Республіканська форма правління

Поняття форми правління, класифікація держав за формою правління; особливості республіканської форми правління в Україні та проблеми її вдосконалення в ході конституційної реформи.

Форма правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні. Форма правління є найважливішим елементом форми держави.

Головною, визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. Залежно від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи - монархії та республіки.

Монархія - форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках монарха - одноосібного глави держави, який здійснює владу за власним правом, а не на підставі делегування. Найчастіше, влада монарха є довічною і передається в спадщину.

Республіка - форма правління, за якої всі вищі органи державної влади чи обираються громадянами на певний строк, чи формуються представницькими установами. Переважна більшість держав світу сьогодні мають республіканську форму правління (більш як 140). Конституція України (ч. 1 ст. 5) також закріплює республіканську форму правління України.

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

- виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк;

- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

- обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;

- переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.

Конституційній теорії та сучасній практиці державного будівництва відомі три основні види республік: парламентарна, президентська та квазіпрезидентська (напівпрезидентська, або змішана). Вони розрізняються порядком обрання президента, статусом і порядком формування уряду, характером відповідальності уряду тощо.

Парламентарна (парламентська) республіка характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який формує уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, і обирає главу держави (президента або колегіальний орган, що здійснює функції глави держави)¹, який фактично виконує лише представницькі функції (модель «гнучкого поділу влади»). Головними рисами парламентарної республіки є: реальне формування уряду парламентом при номінальній участі глави держави;зосередження виконавчої влади в руках уряду; політична відповідальність (колективна та індивідуальна) уряду перед парламентом; можливість розпуску парламенту главою держави

Президентська (дуалістична) республіка характеризується тим, що:

1)глава держави - президент - обирається позапарламентським шляхом (на загальних виборах) і водночас є главою виконавчої влади;

2)уряд формується президентом при номінальній участі парламенту;

3)уряд несе політичну відповідальність перед президентом;

4) виконавча влада зосереджується в руках президента, який
формально чи фактично очолює уряд.

У президентській республіці найбільш послідовно проводиться в життя принцип поділу влади (модель «жорсткого поділу влади»: президент не може достроково припиняти повноваження парламенту, останній не має права усувати з посади міністрів шляхом вотуму недовіри), а відносини між законодавчою та виконавчою гілками влади будуються відповідно до принципу стримувань і противаг.

У класичній президентській республіці уряд, як колегіальний орган з власним конституційно-правовим статусом, здебільшого відсутній (наприклад, США). Виконавчу владу одноосібно здійснює президент, якому підпорядковані, кожний окремо, міністри.

Змішана (квазіпрезидентська або напівпрезидентська) республіка характеризується рисами як парламентської, так і президентської республіки. Практика державного будівництва різних країн світу знає різні приклади такого поєднання. Найбільш поширеними є два варіанти:

1) президент, як і в президентській республіці, обирається громадянами, він поєднує функції глави держави і глави виконавчої
влади, але виконавчу владу здійснює не одноосібно, а спільно

¹У деяких парламентарних республіках президент обирається особливою колегією, до складу якої входять депутати парламенту і делегати, обрані представницькими органами суб'єктів федерації або регіонів, наприклад, Індія, Італія, Німеччина.

з урядом, який має самостійний конституційно-правовий статус і повинен отримати довіру парламенту. Подібна форма правління, зокрема, була характерна для України в період від 5 лютого 1991 р. до підписання 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України;

2) всенародно обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади і займає в системі поділу влади окреме, особливе місце. Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади та підзвітний і підконтрольний парламенту. Такий варіант був запроваджений Конституцією України 1996 року і проіснував у нашій державі до 1 січня 2006 року, коли набули чинності зміни, внесені до Конституції України Законом від 8 грудня 2004 року. Подібна модель організації влади характеризувалася зверхнім становищем Президента України в системі поділу влади - він, хоча формально і не входив дозаконодавчої, виконавчої та судової гілок влади, наділявся Конституцією України досить широкими прерогативами в усіх гілках
влади, що, з одного боку, мало б забезпечити керованість держави в умовах політичної чи економічної кризи, а з іншого - призвело до надмірної централізації управління, обумовило «непрозорість» виконавчої влади, створило організаційні можливості до надмірного втручання Президента України у вирішення питань виконавчої влади і, як наслідок, об'єктивно постійно спричиняло до виникнення протистояння і конфліктних ситуацій у відносинах між гілками влади.

Закріплений Конституцією України 1996 р. статус Президента України значною мірою обумовив проведення широкомасштабної конституційної реформи, мета якої - зміна системи організації влади, перехід від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської форми правління;

3) президент обирається на загальних виборах, але уряд формується парламентом, несе політичну відповідальність перед парламентом. При цьому участь президента у формуванні уряду носить формальний характер (вносить до парламенту пропозиції щодо кандидатури голову уряду). Тим же часом президент відіграє вагому роль у забезпеченні балансу влад, він наділяється відповідними контрольними повноваженнями у сфері законодавчої та виконавчої влади.

Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що для першого та другого варіантів змішаної республіки характерним є превалювання ознак президентської республіки, що дає підстави іменувати подібні форми правління як «президентсько-парламентарна республіка». Для третього варіанту більшою мірою притаманні ознаки парламентарної республіки, і він отримав назву «парламентарно-президентська республіка».

З практики державного будівництва інших країн відомі також вестмінстерські (Індія, Пакистан) та спотворені республіки: супер-президентські, теократичні, президентсько-моністичні, президентсько-мілітаристські тощо республіки.

* * *

Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні після внесення змін до Конституції України Законом від 8 грудня 2004 року реалізовано змішану форму правління в її третьому варіанті - парламентарно-президентська республіка. Підставами для такого висновку є такі конституційні положення:

1)обрання Президента України на загальних виборах (ст. 103);

2)призначення членів Кабінету Міністрів України парламентом (ст. 114);

3)відповідальність уряду перед парламентом та Президентом
України, підконтрольність і підзвітність уряду перед парламентом
(статті 113, 115);

4)участь Президента України у формуванні уряду (так, він за
пропозицією парламентської більшості вносить до Верховної Ради
України кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра
України та вносить кандидатури для призначення на посади Міністра
оборони України і Міністра закордонних справ України - ст. 114);

5)право Президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

- протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

- протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів
України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів
України;

- протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

6)наявність у Президента України права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93);

7)право Президента України накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою України (ст. 94).