Відповідальність у конституційному праві

Поняття конституційно-правової відповідальності; суб 'єкти конституційно-правової відповідальності; форми та підстави конституційно-правової відповідальності.

Як уже зазначалося вище, переважна більшість конституційно-правових норм не містить санкції, тож у разі їх порушення для відповідних суб'єктів настає юридична відповідальність, передба­чена іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, трудовим тощо).

Окремі конституційно-правові норми містять санкції, що їх можна поділити на дві групи:

а) бланкетні санкції, в яких не встановлюються конкретні фор­ми відповідальності, і які для вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності відсилають до кримінального, ад­міністративного, цивільного чи іншого галузевого законодавства,
як-от: «За віддання і виконання явно злочинного розпорядження
чи наказу настає юридична відповідальність» (ст. 60 Конституції
України), «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі,
культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66
Конституції України);

б) санкції, що передбачають конкретні форми відповідальності.

В останньому випадку мова йде про особливий вид юридичної

відповідальності - конституційно-правову відповідальність. Слід підкреслити, що проблематика конституційно-правової відповідаль-

ності є однією з найскладніших в сучасній науці конституційного права. Це пов'язано з тим, що, по-перше, цей вид юридичної від­повідальності поки що не вирізнено як самостійний у чинному за­конодавстві. По-друге, вітчизняна юридична наука робить лише перші кроки у вивченні питань конституційно-правової відповідаль­ності¹, тож іще не сформульовано загальновизнаного визначення

конституційно-правової відповідальності, висловлюються різні дум­ки

 

 

¹ Див., наприклад: Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук.- К., 2000.

 

щодо її співвідношення з політичною та моральною відповідаль­ністю і щодо кола суб'єктів конституційно-правової відповідально­сті. Подібна ситуація склалась і в інших пострадянських країнах, де науковці також лише беруться до комплексного вивчення питань, пов'язаних із конституційно-правовою відповідальністю.

Зазначене обумовлює доцільність детальніше зупинитися на аналізі таких питань, як: поняття, суб'єкти, форми та підстави кон­ституційно-правової відповідальності.

Поняття конституційно-правової відповідальності. В юри­дичній літературі можна спостерігати різні підходи до визначення конституційно-правової відповідальності.

Перший підхід характеризується тим, що його прихильники обмежуються загальною характеристикою конституційно-правової відповідальності, розглядаючи її, наприклад, як відповідальність державних органів і посадових осіб за порушення конституційно-правових норм¹ або як настання несприятливих наслідків для суб'єкта, який скоїв правопорушення (негативна відповідальність), а також як правовий стан, обумовлений участю в публічно-право­вих відносинах (позитивна відповідальність)².

Другий підхід пов'язаний з намаганням деталізувати поняття конституційно-правової (конституційної) відповідальності, виріз­няючи її окремі напрями - відповідальність владних структур пе­ред суспільством, відповідальність держави за забезпечення прав і свобод людини і громадянина, відповідальність окремої особистості (групи осіб) за невиконання своїх обов'язків або за зловживання своїми правами, що закріплені в Конституції³.

На думку автора, перший підхід не дозволяє чітко відокремити конституційно-правову відповідальність від інших видів юридич­ної відповідальності (за порушення конституційно-правових норм може наставати, наприклад, кримінальна чи адміністративна від­повідальність), а другий надто ускладнює саме визначення консти­туційно-правової відповідальності.

¹ Див., наприклад: Баглай  М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права.- М.: Изд-во БЕК, 1998.- С. 295.

² Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.- С. 21.

³Наприклад: Фрицький О. Ф. Конституційне право України.- С. 25-35; Колосова Н. М. Конституционная ответственность в Российской Федерации: Ответственность органов государственной власти и иных субьектов права за нарушение конституционного законодательства Российской Федерации.-М.: Городец, 2000.- С. 6 7.

Розкриваючи зміст поняття «конституційно-правова відпові­дальність», доцільно, як уявляється, виходити із загальнішого поняття «юридична відповідальність», яке в теорії держави та права визначається як несприятливі наслідки, що настають для суб'єкта правопорушення, який не дотримується припису право­вої норми.

Відповідно конституційно-правову відповідальність у загально­му вигляді слід розглядати як несприятливі наслідки, що настають для суб'єкта конституційно-правового делікту (правопорушення). Ці несприятливі наслідки мають особливий політико-правовий ха­рактер і передбачаються в санкціях конституційно-правових норм. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок: конституцій­но-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відпові­дальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та яка знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особли­вих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного де­лікту.

Все сказане стосується конституційно-правової відповідаль­ності в її негативному значенні. В юридичній літературі форму­люється також поняття позитивної юридичної відповідальності -тобто такої, що настає без вини. І справді, конституційне право має приклади такої відповідальності; зокрема, згідно з п. 5 частини першої ст. 106 Конституції України Президент України звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях. Юридично це можна зробити без зазначення підстав відставки і тим паче без посилань на будь-яку вину з боку зазначеного органу.         

 

                                     * * *

Суб'єкти конституційно-правової відповідальності. Питан­ня щодо кола суб'єктів конституційно-правової відповідальності є чи не центральним у контексті цієї проблематики. Досить пошире­ними є спроби звести його лише до органів державної влади та їх посадових осіб¹.

 На погляд автора, коло суб'єктів конституційно-правової від­повідальності є набагато ширшим, до нього можна віднести також: органи місцевого самоврядування (їхні рішення з мотивів невідпо­відності Конституції чи законам України зупиняються в установ­леному законом порядку з одночасним зверненням до суду -ст. 144 Конституції України); політичні партії (анулювання реєст­раційного свідоцтва у разі невиконання політичною партією вимог Закону України «Про політичні партії» - ст. 24 Закону України

  

 ¹ Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации.- М.: НОР­МА: ИНФРА, 1998,- С. 32.

«Про політичні партії»); громадян України (наприклад, втрата громадянства України, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави або якщо громадянин України без згоди державних органів Украї­ни добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи держав­ної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави - ст. 19 Закону України «Про громадянство України» чи скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ст. 21 За­кону України «Про громадянство України»); іноземних громадян та апатридів (наприклад, позбавлення іноземця чи апатрида стату­су біженця - ст. 15 Закону України «Про біженців»).

Відкритим залишається питання щодо конституційно-правової відповідальності територіальних громад (згідно з чинним законо­давством конституційно-правову відповідальність несуть лише органи та посадові особи місцевого самоврядування - ст. 144 Кон­ституції України). Останнє пов'язане з невизначеністю юридично­го статусу територіальної громади.

В юридичній літературі¹ обґрунтовується висновок щодо не­обхідності введення до кола суб'єктів конституційно-правової відповідальності держави. Зокрема, до конституційно-правової можна також віднести відповідальність держави перед громадя­нами за масові порушення законності, що були допущені в мину­лому. Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про реабі­літацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.91 р. реабілітовані особи, які з політичних мотивів були необгрунтова­но засуджені судами або піддані репресіям позасудовими орга­нами, зокрема «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на тери­торії України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 р., а також громадяни, заслані й ви­слані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рі­шенням органів державної влади й управління з політичних, со­ціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приво­дом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так звані бандпособники та їхні сім'ї. Реабілітованих було поновлено в усіх громадянських правах, цим громадянам виплатили компен­сацію. Прийняття цього Закону фактично означало

 

¹Див., наприклад: Колосова Н. М. Конституционная ответственность в Российской Федерации: Ответственность органов государственной власти и иных субьектов права за нарушение конституционного законодательства Российской Федерации.-С. 139.

визнання того факту, що суб'єктом правопорушення може виступати держава в цілому.

Інша форма відповідальності держави перед громадянами пов'язана з реалізацією права громадян оскаржити в суді рішен­ня, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конститу­ції України). Крім того, існує і конституційно-міжнародна відпо­відальність держави за забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, що пов'язано з реалізацією права людини і громадянина звертатися в міждержавні органи (насамперед, до Європейського суду з прав людини) для захисту своїх прав і свобод.

                                          * * *

Форми конституційно-правової відповідальності. Конкретні форми конституційно-правової відповідальності передбачаються санкціями конституційно-правових норм і можуть бути класифіко­вані за різними підставами - по суб 'єктах відповідальності (інди­відуальні санкції, санкції, що застосовуються до колективного суб'єкта); залежно від того, який суб'єкт застосовує конституцій­но-правові санкції (Президент України, Верховна Рада України, те­риторіальна громада тощо); за метою і наслідками санкцій (правовідновні, попереджувальні, санкції, спрямовані на припинення кон­ституційного правопорушення, санкції-стягнення).

На думку автора, пріоритетне значення має класифікація форм конституційно-правової відповідальності за характером негатив­них наслідків санкції. Аналіз Конституції України та інших джерел конституційного права України, що містять норми, які передбача­ють конституційно-правову відповідальність, дозволяє зробити вис­новок, що цією підставою конкретні форми конституційно-правової відповідальності можна систематизувати таким чином:

1. Дострокове припинення повноважень органів публічної вла­ди та їхніх посадових осіб, зокрема:

- усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту - ст. 111 Конституції України;

-дострокове припинення повноважень Верховної Ради Украї­ни Президентом України - п.8 частини першої ст. 106 Конституції України;

- прийняттяВерховною Радою Українирезолюції недовіри Кабінету Міністрів України- ст. 87 Конституції України;

- звільнення Президентом України з посади за згодою Верхов­ної Ради України Генерального прокурора України - п. 1 ч. 1 ст. 106 Конституції України;

- дострокове припинення повноважень народного депутата України - ст. 81 Конституції України;

- відставка Кабінету Міністрів України або окремих його чле­нів - ст. 115 Конституції України;

- дострокове припинення повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою - ст. 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» тощо.

2.   Скасування, зупинення актів органів публічної влади та їхніх
посадових осіб, накладання на них вето, зокрема:

- зупинення Президентом України дії актів Кабінету Міністрів
України з мотивів невідповідності Конституції України з одночас­ним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх неконс­титуційності - п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України;

- скасування Президентом України актів Ради міністрів Ав­тономної Республіки Крим - п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України;

- визнання Конституційним Судом України законів та інших
правових актів Верховної Ради України, актів Президента України,
актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим (повністю або їхніх окремих положень) неконстмтуційними - ст. 152 Конституції України;

- накладання Президентом України вето на закони, прийняті Верховною Радою України,- ст. 94 Конституції України;

-зупинення рішень органів місцевого самоврядування - ст. 144 Конституції України тощо.

3. Встановлення обмежень щодо реалізації окремих конститу­ційних прав і свобод відповідними суб'єктами конституційного права, зокрема:

- заборона утворення і діяльності об'єднань громадян - ст. 37
Конституції України;

- відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати - ст. 62 Закону України «Про вибори народних депутатів України»;

- скасування реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати - ст. 64 Закону України «Про вибори народних депутатів України»;

- втрата громадянства України, скасування рішення про оформ­лення набуття громадянства України (статті 19, 21 Закону України «Про громадянство України»);

- позбавлення статусу біженця - ст. 15 Закону України «Про біженців» тощо.

 

                                        * * *

Підстави конституційно-правової відповідальності. У загаль­ній теорії держави та права зазвичай виділяють дві складові підстав юридичної відповідальності - фактичну підставу (склад правопору­шення) та нормативну підставу (норми права), що уявляється цілком логічним, заслуговує принципової підтримки і може бути застосова­но в аналізі підстав конституційно-правової відповідальності.

І справді, підстава конституційно-правової відповідальності -це і конкретна норма конституційного права, яку було порушено, і одночасно - наявність у діянні особи (органу, держави тощо) кон­-

 

кретного складу конституційного делікту.

Нормативною підставою конституційно-правової відповідаль­ності може бути визнано порушення норм Конституції України та інших джерел галузі конституційного права. Водночас конститу­ційно-правові норми досить часто не містять чітких юридичних підстав притягнення суб'єкта до конституційно-правової відпові­дальності. Наприклад, згідно зі ст. 106 Конституції України Пре­зидент України звільняє з посад Генерального прокурора України (за згодою Верховної Ради України), половину складу Ради Націо­нального банку України, половину складу Національної ради України - питань телебачення і радіомовлення тощо. Але реалізуючи зазначені повноваження, Президент, власне, не пов'язаний ніякими правовими умовами (в усякому разі, їх не визначено нор­мами конституційного права). У подібних випадках можна робити висновок щодо існування прогалин у конституційному праві.

Фактична підстава конституційно-правової відповідальності -це конкретний конституційно-правовий делікт, склад якого перед­бачає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону.

Об'єктом конституційно-правового делікту може виступати конституційний лад, законність, правопорядок, права та свободи людини тощо.

Об 'єктивна сторона конституційно-правового делікту містить саме діяння, його негативні наслідки та причинний зв'язок між ними. Слід підкреслити, що конституційно-правова відповідаль­ність може наступати лише у випадках прямого порушення кон­ституційно-правової заборони чи невиконання функцій, завдань, обов'язків, покладених конституційно-правовою нормою на суб'єк­тів конституційного права.

Коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності вже аналізувалося вище.

Певні труднощі можуть виникнути в аналізі суб'єктивної сто­рони конституційно-правового делікту. Як відомо, одним із найважливіших елементів суб'єктивної сторони як психічного відно­шення суб'єкта до діяння є вина, а в окремих працях висловлюєть­ся думка щодо можливості настання негативної конституційно-правової відповідальності без вини¹. На думку автора, без вини конституційно-правова відповідальність втрачає будь-який сенс і стає безпредметною. Інша справа, що стосовно деяких суб'єктів інколи досить складно встановити конкретну форму вини - намір чи необережність, наприклад, у випадку дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо він не

 

 

  

¹Див.: Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.- С. 27.

забезпечує здійснення наданих йому повноважень - ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».