Республіканська форма правління

Поняття форми правління, класифікація держав за фор­мою правління; особливості республіканської форми правління в Україні та проблеми її вдосконалення в ході конституційної ре­форми.

Форма правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком фор­мування, компетенцією вищих органів державної влади, встанов­леним порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі насе­лення в їх формуванні. Форма правління є найважливішим елемен­том форми держави.

Головною, визначальною ознакою форми правління є консти­туційно-правовий статус глави держави. Залежно від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи - монархії та республіки.

Монархія - форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках монарха - одноосібно­го глави держави, який здійснює владу за власним правом, а не на підставі делегування. Найчастіше, влада монарха є довічною і пе­редається в спадщину.

Республіка - форма правління, за якої всі вищі органи держав­ної влади чи обираються громадянами на певний строк, чи фор­муються представницькими установами. Переважна більшість держав світу сьогодні мають республіканську форму правління (більш як 140). Конституція України (ч. 1 ст. 5) також закріплює республіканську форму правління України.

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

- виборність глави держави та інших верховних органів дер­жавної влади на певний строк;

- здійснення державної влади не за власним правом, а за дору­ченням народу;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, перед­бачених законом;

- обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;

- переважний захист інтересів громадян держави, взаємна від­повідальність людини і держави.

Конституційній теорії та сучасній практиці державного будів­ництва відомі три основні види республік: парламентарна, прези­дентська та квазіпрезидентська (напівпрезидентська, або зміша­на). Вони розрізняються порядком обрання президента, статусом і порядком формування уряду, характером відповідальності уряду тощо.

Парламентарна (парламентська) республіка характеризу­ється тим, що парламент є повновладним органом, який формує уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, і обирає главу держави (президента або колегіальний орган, що здійснює функції глави держави)¹, який фактично виконує лише представницькі функції (модель «гнучкого поділу влади»). Головними рисами пар­ламентарної республіки є: реальне формування уряду парламен­том при номінальній участі глави держави;зосередження вико­навчої влади в руках уряду; політична відповідальність (колек­тивна та індивідуальна) уряду перед парламентом; можливість розпуску парламенту главою держави

Президентська (дуалістична) республіка характеризується тим, що:

1)глава держави - президент - обирається позапарламент­ським шляхом (на загальних виборах) і водночас є главою вико­навчої влади;

2)уряд формується президентом при номінальній участі пар­ламенту;

3)уряд несе політичну відповідальність перед президентом;

4) виконавча влада зосереджується в руках президента, який
формально чи фактично очолює уряд.

У президентській республіці найбільш послідовно проводиться в життя принцип поділу влади (модель «жорсткого поділу влади»: президент не може достроково припиняти повноваження парламен­ту, останній не має права усувати з посади міністрів шляхом вотуму недовіри), а відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади будуються відповідно до принципу стримувань і противаг.

У класичній президентській республіці уряд, як колегіальний орган з власним конституційно-правовим статусом, здебільшого відсутній (наприклад, США). Виконавчу владу одноосібно здійс­нює президент, якому підпорядковані, кожний окремо, міністри.

Змішана (квазіпрезидентська або напівпрезидентська) рес­публіка характеризується рисами як парламентської, так і прези­дентської республіки. Практика державного будівництва різних країн світу знає різні приклади такого поєднання. Найбільш поши­реними є два варіанти:

1) президент, як і в президентській республіці, обирається гро­мадянами, він поєднує функції глави держави і глави виконавчої
влади, але виконавчу владу здійснює не одноосібно, а спільно

 

 

¹У деяких парламентарних республіках президент обирається особли­вою колегією, до складу якої входять депутати парламенту і делегати, обрані представницькими органами суб'єктів федерації або регіонів, наприклад, Індія, Італія, Німеччина.

 

з урядом, який має самостійний конституційно-правовий ста­тус і повинен отримати довіру парламенту. Подібна форма прав­ління, зокрема, була характерна для України в період від 5 люто­го 1991 р. до підписання 8 червня 1995 р. Конституційного дого­вору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на пе­ріод до прийняття нової Конституції України;

2) всенародно обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосеред­ньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок вла­ди і займає в системі поділу влади окреме, особливе місце. Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі ор­ганів виконавчої влади та підзвітний і підконтрольний парламен­ту. Такий варіант був запроваджений Конституцією України 1996 року і проіснував у нашій державі до 1 січня 2006 року, ко­ли набули чинності зміни, внесені до Конституції України Зако­ном від 8 грудня 2004 року. Подібна модель організації влади ха­рактеризувалася зверхнім становищем Президента України в сис­темі поділу влади - він, хоча  формально і не входив дозаконодавчої, виконавчої та судової гілок влади, наділявся Кон­ституцією України досить широкими прерогативами в усіх гілках
влади, що, з одного боку, мало б забезпечити керованість держа­ви в умовах політичної чи економічної кризи, а з іншого - призве­ло до надмірної централізації управління, обумовило «непрозо­рість» виконавчої влади, створило організаційні можливості до надмірного втручання Президента України у вирішення питань виконавчої влади і, як наслідок, об'єктивно постійно спричиняло до виникнення протистояння і конфліктних ситуацій у відноси­нах між гілками влади.

Закріплений Конституцією України 1996 р. статус Президента України значною мірою обумовив проведення широкомасштабної конституційної реформи, мета якої - зміна системи організації влади, перехід від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської форми правління;

3) президент обирається на загальних виборах, але уряд форму­ється парламентом, несе політичну відповідальність перед парла­ментом. При цьому участь президента у формуванні уряду носить формальний характер (вносить до парламенту пропозиції щодо кандидатури голову уряду). Тим же часом президент відіграє ва­гому роль у забезпеченні балансу влад, він наділяється відповід­ними контрольними повноваженнями у сфері законодавчої та ви­конавчої влади.

Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що для першого та другого варіантів змішаної республіки характерним є превалю­вання ознак президентської республіки, що дає підстави іменувати подібні форми правління як «президентсько-парламентарна рес­публіка». Для третього варіанту більшою мірою притаманні ознаки парламентарної республіки, і він отримав назву «парламентарно-президентська республіка».

З практики державного будівництва інших країн відомі також вестмінстерські (Індія, Пакистан) та спотворені республіки: супер-президентські, теократичні, президентсько-моністичні, прези­дентсько-мілітаристські тощо республіки.

                                     * * *

Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську фор­му правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає мож­ливість зробити висновок, що в Україні після внесення змін до Конституції України Законом від 8 грудня 2004 року реалізовано змішану форму правління в її третьому варіанті - парламентар­но-президентська республіка. Підставами для такого висновку є такі конституційні положення:

1)обрання Президента України на загальних виборах (ст. 103);

2)призначення членів Кабінету Міністрів України парламен­том (ст. 114);

3)відповідальність уряду перед парламентом та Президентом
України, підконтрольність і підзвітність уряду перед парламентом
(статті 113, 115);

4)участь Президента України у формуванні уряду (так, він за
пропозицією парламентської більшості вносить до Верховної Ради
України кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра
України та вносить кандидатури для призначення на посади Міністра
оборони України і Міністра закордонних справ України - ст. 114);

5)право Президента України достроково припинити повно­важення Верховної Ради України, якщо:

- протягом одного місяця у Верховній Раді України не сфор­мовано коаліцію депутатських фракцій;

- протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів
України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів
України;

- протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засі­дання не можуть розпочатися;

 

6)наявність у Президента України права законодавчої ініціати­ви у Верховній Раді України (ст. 93);

7)право Президента України накладати вето на закони, при­йняті Верховною Радою України (ст. 94).