Наука конституційного права

Поняття, предмет і метод галузі                                                                                                                                                                 

Конституційного права

Поняття конституційного права, конституційне чи державне право; предмет галузі конституційного права; метод конститу­ційно-правового регулювання; визначення галузі конституційного права, місце конституційного права в системі національного пра­ва України.

Термін «конституційне право» використовується у право­знавстві для позначення, по-перше, відповідної галузі національ­ного права держави, по-друге, галузевої юридичної науки і, по-третє, навчальної дисципліни у системі вищої освіти.

Конституційне право України (у його першому значенні) - це провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини вла­дарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місце­вого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

Поява цієї галузі права пов'язана із зародженням у країнах Західної Європи буржуазних відносин, результатом чого стали процеси демократизації публічної влади ­­­­­­­­­­­­- на порядку денному постали питання запровадження нових принципів організації та здійснення державної влади (поділ влади, народовладдя, верхо­венство права тощо), визнання місцевого самоврядування як са­мостійної форми публічної влади, гарантування прав і свобод людини і громадянина, закріплення основ взаємовідносин публіч­ної влади з інститутами громадянського суспільства. Ці демокра­тичні процеси обумовили, з одного боку, виникнення або відродження правових інститутів, що закріплюютьконституційні принципи організації та функціонування публічної влади (напри­клад, інститути громадянства, основних прав і свобод людини і громадянина, народного волевиявлення та виборчого права, міс­цевого самоврядування тощо), а з іншого - доцільність комплекс­ної

 (в рамках окремої галузі) регламентації устрою держави, вза­-

ємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

У літературі висловлювалися різні погляди щодо позначення цієї галузі права. Це пов'язано з одночасним використанням двох термінів- «конституційне право» та «державне право», що має до­сить давніісторичні корені. Так, ще у XVIII ст. розпочалася диску­сія міжприхильниками різнихтермінів. При цьому термін «держав­не право» мав би символізувати необмеженість державної влади, тоді як термін «конституційне право» - демократичну організацію державної влади, її обмеженість конституцією (природним правом).

Сьогодні лише в деяких країнах використовується термін «державне право» (наприклад, Австрія, Німеччина), що дає підста­ви для обгрунтування позиції стосовно ідентичності цих термінів, навіть пропонується вживати їх одночасно - конституційне (дер­жавне) право¹, що, на думку прихильників такого підходу, може зняти напруженість, викликану їх політичним протиставленням. Так, відомий вітчизняний вчений-конституціоналіст О. Ф. Фрицький вважає, що в сучасний період різниця між «конституційним» і «державним» правом має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглись у науці та державно-пра­вовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність цих термінів².

Така позиція є слушною, особливо коли мова йде про наймену­вання відповідної галузі права в конституційній державі, напри­клад, в Австрії, Німеччині чи Швейцарії.

Водночас слід звернути увагу на те, що в сучасній юридич­ній літературі застосування того чи іншого терміна справедливо пов'язується з наявністю або відсутністю конституційного ладу³, з тим, що найменування «конституційне право» базується на тому, що всі суб'єкти державно-правових відносин діють у межах конституції,            і держава не повинна панувати над людиною¹. Така пози­ція не дозволяє повністю погодитися з підходами, спрямованими на нівелювання різниці в термінах «конституційне» та «державне» право. Принципова відмінність між цими термінами, на думку автора, полягає в тому, що конституційне право встановлює устрій конституційної

¹Див., наприклад: Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.— М.: Изд-во МГУ, 1999.- С. 4.

² Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С. 9.

³Див., наприклад: То ды ка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное пра­во Украины: отрасль права и наука: Учебное пособие.- Симф.: Таврида,1997.-С. 7.

і¹

держави, тобто належну (конституційну) органі­зацію публічної влади, таку, що базується на засадах поділу влади і за якої забезпечується надійний захист прав людини і громадя­нина.

Термін «державне право», на відміну від терміна «конститу­ційне право», має загальніший характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як кон­ституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організованої) держави. Враховуючи сказане, можна зробити ви­сновок, що термін «державне право» доцільно застосовувати як родовий - для позначення відповідної галузі національного права будь-якої держави (і конституційної, і неконституційної).

Слід зазначити, що в літературі висловлюється думка і щодо різного предметного значення цих термінів - державне право, нор­ми якого встановлюють державний лад, за предметом правового регулювання, на думку окремих вчених, не збігається з конститу­ційним правом, останнє - об'ємніше і охоплює не лише устрій держави, організацію публічної влади, а й питання власності, сім'ї, духовного життя тощо.

У вітчизняній літературі одностайно підтримується думка про доцільність іменування провідної галузі національного права України конституційним правом. Такий підхід відображає особ­ливості сучасного етапу розвитку нашої держави і суспільства, який характеризується формуванням демократичної, соціальної і правової держави та інститутів громадянського суспільства.

 

                                     * * *

Предмет галузі конституційного права остаточного визначен­ня не має. Про це свідчать численні спроби детально окреслити сферу конституційно-правового регулювання, які спостерігаються в новітній вітчизняній і закордонній юридичній літературі.

Проблема полягає в тому, що, по-перше, між галузями права взагалі не існує чітких меж - одні й ті ж групи суспільних відносин регулюються кількома різними галузями права (наприклад, реалізація конституційних прав і свобод людини і громадянина породжує суспільні відносини - предмет регулювання як консти­туційного, так і трудового, сімейного, адміністративного тощо га­лузей права), до того

¹Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчаль­них закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики; доктора юридичних і політичних наук, професора В.С. Журавського. - К.: Видавн. Дім «Ін Юре», 2002.- С. 7.

 

 

ж багато правових норм має полівалентний характер - їх одночасно можна віднести і до конституційного, і до інших галузей права.

По-друге, конституційне право - це особлива галузь права; на відміну від інших галузей права її складають норми, які регулюють відносини, що виникають у всіх сферах життєдіяльності суспіль­ства, тому досить складно знайти критерії, які дозволили б відокре­мити їх од відносин, що регулюються іншими галузями права.

По-третє, неможливо відмежувати конституцію - основне дже­рело галузі конституційного права, національного права в цілому, від інших законів - джерел відповідних галузей права. На цю об­ставину звертав свого часу увагу і відомий німецький вчений Г. Єліннек: «Провести точну межу між законодавствами консти­туційним та звичайним не могла навіть теорія звичаєвого права, яка настійливо домагалася такого розмежування. Ще меншою мірою цього можна досягти на практиці; щоби пересвідчитися в цім, до­статньо побіжно глянути на численні писані конституції, вироблені протягом одного сторіччя. Багато з них не містять усього конститу­ційного права в матеріальному сенсі. Одні конституції дають точні визначення стосовно виборчого права і порядку парламентського провадження, а інші відносять ці визначення до сфери звичайного законодавства. В одних конституціях детально викладені постано­ви стосовно набуття і втрати підданства або про державно-правове становище громад, а інші повністю замовчують ці питання...»¹.

Втім, у загальному вигляді предмет галузі конституційного пра­ва можна окреслити досить чітко - це особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспіль­ства у зв'язку з організацією та здійсненням публічної влади. При цьому традиційно, від моменту виникнення цієї галузі права, в її предметі зазвичай вирізняють дві взаємопов'язані групи відносин:

1. Відносини між людиною і громадянином та державою, ін­шими інститутами публічної влади (наприклад, громадянської свободи, охорони прав і свобод людини тощо).

2. Відносини, що визначають устрій держави і організацію державної влади².

У новітній юридичній літературі обґрунтовується певне роз­ширення предмета конституційно-правового регулювання через піднесення до

¹ Елиннек Г. Общее учение о государстве.- СПб., 1903.- С. 354-355.

²Див.: Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов.- М.: ИНФРА-М, 1996.- С. 15; Консти­туционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева.- М: Новый юрист, 1998.- С. 3.

 

нього також і суспільних відносин, що визначають засади конституційного (державного) ладу, основи суспільного ладу (відносини між державою та громадянським суспільством)¹.

На думку автора, наведені вище спроби в цілому дозволяють визначити предмет конституційно-правового регулювання, але по­требують певного уточнення:

по-перше, з огляду на зміст поняття «конституційне право» можна зробити висновок про те, що його предметом є відносини, які визначають устрій конституційної держави, себто таку органі­зацію державної влади, яка базується на засадах поділу влади (на­лежну організацію державної влади), в інших випадках мова може йти про державне право;

по-друге, до предмета галузі конституційного права доцільно також долучити відносини, що визначають засади організації такої форми публічної влади, як місцеве самоврядування;

по-третє, з певними застереженнями можна погодитися з про­позицією долучити до предмета конституційно-правового регулю­ванні відносини, що визначають основи суспільного ладу. Останнє було характерним для юридичної літератури радянського пе­ріоду, в якій домінувала концепція, що конституційне (державне) право регулює відносини між людиною і суспільством, установ­лює засади суспільного ладу (устрою)².

Такий підхід певною мірою суперечить сучасним поглядам на взаємовідносини суспільства і держави. Так, громадянське суспіль­ство є відносно автономним стосовно держави і стоїть над нею, що унеможливлює закріплення в конституційному праві положень що­до керівництва громадянським суспільством з боку держави. Зви­чайно, це не означає повної ізольованості держави від суспільства, а норми конституційного права здійснюють певний регулятивний вплив на суспільство закріпленням найважливіших принципів взає­мовідносин держави з інститутами громадянського суспільства, і ці принципи виступають одними із засад конституційного ладу.

Зазначене дозволяє зробити висновок, що предмет галузі кон­ституційного права складають такі групи суспільних відносин:

а) суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, належну організацію державної влади (тобто таку, що

¹Див.: Тодыка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украйни: отрасль права и наука: Учебное пособие.- С. 11; Колюшин Е. И. Конститу­ционное (государственное) право России: Курс лекций.- С. 6-7; Алебастро­ва И. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. пособие.- М: Юриспруденция, 2000.- С. 4.

²Див., наприклад: Советское государственное право.- М.: Изд-во М-ва юстиции СССР, 1948.- С. 4-5; Советское государственное право.- М.: Высш. шк., 1978.-С. 18.

базується на засадах поділу влади) та основи місцевого самовря­дування;

б) суспільні відносини, що виникають між людиною, колекти­вами людей (інститутами громадянського суспільства) та дер­жавою, іншими інститутами публічної влади (місцевим самовря­дуванням).

Регулювання устрою держави, державної влади та основ місце­вого самоврядування здійснюється конституційно-правовими нор­мами через:

1) встановлення найважливіших принципів, що визначають
якісну характеристику України як конституційної держави, до
яких можна віднести принципи народовладдя, державного сувере- нітету, поділу влад, верховенства права, гуманізму, визнання міс­цевого самоврядування;

2) закріплення республіканської форми правління та унітар­ного державного устрою України;

3) визначення форм (способів) здійснення державної влади,
місцевого самоврядування - пряма та представницька демократія;

4) встановлення системи органів державної влади, принципів
їх організації і діяльності та статусу окремих видів органів держав­ної влади;

5) закріплення основ місцевого самоврядування (організаційно-
правової, матеріальної, фінансової тощо).

Що стосується другої групи відносин (між людиною, інститута­ми громадянського суспільства і державою), то вона є предметом регулювання також і інших галузей права України - трудового, сі­мейного, цивільного, кримінального тощо. Норми конституційного права здійснюють регулятивний вплив у цій сфері через:

1)закріплення невід'ємних прав і свобод людини, проголо­шення людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторкан­ності та безпеки найвищою соціальною цінністю;

2)закріплення принципів політичної та ідеологічної багатома­нітності, економічних, соціальних і культурно-духовних  засад
конституційного ладу;

3)встановлення обов'язків держави з охорони й захисту прав
людини та прав інститутів громадянського суспільства.

Відносини, що складають предмет конституційно-правового регулювання, характеризуються певною специфікою:

вони складаються в усіх найважливіших сферах життєдіяльнос­ті суспільства;

виступають як базові в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах, визначають загальні засади і принципи політич­ного, економічного та соціального устрою, цілісність і єдність су­спільства.

Структуру предмета галузі конституційного права України складають:

1)відносини політичного характеру, що характеризують якісні
риси держави - державний суверенітет, форму правління, форму
державного устрою, державний режим, належність і суб'єкти дер­жавної влади та місцевого самоврядування, форми та механізм
здійснення публічної влади, загальні засади організації та функціо­нування політичної системи;

2)найважливіші економічні відносини, що є основою економіч­ної системи держави (економічною передумовою владарювання)і характеризують наявні в суспільстві форми власності, ступінь
гарантованості захисту прав власника, способи господарської діяль­ності, систему забезпечення соціальних потреб членів суспільства
в галузях освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

3) відносини, що характеризують принципові взаємозв'язки держави з особою і становлять основи правового статусу (право­вого становища) людини і громадянина. Зокрема, це відносини, що
визначають: а) належність особи до громадянства України; б) ха­рактер становища особи в суспільстві та принципи її взаємо­зв'язків із державою; в) основні права, свободи та обов'язки особи і ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;

4)відносини з приводу організації і діяльності органів держав­ної влади України, взаємодії найголовніших ланок державного апарату;

5)відносини, що складаються в процесі реалізації права народу
України на самовизначення і пов'язані з територіальним та адмі­ністративно-територіальним устроєм України;

6)відносини, що визначають основи місцевого самоврядування в Україні, систему місцевого самоврядування, принципи організа­ції та діяльності органів місцевого самоврядування, їхніх взаємо­відносин з людиною та громадянином, органами державної влади тощо.

Конституційне право впливає на суспільні відносини за допо­моги притаманних йому способів і засобів, які називаються мето­дами конституційного права (методи конституційно-правового регулювання).

                                  * * *

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що складають предмет галузі конституційного права.

У конституційній державі можуть застосовуватися виключно правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання

обов’язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.

Конкретні методи визначаються характером припису конститу­ційно-правових норм. Так, уповноважуючі норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відпо­відних суб'єктів. Наприклад, згідно з Конституцією України, «конт­роль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98). Досить поширеним у конституційному праві є метод зобов'язання. Скажімо, Конституція України передбачає, що «кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (ст. 68). Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів ви­значати свою поведінку відповідно до встановленого припису.

Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису упов­новажуючого характеру. Такий спосіб конституційно-правового ре­гулювання дає можливість відповідному суб'єктові діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, «Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів Украї­ни від її конституційного складу може розглянути питання про від­повідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституцій­ного складу Верховної Ради України» (ст. 87 Конституції України).

У конституційному праві використовується також метод забо­рони: «цензура заборонена» (ч. З ст. 15 Конституції України); «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17 Конституції України). У цьому випадку суб'єктам конститу­ційного права забороняються відповідні дії.

Застосування різних методів конституційно-правового регулю­вання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.

У цілому метод конституційного права характеризується:

1)загальним характером;

2)максимально високим юридичним рівнем;

3)імперативним характером;

4)універсальним характером;

5)установчим характером;

6)поєднанням прямого та опосередкованого регулювання¹.

На основі проведеного аналізу предмета і методів конституційно-правового регулювання можна сформулювати визначення галузі конституційного права України як провідної галузі націо­нального права України, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, що виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, закріплюючи при цьому демократичні засади організації публічної влади та фор­ми її здійснення, а також невід'ємні права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства та їхні гарантії.

¹Детальніше про методи правового регулювання в конституційному праві див.: Тодыка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украины: отрасль права и наука: Учеб. пособие.- С. 13-16.

 

 

У системі національного права України конституційне право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено такими чинни­ками:

1) специфічним предметом правового регулювання - консти­туційне право регулює базові, визначальні суспільні відносини, що виникають з організацією і здійсненням публічної влади;

2) джерелом галузі конституційного права є Конституція
України - Основний Закон держави, положення якого – вихідні для всіх інших галузей права України;

3) конституційне право закріплює засади конституційного ла­ду України - принципи, що мають визначальне значення для всіх галузей права України;

4) конституційне право закріплює невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що визначають зміст прав і свобод, вста­новлених нормами інших галузей права України;

5) конституційно-правові норми встановлюють систему, ос­нови організації та діяльності органів державної влади й місцевого
самоврядування, визначаючи цим вихідні положення для адмініст­ративного, муніципального та інших галузей права, норми яких
регулюють окремі питання діяльності відповідних органів держав­ної влади й місцевого самоврядування;

6) закріплюючи багатоманітність форм власності, свободу
економічної діяльності, рівний захист суб'єктів права власності,
визначаючи коло суб'єктів права власності на землю, конститу­ційне право тим самим установлює основи цивільного, земельно­го, господарського та інших галузей права України;

7) конституційне  право встановлює ієрархію нормативно-
правових актів, регулює сам процес нормотворення.

Слід підкреслити, що конституційне право не поглинає і не об'єднує інші галузі права України, воно лише встановлює для них фундамент, основоположні принципи, тоді як норми інших галузей деталізують і конкретизують приписи конституційно-правових норм.