України. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяло участь 387 на­родних депутатів України («за» - 338, «проти» - 18, «утрималось» -5, «не голосувало» - 26).

Конституція України 1996 року за своєю структурою склада­ється з преамбули та п'ятнадцяти розділів:

Загальні засади.

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

Вибори, референдум.

Верховна Рада України.

Президент України.

Кабінет Міністрів України. Іншіоргани виконавчої влади.

Прокуратура.

Правосуддя.

Територіальний устрій України.

Автономна Республіка Крим.

Місцеве самоврядування.

Конституційний Суд України.

Внесення змін до Конституції України.

Прикінцеві положення.

Перехідні положення.